Постанова

від 26.02.2013 по справі 5011-5/12597-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. Справа № 5011-5/12597-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Запорощенка М.Д., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія", м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.12.2012 року та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 23.10.2012 року у справі№ 5011-5/12597-2012 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія", м. Київ дозакритого акціонерного товариства "Готель Україна", м. Київ провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача: Дацюк Ю.О. (дов.№14 від 16.07.2012 року);

відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2012 року у справі №5011-5/12597-2012 (суддя: Ломака В.С.) в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2012 року по справі №5011-5/12597-2012 (судді: Куксов В.В., Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.) рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2012 року у справі №5011-5/12597-2012 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2012 року, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2012 року у справі №5011-5/12597-2012 та прийняти нове рішення.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити, прийняті у справі судові акти скасувати, посилаючись на їх невідповідність вимогам закону, та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши представника позивача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Згідно статті 105 Цивільного кодексу України після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Частина 3 статті 112 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. ( ч.12 ст.111 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 5/73-22/325 від 19.12.2011 року, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2012, позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного управління справами до Фонду державного майна України, ТОВ «Комерційна компанія», ЗАТ «Готель «Україна» та Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа: ДП «Готель «Україна», задоволено частково; визнано недійсним договір про створення ЗАТ «Готель «Україна» від 28.10.2004 р., укладений між ТОВ «Комерційна компанія» та Фондом держаного майна України; визнано недійсним рішення установчих зборів ЗАТ «Готель «Україна» від 12.11.2004р., викладене в протоколі № 1; визнано недійсним статут ЗАТ «Готель «Україна»від 12.11.2004 р.; визнано недійсним з моменту підписання наказ Фонду держаного майна України від 28.10.2004 року № 2289 «Про участь Фонду держаного майна України у ЗАТ «Готель «Україна»; визнано недійсним з моменту підписання наказ Фонду держаного майна України від 12.11.2004 року № 2463 «Щодо участі Фонду держаного майна України у ЗАТ «Готель «Україна»; визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації ЗАТ «Готель «Україна»(ідент.код 33103340); припинено юридичну особу - ЗАТ «Готель «Україна» (ідент.код 33103340), зареєстровану 18.11.2004 Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією; в іншій частині в позові відмовлено.

13.06.2012 року у газеті «Урядовий кур'єр» розміщено оголошення ліквідаційної комісії про початок процедури припинення діяльності ЗАТ «Готель «Україна» і надано двомісячний строк для звернення з кредиторськими вимогами.

01.08.2012 року за вих.№73 позивач звернувся до ліквідаційної комісії ЗАТ "Готель "Україна" з заявою про визнання його кредитором відповідача на суму 90 133 103, 00 грн., в обґрунтування зазначає, що він є учасником товариства з часткою 50 % та при його створенні вніс 108 504 861, 00 грн. до статутного фонду ЗАТ "Готель "Україна". Оскільки вказані кошти, відповідно до тверджень позивача, були в подальшому внесені ЗАТ "Готель "Україна" на депозитний рахунок у відповідності з договорами банківського вкладу, і по таким договорам були отримані відсотки у розмірі 80 953 171, 00 грн., вони мають бути, в силу визнання наказів Фонду державного майна України про створення товариства недійсними, повернуті позивачу. У зв'язку з прийняттям Окружним адміністративним судом міста Києва постанови від 20.07.2010 р. у справі № 2а-6632/10/2670 про ліквідацію ЗАТ "Готель "Україна", яка в подальшому була скасована постановою Вищого адміністративного суду України від 19.10.2011 р. декілька депозитних договорів на звернення ЗАТ "Готель "Україна" були достроково припинені, внаслідок чого банк утримав 9 179 931, 50 грн., які також не отримало ТОВ "Комерційна компанія".

Ліквідаційна комісія ЗАТ "Готель "Україна" листом за № 01-12/20-37 відмовила позивачу у визнанні його кредитором товариства з підстав відсутності відповідних зобов'язань перед позивачем.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Готель Україна" про визнання протиправною відмови ліквідаційної комісії ЗАТ "Готель Україна" у визнанні позивача кредитором ЗАТ "Готель Україна" на суму отриманих відсотків по депозитним угодам № 30854/124 від 20.03.2006 р., № 30854/160 від 07.11.2006 р., № 03/01 від 29.12.2009 р., № 03/05 від 23.04.2010 р., № 6 від 24.01.2011 р., № 42804/К від 23.12.2011 р., № 42804/2/К від 23.12.2011 р., № 42804/1/К від 23.12.2011 р. за період 2005 -2012 р.р., та зобов'язання ліквідаційної комісії ЗАТ "Готель Україна" внести позивача до реєстру кредиторів "ЗАТ "Готель Україна" з внесенням цієї кредиторської вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.02.2005 р. між ЗАТ "Готель Україна" та ЗАТ "Комерційний банк НРБ -Україна" було укладено Генеральний договір про проведення депозитних операцій № 30854/85, предметом якого є депозитні операції з розміщення вкладником в банку належних йому вільних грошових коштів на депозитний рахунок № 261030130854 в банку, при яких банк зобов'язується своєчасно повернути вкладнику суму депозиту і сплатити відсотки за його використання.

В подальшому між ЗАТ "Готель Україна" та ЗАТ "Комерційний банк НРБ -Україна" було укладено Додаткову угоду № 1 від 03.02.2005 р. до Генерального договору про проведення депозитних операцій №30854/85 від 03.02.2005 року на суму вкладу 10 000 000, 00 грн., Договір строкового банківського вкладу "Ефективний" № 30854/124 від 20.03.2006 р. на суму вкладу 44 361 890, 00 грн., Договір строкового банківського вкладу № 30854/160 від 07.11.2006 р. на суму вкладу 44 286 890, 00 грн..

29.12.2009 р. між ЗАТ "Готель Україна" та АБ "Енергобанк" було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) № 03/01 на суму вкладу 50 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу (депозиту) № 03/05 від 23.04.2010 р. на суму вкладу 38 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу № 6 від 24.01.2011 р. на суму вкладу 25 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу № 42804/К від 23.12.2011 р. на суму вкладу 25 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу № 42804/2/К від 23.12.2011 р. на суму вкладу 50 000 000, 00 грн., Договір банківського вкладу № 42804/1/К від 23.12.2011 р. на суму вкладу 32 000 000, 00 грн.

За твердженням позивача вказані вище вклади були здійснені відповідачем за рахунок внесених позивачем у статутний фонд ЗАТ "Готель Україна" грошових коштів згідно з платіжними дорученнями № 85 від 02.02.2005 р. на суму 54 252 430, 50 грн., № 1028 від 10.09.2008 р. на суму 51 762 500, 00 грн. та № 318 від 02.04.2010 р. на суму 2 489 930, 50 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ч.2 ст.34 ГПК України).

Судами попередніх інстанцій зазначено, що з аналізу змісту укладених ЗАТ "Готель Україна" договорів банківського вкладу, вбачається, що жодних зобов'язань перед позивачем вони не містять та при цьому позивач взагалі не є їх стороною.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог і належним чином нормативно їх не обґрунтовано.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст.ст.4 3 , 4 7 , 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія", м. Київ.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія", м. Київ залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2012 року та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2012 року у справі №5011-5/12597-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя М.Д. Запорощенко

Судді: Н.В. Акулова

С.В.Владимиренко