Ухвала

від 07.02.2013 по справі 2а-11233/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11233/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г ,

за участю представника позивача - Захарова І.Ф. і представника відповідача - Галик О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0005752280 від 01 серпня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення в судовому засіданні представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 26.06.2012 року по 04.07.2012 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Сім-Тес» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 756/22-80/35677062 від 10.07.2012 року, яким визначено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 369 792,00 грн. за 2010 рік.

Свій висновок про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток податковий орган обґрунтував безтоварністю господарських операцій позивача з ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс», яке, як вказує податковий орган, має ознаки фіктивного підприємства. На підтвердження вказаних обставин відповідач посилається на матеріали кримінальної справи №56-2981, отримані супровідним листом СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва № 437/7/09 від 14.02.2012р.

На цій підставі відповідач вказав про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс», та неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат сум податку на додану вартість на підставі таких недійсних правочинів.

01 серпня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення: № 0005752280, яким позивачу за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 462 240,00 грн., з яких 369 792,00 грн. - основний платіж та 92 448,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штраф).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та скасував його.

Колегія суддів повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Сім-Тес»(Замовник) та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»(Постачальник) було укладено Договір № 161210 від 16 грудня 2010 року, за умовами ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» зобов'язувалось поставити обладнання Lennox, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надане обладнання.

На виконання умов вказаного договору 16.12.2010 р., 21.12.2010 р. та 29.12.2010 року позивач здійснив на користь ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»авансові платежі у загальному розмірі 1 775 000,090 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Крім того, 01 червня 2011 року між ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Сіріус-Сервіс КІА» було укладено договір про заміну сторони у зобов'язанні, за умовами якого ТОВ «Сіріус -Сервіс КІА» (як новий боржник) зобов'язувалося виконати зобов'язання ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» (первинного боржника) перед ТОВ «Сім-Тес» за договором №161210 від 16.12.2010 року.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, заміна сторони (боржника) у зобов'язанні за договором №161210 від 16.12.2010 року відбулася з дотриманням вимог ст. 520 Цивільного кодексу України - за згодою кредитора - ТОВ «Сім-Тес», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи лист позивача №01/06/2011 від 01.06.2011, адресований ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Сіріус -Сервіс КІА».

Фактична поставка обладнання підтверджується видатковими накладними № 161 від 29 червня 2011 року та № 159 від 29.06.2011р. та податковими накладними № 277 від 29.06.2011р. та №70 від 15.06.2011 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в подальшому зазначене обладнання поставлялось позивачем іншим підприємствам.

Відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 02.11.11 (який відповідно до реєстраційних та звітних документів значиться директором та засновником ТОВ «ВБК «Стандарт-Сервіс»), згідно якого вказаний громадянин не визнав своєї причетності до фінансово-господарської діяльності підприємства та на факт порушення кримінальної справи №56-2981 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 201 Кримінального кодексу України.

Враховуючи встановлені вище судом першої інстанції обставини колегія суддів зауважує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

За таких обставин колегія суддів вважає, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Правова позиція з даного питання висловлена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», за змістом якого не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).

При цьому колегією суддів встановлено , що відповідачем не було надано доказів обізнаності позивача про можливі факти порушень з боку його контрагентів.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. Він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме здійснювалась поставка товарів, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 року № К/9991/81953/11, за змістом якої покупець товару не відповідає за дії продавця (юридичної особи яка знаходиться у податковому ланцюгу), у тому числі за ухилення від сплати податку, в разі фактичного здійснення господарської операції та зазначає, що дії продавця не впливають на формування податкового кредиту покупцем.

Вказане, на думку колегії суддів, спростовує твердження відповідача про безтоварність операцій позивача з контрагентами.

Також колегія суддів зауважує, що необґрунтованими є посилання відповідача на порушення кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого ст. ст. 205 Кримінального кодексу України, оскільки вказана справа порушена не по факту спільної діяльності позивача та його контрагента. Порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину, оскільки відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, як вбачається зі змісту Акту перевірки ТОВ «Сім-Тес» єдиною підставою для висновку про нікчемність договору між позивачем та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» є матеріали кримінальної справи №56-2981, отримані супровідним листом СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва № 437/7/09 від 14.02.2012р.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що здійснення господарської діяльності ТОВ «Сім-Тес» з ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» не може мати наслідків для позивача, оскільки, як вже зазначалося вище, законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач не виконав вимог ст. 71 КАС України щодо обов'язку доказування спірного рішення, а тому вказане податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 12.02.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.