Рішення

від 10.10.2008 по справі 26/361-20/409-11/83

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА

01030, м.Київ,

вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

№  26/361-20/409-11/83

10.10.08

За

позовом

Товариства

з обмеженою відповідальністю "Методична книга" 

до 

Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1

про

визнання

недійсним договору найму (оренди) № 2531 від 12.07.2006 р.

Суддя

Смирнова Ю.М.

Представники:

від

позивача

Хоменко

І.П. -представник

від

відповідача

ОСОБА_2

-представник

В

судовому засіданні 10.10.2008 на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського

процесуального кодексу України за згодою представників сторін було оголошено

вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У

липні 2007 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про

визнання недійсним  договору оренди

нежитлового приміщення № 2531 від 12.07.2006 р., укладеного між представником

Товариства з обмеженою відповідальністю “Методична книга” Дорошенко Л.В. та

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, щодо приміщень № 15 в літері

"Б" загальною площею 107,80 кв.м., розташованих за адресою: 04071, м.

Київ, вул. Ярославська, 30, посвідченого приватним нотаріусом Київського

міського нотаріального округу Солом'яною Л.В.

Рішенням

Господарського суду міста Києва від 16.07.2007 р. у справі №26/361 позов

задоволено.

Постановою

Вищого господарського суду України від 29.10.2007 р. рішення Господарського

суду міста Києва від 16.07.2007 р. у справі № 26/361 скасовано, справу

направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням

Господарського суду міста Києва від 25.12.2007 р. у справі №26/361-20/409 в

задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою

Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2008 р. рішення

Господарського суду міста Києва від 25.12.2007 р. у справі № 26/361-20/409

залишено без змін.

Постановою

Вищого господарського суду України від 29.05.2008 р. постанову Київського

апеляційного господарського суду від 20.03.2008 р. та рішення Господарського

суду міста Києва від 25.12.2007 р. у справі № 26/361-20/409 скасовано.

Постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, що фактичні

обставини справи встановлені судом на підставі документів, які не є

оригіналами, та не містять жодних відміток про відповідність копії оригіналу, а

справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під

час нового розгляду справи позивач позовні вимоги підтримав та просить визнати

договір оренди нежитлового приміщення № 2531 від 12.07.2006 р. недійсним у

зв'язку з тим, що спірний правочин укладено внаслідок зловмисної домовленості

між представником позивача та відповідачем. В обґрунтування своєї позиції

позивач посилається на те, що ціна, за якою приміщення було передано в оренду

представником позивача Дорошенко Л.В. є значно нижчою за ринкові ціни. Крім того,

за договором суборенди вказаного приміщення відповідач одержує від суборендаря

- Відкритого акціонерного товариства АКБ “Престиж” (правонаступником якого є

Відкрите акціонерне товариство “ЕРСТЕ Банк”) суму орендної плати, яка перевищує

суму орендної плати за договором оренди майже у 20 разів, а саме, у розмірі

15402,50грн. Позивач також посилається на те, що сторонами не досягнуто згоди

щодо всіх істотних умов договору - щодо вартості майна з урахуванням його

індексації, орендної плати з урахуванням її індексації та порядку використання

амортизаційних відрахувань.

Відповідач

заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що факт наявності зловмисної

домовленості між особами, які уклали спірний договір, позивачем не доведений.

Відповідач вказує, що довіреність на ім'я 

Дорошенко Л.В., яка уклала з відповідачем договір найму нежитлового

приміщення, була видана директором позивача, і цією довіреністю  представника уповноважено представляти

інтереси довірителя щодо передачі в найом нежилих приміщень за її  власним розсудом, тобто представник діяла у

рамках виданої їй довіреності.

Дослідивши матеріали

справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.07.2006

р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Методична книга” в особі його директора

Зоріної Світлани Іванівни на ім'я Дорошенко Лесі Володимирівни видана

довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Солом'яною Л.В. та

зареєстрована в реєстрі за № 2527. Цією довіреністю Дорошенко Л.В. надавалось

право на представництво інтересів позивача у різних установах, які стосуються

передачі за ціною і на умовах за її розсудом 

в найом (оренду) нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ,

вул. Ярославська, 30 (в літері Б). 

На

момент розгляду спору ця довіреність скасована нотаріально посвідченою заявою,

про що зроблено запис №3695 від 25.06.2007 в єдиному державному реєстрі

довіреностей.

12.07.2006р.

