Ухвала

від 18.10.2012 по справі 2а/1270/5641/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Смішлива Т.В.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2012 року справа №2а/1270/5641/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/5641/2012 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у місті Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним наказу, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо визнання нікчемними правочинів позивача з контрагентами - ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ «Чорне золото», ТОВ «НКФ «Антаго», ТОВ «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «ТД «Проминвестгупп», ТОВ ЛБФ «Укрпромгупп», визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2012 № 0000531702 та № 0000521702, якими позивачу збільшено грошові зобов'язання відповідно з податку на додану вартість в розмірі 139569,75 грн та з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 69761,16 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року позовні вимоги задоволені частково, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними і скасовано, в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що господарські відносини позивача із вказанами вище підприємствами мають ознаки нікчемності, реальне постачання товару за цими договорами не відбувалось, а тому позивач не мав право на формування податкового кредиту та витрат за цим договором, у зв'язку з чим останнім було завищено суму податкового кредиту та занижено податок з доходів фізичних осіб.

В частині відмови в задоволенні певних позовних вимог постанова суду не оскаржувалась.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач зареєстрований в якості суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради 26.05.2010 за № 23830000000007910, є платником податку на додану вартість, що підтверджено свідоцтвом від 23.06.2010 НОМЕР_3. (т. № 1 а.с. 11-12)

В період з 18 травня по 1 червня 2012 року податковим органом проведено невиїзну планову документальну перевірку позивача як фізичної особи-підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, результати якої викладені у акті № 517/17-3366503852 від 08.06.2012 (т. № 1 а.с. 13-30).

Згідно вищевказаного акту перевіркою встановлено наявність у позивача господарських правовідносин з ТОВ «Чорне золото» (код ЄДРПОУ 36735931) у березні-липні 2011 року, ТОВ «НКФ «Антаго» (код ЄДРПОУ 36638401) у березні липні 2011 року, ПП «Укрпромснаб» (код ЄДРПОУ 34202109 у січні-березні 2011 року, ТОВ «ТД «Проминвестгрупп» (код ЄДРПОУ 36562542) у січні-березні 2011 року, ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп» (код ЄДРПОУ 37177924) у серпні 2011 року, ПП «ТКФ «Імперія-М» (код ЄДРПОУ 36189881). З акту перевірки вбачається, що до перевірки позивачем надано всі первинні бухгалтерські документи на підтвердження правовідносин із вказаними підприємствами (видаткові та податкові накладні на придбаний товар) а також накладні на реалізацію товарів на адресу позивача Перевіркою не виявлено взаємовідносин із суб'єктами господарювання, які припинили діяльність на підставі рішення суду, або договори, первинні чи інші документи яких визнано судом недійсними (які мають ознаки фіктивності), тощо. (п. 1.15 акту). Спираючись виключно на акти інших податкових інспекцій щодо проведення перевірок ПП «ТКФ «Імперія-М» № 1133/16-36189881 від 22.06.2011, ТОВ «ТД «Проминвестгрупп» № 518/16-36562542 від 13.04.2011, ТОВ ВКФ «Укрпомснаб» № 515/16-34202109 від 13.04.2011, ТОВ «Науково-консалтингова фірма «Антаго» № 1008/16/36638401 від 31.05.2011, ТОВ «Чорне золото» № 1009/16/36735931 від 31.05.2011 та довідки № 1619/160 від 23.06.2011 щодо проведення камеральної перевірки ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп», у яких податковим органом зроблено висновок про відсутність у зазначених підприємств матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, відповідачем зроблено висновок про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту та валових витрат вартості придбаних у вищевказаних контрагентів матеріалів. При цьому, податковим органом зазначено, що станом на 01.01.2012 кредиторська заборгованість позивача по розрахункам з вищевказаними підприємствами відсутня. На підставі викладеного податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог ст.LDJUDCHAMBERPRESIDENT_ID,CAUSE.OLDJUDCHAMBERPRESIDENT_ORGID,CFT17.REALNAME OldJudChamberPresidentName,CAUSE.REPL_DATE,CAUSE.IS_ARCH,CAUSE.IS_ARCH_CHANGER_ID,CAUSE.IS_ARCH_CHANGER_ORGID,CAUSE.IS_ARCH_CHANGE_DATE,CFT18.REALNAME IS_ARCH_CHANGER_NAME,CAUSE.LISTENINGDURATION,CAUSE.OWNER_ID,CAUSE.OWNER_ORGID,CAUSE.DELIVERYMETHOD,CFT19.VALDATA DELIVERYMETHOD_NAME,CFT20.REALNAME OWNER_NAME,CAUSE.COLLEGE_SIZE,CAUSE.ARBITRATOR3INST_ID,CAUSE.ARBITRATOR3INST_ORG,CAUSE.APPEAL4INST_DATE,CFT21.REALNAME ARBITRATOR3INST_NAME,CAUSE.SECRETLEVEL,CFT22.NAME SECRETLEVELNAME,CAUSE.PROCEEDINGSNUM,CAUSE.UNDATED,CAUSE.CAUSECATID,CAUSE.CAUSECATORGID,CAUSE.RECEIVED_ARBITRATION,CAUSE.W

