Ухвала

від 18.10.2012 по справі а-6/89-9/66

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2012 р. Справа № 59288/09/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Румянцевої О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на постанову господарського суду Iвано-Франкiвської області від 26 червня 2009 року у справі за позовом державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося в суд з позовом до державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002492312/0 від 20.02.2004 року про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1 197 234 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 528 267 грн., всього 1 795 501 грн. та Акт про результати перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» за період з 01.10.2002 року по 01.10.2003 року по податку на додану вартість, з 01.08.2002 року по 01.10.2003 року в частині зменшення амортизаційних відрахувань на 583 826 грн. зменшення збитків на суму 3 401 737 грн., зменшення від'ємного значення по податку на додану вартість за вересень 2003 року в сумі 45 056 грн. та завищення чистої суми податкового зобов'язань на 1 152 178 грн.; про зобов'язання відповідача зменшити суму податкового зобов'язання ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» по податку на додану вартість за період з 01.01.2003 року по 01.10.2003 року на 1 233 000 грн. у зв'язку із їх завищенням; про стягнення з відповідача на користь позивача витрати проведення аудиту в сумі 600 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що винесення повідомлення-рішення про визначення підприємству податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 1 197 234,0 грн. та застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 528 267,0 грн., всього 1 795 501,0 грн. не ґрунтується на фактичних обставинах встановлених ДПІ в ході перевірки, суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню.

Також вказує, що є необґрунтованим наведений в Акті висновок відповідача щодо визначення розміру амортизаційних відрахувань основних фондів підприємства. Згідно наказу ДК України по стандартизації, метрології № 507 від 19.08.1997 року ведення державного класифікатора основних фондів здійснюється Науково-дослідним інститутом статистики Державного комітету статистики України. У відповідності до роз'яснення № 242/50 від 30.03.1998 року, виробничі будівлі котелень повинні бути класифіковані у складі третьої групи «Інші основні фонди». Тому, наведений в Акті висновок про віднесення вказаних будівель до першої групи суперечить вимогам вище наведеного нормативного акту, прийнятого спеціально уповноваженим державним органом, є надуманим і підлягає скасуванню.

Постановою господарського суду Iвано-Франкiвської області від 26 червня 2009 року відмовлено в задоволенні позову. Суд виходив з того, що амортизаційні відрахування по будівлях котелень слід нараховувати відповідно до вимог пп.8.6.1 п.8.6. ст.8 Закону України від 22.05.97 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» як таких, що відносяться до складу основних засобів І групи, згідно норм відрахувань 1,25 % до балансової вартості у розрахунку на календарний квартал.

Стосовно посилання позивача на класифікатор основних фондів Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» розроблений Науково-дослідним інститутом статистики Державного комітету статистики України, то слід зазначити, що ні постанова Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 року № 326 «Про Концепцію побудови національної статистики України», ні «Державна програма переходу на міжнародну систему обліку і статистики» від 08.06.1995 року № 403 «Про внесення змін і доповнень до Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики», ні Наказ № 507 від 19.08.1997 року Держкомітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, яким затверджено Державний класифікатор України ДК 013-97 «Класифікація основних фондів» не встановлюють повноважень зазначеної установи на розроблення індивідуальних класифікаторів для кожного підприємства України. Вищевказані нормативні документи встановлюють необхідність розробки та ведення державного класифікатора.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням сторона позивача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким задоволити позовні вимоги.

В основному покликається на обставини подібно викладені як у позовній заяві.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ в м. Івано-Франківську проведено комплексну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 01.10.2003 року, по податку на додану вартість з 01.08.2002 року по 01.11.2003 року, за наслідками якої складено акт від 20.02.2004 року, яким зафіксовано встановлені порушення податкового законодавства, а саме: а) п. 1.22, 1.23, 1.25 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 і п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.2.2 п. 8.2 та п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на суму 3 401 737 грн.; б) п.п. 7.4.1 та 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 та п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» - завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за вересень 2003 року на суму 45 056 грн. та заниження чистої суми податкових зобов'язань на 1 152 178 грн.

На підставі вищевказаних висновків відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0002492312/0 від 25.02.2004 року про визначення підприємству податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 1 197 234 грн. та застосування до підприємства штрафних санкцій в розмірі 528 267 грн., всього 1 795 501 грн.

Як вбачається з акту перевірки, під час проведення такої працівниками податкового органу використано дані бухгалтерського обліку і надані в ході проведення перевірки звіти котелень, які виробляють теплоенергію, статистичні звіти 1-С (теплоенергія). При цьому перевіркою встановлено розбіжності між фактичною кількістю реалізованої теплоенергії з котелень та кількістю реалізованої теплоенергії, яка була виставлена до оплати споживачам .

Відповідно до Галузевої Методики нормування витрат палива на виробництво та відпуск теплової енергії котельнями теплового господарства, затвердженої та введеної в дію з 01.03.1999 року Наказом Держбуду України від 17.12.1998 року № 290 в розділі 4 «інженерна методика розрахунків прогресивних норм витрат палива» передбачено, що реальні втрати тепла в теплових мережах враховуються за результатами енергетичного аудиторського обстеження. До проведення такого обстеження допускається приймати величину цих втрат в межах, що склалися протягом останніх трьох років.

Відповідно до загального висновку енергетичного аудиту річні втрати теплової енергії в мережах системи теплопостачання встановлені для ДМП «Івано-Франківсьтеплокомунснерго» в розмірі 20,2 відсотка до загальної кількості випуску теплової енергії в мережу. Калькуляційною одиницею для підприємств теплового господарства є одна гігакалорія тепла. Так як норматив втрат 20,2% згідно Висновку енергетичного аудиту доведений як норма втрат теплової енергії тільки в мережах, до розрахунку понаднормативних втрат перевіряючими взято метод, визначений на стр.27 Акту, що не суперечить вимогам «Енергетичного аудиту».

Слід зазначити, що пунктом 5.1 ст.5 Закону України від 22.05.97 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із наступними змінами та доповненнями, встановлено віднесення до складу валових витрат виробництва та обігу будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбані ( виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Крім того, згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вищезгаданого Закону України від 22.05.1997 року, не включаються до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відтак, слід погодитися із висновками суду першої інстанції, що різниця, яка склалася між фактично реалізованою кількістю теплоенергії та фактичною кількістю теплоенергії, що виставлена до оплати споживачам, як не підтверджено документами бухгалтерського обліку не надано документальних підтверджень стосовно використання її в господарській діяльності підприємства, таким чином списана з балансу теплоенергія не буде ніколи реалізована та компенсована або використана в господарській діяльності.

Отже, вартість теплоенергії, визначена як різниця між фактично реалізованою кількістю теплоенергії та фактичною кількістю теплоенергії, що виставлена до оплати споживачам, без документального підтвердження факту використання теплоенергії на цілі пов'язані з господарською діяльністю не може бути віднесена до складу валових витрат, так як це не відповідає вимогам п.п.5.2.1, пп.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств ».

Що стосується факту відображення фактичних обставин господарської операції по придбанню підприємством дроту з манганінового сплаву від ТзОВ «EUREКА», то слід зазначити, що товарно-матеріальні цінності, придбані в ТзОВ «EUREКА» згідно податкової накладної б/н від 22.08.2003 на суму 5 399 989,20 грн.(в тому числі ПДВ 899 998.20грн.) та передане комісію ТзОВ «Вест-Брок». Передача вказаного товару на комісію ТзОВ «Вест-Брок» не підтверджена зустрічною перевіркою. На час перевірки дріт був відсутній на складах позивача, а первинні документи бугалтерського обліку, що підтверджували б перевезення дроту передання його на комісію, перевіряючим не були надані, а тому не є підтвердженим використання дроту у власній господарській діяльності підприємства.

Щодо посилання позивача на іншу угоду комісії та купівлі продажу дроту з ПКФ «Юніком-Юг», то слід зазначити, що як на момент перевірки так і при адміністративному оскарженні рішення про їх існування позивач не згадував.

Відтак, варто погодитися із висновками суду першої інстанції, що позивачем в порушення вимог п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» неправомірно включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 899998,0 грн., в зв'язку з придбанням товарів, що відносяться до складу валових витрат підприємства.

Нормами п.п.8.2.2 п.8.2. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що основні фонди підлягають поділу за групами: група 1, група 2, група 3, група 4.

До складу основних фондів 1 групи відносять будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в т.ч. жилі будинки та їх частини (квартири та місця загального користування). Наказом № 507 від 19.08.1997 Держкомітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації затверджено Державний класифікатор України ДК 013-97-«Класифікація основних фондів», який набрав чинності від 01.01.1998 року.

Відповідно до Класифікатора будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (код 100000 ), будівлі промислові і спеціальні, та інженерні споруди (код 120000) відносяться до складу основних фондів 1 групи.

Враховуючи вищевикладене, амортизаційні відрахування по будівлях котелень слід нараховувати відповідно до вимог пп.8.6.1 п.8.6. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як таких, що відносяться до складу основних засобів 1 групи, згідно норм відрахувань 1,25 % до балансової вартості у розрахунку на календарний квартал.

Слід погодитись з твердженням господарського суду щодо позовної вимоги про визнання недійсним акту перевірки, та відповідно в цій частині позову слід відмовити, оскільки акт не є рішенням в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» залишити без задоволення, постанову господарського суду Iвано-Франкiвської області від 26 червня 2009 року по справі № А-6/89-9/66, без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик