Постанова

від 13.09.2012 по справі 0870/3409/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2012 року о/об 10 год. 19 хв. Справа № 0870/3409/12

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Корольові О.О., розглянувши у місті Запоріжжі у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» (надалі - позивач або ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (надалі - відповідач або ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000301702 від 02.04.2012, №0000662302 від 04.04.2012.

Позивач в адміністративному позові зазначив, що акт перевірки №4/23-2/02736366 від 19.03.2012, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішенням №0000301702 від 02.04.2012, №0000662302 від 04.04.2012 складений відповідачем грубо, з помилками. Позивач наполягає на тому, що перевіркою допущені помилки у нарахуванні сум ПДВ на паливно-мастильні матеріали (ПММ). Згідно даним перевірки, наведеним у таблицях на сторінках 1 та 2, «Укрнафта» знятий податковий кредит складає 485,83 грн. та «Запоріжнафтопродукт» 474,40 грн., всього 960,23 грн., а на першій сторінці ця цифра складає 908 грн., згідно реєстру податкових накладних та додатку 5 до декларації з ПДВ «Розшифровка податкових накладних та податкового кредиту в розрізі контрагента» в податковий кредит по бензину включено по підприємству «Укрнафта» 504,16 грн., по «Запоріжнафтопродукт» 395,98. Фактично, як вважає позивач, 900,00 грн., але в цю суму входить ПДВ як для службового автомобіля, який за висновками перевірки використовується в господарській діяльності, так і для власних автомобілів, які використовувались у виробничих цілях, згідно чеків, які відображені в акті на 8-9 сторінках, сума ПДВ за жовтень складає 78 грн., листопад - 35 грн., грудень - 80 грн., березень - 140 грн., травень - 124 грн., червень - 66 грн., вересень - 50 грн., жовтень - 90 грн., листопад - 50 грн., грудень - 52 грн.. Загальна сума - 765 грн., а не 908 грн., що на 143 грн. менше. Крім того, позивач вважає, що податковим органом невірно визначена сума податкового кредиту по ПДВ, обчисленого на придбане паливо, так як у вартість палива включена і вартість товарів, для придбання яких і здійснювались поїздки. Таким чином, на сторінці 8 в вартість палива включено звіт №126 від 24.06.2011 в сумі 65 грн. - це «сетевой фильтр» для комп'ютера, який ніякого відношення до бензину немає, а в розрахунку попадає в загальну суму по авансовим звітам по бензину і мабуть обкладається податком на доходи фізичних осіб. Так, нараховано авансових звітів на суму 9561,56 грн., а фактично - 9496,56 грн., по підзвітній особі ОСОБА_1 на сторінці 9-10 розписано, що вартість палива, відповідно до наданих чеків, було відшкодовано з каси підприємства згідно наданих на перевірку видаткових ордерів, сума відшкодувань - 9596,24 грн., але в цю суму включені видаткові ордери, які не мають відношення до бензину, так ордер №2740 від 26.10.2010р. на 40 грн. включає суму 35,80 грн. на носії інформації, а ордер №2826 від 02.12.2010 р. в сумі 100 грн. включає 49 грн. на покупку мереженого фільтра для комп'ютера та 51 грн. - бензин, видатковий ордер №3118 від 30.03.2011 в сумі 95 грн. - 36 грн. оплата за батарейки, а 59 грн. за ПММ, видатковий ордер №581 він 08 12.2011 на 410 грн. - це закупка харчових продуктів для кофе-брейка на семінар, який проводив відділ ОСОБА_1. Згідно з кошторисом, ці витрати та багато інших не мають ніякого відношення до бензину і сума виплати під звіт складає 9065,44 грн., так як сума згідно якого нормативного документа «об'явлена» додатковим доходом по авансовому звіту розрахунковому чи фактичному, по видачі під звіт включеному в акт чи фактично виданому на ПММ. Тому розрахунок доходу, як вважає позивач, є сумнівним. Податковим органом, на думку позивача, не представлено доказів, що свідчать про правомірність зменшення суми податкового кредиту на суму ПДВ, включену у вартість палива, придбаного для автомобілів, які належать ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При визначенні суми нарахування податку на доходи фізичних осіб відповідачем використані не всі надані позивачем документи, що підтверджує невірні висновки про використання власного автомобілю в виробничих цілях. Доказами того, що використання власного автомобілю робітниками здійснювалось для забезпечення господарської діяльності підприємства є оформлені відповідно до законодавства документи. Згідно з наказом №11/1Д від 01.06.2009 укладено договір про використання власного автомобілю в службових цілях від 01.06.2009 з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 У п.2.1.3 Договору визначено, що позивач надає робітнику горюче-мастильні матеріали або повертають робітнику його витрати на ПММ при використанні власного автомобілю у службових цілях. Робітникам видавалась сума під звіт на господарські потреби, після придбання, ПММ оприбутковувалися на склад по прибутковому ордеру М-4 і видавалися під звіт на службові цілі, згідно накладної вимоги М-11, матеріального звіту М-19. Списання проводилося згідно подорожніх листів, норм витрат ПММ, звіту про витрати бензину, платіжних документів. Позивач, посилаючись на приписи п.1.2 ст.1, пп.4.2.9 п.4.2. ст.4, пп.9.10.1 п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», вважає, що сума коштів отриманих платником податку на відрядження або під звіт (які видавалися ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під звіт) - не є додатковим благом. Позивач наполягає, що використання власного автомобілю проводилося на законних підставах та суми компенсацій за ПММ не є ні доходом, ні додатковим благом, і тому на них не нараховується податок з доходів фізичних осіб. Подорожні листи заповнені належним чином, що ще раз підтверджує наявність помилок при складанні акта перевірки. Поїздки на власному автомобілі робітниками є відрядженнями, але сплата за пальне немає ніякого відношення до «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» від 13.03.1998 №59, так як гроші, видані на бензин - це господарські витрати і звітують по ним іншим авансовим звітом, чим звіт про відрядження. Всі відрядження оформлені наказами. Оскільки позивач, на його думку, виконав усі, передбачені законодавством України, умови отримання відшкодування ПДВ та має всі документальні підтвердження розміру та підстав свого податкового кредиту, та відсутність підстав для нарахування податку з доходів фізичних осіб, що підтверджується відповідними документами, вважає прийняті податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя такими, що підлягають скасуванню.

26.07.2012 позивачем подано до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій він без зміни підстав звернення з позовною заявою уточнив позовні вимоги: просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000301702 від 02.04.2012, №0000662302 від 04.04.2012 у частині нарахування штрафних санкцій; розстрочити виплати за основними платежами по податковим повідомленням-рішенням №0000301702 від 02.04.2012, №0000662302 від 04.04.2012.

Позивач у судове засідання 13.09.2012 не прибув, причини суду не повідомив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. 19.06.2012 представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, просить повідомити про результати розгляду справи, надіславши копію прийнятого судового рішення на його адресу.

Відповідач проти заявленого позову заперечував. Представником відповідача подано до суду письмові заперечення в яких зазначено, що ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача та відповідно складено акт перевірки №4/23-2/02736366 від 19.03.2012. На підставі вищезазначеного акту прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000662302 від 04.04.2012, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1045 грн., та №0000301702 від 02.04.2012, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1961,78 грн. Перевіркою встановлено, що до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ за придбане паливо, використання якого в господарській діяльності підприємства не доведено наданими до перевірки первинними документами. У подорожних листах на автомобілі працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у графі 1 розділу І «Завдання водієві» відсутні записи про завдання керівництва підприємства, а саме найменування і адресу замовника, до якого повинен прибути автомобіль для виконання завдання. До перевірки не надано документів, згідно яких виробнича діяльність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пов'язана з необхідністю систематичних службових поїздок з використанням для цих поїздок власного легкового автомобіля та документів, які підтверджують зв'язок з господарською діяльністю. Тобто ці витрати не пов'язані з господарською діяльністю. Однак у Колективному договорі не передбачено використання робітниками власного майна для потреб підприємства та непередбачені виплати сум компенсації за використання власного автомобіля працівникам. ОСОБА_1 працює на посаді завідувача відділу інформаційних технологій та згідно посадової інструкції виконує обов'язки по підготовці інформації для введення в бази даних. Відповідно до наданої посадової інструкції використання ОСОБА_1 власного легкового автомобіля в виробничих потребах не відповідає його трудовій функції (обов'язкам). ОСОБА_2 працює на посаді заступника директора підприємства та відповідно до наданої посадової інструкції використання ним власного легкового автомобіля в виробничих потребах не відповідає його трудовій функції (обов'язкам). Відповідач посилаючись на приписи п.6 розділу II, п.12 розділу III «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Мінфіну України від 13.03.1998 №59, вважає, що, сума відшкодування ОСОБА_1 вартості пального, використаного за час перебування у відрядженні на власному автомобілі, включається до загального оподатковуваного доходу та оподатковується на загальних підставах. У зв'язку з вище викладеним суми відшкодування витрат на паливно-мастильні матеріали не пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Крім того, відповідач посилаючись на приписи пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вважає, що позивачем завищено суми податкового кредиту на 908 грн. Крім цього, відповідно до п.22.2 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону. Відповідно до пп.«а» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах. Таким чином, компенсація, яка виплачується юридичною особою найманому працівнику за використання ним власного автомобілю під здійснення службових обов'язків в інших випадках може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та вважається додатковим благом найманого працівника. Позивач, не виконав, на думку відповідача, обов'язки податкового агента, передбачені пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України. З підстав наведеного просить суд у задоволенні позову відмовити.

Представником відповідача подано до суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.

ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» зареєстроване виконавчим комітетом Запорізької міської ради за адресою: 69002, Запорізька область, м.Запоріжжя, проспект Леніна, буд.77. Позивач має ідентифікаційний код 02736366.

Позивач взятий на податковий облік ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя. ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» зареєстроване як платник податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер платника ПДВ 027363608260).

У висновках акту №4/23-2/02736366, складеного 19.03.2012 ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя за результатами проведення позапланової виїзної документальної перевірки ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», зазначено наступне: «… перевіркою встановлено порушення: 1. пп.«г» пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.«г» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, пп.168.1.1 та 168.1.2 п.168.1 ст.168, пп.«а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України в результаті чого додатково донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2009-2011 роки, всього у сумі 1682 грн. 29 коп., у тому числі: - з 01.06.2009 по 31.12.2010 кошти в сумі 812 грн. 56 коп.; - 1 півріччя 2011 року в сумі 529 грн. 34 коп.; - 2 півріччя в сумі 340 грн. 39 коп. 2. пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено завищення суми податкового кредиту на 908 грн. 00 коп., що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 908 грн. 00 коп., у тому числі по періодах: жовтень 2010 року - 125 грн. 00 коп., листопад 2010 року - 82 грн. 00 коп., грудень 2010 року - 80 грн. 00 коп., за березень 2011 року - 140 грн. 00 коп., травень 2011 року - 124 грн. 00 коп., червень 2011 року - 100 грн. 00 коп., вересень 2011 року - 50 грн., жовтень 2011 - 90 грн., листопад 2011 року - 117 грн. 00 коп. …».

Результатом розгляду відповідачем акту перевірки №4/23-2/02736366 від 19.03.2012 стало прийняття відносно ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» податкових повідомлень-рішень: №0000301702 від 02.04.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у сумі 1961 грн. 78 коп. (з яких: 1672 грн. 54 коп. - основного платежу; 289 грн. 24 коп. - штрафна (фінансова) санкція); №0000662302 від 04.04.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 1045 грн. 00 коп. (з яких: 908 грн. 00 коп. - основного платежу; 137 грн. 00 коп. - штрафна (фінансова) санкція).

Вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку не оскаржувались.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог надано заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 без дат та віз керівництва підприємства, в яких дані працівники просять дозволити використання власного автотранспорту для вирішення службових питань. Вказані заяви не містять у собі вимог надання паливно-мастильних засобів, грошових коштів для їх придбання.

Наказами №28/1-Д від 10.12.2010, №11/1-Д від 01.06.2009, №2/1-Д від 01.03.2011 у зв'язку з кадровими змінами серед працівників, які обслуговують автомобільний транспорт підприємства, дозволено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у разі виробничої необхідності використовувати власний автотранспорт та фінансово-економічному відділу (ОСОБА_4) наказано виділити кошти для придбання палива для виробничих цілей за авансовими звітами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Крім того, власний транспорт підприємства закріплявся за заступником директора ОСОБА_2 та водієм ОСОБА_5

Також, позивачем 01.12.2010 укладено з ОСОБА_1, ОСОБА_2 Договори про використання власного автомобіля у службових цілях у п.2.1.2, 2.1.3 яких зазначено, що підприємство, як наймач, зобов'язаний своєчасно визначати та виплачувати працівнику суму компенсації за використання особистого автомобіля у службових цілях; надавати працівнику паливно-мастильні матеріали або відшкодовувати працівнику здійснені ним витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів при використанні особистого транспорту у службових цілях.

У п.3.1 вказаних Договорів зазначено, що розрахунок суми компенсації здійснюється у порядку, встановленому діючим законодавством.

Згідно з п.5.2 вказаних Договорів у разі виплати наймачем компенсації за використання власного автомобіля в службових цілях понад суми амортизаційних відрахувань з працівника у встановленому законодавством порядку утримується податок на доходи громадян.

Позивачем надано аналогічний Договір, укладений 01.07.2009 позивачем з ОСОБА_1 на таких самих підставах, строк дії договору - не зазначений.

Судом досліджені витяги з Касових книг позивача на 2009, 2010 роки, згідно яких ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 отримувались у касі готівкові кошти для господарських потреб. У касових книгах не зазначено, що вказані кошти виділяються цим працівникам саме для придбання паливно-мастильних матеріалів для власного автотранспорту, які вони використовують у службових цілях. Зазначені касові операції підтверджуються наданими до суду позивачем копіями видаткових касових ордерів.

Також, судом досліджені Звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт з доданими до них фіскальними чеками про придбання товарів/послуг, у тому числі і пального.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги надав до суду Матеріальні звіти по складу (Типова форма №М-19); накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів про видачу бензину ОСОБА_1

Судом досліджені Розрахункові відомості, в яких помісячно зазначено нарахування та утримання заробітку кожного з працівників підприємства, у тому числі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Відомості, визначені у Розрахункових відомостях, перенесені до Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» щоквартально (Форма №1ДФ).

Також, судом досліджені Податкові декларації з податку на додану вартість (за період, який становить предмет спору) з копіями Розділу ІІ Розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість).

1. Податкове повідомлення-рішення №0000301702 від 02.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1961 грн. 78 коп., прийнято відповідачем обгрунтовано виходячи з нижче зазначеного.

Відповідно до п.4 «Норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання», затверджених наказом Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 12.11.1993 №88 «Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.12.1993 за №182 (який втратив чинність відповідно до п.1 наказу Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 14.09.2010 №1025/1163, але діяв на час виникнення спірних правовідносин), компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок - це витрати на експлуатацію автомобіля, включаючи витрати по його ремонту і технічному обслуговуванню. Компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок виплачується керівним працівникам підприємства, установи (керівник підприємства, установи, його заступники), якщо виробнича діяльність їх пов'язана з необхідністю систематичних службових поїздок з використанням для цих поїздок легкових автомобілів, що перебувають у їх приватній власності. Установи, що утримуються за рахунок коштів бюджету, виплату компенсації працівникам за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок не провадять, крім сільських, селищних, міських і районних у містах Рад народних депутатів, які відповідно до Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» самостійно визначають витрати на утримання цих органів. Забороняється виплата компенсації на підприємствах, де на балансі перебувають легкові автомобілі, або які орендують (використовують) автомобілі в інших юридичних та фізичних осіб. «…» Виплата компенсації працівникам, які використовують для службових поїздок особисті легкові автомобілі, провадиться за наказом керівника підприємства, установи, де вказується клас автомобіля і розміри компенсації. Виплата компенсації керівникам підприємств державної форми власності здійснюється з дозволу органу, до сфери управління якого входить дане підприємство. Для одержання компенсації працівники подають до бухгалтерії підприємства, установи копію технічного паспорта легкового автомобіля, що перебуває у їх приватній власності. Компенсація виплачується одночасно з виплатою заробітної плати за другу половину місяця. За час перебування працівника у відпустці, відрядженні (у випадках відшкодування йому вартості проїзду до місця відрядження і назад), відсутності на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності, а також з інших причин, коли особистий автомобіль не експлуатується, компенсація не виплачується. Компенсація не підлягає оподаткуванню і не враховується при обчисленні середньої заробітної плати, на неї не проводяться ніякі нарахування.

Позивачем не надано до суду накази керівника підприємства де б вказувався клас автомобіля, який використовували ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і розміри компенсації кожному з них. Крім того, позивачем не надано до суду дозволу органу, до сфери управління якого входить дане підприємство (Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації) на здійснення виплат компенсацій керівникам підприємства.

Крім того, компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок виплачується керівним працівникам підприємства, установи (керівник підприємства, установи, його заступники), якщо виробнича діяльність їх пов'язана з необхідністю систематичних службових поїздок з використанням для цих поїздок легкових автомобілів, що перебувають в їх приватній власності. Однак, ані ОСОБА_3, ані ОСОБА_1 - не є ані керівником ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», ані його заступником. Тому суд приходить до висновку що вказані особи не мали права на компенсації, оскільки на балансі ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» наявні легкові і вантажне транспортні засоби, а діяльність цих осіб не пов'язана з необхідністю систематичних службових поїздок.

Згідно з ст.121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Разом з цим, не за всіма витратами, в тому числі й на придбання пального, позивачем надані документи про відрядження.

Як зазначено у п.1 «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої 13.03.1998 наказом Міністерства фінансів України №59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за №218/2658, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства). Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Судом з'ясовано, що більшість поїздок ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 здійснювалось по м.Запоріжжя, а отже використання ними власного автотранспорту з вказаною метою не підпадає під поняття службового відрядження.

Згідно з пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 використовували паливно-мастильні матеріали, які належали підприємству та отримували компенсації витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок відповідно до укладених з ними договорами, то суд приходить до висновку, що одержані ними через видаткові касові ордера кошти відповідають вимогам доходу, отриманому за цивільно-правовим договором.

Відповідно до пп.«г» пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.

Позивачем не надано до суду будь-яких доказів того, що отримані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 компенсації звільняються від оподаткування за Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а отже вони є додатковим благом - об'єктом оподаткування.

Як передбачено пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Аналогічні вимоги передбачені і у пп.«г» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, відповідно якого до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Як зазначено у пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Оскільки отримані по видатковим ордерам із каси підприємства кошти не були включені у фонд заробітної плати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, то вказані компенсації є додатковим благом. Позивач, виконуючи функції податкового агента зобов'язаний був утримувати з вказаних осіб податок з доходів фізичних осіб.

2. Податкове повідомлення-рішення №0000662302 від 04.04.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1045 грн. 00 коп., прийнято відповідачем обґрунтовано виходячи з нижче зазначеного.

У п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Позивачем не надано до суду податкових накладних, які б надавали право на віднесення 908 грн. 00 коп., по періодах: жовтень 2010 року - 125 грн. 00 коп., листопад 2010 року - 82 грн. 00 коп., грудень 2010 року - 80 грн. 00 коп., за березень 2011 року - 140 грн. 00 коп., травень 2011 року - 124 грн. 00 коп., червень 2011 року - 100 грн. 00 коп., вересень 2011 року - 50 грн., жовтень 2011 - 90 грн., листопад 2011 року - 117 грн. 00 коп. до податкового кредиту.

При цьому, абз.2 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Як зазначено у пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як з'ясовано судом, при подачі Звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт працівниками не здавались до бухгалтерії крім фіскальних чеків будь-які інші документи, які б надавали право на формування податкового кредиту.

Суд погоджується з думкою відповідача, що суми відшкодування витрат на паливно-мастильні матеріали непов'язані з господарською діяльністю позивача. До складу валових витрат суми витрат на паливно-мастильні матеріали віднесено не було.

Отже, суд вважає, що порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є доведеними.

Згідно з ч.3 ст.19 Господарського кодексу України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності.

Органи державної податкової служби, відповідно до пп.20.1.27 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, мають право визначати у визначених цим Кодексом випадках суми податкових та грошових зобов'язань платників податків.

Відповідно до пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Враховуючи досліджені докази, обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для самостійного визначення ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя суми грошових зобов'язань позивачу з податку на додану вартість, по податку з доходів фізичних осіб.

Судом врахована заява про зміну позовних вимог, подана до суду позивачем 26.07.2012, якою грошові зобов'язання за основними платежами по податковим повідомленням-рішенням №0000301702 від 02.04.2012, №0000662302 від 04.04.2012 позивачем не оскаржуються.

3. Перевіряючи правомірність нарахування ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя штрафних (фінансових) санкцій при прийнятті податкових повідомлень-рішень, які є предметом спору у справі, суд виходить з наступного.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 за №1/99-рп, ч.1 ст.58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

У п.11 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України вказано, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Суд погоджується з наданими до суду позивачем Розрахунками штрафних (фінансових) санкцій, здійсненими відповідачем.

Підсумовуючи викладене, дослідженими судом доказами не встановлено порушень при визначенні позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням №0000662302 від 04.04.2012 у сумі 1045 грн. 00 коп. (з яких: 908 грн. 00 коп. - основного платежу та 137 грн. 00 коп. - штрафна (фінансова) санкція); та податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб податковим повідомленням-рішенням №0000301702 від 02.04.2012 у сумі 1961 грн. 78 коп. (з яких: 1672 грн. 54 коп. - основного платежу та 289 грн. 24 коп. - штрафна (фінансова) санкція).

Підстав для скасування податкових повідомлень-рішень №0000301702 від 02.04.2012, №0000662302 від 04.04.2012 у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій суд не вбачає.

4. Відповідно до п.100.1-100.2, п.100.4-100.6 ст.100 Податкового кодексу України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу. Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені. Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання. Підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Позивачем не надано до суду доказів відмови відповідачем у розстроченні грошових зобов'язань або податкового боргу Державного підприємства «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації».

Таким чином, позовна вимога щодо розстрочення виплати за основними платежами по податковим повідомленням-рішенням №0000301702 від 02.04.2012, №0000662302 від 04.04.2012, на думку суду, не підлягає задоволенню.

Як зазначено у ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 17, 71, 94, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.167, 186, 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.167, 186 КАС України.

Постанова виготовлена у повному обсязі 13.09.2012.

Суддя /підпис/ О.О. Прасов