Постанова
від 22.10.2012 по справі 2а-10554/12/0170/12
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2012 р. 10:45 Справа №2а-10554/12/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Реут А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Крим"

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС

про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.12р. №0000022201 та №0000032201

за участю представників:

позивача - Хачіна Н.Т., довіреність №б/н від 04.01.12р.;

Кудря Є.С., довіреність №б/н від 04.01.12р.;

Хачін В.М., довіреність №б/н від 22.10.12р.;

відповідача - Ібраїмов М.М., довіреність №629/10/10-0 від 13.03.12р.;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Крим» (далі - позивач, ТОВ «Магістраль-Крим») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС (далі - відповідач, Красноперекопська ОДПІ ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.12р. №0000022201 та №0000032201, мотивуючи свої вимоги тим, що зазначенні рішення прийняті із порушенням норм податкового законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.10.12р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представники позивача у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у запереченнях від 19.10.12р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Крим» 04.07.2000р. зареєстроване Державним реєстратором Виконавчого комітету Красноперекопської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 14, том 1).

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів, у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

У період з 22.08.12р. по 29.08.12р. посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Магістраль-Крим» з питань своєчасності, достовірності та повноти та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд» за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. За результатами перевірки було складено акт №1031/23-04/30933293 від 05.09.12р. (а.с. 16-36, том 1).

Перевіркою було встановлені порушення позивачем:

- п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що виразилось у заниженні податку на прибуток на загальну суму 26261,00грн.;

- ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228, ст. 655, ст. 656, ст. 662 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків;

- п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3 ст. 198 ПК України, що виразилось у завищенні податкового кредиту з ПДВ за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. на загальну суму 21057,00грн.

За результатами розгляду заперечень позивача до акту перевірки, відповідачем було зменшено суму заниження позивачем податку на прибуток до 25561,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 20.09.12р. №0000022201 про донарахування податку на додану вартість у сумі 21057,00грн. та штрафних санкцій у сумі 759,00грн. (а.с. 46, том 1), №0000032201 про донарахування податку на прибуток у сумі 25561,00грн. та штрафних санкцій у сумі 568,00грн. (а.с. 47, том 1).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що відповідачем відповідно до Наказу від 21.08.12р. №579 було призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Магістраль-Крим» з питань своєчасності, достовірності та повноти та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд» за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. Тривалість проведення зазначеної перевірки вказано - 5 днів (а.с. 37, том 1).

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що відповідачем направлялись письмові запити від 08.06.12р. №4418/10/22-03 та від 20.07.12р. №5806/10/15-02, якими він просив надати пояснення з документальним підтвердженням (а.с. 39, 43, том 1).

Відповідні пояснення з документальним підтвердженням позивач направляв листами від 18.06.12р. №60 та від 15.08.12р. №86 (а.с. 40-42, 44-45, том 1).

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не доведено підстав проведення перевірки за умови надання позивачем всіх необхідних документів.

З наведеного вище вбачається, що дії посадових осіб Красноперекопської ОДПІ АР Крим ДПС щодо проведення невиїзної перевірки ТОВ «Магістраль-Крим» з питань своєчасності, достовірності та повноти та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд» за період з 01.07.09р. по 30.09.11р., на підставі Наказу від 21.08.12р. №579, не відповідають вимогам Податкового кодексу України, оскільки витребувана інформація була своєчасно надана позивачем (тобто протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту), крім того, у Наказі від 21.08.12р. №579 зазначено про проведення виїзної перевірки, тоді як посадовими особами відповідача було проведено невиїзну перевірку.

Крім того, в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях вказано, що вони винесені за результатами акту перевірки від 05.09.12р. №1031/2201/30933293, тоді як номером акту перевірки, яким були встановлені порушення, що слугували підставою для винесення зазначених податкових повідомлень-рішень є №1031/23-04/30933293 від 05.09.12р.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ПК України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. в загальній сумі 105286,65грн., у тому числі: 3 квартал 2009 року - 1500,00грн., 9 місяців 2010 року - 3040,00грн., 1 квартал 2011 року - 97704,98грн., 2-3 квартали 2011 року - 3041,67грн., сформованих за рахунок господарських відносин позивача щодо придбання товарів (послуг) з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд».

Відповідачем вказується, що порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, у тому числі, контрагентів позивача - КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд». Зазначено, що діяльність вказаних контрагентів позивача була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру. До того ж, зазначені контрагенти не мають основний стан.

Такі висновки відповідач зробив на підставі:

- акту від 11.04.12р. №36/22/32468182 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки КП «Альянс», код за ЄДРПОУ 32468182, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

- акту від 11.04.12р. №37/22/31263808 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки БВП «Строітель-Плюс», код за ЄДРПОУ 31263808, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

- акту від 06.04.12р. №32/22/37081766 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Комманд», код за ЄДРПОУ 37081766, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.».

Також відповідач зазначає, що договір між позивачем та КП «Альянс» не укладався.

За таких обставин, відповідачем правочини між позивачем так контрагентами визнано нікчемними відповідно до ч.1 ст.203 , ст.215 ЦК України, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, при цьому як зазначає позивач визнання таких правочинів судом не вимагається.

На підставі викладених висновків відповідач зробив висновок про порушення позивачем п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого відповідачем було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 25561,00грн. та нараховано штрафних санкцій 568,00грн.

Також відповідачем було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість відповідно податкового повідомлення-рішення від 20.09.12р. №0000022201.

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ судом зазначається наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.11р.) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Судом встановлено, що між позивачем та БВП «Строітель-ПЛЮС» укладено договір на використання машин та механізмів №119 від 05.01.11р. (а.с.51, том 1).

На підставі укладеного договору в підтвердження його виконання позивачем надано до суду акт здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень 2011 року №25/01 (а.с. 53, том 1), докази оплати вказаних послуг (а.с.55, том 1), та податкова накладна (а.с.54, том 1) на загальну суму 117245,98грн. ( в тому числі ПДВ - 195401,00грн.).

Суд зазначає, що у позивача є ліцензія серії АВ №516048 на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури (а.с. 119, том 1).

Підтвердженням використання зазначених машин та механізмів у своїй господарській діяльності позивачем є заправочні відомості на відпуск нафтопродуктів, талони замовника,довідка про вартість виконаних будівельних робіт, акт приймання виконаних будівельних робіт, розрахунки фактичної вартості механізмів та податкова накладна, виписана позивачем ВАТ «Кримський содовий завод» (а.с. 56-102, том 1).

У вересні 2009 та 2010 років між позивачем та КП «Альянс» укладались усні договори щодо придбання товару (рукавиць брезентових, костюмів, жилетів, кепок).

На підставі укладених договору в підтвердження їх виконання позивачем надано до суду рахунки, видаткові накладні, докази оплати вказаних послуг, та податкові накладні на загальну суму 5448,00грн. ( в тому числі ПДВ 908,00грн). (а.с. 120-126, том 1)

Підтвердженням використання зазначених товарів у своїй господарській діяльності позивачем є акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів, особові картки обліку спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, списки на отримання рукавиць (а.с. 127-131, 136-141, 204-224, том 1).

У липні 2011 року між позивачем та ПП «Комманд» був укладений усний договір з придбання ковшу.

На підставі укладеного договору в підтвердження його виконання позивачем надано до суду Наказ на придбання ковшу від 14.07.11р. №59, рахунки, докази оплати вказаних послуг, податкова накладна на суму 3650,00грн. (в тому числі ПДВ 608,00грн). (а.с. 142-144, 150-151, том 1)

Підтвердженням використання зазначених товарів у своїй господарській діяльності позивачем є акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, журнал-ордер та звіт про рух матеріалів (а.с. 152-154, том 1).

Відповідно до п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Судом встановлено, що суми, сплачені позивачем на адресу ПП «Комманд» за придбання основних засобів (ковша) не включались до валових витрат за період з 01.07.09р. по 30.09.11р., отже висновок про завищення валових витрат по цим операціям, зроблений в акті перевірки, не відповідає фактичним обставинам.

Щодо висновків відповідача про недійсність усних угод, укладених між позивачем та КП «Альянс», та ПП «Комманд» через недотримання письмової укладення правочину, суд зазначає наступне.

Відповідач посилається на норму ст. 208 Цивільного кодексу України, згідно з якою у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Частинами 1, 2 статті 206 Цивільного кодексу України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З наведеного вище вбачається, що усні угоди, укладені у вересні 2009 та 2010 років між позивачем та КП «Альянс», та у липні 2011 року між позивачем та ПП «Комманд», не є недійсними, оскільки реальність їх укладення, отримання товару та його сплата, підтверджується матеріалами справи.

З викладеного вбачається, що позивачем сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат у період з 01.07.09р. по 30.09.11р. на суму 21057,00грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні (а.с.51, 53-56-102, 120-127-131, 136-142-144, 150-152-154, том 1).

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників - КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд», податкових накладних , які є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за грудень 2010 року) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України також передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар та роботи від КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд», позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними сплатив вартість товару, втому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за грудень 2010 року) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні що на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки не надано оцінку первинним документам позивача, натомість суд зазначає, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок по КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд» не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаними особами та позивачем.

Крім того, суд зазначає, що перевірка,за результатами якої були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, проводилась на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, яка передбачає наявність податкової інформації про порушення податкового законодавства, проте матеріали справи в період вересня 2009 року, коли позивачем були здійснені операції з ТОВ БВП «Строитель-плюс» вже перевірялись в межах позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.08р. по 30.09.09р., за результатами якої був складений акт від 23.02.10р. №129/23-0/30933293 (а.с. 2-24, том 2).

Зазначених порушень встановлено не було.

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже вирок суду по кримінальні справі має набрати законної сили, та стосуватись дій чи бездіяльності особи, правові наслідки яких розглядає адміністративний суд, та у вироку повинно бути надано оцінку питанням, чи мало місце діяння, та чи вчинене воно конкретною особою.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується виписками з банку та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. на 21057,00грн.

Крім того, суд зазначає, що у період з 19.01.10р. по 18.02.10р. посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Магістраль-Крим» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.08р. по 30.09.09р. За результатами перевірки було складено акт №129/23-04/30933293 від 23.02.10р. (а.с. 2-24, том 2), проте вищезазначених порушень з боку позивача вказаною перевіркою встановлено не було.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.12р. №0000022201 про донарахування податку на додану вартість у сумі 21057,00грн. та штрафних санкцій у сумі 759,00грн. та №0000032201 про донарахування податку на прибуток у сумі 25561,00грн. та штрафних санкцій у сумі 568,00грн.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи майновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 479,45грн. судових витрат.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В судовому засіданні 22.10.12р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 29.10.12р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС від 20.09.12р. №0000022201 про донарахування податку на додану вартість у сумі 21057,00грн. та штрафних санкцій у сумі 759,00грн. та №0000032201 про донарахування податку на прибуток у сумі 25561,00грн. та штрафних санкцій у сумі 568,00грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Крим» (АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Калініа, 31, кв. 101, ЄДРПОУ 30933293) за рахунок коштів на утримання Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС 479,45грн. судового збору.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя Котарева Г.М.

СудОкружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Дата ухвалення рішення22.10.2012
Оприлюднено07.11.2012
Номер документу26941454
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —2а-10554/12/0170/12

Ухвала від 17.03.2014

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Дудкіна Тетяна Миколаївна

Ухвала від 27.02.2014

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Дудкіна Тетяна Миколаївна

Ухвала від 18.02.2013

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Цикуренко Антон Сергійович

Постанова від 22.10.2012

Адміністративне

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

Котарева Г.М.

Ухвала від 01.10.2012

Адміністративне

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

Котарева Г.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні