Постанова

від 22.10.2012 по справі 2а/2370/1115/2012

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2012 року Справа № 2а/2370/1115/2012

15 год. 25 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

при секретарях Кулику О.П., Пальонної Т.В.,

за участю представника позивача - Пожара А.В.- за посадою

представника відповідача -Батаргіної Ю.О.- за довіреністю,

розглянувш и у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Смілавторресурси»до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про скасування акту перевірки, податкових повідомлень-рішень та рішення про опис майна у податкову заставу,

встановив:

У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Смілавторресурси»(далі -ТОВ, позивач) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції (далі ОДПІ, відповідач) про скасування акту перевірки, податкових повідомлень - рішень від 03 квітня 2012 року № 0000692301та від 03 квітня 2012 року № 0000682301, про скасування рішення про опис у податкову заставу.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення базуються на акті позапланової виїзної документальної перевірки Смілянської ОДПІ від 19.03.2012 № 57/22/14198081 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 року при проведенні взаємовідносин з ПП «Кайрост», ТОВ НВК «Комункомплекс», ТОВ ВКФ «Еден», згідно описово-мотивувальної частини якого фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вищезазначеними підприємствами не відбувалися. Позивач вважає, що висновки акту побудовані виключно на припущеннях, господарські відносини між підприємствами оформлені відповідними первинними бухгалтерськими документами, відображені у податковій звітності позивача та фактично відбулися. Договірні відносини суб'єктів господарювання відбувалися у правовому полі, досягнуті угоди на момент проведення перевірки є чинними та не були визнані в законному порядку недійсними чи нікчемними, а тому оскаржувані акт перевірки, податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як незаконні. Відповідно до п. 56.18 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, а тому позивач вважає, що рішення про опис майна у податкову заставу винесено 18 квітня 2012 року за умови оскарження до суду податкових повідомлень-рішень є незаконним та повинно бути скасоване.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд визнати таким, що не відповідає дійсності акт перевірки, скасувати податкові повідомлення - рішення та рішення про опис майна у податкову заставу.

Представник Смілянської ОДПІ проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях, щодо позовних вимог про скасування акту перевірки просила провадження закрити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

З 29.02.2012 по 05.03.2012 державними податковими ревізорами Смілянської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Смілавторресурси»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 року при проведенні взаємовідносин з ПП «Кайрост», ТОВ НВК «Комункомплекс», ТОВ ВКФ «Еден».

За результатами перевірки складений акт від 19.03.2012 № 57/22/14198081 згідно з висновками якого встановлено: порушення позивачем вимог п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 на загальну суму 910813 грн., а саме: за березень 2008 року на суму ПДВ 19735 грн., за квітень 2008 року -18104 грн, за травень 2008 року -39958 грн., за червень 2008 року -4200 грн., за липень 2008 року - 9959 грн., за серпень 2008 року -19986 грн., за вересень 2008 року -18897 грн., за жовтень 2008 року - 24911 грн., за листопад 2008 року -18132 грн., за грудень 2008 року -21557 грн., за січень 2009 року - 19077 грн., за лютий 2009 року -11645 грн., за березень 2009 року -19509 грн., за квітень 2009 року -20838 грн., за травень 2009 року -у2009 року -7835 грн., за вересень 2009 року -20398 грн., за листопад 2009 року -13638 грн., за грудень 2009 року -14816 грн., за січень 2010 року -15529 грн.. за лютий 2010 року -7216 грн., за березень 2010 року -197 12 грн., за квітень 2010 року -23216 грн., за травень 2010 року -18378 грн., за червень 2010 року -21543 грн., за липень 2010 року -26607 грн., за серпень 2010 року- 28068 грн., за вересень 2010 року -42995 грн., за жовтень 2010 року -53750 грн., за листопад 2010 року -39049 грн., за грудень 2010 року -50219 грн., за січень 2011 року - 52746 грн., за березень 2011 року -54339 грн., за квітень 2011 року -32338 грн., за червень 2011 року -41220 грн.; порушення вимог п.п. . 5.2.1. п.5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 занижено податок на прибуток на загальну суму 1096956 грн., в тому числі за 2008 рік на суму 255726 грн., за 2009 рік на суму 237330 грн., за 2010 рік на суму 432855 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 133857 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 37188 грн., в результаті відсутності здійснення господарських операцій.

На підставі акту перевірки від 19.03.2012 № 57/22/14198081 відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення від 03.04.2012 року:

- № 0000682301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобовязання за платежем -податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 328 434, 80 грн., в тому числі за основним платежем -1096956 грн, за штрафними санкціями -231478,80 грн.;

- № 0000692301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем -податок на додану вартість на загальну суму 1 138516, 25 грн., в тому числі основним платежем -910813 грн, за штрафними санкціями -227703, 25 грн.

