Постанова

від 19.02.2009 по справі 26/361-20/409-11/83

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД      

01025, м.Київ, пров.

Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

 19.02.2009                                                                                          

№ 26/361-20/409-11/83

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:            

 представникі сторін:

 від позивача: Хоменко І.П.

 від відповідача: не з'явився

 від третьої особи: Доценко А.І.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи - 

підприємця ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від

10.10.2008

 у справі № 26/361-20/409-11/83  

 за позовом                               Товариства з

обмеженою відповідальністю "Методична книга"

 до                                                   Фізичної

особи -  підприємця ОСОБА_1

 третя особа на стороні відповідача           Відкрите акціонерне товариство  "Ерсте Банк"

 про                                                   визнання

недійсним договору найму (оренди) № 2531 від 12.07.2006 р.

ВСТАНОВИВ:

 Товариства з обмеженою відповідальністю

“Методична книга” (надалі позивач) звернувся до господарського суду м. Києва з

позовною заявою про визнання недійсним договору оренди не житлового  приміщення № 2531 від 12.07.2006 р.

До

прийняття рішення по суті, а саме 11.09.2008 р. позивач подав заяву про

уточнення позовних вимог, в якій просить визнати недійсним договір оренди не

житлового приміщення № 2531 від 12.07.2006 р. у зв'язку з тим, що спірний

правочин укладено внаслідок зловмисної домовленості між представником позивача

та відповідачем

Рішенням

Господарського суду м. Києва від 10.10.2008 р. у справі №

26/361-20/409-11/83  позов задоволено

повністю.

Визнано

недійсним договір найму (оренди), укладений 12 липня 2006 року між

Товариством

з обмеженою відповідальністю "Методична книга" (04071, м. Київ, вул.

Ярославська,

30, ідентифікаційний код 19251526) та Фізичною особою - підприємцем

ОСОБА_1

(АДРЕСА_1,

ідентифікаційний

номер НОМЕР_1) посвідчений приватним нотаріусом Київського

міського

нотаріального округу Солом'яною Л.В, зареєстрований в реєстрі за № 2531.

Стягнуто

з Фізичної особи - підприємцяОСОБА_1

(АДРЕСА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р

260043113501

в АБ "Банк Регіонального розвитку", МФО 300540, або з будь-якого

іншого

рахунку,

виявленого під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою

відповідальністю

"Методична книга" (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 30,

ідентифікаційний

код

19251526, п/р 260043113501 в АБ "Банк Регіонального розвитку", МФО

300540)

державне

мито у розмірі 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. та 118 (сто вісімнадцять)

грн. 00

коп.

витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не

погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі

відповідач) звернулась до Київського апеляційного господарського суду з

апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського скасувати та

прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою

відповідальністю “Методична книга” відмовити повністю.

Свої

вимоги відповідач обґрунтовує тим, судом порушено норми матеріального і

процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та

винесення незаконного рішення, що є підставою для його скасування.

Зокрема

заявник посилається на те, що у оскаржуваному рішенні місцевий господарський

суд  визнав встановленими обставини, що

мають значення для справи, хоча вони є недоведеними, також суд дійшов до

висновків, які не відповідають обставинам справи.

Ухвалою

від 04.11.2008 р. Київського апеляційного господарського суду м. Києва було порушено

апеляційне провадження і призначено до розгляду 02.12.2008 р. під

головуванням  Отрюха Б.В., судді Тищенко

А.І., Верховець А.А.

Ухвалою

від 29.01.2009 р. Київського апеляційного господарського суду м. Києва було

залучено в якості третьої особи на стороні відповідача  Відкрите акціонерне товариство “ЕРСТЕ Банк”.

Розпорядженням

В.о Голови Київського апеляційного господарського суду С.В.Бондаря, в зв'язку з

виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства

в частині додержання процесуальних строків справу №26/361-20/409-11/83 було

передано колегії  під головуванням судді

Андрієнко В.В., суддів Буравльов С.І.., Вербицька О.В.

В

судове засідання 19.02.2009 р. відповідач не з'явився. Причини неявки суду не

повідомив. На адресу суду не надходило повернення копії ухвали від 11.02.2009

р. про призначення розгляду справи на 19.02.2009 р., отже колегія дійшла

висновку, що відповідач був повідомлений про час та місце судового засідання.

Позивач

просив суд рішення залишити без змін з огляду на його законність та

обґрунтованість.

В

судовому засіданні 19.02.2009 р. представник 

третьої особи Доценко А.І. поклалась на розсуд суду щодо вирішення

даного питання.

Статтею

101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в процесі

перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та

додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно

з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний

господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і

перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у

повному обсязі.

Відповідно

до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції

справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з

урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний

господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується

правами, наданими суду першої інстанції.

Розглянувши

матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення

сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду

справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як

вбачається з матеріалів справи, 12.07.2006 р. Товариством з обмеженою

відповідальністю “Методична книга” в особі його директора Зоріної Світлани

Іванівни на ім'я Дорошенко Лесі Володимирівни видана довіреність, яка

посвідчена приватним нотаріусом Солом'яною Л.В. та зареєстрована в реєстрі за

№2527. Цією довіреністю Дорошенко Л.В. надавалось право на представництво

інтересів позивача у різних  установах,

які стосується передачі за ціною і на умовах за її розсудом в найм (оренду)

нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул.. Ярославська, 30 (в

літері Б).

На

момент розгляду спору ця довіреність скасована нотаріально посвідченою заявою,

про що зроблено запис №3695 від 25.06.2007 р. в єдиному державному реєстрі

довіреностей.

12.07.2006

р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Методична книга”  в особі представника Дорошенко Лесі

Володимирівни та ОСОБА_1 було укладено договір найму (оренди), який посвідчений

приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солом'яною Л.В.

За

умовами договору позивач передає, а відповідач приймає у тимчасове платне

користування нежиле приміщення №15 (в літ Б) загальною площею 107,80 кв.м., що

розташоване за адресою: 04071, м. Київ, вул.. Ярославська, 30.

Згідно

п. 1.2 договору нежитлове приміщення 

належать наймодавцю на підставі договору купівлі-продажу приміщення,

посвідченого Нізовцевою С.Г.. приватним нотаріусом Київського міського

нотаріального округу 27.02.2003 р. за реєстровим №984, зареєстрованого

Комунальним підприємством  Київське

міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти

нерухомого майна 12.06.2003 р. записано в реєстрову книгу № 69п-211 за

реєстровим № 5588-п.

Пунктом

9.2 договору визначено, що за користування об'єктом найму наймач сплачує

наймодавцю щомісячну суму коштів в розмірі 635,00 грн. без ПДВ.

Як

вбачається з матеріалів справи, 12.07.2006 р. між відповідачем та Відкритим

акціонерним товариством  “Акціонерний

комерційний банк “Престиж” (правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство

“ЕРСТЕ Банк”) був укладений договір піднайму (суборенди) нежилого приміщення.

Пунктом

4.1. Договору суборенди, відповідач отримує від суборендатора - АКБ «Престиж»

щомісячну орендну плату у розмірі 15 402,50 грн.

Будь-який

правочин набуває чинності з моменту укладання та повинен відповідати вимогам,

встановленим законом.

В той

же час, статтею 215 ЦК України визначено підстави, за наявності яких правочин

визнається недійсним.

Так,

підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною

(сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу

України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам

цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка

вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що

обумовлені ним: правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може

суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи

непрацездатних дітей.

Згідно

ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена

законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його

дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний

судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною

1 ст. 232 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчинено

внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою

стороною, визнається судом недійсним.

Представник,

вчиняючи правочин, не виражає власну волю - його завдання полягає в тому, щоб

донести до контрагента волю особи, яку він представляє, оскільки відповідно до

ст. 237 ЦК представник зобов'язаний або має право вчинити правочин від імені

другої сторони, яку він представляє. Але в силу зловмисної домовленості

представника й контрагента воля довірителя не знаходить свого вираження, а

підмінюється волею представника, який фактично вступає у змову з контрагентом з

метою одержати власну чи обопільну вигоду або створити негативну ситуацію для

довірителя, що і є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Частина

4 ст. 179 Господарського процесуального кодексу України визначає, що при

укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на

основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій

розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Як

вбачається з договору оренди та договору суборенди різниця в орендній платі за

користування одним і тим же приміщенням складає значну суму, а саме відповідач

отримує від піднаймача 15 402,50 грн., а сплачує позивачу 635,00 грн. орендної

плати. Отже, сума 635, 00грн. є значно нижчою за ринкову ціну, що було

встановлено судом першої інстанції.

З

вищенаведеного можна зробити висновок, що твердження позивача, що коли

укладався спірний договір, представники сторін відповідно знали про явну

невигідність для орендодавця передачі в найм приміщення за ціною, яка була

зазначена в договорі, є правомірними.

У

відповідності до довіреності, яка була видана Дорошенко Лесі Володимирівні,

вона мала право представляти інтереси довірителя, що стосується передачі

нежилих приміщень в найом, за ціною і на умовах за її розсудом.

Ч. 3

ст. 92 ЦК України визначає, що орган або особа, яка відповідно до установчих

документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в

інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх

повноважень.

Так,

як ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України),

то укладаючи спірний договір, представник повинен був діяти в інтересах

позивача.

За

таких умов, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що в

силу зловмисної домовленості представника позивача та відповідача воля

довірителя (позивача) не знайшла свого вираження, а підмінена волею

представника, та представником фактично було укладено спірний договір з метою

одержання вигоди для відповідача та неотримання прибутку позивачем.

Отже,

з вищенаведеного та у відповідності до ст. 232 ЦК України є правові підстави

для визнання спірного договору недійсним.

Згідно

з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є

будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному

законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких

ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно

до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів

розподіляється  між сторонами виходячи з

того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та

заперечення.

Проте,

в даному випадку, заявником всупереч вимог вказаної норми закону, не було

надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх

доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З

урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення Господарського суду

м. Києва від 10.10.2008 року у справі № 26/361-20/409-11/83 прийнято з повним і

достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для

вирішення даного спору.

У

зв`язку з цим підстав для скасування прийнятого рішення Київський апеляційний

господарський суд не вбачає, а отже апеляційна скарга Фізичної особи -  підприємця ОСОБА_1підлягає залишенню без

задоволення.

Відповідно

до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України прийняте рішення

оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

За

згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини

рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання. У такому разі

повне рішення складається і підписується протягом п'яти днів з дня оголошення його

вступної та резолютивної частин.

Рішення

господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку

з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише

вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після

закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого

відповідно до статті 84 цього Кодексу.

У

разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо

його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною

інстанцією.

З

огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського

процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2008

року у справі № 26/361-20/409-11/83 залишити без змін, а апеляційну скаргу

Фізичної особи -  підприємця ОСОБА_1 -

без задоволення.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді