Рішення

від 23.10.2012 по справі 5011-5/12597-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/12597-2012 23.10.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія"

до Закритого акціонерного товариства "Готель Україна"

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Дацюк Ю.О. за довіреністю № 14 від 16.07.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" (далі -позивач, ТОВ "Комерційна компанія") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Готель Україна" (далі -відповідач, ЗАТ "Готель Україна") про визнання протиправною відмови ліквідаційної комісії ЗАТ "Готель Україна" у визнанні позивача кредитором ЗАТ "Готель Україна" на суму отриманих відсотків по депозитним угодам № 30854/124 від 20.03.2006 р., № 30854/160 від 07.11.2006 р., № 03/01 від 29.12.2009 р., № 03/05 від 23.04.2010 р., № 6 від 24.01.2011 р., № 42804/К від 23.12.2011 р., № 42804/2/К від 23.12.2011 р., № 42804/1/К від 23.12.2011 р. за період 2005 -2012 р.р., та зобов'язання ліквідаційної комісії ЗАТ "Готель Україна" внести позивача до реєстру кредиторів "ЗАТ "Готель Україна" з внесенням цієї кредиторської вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що у відповідності з рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі № 5/73-22/325 діяльність ЗАТ "Готель Україна" як юридичної особи припинено на підставі ч. 2 ст. 110 ЦК України. 13.06.2012 р. у газеті "Урядовий кур'єр" було надруковано оголошення ліквідаційної комісії про початок процедури припинення діяльності ЗАТ "Готель Україна" та надано двохмісячний строк для звернення з кредиторськими вимогами. 01.08.2012 р. позивач звернувся до ліквідаційної комісії ЗАТ "Готель Україна" з вимогами про визнання кредитором на суму 90 133 103, 00 грн., обґрунтовуючи їх тим, що він є учасником товариства з часткою 50 % та при його створенні вніс 108 504 861, 00 грн. до статутного фонду ЗАТ "Готель Україна". Оскільки вказані кошти, відповідно до тверджень позивача, були в подальшому внесені ЗАТ "Готель Україна" на депозитний рахунок у відповідності з договорами банківського вкладу, і по таким договорам були отримані відсотки у розмірі 80 953 171, 00 грн., вони мають бути, на думку позивача, в силу визнання наказів Фонду державного майна України про створення товариства недійсними, - повернуті позивачу. Крім того, позивач вказує на те, що у зв'язку з прийняттям Окружним адміністративним судом міста Києва постанови від 20.07.2010 р. у справі № 2а-6632/10/2670 про ліквідацію ЗАТ "Готель Україна", яка в подальшому була скасована постановою Вищого адміністративного суду України від 19.10.2011 р., - декілька депозитних договорів на звернення ЗАТ "Готель Україна" були достроково припинені, внаслідок чого банк утримав 9 179 931, 50 грн., які також не отримало ТОВ "Комерційна компанія". Враховуючи ту обставину, що листом від 14.08.2012 р. ліквідаційна комісія ЗАТ "Готель Україна" відмовила позивачу у визнанні його кредитором товариства, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/12597-2012 та призначено її до розгляду на 03.10.2012 р.

01.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 23.10.2012 р.

У судове засідання 23.10.2012 р. представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 23.10.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі № 5/73-22/325, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 03.04.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2012 р., було визнано недійсними: договір про створення ЗАТ "Готель Україна" від 28.10.2004 р., укладений між ТОВ "Комерційна компанія" та Фондом державного майна України (далі -ФДМУ), рішення установчих зборів ЗАТ "Готель Україна" від 12.11.2004 р., викладене у протоколі № 1, і статут ЗАТ "Готель Україна" від 12.11.2004 р., визнано недійсними з моменту підписання накази ФДМУ № 2289 від 28.10.2004 р. "Про участь Фонду державного майна України у Закритому акціонерному товаристві "Готель Україна" і № 2463 від 12.11.2004 р. "Щодо участі Фонду державного майна України у Закритому акціонерному товаристві "Готель Україна", а також визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації ЗАТ "Готель Україна" та припинено юридичну особу -ЗАТ "Готель Україна", зареєстровану Печерською РДА 18.11.2004 р. В іншій частині, в позові відмовлено.

Під час розгляду вказаної справи судами було встановлено, що Постановою Верховної Ради України № 1511-IV від 19.02.2004 р. цілісний майновий комплекс ДП "Готель Україна", що по вул. Інститутській, 4, у місті Києві, який перебував у віданні Верховної Ради України та забезпечував її діяльність, було передано в управління Державного управління справами (далі -ДУС).

У зв'язку із цим, розпорядженням керівника ДУС № 154 від 19.03.2004 р. вказаний цілісний майновий комплекс ДП "Готель "Україна" було прийнято в управління ДУС.

В наступному, ДУС, у своєму листі за № 01-03-01/1-1568 від 08.06.2004 р. звернулось до КМУ з пропозицією дозволити ФДМУ вжити заходи щодо створення на основі цілісного майнового комплексу ДП "Готель "Україна" господарського товариства.

За дорученням Прем'єр-Міністра України № 25610/1/1-04 від 10.06.2004 р., ФДМУ було направлено пропозицію про створення господарського товариства, який і провів конкурсний відбір суб'єктів оціночної діяльності для визначення ринкової вартості внеску цілісного майнового комплексу ДП "Готель "Україна" для його внесення до статутного фонду господарського товариства, про що листом за № 10-27-9413 від 09.07.2004 р. було повідомлено ДП "Готель "Україна".

28.08.2004 р. ТОВ "Комерційна компанія" звернулось до ДП "Готель "Україна" з пропозицією створити господарське товариство для проведення модернізації та реконструкції готелю.

У свою чергу, директор ДП "Готель "Україна" звернувся 06.09.2004 р. до ДУС з проханням надати згоду на створення спільного закритого акціонерного товариства із ТОВ "Комерційна компанія", у зв'язку із чим, останнє своїм листом за № 01-02-01/3-2443 від 08.09.2004 р. повідомило ДП "Готель "Україна", що не заперечує проти внесення майна підприємства до статутного фонду спільного підприємства (господарського товариства).

З цих підстав, ФДМУ, своїм наказом № 2289 від 28.10.2004 р. "Про участь Фонду державного майна України у закритому акціонерному товаристві "Готель Україна" вирішив підтримати пропозицію ДП "Готель "Україна", погоджену з ДУС, про створення ЗАТ "Готель Україна" та виступити засновником останнього шляхом підписання Установчого договору про його створення і діяльність.

Крім того, між ТОВ "Комерційна компанія" та ФДМУ 28.10.2004 р. було укладено Договір про створення ЗАТ "Готель "Україна" і в це же день ДУС, ФДМУ та ЗАТ "Готель Україна" підписали акт № 463 приймання-передачі внеску до статутного фонду товариства, яким ДУС передало ФДМУ, а ФДМУ прийняв і передав до статутного фонду ЗАТ "Готель Україна" цілісний майновий комплекс ДП "Готель "Україна", на виконання ФДМУ своїх зобов'язань щодо оплати акцій та згідно з договором "Про створення ЗАТ "Готель Україна" від 28.10.2004 р.

Також, 12.11.2004 р. ФДМУ видав наказ № 2463 "Щодо участі Фонду державного майна України у закритому акціонерному товаристві "Готель Україна", яким було взято на облік належний державі пакет акцій ЗАТ "Готель Україна" у розмірі 108 504 861,00 грн., що становить 50,0% статутного фонду товариства, у якому також зазначено, що статутний фонд ЗАТ "Готель Україна" становить 217 009 722,00 грн., поділений на 217009722 прості іменні акції номінальною вартістю 1,0 (одна) гривня, і в цей же день установчими зборами ЗАТ "Готель Україна" було прийнято рішення, оформлене протоколом № 1, про створення ЗАТ "Готель Україна", затверджено його статут та визначено розмір статутного фонду, який було зареєстровано Печерською РДА 18.11.2004 р., а також, обрано виконавчі органи зазначеного товариства.

Судами було встановлено, що на день скликання установчих зборів 12.11.2004 р. ТОВ "Комерційна компанія" зобов'язання щодо внесення не менше 50% номінальної вартості акцій ЗАТ "Готель Україна" в розмірі 54 252 430, 50 грн. виконані не були, і такі зобов'язання були виконані пізніше (кошти від ТОВ "Комерційна компанія", як одного із засновників ЗАТ "Готель Україна", надійшли на рахунок останнього 02.02.2005 р.).

На підставі представлених матеріалів та встановлених обставин справи, з урахуванням положень ст.ст. 87, 88, 104, 108, 143, 154 ЦК України, ст. ст. 57, 59, 82 ГК України, ст. ст. 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України "Про господарські товариства", ст. ст. 33, 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", пункту 5 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затв. Постановою Верховної Ради України № 2558-ХІІ від 07.07.1992 р., суди при розгляді справи № 5/73-22/325, встановивши при цьому, що рішення про реорганізацію ДП "Готель "Україна" уповноваженим на те державним органом не приймалось, тоді як у ФДМУ були відсутні повноваження на розпорядження цілісним майновим комплексом ДП "Готель "Україна", а ДУС перевищило свої повноваження при наданні згоди на створення ЗАТ "Готель Україна", оскільки Постановою Верховної Ради України № 1511-IV від 19.02.2004 р. цілісний майновий комплекс ДП "Готель "Україна", який перебував у віданні Верховної Ради України та забезпечував її діяльність, був переданий тільки в управління ДУС, у той час як при створенні ЗАТ "Готель Україна" фактично відбулась зміна власника державного майна, дійшли висновку про те, що установчі документи ЗАТ "Готель Україна" не відповідають вимогам законодавства, а порушення, які мали при прийнятті та затвердженні установчих документів не можуть бути усунені і порушують права та охоронювані законом інтереси Позивача-1, у зв'язку з чим задовольнили позов в частині визнання недійсними: договору про створення ЗАТ "Готель Україна" від 28.10.2004 року, рішення установчих зборів ЗАТ "Готель Україна" від 12.11.2004 р., оформлене протоколом № 1, статуту ЗАТ "Готель Україна" від 12.11.2004 року, наказів ФДМУ № 2289 від 28.10.2004 р. "Про участь Фонду державного майна України у ЗАТ "Готель Україна", № 2463 від 12.11.2004 р. "Щодо участі Фонду державного майна України у закритому акціонерному товаристві "Готель Україна", з моменту їх підписання, та визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ЗАТ "Готель Україна" і припинення юридичної особи останнього.

Вказані обставини суд вважає преюдиціальними для даної справи, у зв'язку з чим їх повторного доказування при вирішенні цього спору не потребується.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2012 р. у газеті "Урядовий кур'єр" було надруковано оголошення ліквідаційної комісії про початок процедури припинення діяльності ЗАТ "Готель Україна" та надано двохмісячний строк для звернення з кредиторськими вимогами.

01.08.2012 р. позивач звернувся до ліквідаційної комісії ЗАТ "Готель "Україна" з вимогами про визнання кредитором на суму 90 133 103, 00 грн., обґрунтовуючи їх тим, що він є учасником товариства з часткою 50 % та при його створенні вніс 108 504 861, 00 грн. до статутного фонду ЗАТ "Готель "Україна". Оскільки вказані кошти, відповідно до тверджень позивача, були в подальшому внесені ЗАТ "Готель "Україна" на депозитний рахунок у відповідності з договорами банківського вкладу, і по таким договорам були отримані відсотки у розмірі 80 953 171, 00 грн., вони мають бути, на думку позивача, в силу визнання наказів Фонду державного майна України про створення товариства недійсними, - повернуті позивачу. Крім того, позивач зазначав про те, що у зв'язку з прийняттям Окружним адміністративним судом міста Києва постанови від 20.07.2010 р. у справі № 2а-6632/10/2670 про ліквідацію ЗАТ "Готель "Україна", яка в подальшому була скасована постановою Вищого адміністративного суду України від 19.10.2011 р., - декілька депозитних договорів на звернення ЗАТ "Готель "Україна" були достроково припинені, внаслідок чого банк утримав 9 179 931, 50 грн., які також не отримало ТОВ "Комерційна компанія".

Листом від 14.08.2012 р. ліквідаційна комісія ЗАТ "Готель "Україна" відмовила позивачу у визнанні його кредитором товариства з підстав відсутності відповідних зобов'язань перед позивачем.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ліквідаційної комісії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При цьому, позивач вказував на те, що у відповідності з листами-довідками ЗАТ "Готель Україна" № 01-12/20-25 від 04.07.2012 р. та № 01-12/20-41 від 07.09.2012 р. за період з 2005 по вересень 2012 р.р. товариство отримало відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 66 538 300, 00 грн., які мають бути передані позивачу.

Перевіряючи вказані доводи судом на підставі наданих позивачем документів встановлено, що 03.02.2005 р. між ЗАТ "Готель Україна" та ЗАТ "Комерційний банк НРБ -Україна" було укладено Генеральний договір про проведення депозитних операцій № 30854/85, предметом якого є депозитні операції з розміщення вкладником в банку належних йому вільних грошових коштів на депозитний рахунок № 261030130854 в банку, при яких банк зобов'язується своєчасно повернути вкладнику суму депозиту і сплатити відсотки за його використання.

В подальшому між ЗАТ "Готель Україна" та ЗАТ "Комерційний банк НРБ -Україна" було укладено Додаткову угоду № 1 від 03.02.2005 р. до Генерального договору на суму вкладу 10 000 000, 00 грн., Договір строкового банківського вкладу "Ефективний" № 30854/124 від 20.03.2006 р. на суму вкладу 44 361 890, 00 грн., Договір строкового банківського вкладу № 30854/160 від 07.11.2006 р. на суму вкладу 44 286 890, 00 грн..

Також, 29.12.2009 р. між ЗАТ "Готель Україна" та АБ "Енергобанк" було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) № 03/01 на суму вкладу 50 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу (депозиту) № 03/05 від 23.04.2010 р. на суму вкладу 38 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу № 6 від 24.01.2011 р. на суму вкладу 25 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу № 42804/К від 23.12.2011 р. на суму вкладу 25 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу № 42804/2/К від 23.12.2011 р. на суму вкладу 50 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу № 42804/1/К від 23.12.2011 р. на суму вкладу 32 000 000, 00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання його кредитором ЗАТ "Готель Україна" на суму отриманих відсотків по депозитним угодам № 30854/124 від 20.03.2006 р., № 30854/160 від 07.11.2006 р., № 03/01 від 29.12.2009 р., № 03/05 від 23.04.2010 р., № 6 від 24.01.2011 р., № 42804/К від 23.12.2011 р., № 42804/2/К від 23.12.2011 р., № 42804/1/К від 23.12.2011 р. за період 2005 -2012 р.р., та зобов'язання ліквідаційної комісії ЗАТ "Готель "України" внести позивача до реєстру кредиторів "ЗАТ "Готель Україна" з внесенням цієї кредиторської вимоги до проміжного ліквідаційного балансу

Виходячи з встановлених обставин справи та норм чинного законодавства слід зазначити про помилковість висновків позивача відносно того, що у ЗАТ "Готель Україна" виникли грошові зобов'язання перед позивачем на суму отриманих вказаним товариством за укладеними між ним та банківськими установами договорів банківського вкладу відсотків за користування грошовими коштами, у зв'язку з визнанням недійсними договору про створення ЗАТ "Готель Україна" від 28.10.2004 р., укладеного між ТОВ "Комерційна компанія" та ФДМУ, рішення установчих зборів ЗАТ "Готель Україна" від 12.11.2004 р., викладеного у протоколі № 1 і статуту ЗАТ "Готель Україна" від 12.11.2004 р., визнання недійсними з моменту підписання наказів ФДМУ № 2289 від 28.10.2004 р. "Про участь Фонду державного майна України у Закритому акціонерному товаристві "Готель Україна" і № 2463 від 12.11.2004 р. "Щодо участі Фонду державного майна України у Закритому акціонерному товаристві "Готель Україна", а також визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ЗАТ "Готель Україна" та припинення юридичної особи - ЗАТ "Готель Україна", зареєстрованої Печерською РДА 18.11.2004 р.

Як стверджує позивач, вказані вище вклади були здійснені відповідачем за рахунок внесених позивачем у статутний фонд ЗАТ "Готель Україна" грошових коштів згідно з платіжними дорученнями № 85 від 02.02.2005 р. на суму 54 252 430, 50 грн., № 1028 від 10.09.2008 р. на суму 51 762 500, 00 грн. та № 318 від 02.04.2010 р. на суму 2 489 930, 50 грн.

Однак, доказів на підтвердження вказаних доводів позивач суду не надає.

При цьому, надані позивачем платіжні доручення про внесення коштів до статутного фонду товариства такими доказами визнаватись не можуть, оскільки вищезазначені грошові суми, внесені позивачем до статутного фонду, були перераховані на рахунки ЗАТ "Готель Україна" 260060130854 (ПАТ "ДБ Сбербанку Росії"), 260060130854 (ЗАТ "Банк НРБ") та 2600534280401 (ПАТ "Енергобанк"), в той час як за вказаними вище договорами банківського вкладу кошти, внесені ЗАТ "Готель Україна", мали обліковуватись на рахунках під номерами 261030130854, 261580130854, 2610434280403/980, 2615834280402/980, 2610434280403, 2615434280408, 2615534280409, 2615334280407.

При цьому, з аналізу змісту укладених ЗАТ "Готель Україна" договорів банківського вкладу, вбачається, що жодних зобов'язань перед позивачем вони не містять та при цьому позивач взагалі не є їх стороною.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі № 5/73-22/325 було визнано недійсним договір про створення Закритого акціонерного товариства "Готель Україна" від 28.10.2004 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" та Фондом державного майна України.

Відповідно до приписів ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З приписів вказаної норми вбачається що наслідком недійсності правочину є саме повернення сторонами одна одній того, що ними було отримано на виконання такого правочину.

Відповідач не є стороною Договору про створення Закритого акціонерного товариства "Готель Україна" від 28.10.2004 р., проте як саме в результаті укладення такого договору його (відповідача) було створено.

Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі № 5/73-22/325 було визнано недійсним рішення установчих зборів ЗАТ "Готель Україна" від 12.11.2004 р., викладене у протоколі № 1, і статут ЗАТ "Готель Україна" від 12.11.2004 р., визнано недійсними з моменту підписання накази ФДМУ № 2289 від 28.10.2004 р. "Про участь Фонду державного майна України у Закритому акціонерному товаристві "Готель Україна" і № 2463 від 12.11.2004 р. "Щодо участі Фонду державного майна України у Закритому акціонерному товаристві "Готель Україна", а також визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації ЗАТ "Готель Україна" та припинено юридичну особу - ЗАТ "Готель Україна", зареєстровану Печерською РДА 18.11.2004 р. В іншій частині, в позові відмовлено.

Відповідно до ст. 105 ЦК України після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Згідно з ч. 3 ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду (ст. 111 ЦК України).

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання органам державної податкової служби.

При цьому, відповідно до приписів ч. 12 ст. 111 ЦК України майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

У даному випадку предметом спору є грошові кошти, отримані ЗАТ "Готель Україна" за укладеними з банківськими установами договорами банківського вкладу в якості відсотків.

Однак, чинне законодавство не містить положень, які б у разі недійсності правочину зі створення юридичної особи або визнання недійсною її державної реєстрації зобов'язували таку юридичну особу повернути її учаснику разом з тим, що було передано на виконання недійсного правочину з її створення в якості вкладу також і все те, що було отримано під час господарської діяльності юридичної особи від використання переданого їй майна.

Вказані кошти на момент розгляду даної справи також не є майном, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, як і належним чином нормативно їх не обґрунтовано.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, вони не підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.10.2012 р.

Суддя В.С. Ломака