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2012 року № 0000531702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 139569,75 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 119900,00 грн. та 19669,75 грн. штрафних санкцій, та № 0000521702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 69761,16 грн. у тому числі за основним платежем у розмірі 55808,93 грн. та 13952,23 грн. штрафних санкцій (Т.1 а.с. 31, 32).

При вирішенні спору колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 14.1.181 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналогічні положення закріплено і у статті 7 Закону України «Про податкок на додану вартість», який діяв до 01.01.2011.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Право платника податку - покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг). До складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні. При цьому для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Податковим Кодексом України не передбачено як умову сплату цих сум до бюджету. Статтею 201 ПК України передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад доходів при обчисленні об'єкта оподаткування звітного періоду та дата їх формування, визначені відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті. Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаются до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Згідно пп. «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового Кодексу України платники податку на доходи фізичних осіб зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі, якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків. У тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Відповідно до п. 177.2-177.4 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідач ґрунтував свої висновки про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на даних автоматизованих інформаційних систем ДПА України без надання оцінки документам первинного обліку та звітності позивача, хоча, зі змісту акту перевірки вбачається, що позивачем вказані документи надано до перевірки у повному обсязі.

Наявні в справі первинні документи позивача свідчать про наступне.

Між ТОВ «НКФ «Антаго» та позивачем 02.03.2011 укладено договір поставки товарів № 0231 (Т. 2 а.с. 1-2), 01.03.2011 між позивачем та ТОВ «Чорне золото» укладено договір поставки № 132 (Т. 2 а.с.3-4), 01.02.2010 між ПП «ТКФ «Імперія-М» та позивачем укладено договір купівлі продажу №02/01/02-10, а 01.07.2010 також укладено договір купівлі-продажу № 010710 з вказаним підприємством. (Т. 2 а.с.69-70, Т. 8 а.с. 159-160).

Поставка товару від ПП «ВКФ «Укрпомснаб», ТОВ «ТД «Промінвестгрупп», та ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп» на адресу позивача здійснювалась на підставі договорів № 86 від 01.10.2010, № 51 від 01.10.2010 та № 63 від 01.08.2010 (Т. 8 а.с. 153-158)

На виконання вищезазначених господарських договорів позивач отримав від вказаних підприємств різного роду інструменти та будівельні матеріали, що підтверджено, крім договорів, видатковими накладними та податковими накладними, а саме, по взаємовідносинам з ПП «ВКФ «Укрпомснаб» № РН-2801005 та № 2801005 від 28.01.2011, № УП-210211035 та № 594 від 21.02.2011, № УП-302110006 та № 105 від 03.02.2011, № УП-011010019 та № 1101015 від 01.10.2010, № УП-111010037 та № 11101034 від 11.10.2010, № УП-211010070 та № 21101068 від 21.10.2010, № 140111025 та № 1401018 від 14.01.2011, № УП-703110004 та № 194 від 07.03.2012, № 21101068 від 21.10.2010, № 25101059 від 25.10.2010 року, № 612100014 від 06.12.2010 (Т1 а.с.83-85, 129-132, а.с. 160-163, а.с.187-190, а.с. 212-213, Т. 3 а.с. 236-239, Т.6 а.с. 1-4, Т. 7 а.с. 17-20, 56-59).

Взаємовідносини з ТОВ «ТД «Промінвестгрупп» підтверджені, крім договорів, видатковими накладними та податковими накладними № 200907 від 20.09.2012, № 160909 від 16.09.2012, № 130909 від 13.09.2010, № ПГ-11021104 та № 79 від 11.02.2011, № 151016 від 15.10.2010, № 24111002 від 24.11.2010, № 20011103 та № 2001003 від 20.01.2011, № ПГ-01031129 та № 22 від 01.03.2011, № 12111008 та № 12111007 від 12.11.2010, № 1201003 від 12.01.2011 (Т.3 а.с.25-28, 59-62, 88-91, 98-102, 132-135, 171-173, 181-184, 195, Т. 3 а.с. 212-215, Т. 7 а.с. 50-55).

Взаємовідносини позивача з ПП «ТКФ «Імперія-М» підтверджені, крім договорів, видатковими накладними та податковими накладними № 07.09-004 від 07.09.2010, № 06.07-004 від 06.07.2010, № 03.07-003 та № 23.07-003 від 23.07.2010, № 18.08-003 від 18.08.2010, № 01.09-003 від 01.09.2010, № 02.08-003 від 02.08.2010, № 03.09-003 та № 03.09-004 від 03.09.2010, № 09.08-003 від 09.08.2010, № 04.08-004 від 04.08.2010, № 27.09-003 від 27.09.2010, № 10.08-004 від 10.08.2010, № 07.07-003 від 07.07.2010, № 01.07-003 від 01.07.2010 (Т. 4 а.с. 1-4, 42-44, Т. 5 а.с. 77-78, 109-112, 139-142, 168-171, 182-185, 207-209, 221-223, 231-234, Т. 6 а.с. 173-175, 192-193, 238-239).

Взаємовідносини з ТОВ «Чорне золото» підтверджено, крім договорів, видатковими накладними та податковими накладними № РН-0000078 та № 78 від 18.05.2011, № РН-1025 та № 81 від 17.06.2011, № РН-1268 та № 1268 від 12.07.2011, № РН-140301 та № 32 від 14.03.2011, № РН-000014 та № 14 від 04.04.2011, (Т. 4 а.с. 68-71, 98-100, 129, 176-179, 210-211, Т. 7 а.с.12).

Придбання товару у ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп» підтверджується, крім договорів, видатковими накладними та податковими накладними № РН-000534 та № 534 від 16.08.2011, № РН-000533 та № 533 від 01.08.2011 (Т. 4 а.с. 228-233, Т. 5 а.с. 24-27).

Взаємовідносини з ТОВ «НКФ «Антаго» підтверджується, крім договорів, видатковими накладними та податковими накладними № СФ-230301 та № 120 від 23.03.2011, № СФ-1003 та № 30 від 08.07.2011, № СФ-1003 та № 113 від 10.06.2011, № СФ-9 та № 9 від 04.04.2011 (Т. 6 а.с. 28-31, 60, 93-94, 131-134, Т. 7 а.с. 26-30).

Факт оплати вартості придбаної у зазначених підприємств продукції підтверджено банківськими виписками з рахунку позивача, відповідно до яких позивачем повністю сплачено вартість придбаного у ПП «ВКФ «Укрпомснаб», ТОВ «ТД «Промінвестгрупп», ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ «Чорне золото», ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп» та ТОВ «НКФ «Антаго» товару, а також перераховано ПДВ на рахунки вказаних підприємств у складі вартості товару. (т. № 2 а.с. 80-250, т. № 3 а.с. 1-2).

Відповідно до товарно-транспортних накладних перевезення інструментів та будівельних матеріалів від ТОВ «ТД «Промінвестгрупп», ПП «Укрпромснаб», ТОВ «НКФ «Антаго», ТОВ «Чорне золото», ПП «ТКФ «Імперія-М» та ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп» на адресу позивача здійснювалось третьою організацією - ФОП ОСОБА_4 Вказані товарно-транспортні накладні містять всі необхідні реквізити, у тому числі дані про партії товарів та товаросупровідні документи. (т. № 3 а.с. 5-24, Т. 7 а.с. 60-85).

До справи позивачем надані декларацію про доходи, звіт про доходи за 2010 та 2011 роки, з додатками (Т. 8 а.с. 142-148), а також податкові декларації з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2010 року, за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень та серпень 2011 року з додатком № 5 розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, реєстри отриманих та виданих податкових накладних. (т. № 8 а.с. 138-141, 161-203).

Судом встановлено, що у межах спірних відносин товар позивачем отриманий та оплачений, по факту отримання податкових накладних сформований податковий кредит (перша подія) та валові витрати по факту отримання товару, що посвідчується дослідженнями акту перевірки, долученими до матеріалів справи первинними документами, податковими деклараціями. Отриманий від ТОВ «ТД «Промінвестгрупп», ПП «Укрпромснаб», ТОВ «НКФ «Антаго», ТОВ «Чорне золото», ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп» товар використано в межах господарської діяльності позивача, а саме здійснено його подальшу реалізацію іншим суб'єктам господарювання.

З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у податкового органу підстав для визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб у податкового органу відсутні. Безпідставність збільшення грошових зобов'язань доводить безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

З аналізу наданих позивачем під час розгляду справи первинних документів вбачається, що досліджені господарські операції позивача з ТОВ «ТД «Промінвестгрупп», ПП «Укрпромснаб», ТОВ «НКФ «Антаго», ТОВ «Чорне золото», ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп» мали реальний характер. Надані позивачем на підтвердження взаємовідносин з ТОВ «ТД «Промінвестгрупп», ПП «Укрпромснаб», ТОВ «НКФ «Антаго», ТОВ «Чорне золото», ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп» суду документи, що знаходяться в матеріалах справи, відповідають Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суд вважає, що порушення норм Податкового кодексу України в частині, що стосується оформлення господарських операцій контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що наявність у ланцюгу постачання контрагентів, які не знаходяться за місцем реєстрації не свідчить про недостовірність складу валових витрат та податкового кредиту позивача. Порушення податкового законодавства, у разі їх документального доведення, вчинені контрагентами, не є свідченням протиправності дій та порушення податкового законодавства позивачем, оскільки за статтею 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Невиконання контрагентами по ланцюгу постачання своїх зобов'язань має наслідком притягнення до відповідальності саме цих суб'єктів господарювання.

Зазначене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позиція про те, що невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи висловлена Верховним Судом України в постанові суду від 31 січня 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилання відповідача на нікчемність угод, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, оскільки з роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та його контрагентами не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 1 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання таких правочинів недійсними в судовому порядку, робить висновки про їх недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такі правочини нікчемними, що також суперечить вимогам законодавства.

Колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, суду відповідачем не надано.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків тощо.

Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів, що б підтверджували факт ухилення позивачем чи його контрагентами від сплати податкових зобов'язань, про що вірно в постанові зазначено судом першої інстанції.

Крім того, законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару ( послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

За таких обставин позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливе неналежне ведення податкового обліку та порушення податкового законодавства його контрагентами.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

З аналізу вищезазначених положень Податкового Кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість та операційних витрат є використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Використання придбаних у спірних контрагентів товарів в господарській діяльності позивача підтверджується наданими суду доказами - видатковими та податковими накладними, в яких зазначені інструменти та будівельні матеріали придбані у ПП «ВКФ «Укрпомснаб», ТОВ «ТД «Промінвестгрупп», ПП «ТКФ «Імперія-М», ТОВ «Чорне золото», ТОВ ЛБФ «Укрпромгрупп», ТОВ «НКФ «Антаго» та реалізовані іншим покупцям. (т. № 1 а.с. 86-100, 105-128, 133-159, 164-186, 191-207, 214-254, т. № 3 а.с. 29-58, 63-87, 92-97, 104-131, 136-170, 173-180, 185-194, 196-2011, 216-235, 240-257, т. № 4 а.с. 5-41, 44-67, 72-97, 101-128, 130-175, 180-209, 212-227, 234-250, т. № 5 а.с. 1-23, 27-76, 79-108, 113-138, 143-167, 172-181, 185-206, 210-220, 224-230, 235-250, т. № 6 а.с. 5-27, 32-59, 61-92, 94-130, 133-172, 176-191, 194-237, 240-250, т. № 7 а.с. 1-11, 15-16, 21-25).

Зазначені документи є документами первинного бухгалтерського обліку, оформлені відповідно до вимог Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку позивачем відповідач не довів.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Податковим органом під час перевірки не було здійснено будь-яких дій щодо встановлення факту можливості /неможливості реального здійснення операцій. Всі висновки податкового органу ґрунтуються виключно на його припущеннях і не підтверджені відповідними доказами у справі.

Відповідач підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень зазначив пп. 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України, згідно якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Аналогічні вимоги містяться в підпункті «б» пункту 2.1 розділу ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за N 1440/18735.

Оскільки дані перевірки результатів діяльності позивача, викладені в акті перевірки від 08.06.2012 року не свідчать про завищення сум податкового кредиту у липні 2010 року-серпні 2011 року та заниження податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошових зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб за відповідні періоди, а тому правильно визнав оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та скасував їх.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/5641/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам. які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В. Ястребова