Постанова

від 16.12.2008 по справі 42/50-15/732

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

42/50-15/732

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 грудня 2008 р.                                                                                    № 42/50-15/732  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючогоН.О. ВолковицькоїЛ.І. Рогач

за участю представників:

позивачаРаспопов В.О., Боровський В.П., Ковальов М.О., дов. від 16.12.2008р.

відповідачаБоришкевич В.О., дов. від 27.12.2007р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Міністерства оборони України

на рішеннягосподарського суду міста Києва від 26.09.2008 року

у справі№ 42/50-15/732 господарського суду міста Києва

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Техприлад"

до Міністерства оборони України

провизначення договірної ціни

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Техприлад” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про встановлення ціни на виконані роботи за підетапом 1.2, посилаючись на умови укладеного договору, статті 632, 649 Цивільного кодексу України та статтю 12 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено підвідомчість даної категорії спорів господарським судам України.  

Справа розглядалася судами неодноразово.

Під час повторного розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог від 23.11.2006р. (т.2, а.с.5-13, т.3, а.с.30-35), за якою просив стягнути з відповідача з рахунку, що знаходиться в Державному казначействі України, грошові кошти в розмірі 549752,03грн., належних до сплати за виконані роботи, виходячи з фактичних витрат позивача, в тому числі 238069,40грн. основного боргу, 253677,03грн. індексації боргу за період з 01.01.2003р. по 30.06.2008р., 44304,99грн. річних, 4990,11грн. пені за несвоєчасно видані документи, 6000грн.витрат на послуги адвоката, 2710,50грн. судових витрат.

Відповідач не визнав як первісні, так і додаткові позовні вимоги з мотивів не підтвердження позивачем належними доказами вартості закупленого спецобладнання, включеного у вартість виконаних робіт, відсутності предмету спору з приводу стягнення заборгованості до судового рішення по визначенню вартості робіт; вказав, що розрахунки за виконання підетапу 1.2 дослідно-конструкторської роботи проведено відповідно до умов договору на суму 215577грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2008р. (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено частково; визначено ціну роботи згідно з договором від 14.08.1998р. по підетапу 1.2 в сумі 453646,40грн.; з відповідача стягнуто на користь позивача  238069,40грн. основного боргу (різницю між встановленою судом вартістю робіт та фактичною оплатою), 253677,03грн. індексації боргу за період з 01.01.2003р. по 30.06.2008р., 44304,99грн. річних, 2710грн. державного мита; в іншій частині в позові відмовлено.

Судове рішення вмотивовано статтями 161, 162, 214, 332, 345 Цивільного кодексу Української РСР, встановленими належними та допустимими доказами (в тому числі висновком судово-економічної експертизи) обставинами справи щодо документального підтвердження обґрунтованості нарахування заробітної плати на обсяг і вартість виконаних робіт етапу 1.2, відповідності наданих позивачем в підтвердження понесених витрат первинних бухгалтерських документів вимогам чинного законодавства, а відтак заборгованості відповідача за виконані позивачем підрядні роботи по підетапу 1.2 на  суму 238069,40грн., що підлягає стягненню з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних.

Не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині визнання ціни роботи підетапу 1.2 по договору від 14.08.1998р. № 117556 у розмірі 453646,4грн. та стягнення з Міністерства оборони України на користь ТОВ "Техприлад" суми 538761,92грн. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про прийняття судом додаткових позовних вимог в порушення статей 45 та 46 Господарського процесуального кодексу України без оплати їх державним митом; також скаржник вважає, що висновки експертизи з питань, які були поставлені на її вирішення, не підтверджують та не спростовують законність вимог позивача щодо обґрунтування зміни ціни роботи, що значно перевищує складений сторонами кошторис.

За доводами касаційної скарги, судом неправильно застосовано пункт 5 статті 1 та  пункт 1 статті 2 Закону України "Про державне оборонне замовлення", та не враховано, що розрахунки за роботи з оборонного замовлення здійснюються відповідно до показників оборонного замовлення, затверджених Кабінетом Міністрів України на відповідний рік.

Відповідач у відзиві по суті касаційної скарги та у судовому засіданні відхилив доводи скаржника з мотивів їх необґрунтованості, вказавши на законність судового рішення.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, що встановлено статтею 21 Бюджетного Кодексу України.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини 1 статті 22 Кодексу та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, а також спеціально уповноважені законом органи на здійснення розвідувальної діяльності, Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників.

Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення (стаття 23 Кодексу). Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 48 глава 8 розділу II Бюджетного кодексу України встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Згідно статтею 50 Бюджетного Кодексу України, Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету. Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Таким чином, у  справах, пов'язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів, казначейство виступає відповідачем як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов'язань.

Натомість місцевий господарський суд вищевикладене не врахував при та розглянув спір, пов'язаний зі стягненням бюджетних коштів, без участі органу державного казначейства.

Також перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті судом рішення в частині визначення ціни робіт по підетапу 1.2 спірного договору, судова колегія відзначає таке.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання державного замовлення згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1998р. № 705-0033, сторонами було укладено договір на виконання дослідно конструкторської роботи шифр “Мішень-С” від 14.07.1998р. за реєстраційним номером 117559.

Умовами вказаного договору було передбачено, що позивач (виконавець) зобов'язується виконати і здати відповідачу (замовнику), а останній зобов'язується прийняти та оплатити дослідно-конструкторську роботу по темі “Розробка мішеней нового класу та датчиків нового покоління для забезпечення учбових та випробувальних полігонів; приймання виконаних робіт проводиться в порядку, встановленому ГОСТ В 15.203-79; виконана відповідно до вимог, встановлених п.2 договору, робота оплачується за договірною ціною, узгодженою виконавцем та замовником у встановленому порядку.

Пунктом 8 розділу УІІІ договору встановлено, що виконавець надає замовнику матеріали по фактичним витратам для остаточних розрахунків і визначення договірної ціни (якщо встановлена попередня ціна), а також матеріали для узгодження вартості наступного етапу.

Виконавцем було складено по формі та на вимогу замовника "Протокол узгодження твердої фіксованої ціни підетапу 1.2 на науково-технічну продукцію спеціального призначення договір 117559 від 14.07.1998р. шифр "Мішень-С" на суму 453646,40грн., який був затверджений виконавцем 20.11.2002р. та переданий замовнику для узгодження; однак замовник в односторонньому порядку змінив суми по статтям структури ціни та сплатив суму 215577грн., що є значно меншою від фактичних витрат виконавця.

З огляду на вище вказані обставини позивач звернувся до господарського суду з вимогою про визначення договірної ціни щодо спірного етапу в судовому порядку.

Судом встановлено на підставі висновку № 5228 від 18.06.2008р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, що суми витрат, вказані виконавцем в структурі ціни підетапу 1.2 за договором №117556 від 14.08.1998р. за період з 01.01.1999р. по 28.02.2002р., відповідають фактичним витратам, документам первинного бухгалтерського обліку, чинному законодавству України та даним звітів.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що умови договору передбачають оплату роботи замовником згідно понесених виконавцем фактичних витрат за договірною ціною, узгодженою виконавцем та замовником у встановленому порядку, відтак визначив ціну за даним підетапом, виходячи з підтверджених фактичних витрат.

Однак таке рішення є передчасним та таким, що не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, нормах законодавства, що регулювали правовідносини за договором підряду.

Так, за статтею 334 Цивільного кодексу Української РСР на виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис, і у разі необхідності перевищення кошторису в цілому виконавець зобов'язаний додержуватися обов'язку своєчасно попередити про це замовником, в іншому разі настають правові наслідки, вказані цією ж статтею.

Однак, визначаючи ціну виконаних робіт за підетапом 1.2, суд не врахував, що даний підетап є складовою частиною узгодженого сторонами комплексу робіт за договором № 117559 від 14.07.1998р., не з'ясував, чи містить договір обмеження щодо граничної ціни робіт в цілому, якою мірою ця гранична ціна є обов'язковою для сторін, чи також підлягає подальшому узгодженню, та чи не перевищує визначена судом ціна робіт за підетапом 1.2 (з урахуванням ціни підетапу 1.1) граничної ціни робіт за договором в цілому, а відтак не перевірив додержання положень статті 334 Цивільного кодексу Української РСР.

Також висновок суду про обов'язкове відшкодування відповідачем повного обсягу фактичних витрат позивача у складі ціни виконаних робіт не ґрунтується на належних та допустимих доказах, наведених у судовому рішенні, відповідних умовах договору (передбачене договором повідомлення відповідача про фактичні витрати не означає їх повного прийняття відповідачем); суд не з'ясував додержання позивачем строку виконання робіт за відповідним підетапом, з огляду на період, протягом якого були понесені витрати, включені у встановлену судом ціну.    

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5  Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення місцевого господарського суду вказаним вимогам не відповідає за вказаних вище підстав.

З огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції, рішення господарського суду належить скасувати в оскарженій частині та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення господарського суду від 26.09.2008 року у справі № 42/50-15/732 господарського суду міста Києва в частині визнання ціни роботи підетапу 1.2 по договору від 14.08.1998року № 117556 у розмірі 453 646, 40 грн. та стягнення з Міністерства оборони України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Техприлад" суми в розмірі 538761, 92 грн. скасувати.

Справу направити в цій частині на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий                                                                                 Т. Дроботова

Судді:                                                                                            Н. Волковицька

                                                                                                       Л. Рогач