Рішення

від 22.10.2012 по справі 22-ц-4944/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № Провадження № 22-ц-4944/12 22-ц/1090/6608/12 Головуючий у І інстанції Чірков Г.Є. Категорія 26Доповідач у 2 інстанціїЯворський 22.10.2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

при секретарі: Мариняко М.О..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»про визнання окремих умов кредитного договору нікчемним, розірвання кредитного договору, стягнення безпідставно одержаних грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»(Далі ПАТ КБ «Приватбанк») у відповідності до норм ст.ст. 1054 - 1056-1 ЦК України, ст.ст. 11, 15, 18, 21-22 ЗУ «Про захист прав споживачів», посилаючись на те, що п.п. 4.1., 4.2 та 8.1 кредитною договору від 19.05.2008 року щодо сплати банку додаткової винагороди за резервування ресурсів є нікчемними і просив визнати ці умови договору нікчемними, дії відповідача щодо нарахування заборгованості за кредитним договором несправедливими, і такими, що порушують його права, та у зв'язку з достроковим виконанням ним умов договору, погашенням тіла кредиту і відсотків, просив кредитний договір розірвати, стягнути на його користь зайво сплачені ним грошові кошти в сумі 2 800 грн. та 20 000 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Мотивував свої вимоги тим, що 19 травня 2008 року він уклав з відповідачем у вказаній справі ПАТ КБ «Приватбанк»кредитний договір № KIY0GK0000000001, згідно якого отримав грошові кошти в сумі 199 151 грн. 16 коп. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за резервування фінансових ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів. Отримані кошти він зобов'язався повернути згідно порядку та у строки визначені п. 8.1 Договору.

У вересні 2011 року він у відповідності до п.2.4.1 Договору достроково повернув банку всю суму кредитних коштів в розмірі 150055 грн., однак з часу укладання договору та звернувся до відповідача із заявою про видачу довідку про повне виконання ним своїх зобов'язань за вказаним договором. Однак відповідач відмовив йому у видачі такої довідки пославшись на необхідності сплачувати ним коштів за резервування коштів до закінчення терміну дії договору тобто до 19 травня 2028 року. Вважав дані вимоги відповідача неправомірними і такими що суттєво порушують його права як споживача послуг банку, оскільки він достроково погасив всю суму заборгованості, тобто зобов'язання за даним договором припинилися його виконанням.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 липня 2012 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення скасуванню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на наступні питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що сторони уклали кредитний договір № KIY0GK0000000001 від 19.05.2008 року, що підтверджується копією останнього (а.с. 5-8), за умовами розділів 1,2,8 якого позивачем надано відповідачу кредит в розмірі 199151,16 грн., строком користування з 19.05.2008 по 19.05.2028 включно із процентною ставкою 1,67% на місяць, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00% від суми виданого кредиту в момент надання, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів.

При цьому відповідач зобов'язався здійснювати погашення заборгованості за кредитом шляхом здійснення фіксованих щомісячних платежів у сумі 3466,28 грн. згідно графіку п.8.1 Договору . (а.с.7 зв.б.).

Відповідно до п.2.4.1. зазначеного кредитного договору позичальник вправі здійснювати дострокове погашення кредиту, при цьому він зобов'язаний сплатити банку суму відсотків, суму винагороди відповідно до п.8.1. договору.

Згідно п.8.1. даного договору за користування кредитом кредитні кошти надані позичальнику із сплатою серед винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів.

Згідно положень ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до змісту ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу; якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу; якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів вказаної справи станом на 26 жовтня 2011 року позивач у вказаній справі ОСОБА_2 у повному обсягу виконав свої зобов'язання достроково погасивши суму отриманого кредиту, суму нарахованих відсотків за користування кредитом та суму нарахованої пені, що вбачається наданим розрахунком, але йому нараховано плату за резервування ( комісія за дострокове погашення) у сумі 103130,84 грн. При цьому позивач звернувся до банку із заявою про надання йому у відповідності до вимог ст. 545 ч.1 ЦК України довідки про виконання зобов'язання достроково та в повному обсягу, на що отримав відповідь про те, що вказана інформація є банківською таємницею.

Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року, справа № 1-26/2011 встановлено, що п.22,23 ст.1, ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Пунктом 8 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення кредиту, є нікчемною.

Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином доводи позивача про нікчемність окремих умов договору п. п. 4.1, 4.2, 8.1 кредитного договору № KIY0GK0000000001 укладеного 19 травня 2008 року та суперечність їх і вищезазначеними нормами матеріального права, відповідно до яких умови договору щодо встановлення плати за дострокове повернення кредиту є нікчемними. При цьому дані норми відповідно до ст. 236 ЦК України розповсюджуються на необмежене коло договорів та незалежно від дати їх укладення, у тому числі і на кредитний договір, укладений між сторонами по справі. В частині позовних вимог ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору та стягнення сплачених коштів за резервування ресурсів, колегія суддів вважає за необхідне відмовити, оскільки ОСОБА_2 повністю виконання зобов'язання за кредитним коштів в частині дострокового повернення кредиту ( тіла кредиту, відсотків за його користування), а тому його зобов'язання за вказаним кредитним договором відповідно до вимог ст. 599 ЦК України є припиненими, а тому вказаний договір є виконаним і не може бути розірваним. Щодо стягнення сплачених ним коштів за резервування, то вказані кошти позивачем вносилися добровільно , а тому не можуть бути стягнуті з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313,314,316 ЦПК України ст. 236, 531,545, 599, 1048-1050 ЦК України, п.22,23 ст.1, ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 липня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»про визнання окремих умов кредитного договору нікчемним, розірвання кредитного договору стягнення безпідставно одержаних грошових коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати пункти 4.1, 4.2, 8.1 кредитного договору № KIY0GK0000000001 укладеного 19 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Приватбанк»в частині зобов'язання позичальника після дострокового погашення кредиту сплачувати винагороду за резервування ресурсів у розмірі 5.04 % , нікчемними.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту оголошення.

Головуючий суддя Яворський М.А.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагєєв В.О.