Рішення

від 17.10.2012 по справі 22-ц-4295/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № Провадження № 22-ц-4295/12 22-ц/1090/5701/12 Головуючий у І інстанції Потабенко Л.В. Категорія 26Доповідач у 2 інстанціїСавченко 17.10.2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 жовтня 2012 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Іванової І.В., Даценко Л.М.,

при секретарі Мироненко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Обухівське районне бюро технічної інвентаризації про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який надалі уточнив і мотивував тим, що 30 липня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси та кредит» і відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кошти в сумі 96625 доларів США терміном на 20 років із розрахунку 16 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і позичальником 30 липня 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно якого позичальник передав у іпотеку належне йому майно : житловий будинок АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку площею 0,2440 га за цією ж адресою. Вказував, що за умовами кредитного договору відповідач мав повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обов'язків має прострочену заборгованість станом на 24 травня 2012 року в розмірі 1681191,87 грн., з яких 745502,20 грн. - залишок кредиту, 390999,57 грн. - відсотки, 544690,10 - пеня. Письмова вимога банку від 20 грудня 2011 року про погашення боргу залишена відповідачем без задоволення.

Посилаючись на ч.2 ст.1050 ЦК України, ст.ст.33,38,39 Закону України «Про іпотеку»та умови кредитного договору, банк просив в рахунок погашення боргу звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, шляхом надання позивачу права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі з наданням банку усіх повноважень продавця, необхідних для здійснення продажу, зобов'язати відповідача передати банку предмет іпотеки з ключами та передати правовстановлюючі документи, визнати за банком право підпису договорів купівлі-продажу, право на отримання в усіх установах довідок та документів щодо предмета іпотеки, права здійснювати платежі, права подавати заяви, виселити мешканців з житлового будинку по АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку, передати банку житловий будинок і земельну ділянку із правом обладнання охоронними пристроями, укладанням банком договорів оренди з фізичними особами, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2012 року позов задоволено частково. Ухвалено в рахунок погашення боргу за кредитним договором в розмірі 1681191,87 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку і земельної ділянки шляхом їх продажу від імені позивача з наданням банку всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною будинку 53900 грн., ділянки -217600 грн., стягнуто на користь позивача судові витрати в розмірі 2715 грн.

В решті позову відмовлено.

Позивач ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, та задоволити вимоги банку в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 30 липня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінансти та кредит», правонаступником якого є позивач, і відповідачем було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав в банку для придбання нерухомості кредит готівкою в розмірі 96625 доларів США терміном на 20 років зі сплатою щомісячно відсотків в розмірі 16 % (а.с.13-15). Повернення кредиту згідно п.3.2 договору та графіку платежів передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом та відсотками (а.с.16). Згідно п.3.4 договору у випадку прострочення платежів банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі (а.с.16).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і позичальником 30 липня 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно якого позичальник передав в іпотеку належне йому майно : житловий будинок АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку площею 0,2440 га за цією ж адресою кадастровий № 3223188401:01:002:0011 (а.с.17-18). Згідно п.9.4.8 іпотечного договору банк має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, в тому числі прострочення платежів (а.с.18).

Також, судом встановлено, що відповідач не виконує обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на нього умовами договору, з квітня 2009 року припинив погашення кредиту, має прострочену заборгованість більше місяця (а.с.117-121).

Письмова вимога банку про необхідність погашення заборгованості та наслідки її невиконання у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки від 20 грудня 2011 року залишена відповідачем без задоволення (а.с.25-27).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позичальник ОСОБА_2 не виконує передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, має прострочену заборгованість, що у свою чергу порушує права ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», які підлягають до захисту.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Проте, задовольняючи позов частково і звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд допустив порушення норм процесуального і матеріального права.

Так, звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу, суд не вказав в резолютивні частині рішення особу, в даному випадку відповідача, у якого наявний борг за кредитним договором.

Всупереч положенням ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку», суд не зазначив у рішенні всі складові вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та не вказав особу, якій належить предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки.

Крім того, надаючи своїм рішенням банку всі повноваження продавця, необхідні для здійснення продажу предмета іпотеки, суд залишив поза увагою положення ст.39 Закону України «Про іпотеку», згідно якої у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Відповідно до процедури продажу, визначеної ст.38 цього ж Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Отже, надаючи банку повноваження для здійснення продажу предмета іпотеки (містять ознаки довіреності), суд не врахував, що надання вказаних повноважень до компетенції суду не входить.

Відмовляючи у задоволенні решти вимог суд послався на те, що ці вимоги можуть виникнути на стадії виконання судового рішення, а суд не розглядає спорів наперед, які можуть виникнути у майбутньому.

Однак такі висновки суду не грунтуються на вимогах закону, поскільки заявлені позивачем вимоги про зобов'язання відповідача передати банку предмет іпотеки з ключами та правовстановлюючими документами, визнати за банком право на отримання в усіх установах довідок та документів щодо предмета іпотеки, права здійснювати платежі, право подавати заяви, виселити мешканців з житлового будинку по АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку, передати ділянку і житловий будинок із правом обладнання охоронними пристроями, укладанням банком договорів оренди з фізичними особами, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати підлягають вирішенню судом при ухваленні рішення.

В даному випадку, вирішуючи спір, суд повинен вказати чи грунтуються наведені вимоги на положеннях закону чи ні, якщо грунтуються, то вирішити питання про їх задоволення, якщо ні -відмовити у позові. Цього суд не зробив, помилково пославшись на виникнення цих обставин у майбутньому.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з таких міркувань.

За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду (ч.3).

Судом встановлено, що між позивачем і відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким відповідач отримав кошти в розмірі 96655 доларів США, а також встановлено, що відповідач не виконує передбачені договором обов'язки по внесенню щомісячних платежів, має прострочену заборгованість, на письмову вимогу банку про погашення боргу не реагує. За таких обставин відповідно до положень закону та умов укладених між сторонами кредитного і іпотечного договорів, вимоги позивача про дострокове повернення всього кредиту, в тому числі частини кредиту, строк сплати якої ще не настав, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки обгрунтовані і підлягають до задоволення.

При цьому колегія суддів враховує, що банком дотримані положення ст.35 Закону України «Про іпотеку»в частині направлення відповідачу письмової вимоги про усунення порушень від 20 грудня 2011 року, яка залишена відповідачем без реагування (а.с.25-27).

Вимоги позивача про реалізацію предмета іпотеки із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку», відповідають вимогам закону та п.12.3.2 договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя і передбачає право ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»на продаж предмета іпотеки від свого імені без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця (а.с.18 зворот).

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку»суд зазначає у рішенні всі складові вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю, відомості про предмет іпотеки, в тому числі початкову ціну будинку в розмірі 53900 гривень та ділянки -217600 грн. , визначену суб'єктом оціночної діяльності (а.с.43-51).

Решта вимог позивача щодо надання йому усіх повноважень продавця, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки, зобов'язання відповідача передати банку предмет іпотеки з ключами та передати правовстановлюючі документи, визнати за банком право підпису договорів купівлі-продажу, право на отримання в усіх установах довідок та документів щодо предмета іпотеки, права здійснювати платежі, подавати заяви, права облад-

днувати житловий будинок охоронними пристроями, права укладати договори оренди з фізичними особами задоволенню не підлягають як такі, що суперечать положенням статей 38,39 Закону України «Про іпотеку», а також такі вимоги суперечать договору іпотеки, де міститься застереження, яке передбачає право банку на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Вимоги позивача в частині виселення мешканців із житлового будинку та зняття їх з реєстрації задоволенню не підлягають з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст.40 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок є підставою для виселення мешканців, за винятком наймачів і членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У ч. 2 і 3 цієї ж ст.40 законодавець установлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити житловий будинок протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, у випадку відмови, примусове виселення мешканців здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст.109 ЖК України.

Всупереч положенням ст.60 ЦК України позивач, заявляючи вимоги про виселення, не надав суду доказів про те, які особи проживають у будинку, з якого часу і на якій правовій підставі, чи зареєстровані в будинку. З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги є неконкретними, тобто позивач не вказав осіб, яких він просить виселити із житлового будинку.

Таким чином, з огляду на те, що на час розгляду справи відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями (ст. 3 ЦПК України) підстави для задоволення позовних вимог банку в частині виселення мешканців із спірного будинку відсутні.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»задоволити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2012 року скасувати і ухвалити нове.

Позов задоволити частково. В рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит»за кредитним договором № 03-08-Ид/15 від 30 липня 2008 року в розмірі 1681191 гривень 87 коп., з яких тіло кредиту -745502 гривень 20 коп., відсотки -390999 гривень 57 коп., пеня -544690 гривень 10 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 61,7 м 2 , житловою площею 26,6 м 2 та земельну ділянку площею 0,2440 га по АДРЕСА_1 кадастровий № 3223188401:01:002:0011, зазначені в договорі іпотеки від 30 липня 2008 року.

Предмет іпотеки у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2440 га кадастровий № 3223188401:01:002:0011, що перебувають у власності іпотекодавця ОСОБА_2, підлягають реалізації із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом продажу будинку і ділянки ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі іпотечного договору від 30 липня 2008 року, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя і передбачає право ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця за початковою ціною в розмірі 271500 гривень, з яких будинок - 53900 гривень та ділянка -217600 гривень.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»судові витрати в сумі 2715 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий :

Судді :