Постанова

від 24.10.2012 по справі 13/22/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2012 р. Справа № 13/22/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Мельник О.В. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Пінчук О.Л.

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд - Дистрибюшн" на рішення господарського суду Вінницької області від 17.09.12 р. у справі №13/22/2012/5003

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділмах Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд - Дистрибюшн", м. Вінниця

про стягнення 35005,43 грн. заборгованості

Рішенням господарського суду Вінницької області від 17.09.2012 року у справі №13/22/2012/5003 (суддя Тісецький С.С.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділмах Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Дистрибюшн" про стягнення 35005,43 грн. заборгованості. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Дистрибюшн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділмах Україна" 17 320,94 грн. основного боргу та витрати на сплату судового збору у сумі 796,39 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд-Дистрибюшн", звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження та її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 17.09.2012 р. у справі №13/22/2012/5003, припинити провадження у справі в частині стягнення 17 684,49 грн., прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділмах Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Дистрибюшн" відмовити.

Доводи апеляційної скарги грунтуються на тому, що рішення господарського суду Вінницької області від 17.09.12 р. прийняте із помилковим застосуванням матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вважає, що суд мав залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, оскільки позивач не надав витребуваних господарським судом документів, не направив представника у судове засідання, явка якого булу визнана обов'язковою. Крім того, апелянт зазначає, що суд мав розстрочити виконання рішення, мотивуючи це своїм вкрай важким матеріальним становищем, а в частині стягнення 17 684,49 грн. на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України припинити провадження, оскільки судом першої інстанції заява про уточнення позовних вимог прийнята з порушенням ч. 6 ст. 22 ГПК України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.10.12 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Дистрибюшн" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

До початку розгляду справи розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2012 р. у справі №13/22/2012/5003 змінено склад колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Мельник О.В., суддя Дужич С.П.

В судове засідання 24.10.12 р. представник відповідача (апелянта) не прибув, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

В судовому засіданні 24.10.12 р. представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 17.09.12 р. у справі №13/22/2012/5003 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджується матеріалами справи, 06.01.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Ділмах Україна" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд-Дистрибюшн" (дистриб'ютор) укладено дистриб'юторський договір № 06/01 із додатками. Договором передбачено наступне.

За договором постачальник бере на себе зобов'язання постачати дистриб'ютору для подальшого продажу цейлонський чай під зареєстрованим знаком для товарів та послуг "Dilmah", "Chelsy", асортимент якого визначений у додатку № 5 (далі продукція), а дистриб'ютор зобов'язується просувати та продавати продукції на території, визначеній сторонами у додатку № 1 (далі - територія) (п. 1.1); з метою виконання договору постачальник зобов'язується постачати продукцію в кількості і асортименті, замовленому дистриб'ютором у порядку згідно з додатком № 4, а дистриб'ютор зобов'язується приймати і оплачувати продукцію (п. 1.4); поставка продукції здійснюється постачальником на підставі узгоджених сторонами заявок на поставку, оформлених згідно з додатком № 4 на умовах СРТ - склад дистриб'ютора (п. 1.5); постачальник зобов'язується поставити, а дистриб'ютор отримати продукцію за цінами, визначеними в додатку № 5 до договору з врахуванням наданих знижок (п. 4.1); дистриб'ютор розраховується за отриманий товар протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня після поставки товару, якщо немає інших домовленостей між постачальником та дистриб'ютором, скріплених підписами та печатками (п. 4.4); порядок замовлення продукції дистриб'ютором здійснюється у відповідності із додатком № 4 (п. 5.1); договір укладається строком на один рік (п. 12.2); закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 12.4).

Згідно додатків № 5 та 4.1 від 01.04.2011 року до вказаного договору, сторонами погоджено асортимент товару, який підлягає поставці.

На виконання умов договору № 06/01 від 06.01.2011 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 320 099,60 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме :

- № 29 від 24.01.2011 року на суму 56 158,80 грн.;

- № 191 від 08.04.2011 року на суму 18 835,75 грн.;

- № 211 від 18.04.2011 року на суму 21 019,62 грн.;

- № 278 від 16.05.2011 року на суму 15 026,35 грн.;

- № 313 від 24.05.2011 року на суму 8175,85 грн.;

- № 340 від 01.06.2011 року на суму 19 288,84 грн.;

- № 503 від 18.07.2011 року на суму 20390,44 грн.;

- № 679 від 05.09.2011 року на суму 25 936,42 грн.;

- № 826 від 04.10.2011 року на суму 26 068,42 грн.;

- № 961 від 03.11.2011 року на суму 39 878,70 грн.;

- № 1060 від 25.11.2011 року на суму 34 459,32 грн.;

- № 55 від 30.01.2012 року на суму 34 861,09 грн..

У вказаних вище видаткових накладних, які підписані та скріплені печатками позивача і відповідача зазначається: постачальник - ТОВ "Ділмах Україна", покупець - ТОВ "Гранд-Дистрибюшн", договір № 06/01 від 06.01.2011 року, назва товару, кількість та загальна сума з ПДВ.

В підтвердження здійснення часткових розрахунків відповідачем за отриманий товар згідно зазначеного вище договору, позивачем надано довідкою банку ПАТ "СітіБанк" № 12-1759/04-01-1 від 13.07.2012 року, в якій вказується, що в період з 24.01.2011 року по 30.01.2012 року від ТОВ "Гранд-Дистрибюшн" на рахунок ТОВ "Ділмах Україна" № 26005200585038, який відкритий в ПАТ "Сітібанк" надійшли кошти на суму 285 094,17 грн. з призначенням платежу: оплата за поставлений товар згідно договору № 06/01 від 06.01.2011 року.

17.04.2012 року позивач звернувся до відповідача із претензією № 90 щодо сплати заборгованості в сумі 35005,43 грн. за поставлену продукцію згідно договору № 06/01 від 06.01.2011 року.

Відповідь на дану претензію відповідачем не надано.

Окрім того, відповідач повернув позивачу товар на підставі видаткових накладних про повернення товару на загальну суму 17 684,49 грн., а саме : № АЗ-0000576 від 18.06.2012 року на суму 10 642,52 грн., № АЗ-0000575 від 18.06.2012 року на суму 334,00 грн., № АЗ-0000574 від 18.06.2012 року на суму 203,00 грн., № АЗ-0000580 від 19.06.2012 року на суму 3538,31 грн., № АЗ-0000581 від 19.06.2012 року на суму 2966,66 грн..

Станом на 03.07.2012 р. (день звернення з позовом до суду) основний борг склав 35005,43 грн.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини щодо поставки товару для подальшого продажу та його оплати.

Згідно ч. 1, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст. 692 ЦК, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, cуб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 629 ЦК України, вказує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З врахуванням встановлених обставин, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції та робить наступні висновки.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено дистриб'юторський договір №06/01 від 06.01.2011 року, відповідно до якого позивач поставив відповідачу у період з 24.01.2011 року по 30.01.2012 року продукцію на загальну суму 320 099,60 грн., що підтверджується вказаними вище видатковими накладними.

В свою чергу, відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 285 094,17 грн., що підтверджується довідкою банку ПАТ "Сітібанк" № 12-1759/04-01-1 від 13.07.2012 року.

Таким чином, загальна сума заборгованості склала 35 005,43 грн., яка й заявлена позивачем до стягнення при подачі позову до суду.

При цьому, судом встановлено, що остання поставка товару за видатковою накладною № 55 від 30.01.2012 року на суму 34 861,09 грн. відбулася після закінчення строку дії даного договору, а саме 06.01.2012 року. Тобто має місце позадоговірна поставка продукції.

Пункт 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначає, відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що накладна № 55 від 30.01.2012 року на суму 34 861,09 грн. є документом первинного бухгалтерського обліку, який фіксує факт здійснення господарської операції та є самостійною підставою для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Водночас, судами обох інстанцій встановлено, що відповідач повернув отриманий товар згідно зазначених вище накладних на повернення товару від 18.06.2012 року та від 19.06.2012 року на загальну суму 17 684,49 грн., які надані суду позивачем та відповідачем.

В зв'язку з цим, позивачем подано заяву № 216 від 03.09.2012 року про зменшення розміру позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію у сумі 17320,94 грн. та 1609,50 грн. судових витрат.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пункт 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", визначає, що про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на 18.07.2012 року, який підписано позивачем, сума заборгованості за договором № 06/01 від 06.01.2011 року з урахуванням здійснених проплат та повернення товару становить 17 320, 94 грн..

Відповідачем доказів щодо проведення розрахунків у повному обсязі суду не надано та існування заборгованості у розмірі 17 320, 94 грн. підтверджується у відзиві на позов.

Враховуючи викладене, позовна вимога позивача про стягнення заборгованості з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог в розмірі 17 320,94 грн., задоволена судом першої інстанції цілком правомірно.

Доводи апеляційної скарги відповідача суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє, при цьому зауважує на наступному.

Положеннями ст. 22 ГПК України визначено права, якими наділені сторони у господарському процесі, та обов'язки, які вони мають нести у зв'язку з участю у розгляді справи господарським судом. Разом з тим, ч. 6 ст. 22 ГПК України передбачено випадок, у разі якого відмова позивача від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем не приймається господарським судом, оскільки ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Посилання апелянта на положення наведеної ч.6 ст. 22 ГПК України щодо неправомірності прийняття судом першої інстанції заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, яка подана суду першої інстанції 11.09.12 р., не обгрунтоване посиланням на обставини, які свідчили б про невідповідністьцієї заяви вимогам законодавства, порушення прав або охоронюваних законом інтересів будь-якої особи. Натомість, вбачається, що заява про зменшення позовних вимог подана позивачем належно, тобто у відповідності до положень частини 4 ст. 22 ГПК України.

Пунктом 3.10 Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.11 р. №18 роз"яснено, що передбачені частиною 4 ст. 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Інші доводи апеляційної скарги з урахуванням наведених вище міркувань, апеляційним судом оцінюються як такі, що не спростовують висновків господарського суду у цій справі.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд - Дистрибюшн" на рішення господарського суду Вінницької області від 17.09.12 р. у справі №13/22/2012/5003 залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області - без змін.

Справу №13/22/2012/5003 повернути до господарського суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Дужич С.П.