Cудом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ НВК «Комункомплекс»(продавець) укладений договір купівлі-продажу макулатури та відходів полімерів № 36/11-1 від 16.04.2008. На виконання умов договору ТОВ НВК «Комункомплекс»у 2008 році продав позивачеві макулатури та відходів полімерів у кількості 1519305 кг на загальну суму 744914, 97 грн., в тому числі ПДВ -148982, 99 грн. У 2009 році позивачем придбано у того ж контрагента 1706569 кг на загальну суму 713933, 66 грн, в тому числі ПДВ -142786, 73 грн, У 2010 році -325440 кг , в тому числі ПДВ -81445 грн.. У 2010 році позивачем придбано макулатури та відходів полімерів у ПП «Кайрост»в кількості 533410 кг на загальну суму 634612,52 грн, в тому числі ПДВ -126922,50 грн.. У 2011 році позивачем придбано у ПП «Кайрост»162200 кг вторсировини на загальну суму 274275 грн., в тому числі ПДВ -54855 грн., у ТОВ ВКФ «Еден»- 240200 кг на загальну суму 289225 грн., в тому числі ПДВ -57845 грн.

Також позивачем на виконання умов договорів про надання послуг по утилізації та сортуванню твердих відходів (договір № 0/01П від 04.01.2008) отримано у 2008 році від ТОВ НВК «Комункомплекс» послуги по брикетуванню твердих побутових відходів на загальну суму 277988,25 грн., в тому числі ПДВ -55597, 65 грн. У 2009 році згідно з договором від 04.01.2009 № 01/01П отримало послуги від ТОВ НВК «Комункомплекс»на загальну суму 235384,17 грн., в тому числі ПДВ -47076,83 грн., у 2010 році позивач отримав послуги від ТОВ НВК «Комункомплекс»на загальну суму 444274, 85 грн.. ПДВ -88854,97 грн., від ПП «Кайрост»на загальну суму 245257,75 грн., ПДВ -49051,55 грн.. У 2011 році -від ТОВ НВК «Комункомлпекс»на загальну суму -164545, 60 грн., ПДВ -32890, 92 грн., від ПП «Кайрост»- на загальну суму 96697,10 грн., ПДВ -19339, 42 грн.; від ТОВ ВКФ «Еден»- на загальну суму 78563, 25 грн., ПДВ -15712,65 грн.

В акті перевірки позивача зазначено, що підприємством не підтверджено фактичного здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами.

Висновки перевіряючих, які зафіксовані в акті перевірки, базуються лише на поясненнях посадових осіб контрагентів, які відібрані працівниками податкової міліції, та даних податкової звітності контрагентів.

Враховуючи вищевикладені висновки відповідача, суд зауважує, що дані твердження податкового органу підлягають спростуванню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За змістом пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті Закону - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість на момент виникнення правовідносин регламентувався Законом України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що була чинною на той момент).

Пунктом .1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону , датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями .

Отже, вказаний спеціальний Закон передбачає лише один випадок не включення до податкового кредиту витрат, якщо вони не підтверджені податковими накладними, інших вимог Закон не містить, як і не пов'язує право платника на включення до податкового кредиту витрат з іншими чинниками, будь-то правомірна поведінка постачальника, відсутність заборгованості, наявність активів, трудових ресурсів, транспортних засобів чи інше.

Суд зауважує, що ведення податкового обліку відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в періоді, що підлягав перевірці) та статей 1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного в періоді, що підлягав перевірці) покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Можливі порушення контрагентом платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з ПДВ по операціям з таким контрагентом.

В акті перевірки перевіряючими встановлено, що ТОВ НВК «Еден»по взаємовідносинах із покупцем -ТОВ «Смілавторресурси»відображало нульове зобов'язання; також встановлено невідповідність загальних сум ПДВ за періоди, відображені у податкових накладних від ТОВ НВК «Комункомплекс»та сум ПДВ, відображених у базі даних АС «Співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту контрагентів на рівні ДПА України».

Натомість в акті перевірки зазначено, що згідно з даними додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість, поданих позивачем до Смілянської ОДПІ, та згідно бази АС «Співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту контрагентів на рівні ДПА України», за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 до складу податкового кредиту включено ПДВ в сумі 910815 грн., сформований за рахунок оформлення здійснення операцій З ПП «Кайрост», ТОВ НВК «Комункомплекс»та ТОВ «ВКФ «Еден».

Щодо декларування контрагентами податкових зобов'язань суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV , є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, відповідальність осіб має індивідуальний характер, неналежне звітування до контролюючих органів, або інші будь-які протиправні дії одних платників податків не може покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

З матеріалів справи та акту перевірки позивача, вбачається, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень - рішень не були обвинувальні вироки судів, котрими встановлені обставини щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб - контрагентів позивача.

Відповідно до пункту 83.1 Податкового кодексу України, яким керувався відповідач при винесенні оскаржуваних рішень, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Крім того, згідно з пунктом 86.9 Подлаткоовго кодексу Укаїни у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Суд зауважує, що в ході перевірки предметом дослідження слугували первиннні бухгалтерські документи: акти виконаних робіт, накладні, податкові накладані, прибуткові касові ордери.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Варто зазначити, що ТОВ «Смілавторресурси» на момент здійснення господарських операцій та виписки зазначених вище податкових накладних було зареєстровано платником податку на додану вартість, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з?ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з?ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з?ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії»Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», як зазначалася вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ

Суд зауважує, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, видаткові накладні та податкові накладні, акти виконаних робіт, прибуткові касові ордери цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п.2.4 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за N 168/704, та підтверджують зв'язок понесених витрат із власною господарською діяльністю позивача, і з огляду на це витрати позивача за операціями із ПП «Кайрост», ТОВ НВК «Комункомплекс», ТОВ ВКФ «Еден» відповідають вимогам статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Таким чином, виходячи із системного аналазу положень Закону України "Про податок на додану вартість" , статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , Податкового кодексу України, позивач на підставі проведених оподатковуваних господарських операцій та належним чином оформлених контрагентом-постачальником податкових накладних мав право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, і виходячи з цього, визначати суму свого податкового зобов'язання з ПДВ за звітний період.

Відповідач не мав права виключати з податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, які за власним суб'єктивним переконанням відповідача виписані неуповноваженими особами.

Доводи та висновки відповідача викладені у акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами.

У даній справі предметом позову, окрім скасування податкових повідомлень-рішень, є вимога про скасування рішення відповідача № 120-24-022/14198081 від 18.04.2012 про опис майна у податкову заставу, про що суд зазначає наступне.

Представником позивача 22.10.2012 року подано клопотання про відмову від позовних вимог в частині скасування рішення про опис майна у податкову заставу, яке суд відхилив, оскільки дії відповідача при винесені даного оскаржуваного рішення порушують права, свободи, інтереси позивача (ч. 4 ст. 112 КАС України).

Так, відповідно до ст. 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Податковий борг (у визначенні п.п. 14.1.175 Податкового кодексу України) -це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 56.18 Податкового кодексу України передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про оскарження податкових рішень від 03.04.2012 (отримані позивачем 04.04.2012) 10 квітня 2012 року, а тому із системного аналізу вищенаведених норм податкового законодавства суд приходить до висновку, що грошове зобов'язання не набуло статусу узгодженого, а тому відповідач не мав права 18 квітня 2012 року виносити рішення про опиис майна у податкову заставу.

Щодо позовної вимог вимоги про скасування акту перевірки суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України , юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звязку з публічним формуванням субєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Суд вважає, що акти перевірки не є рішеннями субєкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав та обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України , юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а тому суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи із наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, що узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі №1619/10/13-09 від 30.11.2009 року.

З огляду на вищевикладене, вимоги про визнання таким, що не відповідає дійсності акт перевірки від 19.03.2012 р. за своєю правовою природою та суттю є похідними від позовної вимоги про скасування акту перевірки, яка заявлена позивачем, що, як випливає з системного аналізу статей 105 , 162 , 171 КАС України , може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів, що узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою в постанові від 08.12.2009 р. №09/235.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України , суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання таким, що не відповідає дійсності акт перевірки, підлягає закриттю.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник податкового органу не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень - рішень від 03.04.2012 року №00000692301 та від 03.04.2012 № 00000682301, рішення про опис майна у податкову заставу.

Відповідно до ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем правомірно визначено валові витрати та сформовано податковий кредит за перевірений період, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача винесено неправомірно, а відтак такі, що підлягають до скасування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення, рішення про опис майна у податоку заставу, прийняті Смілянською ОДПІ є необґрунтованими, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги ТОВ «Смілавторресурси»в частині скасування рішень є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі. Також

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, з урахуванням положень Закону «Про судоваий збір»та положень Кодексу адміністративного судочинства України суд повертає судовий збір, сплачений позивачем, у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 86, 94, 157, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Смілавторресурси»задовольнити частково.

Провадження в частині позовних вимог про скасування акту перевірки Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 19 березня 2012 року № 57/22/14198081 закрити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 03 квітня 2012 року № 0000692301.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 03 квітня 2012 року № 0000682301.

Скасувати рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області № 12024-022/14198081 від 18 квітня 2012 року про опис майна у податкову заставу.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Смілавторресурси»(ідентифікаційний код 14198081) 2146 (дві тисячі сто сорок шість ) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко