Постанова

від 10.11.2008 по справі 45/172-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2008

р.                                                          

Справа № 45/172-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,

судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Байбак О.І.

за

участю представників сторін:

позивача - Зенкін С.В.

відповідача -  ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх.

№ 2375Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від

24.09.08 по справі № 45/172-08

за позовом ТОВ "Ю

БІ СІ МЕБЛІ", м. Харків

до  ФОП ОСОБА_1, м. Куп'янськ

про стягнення 51310,00 грн. -

встановила:

В липні 2008 р. позивач -ТОВ „Ю Бі Сі Меблі” звернувся до

господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача

-ФОП ОСОБА_1. 29320 грн. штрафу за неналежне виконання своїх зобов'язань в

рамках укладеного між сторонами договору підряду № 25 від 03.12.07 р., 21990

грн. безпідставно набутих грошових коштів та судових витрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від  24.09.08 р. (суддя Пелипенко Н.М.) по справі

№ 45/172-08 позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 21990

грн., штраф в розмірі 29320 грн., 513 грн. держмита та 118 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивач має право на

повернення сплачених ним на користь відповідача грошових коштів в сумі 21990

грн. на підставі ч. 2 ст. 220 ГК України та ч. 2 ст. 693 ЦК України, через

порушення відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором

підряду; що штраф підлягає стягненню з відповідача на підставі умов

вищевказаного договору та вимог чинного законодавства України та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає

його необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати

та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В

обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд виніс

оскаржуване рішення безпідставно та необґрунтовано посилаючись на норми права,

які регулюють правовідносини з договору купівлі-продажу, та не врахував при

цьому відповідні положення цивільного кодексу України якими регулюються

правовідносини за договором підряду. При цьому відповідач також зазначає, що

він свої зобов'язання за спірним договором виконав в повному обсязі та

виготовив передбачений договором товар в повному обсязі, однак позивач

відмовився від його прийняття, в зв'язку з чим, значна частина товару прийшла в

непридатний стан та була утилізована відповідачем, що в свою чергу, на думку

відповідача, спростовує вимоги позивача про стягнення передоплати та штрафних

санкцій та ін.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення

господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення,

посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань,

зокрема на те, що передача товару відповідачем позивачу на момент винесення

рішення не відбулася; що відповідач всупереч вимогам п. 2.4.1 спірного договору

письмово не повідомив позивача про виконання робіт; що відповідач листом

від  18.02.08 р. фактично відмовився від

взятих на себе зобов'язань та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та

доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 03.12.2007 року між сторонами

укладено договір підряду № 25 зі специфікацією № 1, яка є невід'ємною частиною

даного договору. 

Згідно з умовами п. .1.1. договору підрядник (відповідач)

зобов'язується виконати роботи по виготовленню дерев'яної частини для меблі зі

свого матеріалу, а замовник (позивач) зобов'язується прийняти та оплатити

виконані роботи. 

П. 2.3.7 договору передбачено обов'язок відповідача письмово

повідомити позивача про закінчення виконання робіт.

П. 1.5 договору передбачено, що доставка товару з території

відповідача на територію позивача здійснюється позивачем за власний рахунок.

Відповідно до вищевказаної специфікації № 1, сторони узгодили

найменування та кількість товару, а саме дерев'яних частин для меблів, суму та

строки виконання робіт, а саме: роботи підлягають виконанню в строк до 10 січня

2008 року та їх вартість становить 

73300,00 грн.

Відповідно до п. 3.3 договору, позивач оплачує виконані роботи

шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача в

наступному порядку: 30% - передоплата вартості робіт; і 70% вартості робіт на

протязі 21 календарного дня з моменту оформлення та підписання уповноваженими

представниками  сторін

товарно-транспортних документів/товарних накладних.

Як свідчать матеріали справи, позивач 05.12.2007 року платіжним

дорученням № 103 перерахував відповідачу в якості передплати за договором,

грошові кошти в сумі 21990,00 грн.

Проте, на порушення умов договору, відповідач підрядні роботі в

строк до 10.01.2008 року не виконав, а 18.02.2008 року за вих. № 10 направив

позивачеві лист, в якому вказував на те, що з моменту укладення між сторонами

договору значно збільшилась ціна дерева та відповідач збільшує вартість

виконаних робіт на 30%.

Доказів зміни сторонами умов договору суду не надано.

Позивач з посиланням на невиконання позивачем умов спірного

договору звернувся до суду з позовною заявою, в якій вказав на те, що на

підставі ст. 220 ГК України відмовляється від прийняття виконання прийнятих

робіт, зазначаючи при цьому про втрату інтересу, вимагає стягнення з

відповідача штрафних санкцій за порушення ним зобов'язання щодо виготовлення

товару в строк, а також вимагає повернення безпідставно отриманих відповідачем

грошових коштів, вказавши при цьому в позові, що дані кошти були отримані

відповідачем як передоплата в рамках спірного договору.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд

приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач має право

на повернення сплачених ним на користь відповідача грошових коштів в сумі 21990

грн. на підставі ч. 2 ст. 220 ГК України та ч. 2 ст. 693 ЦК України, через

порушення відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором

підряду; що штраф підлягає стягненню з відповідача на підставі умов

вищевказаного договору та вимог чинного законодавства України та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку

колегії суддів,  не повністю відповідають

фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам,

що склалися між сторонами в певній частині була надана належна правова оцінка,

однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо стягнення з відповідача на

користь позивача грошових коштів, які позивач кваліфікував як безпідставно

набуті відповідачем, з посиланням на відповідні норми, що регулюють відносини з

купівлі-продажу (тоді як між сторонами був укладений договір підряду), в

зв'язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює 

докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,

повному і об'єктивному розгляді  в  судовому 

процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення,

в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони

(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,

сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право

вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК  України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися

належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів

цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до

звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений

строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його

невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання

(неналежне виконання).

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач в обґрунтування

своїх вимог та всупереч вимогами ст.ст. 32-34 ГПК України не надав жодного

доказу виготовлення товару в обумовлений договором строк, а так само доказів

утилізації товару, доказів письмового звернення до позивача з повідомленням про

виконання (п. 2.3.7 договору), господарський суд правомірно зробив висновок про

порушення відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором №

25 від 03.12.07 р.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання

настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова

сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення

боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від

суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Крім того, відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у

цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми

(неустойка,  штраф, пеня), яку учасник

господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності,

невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть

застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору.  При цьому їх 

розмір     може бути встановлено

договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання

або у певній, визначеній грошовій  сумі,

або  у 

відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його

виконання, або у кратному розмірі до вартості 

товарів (робіт, послуг).

З урахуванням вказаного, а також того, що п. 6.2 спірного договору

№ 25 сторонами була передбачена сплата відповідачем штрафу за прострочення

виконання робіт в розмірі 40% від вартості робіт вказаних в специфікації до

договору, висновки господарського суду про задоволення позову в частині

стягнення з відповідача на користь позивача 29320 грн. штрафу є законними та

обґрунтованими.

          Разом з тим,

господарський суд безпідставно зробив висновок про наявність правових підстав

для стягнення з відповідача на користь позивача 21990 грн., які останній при

зверненні до суду кваліфікував як безпідставно набуті. Зокрема суд першої

інстанції при винесенні рішення в даній частині необґрунтовано посилався на

норми права, які регулюють правовідносини з договору купівлі-продажу (ч. 2 ст.

693 ЦК України), оскільки як свідчать матеріали справи, підставою для звернення

позивача до суду стало неналежне виконання відповідачем укладеного між

сторонами договору підряду, правовідносини з якого регулюються іншими нормами

права, зокрема гл. 61 ЦК України та ін. При цьому застосування до спірних

правовідносин аналогії закону (ст. 8 ЦК України, тобто застосування норм закону

що регулюють правовідносини з договору купівлі-продажу до спірних

правовідносин) в даному випадку неправомірна, оскільки спірні правовідносини

регулюються вищевказаними положеннями Цивільного кодексу України.

При цьому позов в цій частині задоволенню не підлягає зважаючи

також на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно

або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої

правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути

потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава,

на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, під безпідставно набутим майном розуміється майно, яке було

набуте або зберігається особою без відповідних правових підстав і це сталося

внаслідок дій, вчинених необґрунтовано.

Як свідчить подана позивачем позовна заява, в ній позивач просив

суд стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти з посиланням в

тексті заяви на те, що вказані кошти ним були передані відповідачу в якості

передоплати за спірним договором, який з боку відповідача в подальшому

виконаний не був.

Разом з тим, набуття відповідачем грошових коштів за платіжним

дорученням від № 103 від 05.12.07 р. не можуть вважатися безпідставними в

розумінні ст. 1212 ЦК України, оскільки підставою для їх передачі був саме спірний

договір № 25 від 03.12.07 р. Тобто подаючи відповідний позов про стягнення з

відповідача безпідставно набутих грошових коштів, позивач не довів суду того,

що він дійсно передавав відповідачу грошові кошти без відповідної правової

підстави.

Таким чином, за наявності правової підстави передання грошових

коштів, а саме діючого договору № 25 від 03.12.07 р., який сторонами частково

виконувався, вимоги позивача про стягнення грошових коштів (що були передані

відповідачу як передоплата) які ґрунтуються на ст. 1212 ЦК України з посиланням

на те, що зобов'язання відповідача припинилося внаслідок його відмови від

виконання зобов'язання та його невиконання, не можуть бути задоволені, в

зв'язку з чим, відповідне рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача

на користь позивача безпідставно набутих 21990 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 220 ГК України, якщо внаслідок прострочення

боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися

від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Також не можуть бути прийняті судом до уваги посилання позивача в

обґрунтування вимог щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів на ст.

220 ГК України, оскільки відповідно до вказаної статті кредитор має право на

відшкодування відповідачем збитків. Однак позивач при зверненні до суду

не довів того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання

йому було завдано саме збитків в розумінні ст. 22 ЦК України та не просив їх

стягнення з відповідача у судовому порядку, зазначаючи лише про вимогу щодо

стягнення безпідставно набутих грошових коштів та штрафних санкцій.

До того ж, відповідно до п. 3 ст. 214 ЦК України відмова від

правочину вчинюється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

При цьому позивач при зверненні до суду не надав доказів

обґрунтованої відмови від спірного договору у встановленому законом порядку до

звернення з позовом до суду, зазначивши лише в позовній заяві про відмову від

прийняття виконаних робіт за договором.

Крім того, п. 5 ст. 844 ЦК України встановлено, що підрядник не

має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в

разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити

повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання

після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані

підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами,

підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від

збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

Як свідчать матеріали справи, 18.02.2008 року за вих. № 10

відповідач направляв позивачеві лист, в якому вказував на те, що з моменту

укладення між сторонами договору значно збільшилась ціна дерева і відповідач

змушений збільшити вартість виконаних робіт на 30%, в зв'язку з чим, просив

позивача розглянути варіанти щодо узгодження між сторонами даного питання.

Тобто таким чином відповідач скористався правом наданим йому п. 5 ст. 844 ЦК України,

і доказів узгодження між сторонами вказаного питання у встановленому законом

порядку, сторонами суду не надано.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України також підлягає скасуванню

рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 219,90 грн.

держмита. При цьому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 109,95

грн. держмита по скарзі.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду

частково вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, і воно

підлягає зміні також з інших підстав та мотивів, ніж ті що були означені

заявником в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104,  ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської  області від 24.09.08 р. по справі № 45/172-08

змінити.

В частині стягнення 21990 грн. безпідставно набутих грошових

коштів, 219,90 грн. держмита рішення скасувати та в позові в цій частині

відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без

задоволення.

Стягнути з ТОВ "Ю БІ СІ МЕБЛІ" (61157, м. Харків, вул.

Селянська, 110, п/р 26007121768980 у філії "Слобожанське РУ" ВАТ

"Банк "Фінанси і Кредит", МФО 350697, код ЄДРПОУ 35247376) на

користь ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) 109,95 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Повний текст постанови підписано 10.11.08 р.

         Головуючий суддя                                                                   

Могилєвкін Ю.О. 

                                 Судді                                                                   

Пушай В.І. 

                                                              Плужник

О.В.