Постанова

від 11.10.2012 по справі 2а-11233/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 жовтня 2012 року 12:19 № 2а-11233/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Савенка В.Г.,

від відповідача: Алексєєнко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення № 0005752280 від 01 серпня 2012 року,- ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес»(далі -позивач, ТОВ «Сім-Тес») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0005752280 від 01 серпня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 369 792 грн. за наслідками господарських операцій з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс». Як зазначив позивач, господарські операції з ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»мали реальний характер, валові витрати сформовано на підставі належним чином оформлених документів, про що свідчить фінансова та бухгалтерська документація, наявна у позивача. Доводи відповідача, викладені ним в акті документальної позапланової невиїзної перевірки, про недійсність договору №161210 від 16.12.2010 року, укладеного з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс», позивач вважає безпідставними, оскільки жодних судових рішень про визнання недійсним цього правочину не ухвалювалося, підстави вважати зазначений правочин нікчемними в силу закону також відсутні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем порушено пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- завищено валові витрати на загальну суму 1 479 167 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 369 792 грн. внаслідок формування валових витрат за наслідками операцій з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс». На підтвердження вказаних висновків відповідач зазначав, що в провадженні СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва перебуває кримінальна справа №56-2981, порушена за фактом фіктивного підприємства шляхом створення невстановленими особами ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»з метою прикриття незаконної діяльності. З протоколу допиту свідка ОСОБА_3 вбачається, що вказаний громадянин не причетний до фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс».

Наведені обставини, на думку відповідача, дають можливість дійти висновку про те, що позивачем було укладено договори з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс»без мети реального настання правових наслідків, виключно для створення видимості проведення господарських операцій, отже, позивач, в свою чергу, позбавлений права на віднесення сум по цим операціям до валових витрат.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 жовтня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на такі обставини.

Позивач -ТОВ «Сім-Тес»(код ЄДРПОУ 35677062) зареєстроване Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 14.01.2008 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 01.02.2008 року за №32208.

Як платник податків позивач перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва з 01.02.2008 року за № 32208 та є платником податку на прибуток підприємств.

У період з 26.06.2012 року по 04.07.2012 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Сім-Тес»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс»(код ЄДРПОУ 37044958) за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 756/22-80/35677062 від 10.07.2012 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт), яким встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 369 792,00 грн. за 2010 рік.

Висновок податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток зводиться до безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс», яке, як вказує податковий орган, має ознаки фіктивного підприємства. На підтвердження вказаних обставин відповідач посилається на матеріали кримінальної справи №56-2981, отримані супровідним листом СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва № 437/7/09 від 14.02.2012р., зокрема:

- копію протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 02.11.11 (який відповідно до реєстраційних та звітних документів значиться директором та засновником ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс»), згідно якого вказаний громадянин не визнав своєї причетності до фінансово-господарської діяльності підприємства;

- копію постанови про порушення кримінальної справи №56-2981, в якій зазначено, що ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс»було задіяне в схемі мінімізації податкових зобов'язань реально діючими підприємствами.

Далі по тексту Акта перевірки відповідач, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, встановив нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс», та неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат сум податку на додану вартість на підставі таких нікчемних правочинів.

01 серпня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення: № 0005752280 , яким позивачу за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 462 240,00 грн., з яких 369 792,00 грн. -основний платіж та 92 448,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції (штраф).

Не погоджуючись з прийнятим ДПІ у Шевченківському районі м. Києва рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його скасувати.

Надаючи оцінку даним обставинам справи суд виходить з наступного.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок та підстави формування платником податку валових витрат у період виникнення спірних правовідносин регламентувався приписами п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-ХІУ від 16.07.99 р. зі змінами і доповненнями (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ в розумінні ст. 1 Закону це - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Сім-Тес»(Замовник) та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»(Постачальник) було укладено Договір № 161210 від 16 грудня 2010 року, за умовами ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»зобов'язувалось поставити обладнання Lennox, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надане обладнання (а.с. 22-24).

Найменування, кількість та ціна обладнання вказані у додатку №1 до договору:

- даховий кондиціонер Flexy FCM 100 N, потужність охолодження Q = 110 kW, калорифер водяного обігріву (90/70) Q = 149kW, потужність роботи у повітрі L=20 000 m3/h, вільний тиск 200 Па;

- даховий кондиціонер Baltic BAC075DNM, потужність охолодження Q = 79 kW калорифер водяного обігріву (90/70) Q = 139Kw, потужність роботи у повітрі L=13 500 m3/h вільний тиск 200 Па, К3, К4, К6;

- даховий кондиціонер Baltic BAC045SNM, потужність охолодження Q = 45 kW калорифер водяного обігріву (90/70) Q = 66Kw, потужність роботи у повітрі L=7750 m3/h вільний тиск 200 Па;

- даховий кондиціонер Baltic BAC055DNM, потужність охолодження Q = 57 kW, калорифер водяного обігріву (90/70) Q = 94Kw, потужність роботи у повітрі L=10750 m3/h, вільний тиск 200 Па;

- даховий кондиціонер Baltic BAC075SNM, потужність охолодження Q = 79 kW калорифер водяного обігріву (90/70) Q = 46Kw, потужність роботи у повітрі L=5000 m3/h вільний тиск 200 Па.

Загальна вартість товару, що поставляється за вказаним Договором, згідно з додатком №1, склала 1 831 674 грн.

Згідно з п.2.1 вказаного договору постачальник зобов'язався поставити обладнання в термін 70 днів з моменту отримання передоплати, за умови здійснення замовником своєчасної оплати згідно з п.3.3 договору. Замовник здійснює передоплату у розмірі 30 відсотків протягом 3 днів з моменту підписання даного договору, 60 відсотків -протягом трьох днів з моменту письмового повідомлення про готовність відвантаження обладнання з заводу виробника та 10 відсотків протягом трьох днів з моменту письмового повідомлення про наявність обладнання на території України (а.с.22-24).

На виконання умов вказаного договору 16.12.2010 р., 21.12.2010 р. та 29.12.2010 року позивач здійснив на користь ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»авансові платежі у загальному розмірі 1 775 000,090 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с.27).

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи з наведених положень Закону, суму авансових платежів, здійснених на користь ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс», було віднесено позивачем до складу валових витрат у відповідному податковому періоді - 4 кв. 2010 року (за першою подією). В податковому обліку розрахунки з контрагентом ТОВ «Сім-Тес»відображено у рядку 0.4 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11»у 4 кварталі 2010 року.

В подальшому, 01 червня 2011 року між ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Сіріус-Сервіс КІА»було укладено договір про заміну сторони у зобов'язанні, за умовами якого ТОВ «Сіріус -Сервіс КІА»(як новий боржник) зобов'язувалося виконати зобов'язання ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»(первинного боржника) перед ТОВ «Сім-Тес»за договором №161210 від 16.12.2010 року.

Відповідно до ст. ст. 509, 510, 511, 513, 520 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Таким чином, як вбачається з оспорюваного правовідношення відбулася зміна боржника у зобов'язанні з поставки товару, що не суперечить наведеним вище нормам цивільного законодавства.

Заміна сторони (боржника) у зобов'язанні за договором №161210 від 16.12.2010 року відбулася з дотриманням вимог ст. 520 Цивільного кодексу України - за згодою кредитора - ТОВ «Сім-Тес», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи лист позивача №01/06/2011 від 01.06.2011, адресований ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Сіріус -Сервіс КІА».

Фактична поставка обладнання підтверджується видатковими накладними № 161 від 29 червня 2011 року та № 159 від 29.06.2011р. та податковими накладними № 277 від 29.06.2011р. та №70 від 15.06.2011 року.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в подальшому зазначене обладнання було поставлено позивачем наступним підприємствам:

- ТзОВ «Кронверк Сінема Україна»(поставлено даховий кондиціонер Flexy FCM 100 N на суму 318 000,00 грн.), що підтверджується видатковою накладною №РН-0000002 від 29 червня 2011 року, податковою накладною № 2 від 07.06.201р. та довіреністю № 70 від 29.06.2011р.;

- ТзОВ «Мастербуд»(поставлено даховий кондиціонер Baltic BAC075DNM, даховий кондиціонер Baltic BAC045SNM, даховий кондиціонер Baltic BAC055DNM, даховий кондиціонер Baltic BAC075SNM, на загальну суму 1 850 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000001 від 29 червня 2011 року, податковою накладною № 5 від 29.06.2011р. та довіреністю № 642 від 25.06.2011р.

Таким чином, дослідивши первинні документи та документи бухгалтерської звітності ТОВ «Сім-Тес», судом встановлено фактичне отримання обладнання позивачем, сплата грошових коштів в рахунок оплати останнього та подальше використання отриманого обладнання у власній господарській діяльності при здійснення оподатковуваних операцій, направлених на отримання прибутку.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»є реальними, були укладені позивачем в межах здійснення звичайної для нього діяльності та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс», отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього , вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 10.10.2012 року № 14860326 ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»станом на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду даної справи.

Суду не представлено доказів того, що станом на момент здійснення господарських операцій ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»було відсутнє за своїм місцезнаходженням, виключено з ЄДРПОУ або діяльність підприємства була припинена у встановленому законом порядку.

Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Не приймаються судом до уваги доводи відповідача про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, а саме -створення та придбання невстановленими особами ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс».

Суд звертає увагу, що порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не може бути доказом вини певної особи у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду .

Згідно статті 70 КАСУ належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Як вказано у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, якими би було встановлено, що ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»було зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з ТОВ «Сім -Тес»(з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо), підроблялись первинні документи або що товари, роботи (послуги) від вказаного контрагенту позивачу фактично не передавались.

Враховуючи наведене, протокол допиту свідка ОСОБА_3, складений в рамках кримінальної справи, не може вважатися доказом, що доводить обґрунтованість заперечень відповідача, оскільки відсутній вирок суду, який набрав законної сили та зміст якого відображає зазначені обставини як такі, що мали місце.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на валові витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на валові витрати за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, спрямованої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0005752280 від 01 серпня 2012 року - безпідставним та неправомірним.

Як передбачено частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Сім-Тес»підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 01 серпня 2012 року № 0005752280.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес»судові витрати у розмірі 2 204,00 грн. (дві тисячі двісті чотири грн. 60 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 16 жовтня 2012 року.