між Товариством з обмеженою відповідальністю “Методична книга” (позивач)

в особі представника Дорошенко Л.В. та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1

(відповідач) було укладено договір найму (оренди), який посвідчений приватним

нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солом'яною Л.В. (далі

-Договір оренди) (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах

справи).

Згідно

з умовами даного Договору позивач передає, а відповідач приймає в тимчасове

платне користування нежиле приміщення №15 (в літ Б) загальною площею 107,80 кв.

м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, 30.

Відповідно

до п. 1.2 договору нежитлове приміщення належить позивачу на підставі договору

купівлі-продажу приміщення, посвідченого Нізовцевою С.Г., приватним нотаріусом

Київського міського нотаріального округу 27.02.2003р. за реєстровим № 984,

зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічного

інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна

12.06.2003р., записано в реєстрову книгу №69п-211 за реєстровим №5588-п.

Згідно

з п. 9.2 договору оренди за користування об'єктом найму відповідач сплачує позивачу

щомісячно суму коштів в розмірі 635,00грн. без ПДВ.

12.07.2006

р. між відповідачем та Відкритим акціонерним товариством “Акціонерний

комерційний банк “Престиж” (правонаступником якого є Відкрите акціонерне

товариство “ЕРСТЕ Банк”) був укладений договір піднайму (суборенди)

вищевказаного нежилого приміщення. Пунктом 4.1 договору суборенди передбачено,

що відповідач отримує від суборендатора АКБ “Престиж” щомісячну орендну плату у

розмірі 15 402,50 грн.

Копії

вищевказаних документів, а також платіжних доручень, за якими відповідач

здійснював перерахування орендної плати на користь позивача за спірним

договором оренди,  містяться в матеріалах

справи. Оригінали цих документів оглянуті судом в судовому засіданні. Невідповідностей

між копіями документів, які знаходяться в справі, та оригіналами не виявлено,

заперечень представниками сторін з цього приводу не заявлено.

Відповідно

до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим

актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа,

яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній

волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.  Правочин має бути спрямований на реальне

настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею

215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в

момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами

першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність

правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша

заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний

правочин).

У

відповідності до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок

зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною,

визнається судом недійсним.

Підстава

для визнання правочину недійсним, передбачена у ч. 1 ст. 232 ЦК України,

стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою не самостійно, а через

представника. При цьому представник діє не в інтересах особи, яку представляє,

а з метою завдати шкоди тій особі, в інтересах якої виступає. 

У п.

13 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111

“Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод

недійсними” зловмисна угода кваліфікована як умисна змова представника однієї

сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для

особи, від імені якої укладено договір.  

Відповідно

до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть

визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають

право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать

законодавству.

Частиною

3 ст. 180 ГК України встановлено істотні умови господарського договору та

визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у

будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею

189 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у

господарській діяльності вільні ціни.

Відповідно

до ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт,

послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни

визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у

внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

За

загальним правилом, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг),

визначена сторонами договору. Якщо не доведено протилежне, вважається, що така

звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (пп. 1.20.1 п. 1.20

ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

У п.

1.20.1. ч. 1 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”

дається визначення справедливої ринкової ціни - це ціна, за якою товари

(роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати

такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності

будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично,

володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також

ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних)

товарів (робіт, послуг).

У п.

4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 “Об'єднання підприємств”,

затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. № 163 та

зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 р. за № 499/3792 ,

справедлива вартість визначається як сума, за якою може бути здійснений обмін

активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними,

зацікавленими та незалежними сторонами.

Підпунктами

1.20.2 -1.20.3, 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування

прибутку підприємств” запроваджено механізм визначення звичайних цін, що не

підлягають державному регулюванню, зокрема: на підставі договірних цін продажу

ідентичних (однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних умовах, на

підставі ціни, що міститься в прилюдному оголошенні продажу товарів (робіт,

послуг), на підставі цін, що сформувалися у відповідних умовах: конкурс,

аукціон, біржові торги, продаж (відчуження) товарів у примусовому порядку

згідно із законодавством, або з урахуванням правил, визначених відповідним

стандартом бухгалтерського обліку. 

З

договору оренди та договору суборенди вбачається непропорційна різниця в

орендній платі за користування одним і тим же приміщенням, а саме: відповідач

отримує від піднаймача 15 402,50 грн., а сплачує позивачу 635,00 грн. орендної

плати.

Ціна

у розмірі 635,00 грн., за якою представник позивача Дорошенко Л.В., укладаючи

договір оренди, передала відповідачу в оренду нежиле приміщення, є значно

нижчою за ринкову ціну, що також підтверджується наявною в матеріалах справи

Інтернет версією газети “AVISO” та висновком експерта Агентства нерухомості

“Благовест” № 1136/АН від 04.12.2007 р. про надання консультації щодо

вірогідної ставки орендної плати для нежилих приміщень, що знаходяться за

адресою м. Київ, вул. Ярославська, буд. 30, станом на липень 2006 року.

За

наведених обставин суд вважає правомірними твердження позивача стосовно того,

що, укладаючи спірний договір, представники сторін знали про явну невигідність

для орендодавця передачі в найом приміщень за ціною, вказаною в договорі.

Згідно

з ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до

установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені,

зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не

перевищувати своїх повноважень.

Тобто

представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю, а його завдання полягає

в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє.

Наявність

наміру у сторони (сторін) договору означає, що вона (вони), виходячи з обставин

справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати неправомірність угоди і

протиріччя її мети інтересам позивача і передбачали або бажали настання невигідних

для довірителя наслідків.

Намір

юридичної особи визначається як намір тієї особи, що підписала договір від

імені юридичної особи, маючи на те належні повноваження.

Статтею

632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю

сторін.

У

виданій Дорошенко Л.В. довіреності 

передбачено її право представляти інтереси довірителя, що стосуються

передачі нежилих приміщень в найом, за ціною і на умовах за її розсудом.

Однак,

укладаючи спірний договір оренди, представник повинен був діяти саме інтересах

позивача, якого представляв. Вчинення представником дій не в інтересах особи,

яку він представляє, суперечить самій сутності представництва.

В

даному випадку, позивач не мав наміру укладати спірний договір на тих умовах,

які істотно порушували його майнові інтереси. Такий намір мала особа, яка на

той час представляла інтереси позивача.

Отже,

в силу зловмисної домовленості представника позивача та відповідача воля

довірителя (позивача) не знайшла свого вираження, а підмінена волею представника,

та представником фактично було укладено спірний договір з метою одержання

вигоди для відповідача та неотримання прибутку позивачем.

Вищевказані

обставини є правовою підставою для визнання спірного договору недійсним згідно

зі ст. 232 ЦК України.

Також

суд погоджується з доводами позивача про відсутність у спірному договорі оренди

умов (вартість майна з урахуванням індексації, орендна плата з урахуванням її

індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань), які відповідно до

положень  ч. 1 ст. 284 ГК України

визначені як істотні.

Твердження

відповідача про необхідність доведення факту зловмисної домовленості тільки

матеріалами кримінальної справи судом до уваги не приймається, оскільки ні з

Цивільного кодексу України, ні з інших нормативно-правових актів не вбачається

необхідності доведення факту зловмисної домовленості лише матеріалами

кримінальної справи, на відміну від правочинів, які вчинені з метою, завідомо

суперечною інтересам держави і суспільства, та умислу, про який йдеться в ст. 207

ГК України, і який повинен бути встановлений компетентним державним органом і

підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування. 

Відповідно

до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини

справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними

засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

(ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Оскільки

спірний договір оренди укладений внаслідок зловмисної домовленості представника

позивача Дорошенко Л.В. та відповідача і протирічить інтересам позивача, суд

вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. 

Відповідно

до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати  у зв'язку із задоволенням позову підлягають

стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись

ст.ст. 33, 35, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.

Позов задовольнити повністю.

2.

Визнати недійсним договір найму (оренди), укладений 12 липня 2006 року між

Товариством з обмеженою відповідальністю “Методична книга” (04071, м. Київ,

вул. Ярославська, 30, ідентифікаційний код 19251526) та Фізичною особою

-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) посвідчений

приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солом'яною Л.В,

зареєстрований в реєстрі за № 2531.

3.

Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер

НОМЕР_1, п/р 260043113501 в АБ “Банк Регіонального розвитку”, МФО 300540, або з

будь-якого іншого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на

користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Методична книга” (04071, м.

Київ, вул. Ярославська, 30, ідентифікаційний код 19251526, п/р 260043113501 в

АБ “Банк Регіонального розвитку”, МФО 300540) державне мито у розмірі 85

(вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат

на  інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу.

Видати

наказ після набрання рішенням законної сили.

          Рішення набирає законної сили після

закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно

до ст. 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені

ГПК України.

Суддя                                                                                               

Ю.М. Смирнова

                                                                                Дата

підписання рішення: 10.10.2008 р.