Ухвала

від 18.02.2013 по справі 2а-10554/12/0170/12

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10554/12/0170/12

18.02.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Мунтян О.І. ,

Іщенко Г.М.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Крим"- Кудря Євген Сергійович, довіреність б/н від 04.01.13

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Крим"- Хачіна Надія Тихонівна, довіреність б/н від 04.01.13

представник відповідача, Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи №2а-10554/12/0170/12 за апеляційною скаргою Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 22.10.12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Крим" (вул. Калинина, 31 кв. 101, м. Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим,96000)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Північна 2,Красноперекопськ,Автономна Республіка Крим,96000)

про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2012 №0000022201 та 0000032201,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.10.2012 року задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Крим" до Красноперекопська об'єднана державна податкова інспекція АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2012 №0000022201 та 0000032201.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС від 20.09.12р. №0000022201 про донарахування податку на додану вартість у сумі 21057,00грн. та штрафних санкцій у сумі 759,00грн. та №0000032201 про донарахування податку на прибуток у сумі 25561,00грн. та штрафних санкцій у сумі 568,00грн.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Крим» за рахунок коштів на утримання Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС 479,45грн. судового збору.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.10.2012 року та прийняти нове рішення по справі.

У судовому засіданні представники позивача проти апеляційної скарги заперечували та просили залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.10.2012 року без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності його представника.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права. На думку відповідача, висновки по акту планової виїзної перевірки від 05.09.2012 року №1031/2201/30933293 з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операції з КП „Альянс" код ЄДРПОУ 32468182; ТОВ БВП „Строитель-плюс" код ЄДРПОУ 31263808; ПП „Команд" код ЗДРПОУ 37081766 за період з 01.07.2009 року по 30.09.2011 року, щодо заниження податку на прибуток підприємств у сумі 25561,00 грн., та заниженню податку на додану вартість на загальну суму 21057,00 грн., є обґрунтованими та відповідають вимогам діючого законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Крим» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.12р. №0000022201 та №0000032201, мотивуючи свої вимоги тим, що зазначенні рішення прийняті із порушенням норм податкового законодавства.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Крим» 04.07.2000р. зареєстроване Державним реєстратором Виконавчого комітету Красноперекопської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 14, том 1).

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 22.08.12р. по 29.08.12р. посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Магістраль-Крим» з питань своєчасності, достовірності та повноти та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд» за період з 01.07.09р. по 30.09.11р.

За результатами перевірки складено акт №1031/23-04/30933293 від 05.09.12р. (а.с. 16-36, том 1). З висновків акту вбачається, порушення позивачем п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що виразилось у заниженні податку на прибуток на загальну суму 26261,00грн.; ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228, ст. 655, ст. 656, ст. 662 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків; п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3 ст. 198 ПК України, що виразилось у завищенні податкового кредиту з ПДВ за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. на загальну суму 21057,00грн.

За результатами розгляду заперечень позивача до акту перевірки, відповідачем зменшено суму заниження позивачем податку на прибуток до 25561,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 20.09.12р. №0000022201 про донарахування податку на додану вартість у сумі 21057,00грн. та штрафних санкцій у сумі 759,00грн. (а.с. 46, том 1), №0000032201 про донарахування податку на прибуток у сумі 25561,00грн. та штрафних санкцій у сумі 568,00грн. (а.с. 47, том 1).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Встановлено, що відповідачем відповідно до Наказу від 21.08.12р. №579 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Магістраль-Крим» з питань своєчасності, достовірності та повноти та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд» за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. Тривалість проведення зазначеної перевірки вказано - 5 днів (а.с. 37, том 1).

Відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що відповідачем направлялись письмові запити від 08.06.12р. №4418/10/22-03 та від 20.07.12р. №5806/10/15-02, якими він просив надати пояснення з документальним підтвердженням (а.с. 39, 43, том 1).

Відповідні пояснення з документальним підтвердженням позивач направляв листами від 18.06.12р. №60 та від 15.08.12р. №86 (а.с. 40-42, 44-45, том 1).

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не доведено підстав проведення перевірки за умови надання позивачем всіх необхідних документів.

Враховуючи наведене, проведення невиїзної перевірки ТОВ «Магістраль-Крим» з питань своєчасності, достовірності та повноти та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд» за період з 01.07.09р. по 30.09.11р., на підставі Наказу від 21.08.12р. №579, не відповідають вимогам Податкового кодексу України, оскільки витребувана інформація своєчасно надана позивачем, крім того, у Наказі від 21.08.12р. №579 зазначено про проведення виїзної перевірки, тоді як посадовими особами відповідача було проведено невиїзну перевірку.

У разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. (ч.1 ст.58 ПКУ)

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. в загальній сумі 105286,65грн., сформованих за рахунок господарських відносин позивача щодо придбання товарів (послуг) з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд».

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, у тому числі, контрагентів позивача - КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд». Діяльність вказаних контрагентів позивача була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру. До того ж, зазначені контрагенти не мають основний стан.

Такі висновки відповідач зробив на підставі акту від 11.04.12р. №36/22/32468182 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки КП «Альянс»; акту від 11.04.12р. №37/22/31263808 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки БВП «Строітель-Плюс»; акту від 06.04.12р. №32/22/37081766 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Комманд».

Щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ слід зазначити наступне.

Згідно з п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. (п.п.1, 2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» )

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Пунктом 2.4 встановлено, що первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судовою колегією встановлено, що між позивачем та БВП «Строітель-ПЛЮС» укладено договір на використання машин та механізмів №119 від 05.01.11р. (а.с.51, т.1). В підтвердження його виконання позивачем надано до суду акт здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень 2011 року №25/01 (а.с. 53, т.1), докази оплати вказаних послуг (а.с.55, т.1), та податкова накладна (а.с.54, т.1) на загальну суму 117245,98грн. ( в тому числі ПДВ - 195401,00грн.). Підтвердженням використання зазначених машин та механізмів у своїй господарській діяльності позивачем є заправочні відомості на відпуск нафтопродуктів, талони замовника, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, акт приймання виконаних будівельних робіт, розрахунки фактичної вартості механізмів та податкова накладна, виписана позивачем ВАТ «Кримський содовий завод» (а.с.56-102, т.1).

Також встановлено, що у вересні 2009 та 2010 років між позивачем та КП «Альянс» укладались усні договори щодо придбання товару (рукавиць брезентових, костюмів, жилетів, кепок). В підтвердження виконання позивачем надано рахунки, видаткові накладні, докази оплати вказаних послуг, та податкові накладні на загальну суму 5448,00грн. ( в тому числі ПДВ 908,00грн). (а.с.120-126, т.1) Підтвердженням використання зазначених товарів у своїй господарській діяльності позивачем є акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів, особові картки обліку спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, списки на отримання рукавиць (а.с. 127-131, 136-141, 204-224, т.1).

Згідно матеріалів справи у липні 2011 року між позивачем та ПП «Комманд» укладений усний договір з придбання ковшу. В підтвердження його виконання позивачем надано Наказ на придбання ковшу від 14.07.11р. №59, рахунки, докази оплати вказаних послуг, податкова накладна на суму 3650,00грн. (в тому числі ПДВ 608,00грн). (а.с. 142-144, 150-151, т.1) Підтвердженням використання зазначених товарів у своїй господарській діяльності позивачем є акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, журнал-ордер та звіт про рух матеріалів (а.с. 152-154, том 1).

Відповідно до п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Судом встановлено, що суми, сплачені позивачем на адресу ПП «Комманд» за придбання основних засобів (ковша) не включались до валових витрат за період з 01.07.09р. по 30.09.11р., отже висновок про завищення валових витрат по цим операціям, зроблений в акті перевірки, спростовується матеріалами справи.

Стосовно ствердження у апеляційній скарзі про недійсність усних угод, укладених між позивачем та КП «Альянс», та ПП «Комманд» через недотримання письмової укладення правочину, судова колегія виходить з наступного.

Відповідачем звертається увага на ст. 208 Цивільного кодексу України, згідно з якою у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Частинами 1, 2 статті 206 Цивільного кодексу України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже усні угоди, укладені у вересні 2009 та 2010 років між позивачем та КП «Альянс», та у липні 2011 року між позивачем та ПП «Комманд», не є недійсними, оскільки реальність їх укладення, отримання товару та його сплата, підтверджується матеріалами справи.

Позивачем сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат у період з 01.07.09р. по 30.09.11р. на суму 21057,00грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

Ствердження у апеляційній скарзі щодо відсутності первинних документів, також спростовується матеріалами справи враховуючи, що на підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні (а.с.51, 53-56-102, 120-127-131, 136-142-144, 150-152-154, том 1).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладене свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників - КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд», податкових накладних , які є належним чином оформленими.

П.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закон України «Про податок на додану вартість», єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за грудень 2010 року) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Позивачем, під час формування податкового кредиту, дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за грудень 2010 року) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

До матеріалів справи надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судова колегія звертає увагу, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок по КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Комманд» не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаними особами та позивачем.

Крім того, перевірка, за результатами якої були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, проводилась на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, яка передбачає наявність податкової інформації про порушення податкового законодавства, проте матеріали справи в період вересня 2009 року, коли позивачем були здійснені операції з ТОВ БВП «Строитель-плюс» вже перевірялись в межах позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.08р. по 30.09.09р., за результатами якої був складений акт від 23.02.10р. №129/23-0/30933293 (а.с. 2-24, том 2). Зазначених порушень встановлено не було.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Отже, необґрунтованими є висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.07.09р. по 30.09.11р. на 21057,00грн.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, зокрема посилання на ст. 208 ЦКУ, думкою відповідача про не підтвердження первинними документами податкового кредиту, та висновків про нікчемність договорів на підставі матеріалів досудового слідства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.10.12 по справі №2а-10554/12/0170/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 лютого 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко