Ухвала

від 13.09.2012 по справі 2а-1870/1492/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2012 р.Справа № 2а-1870/1492/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представника позивача Шпакова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.05.2012р. по справі № 2а-1870/1492/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Сумах

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сумах (далі відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001781701 від 05 жовтня 2011 року в частині збільшення податкового зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 30337,50 грн.;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Сумах № 0001791701 від 05 жовтня 2011 року в частині збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 46 401, 25 грн. , в тому числі за основним платежем - 37 121 грн., за штрафними санкціями в сумі 9280,25 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23.05.2012 року в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в місті Сумах про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено в повному обсязі.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.05.2012 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 п. 77.1 ст. 77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, відповідно до направлень на перевірку № 2458 від 02.09.2011 року та № 2459 від 02.09.2011 року, наказу ДПІ в м. Суми про проведення документальної планової виїзної перевірки № 4507 від 19.08.2011 року та плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 3 квартал 2011 року, проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року.

Проведеною перевіркою встановлено, що фактично в період з 01.01.2009 року по 31.12.2010р. позивач здійснювала такі види господарської діяльності: - оптову торгівлю металевими виробами та інші види оптової торгівлі.

За наслідками проведеної перевірки було складено Акт перевірки №7186/17-1016/1993514727/152 від 27.09.2011р. (а.с.50-71, І том) в якому встановлено наступне:

- порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 року із змінами та доповненнями, п. 5.1. ст. 5 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств №283/97 ВР від 22.05.1997 року із змінами та доповненнями, внаслідок чого донараховано податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 30 337,50 грн., в т.ч. по періодах: 2009 рік - 16 587,50 грн., 2010 рік - 13 750,00 грн.

- порушення пп. 7.4.4. п. 7.4 та п.п. 7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого було позивачем було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 37121, 00 грн. за період з січня 2009 року по жовтень 2010 року включно (розрахунок по періодам зазначено у висновках акту).

З урахуванням виявлених порушень, податковою інспекцією було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення :

- податкове повідомлення-рішення № 0001781701 від 05 жовтня 2011 року, яким було збільшено податкове зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 30337,50 грн. (а.с.72, І том);

- податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Сумах № 0001791701 від 05 жовтня 2011 року, яким було збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 46 401, 25 грн. , в тому числі за основним платежем - 37 121 грн., за штрафними санкціями в сумі 9280,25 грн. (а.с.32, І том).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням-рішенням від № 0001791701 від 05 жовтня 2011 року позивачу за порушення п.п. 7.4.4, п.7.4 та п.п.7.7.1 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» було визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 37121,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 9280,25 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем вказаних норм закону ґрунтувалися на тому, що позивачем неправомірно було завищено податковий кредит за січень 2009 року в сумі 1667,00 грн.; за червень 2009 року в сумі 6667,00 грн.; за серпень 2009 року в сумі 2117,00 грн.; за вересень 2009 року в сумі 1667,00 грн.; за жовтень 2009 року в сумі 5000,00 грн.; за листопад 2009 року в сумі 1667,00 грн.; за грудень 2009 року в сумі 1667,00 грн.; за січень 2010 року в сумі 1667,00 грн.; за лютий 2010 року в сумі 1667,00 грн.; за травень 2010 року в сумі 5000,00 грн.; за червень 2010 року в сумі 1667,00 грн.; за липень 2010 року в сумі 1667,00 грн.; за серпень 2010 року в сумі 1667,00 грн.; за вересень 2010 року в сумі 1667,00 грн.; за жовтень 2010 року в сумі 1667,00 грн. в зв'язку з віднесенням ним до податкового кредиту за вказаний період суми ПДВ за надані ТОВ «Юридичне об'єднання «Капітал Правіс» на підставі договору юридичних послуг, використання яких у власній господарській діяльності позивача документально не підтверджено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 вказаного Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані Законом України "Про податок на додану вартість", згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Системно аналізуючи положення Закону України "Про податок на додану вартість", колегія суддів доходить висновку про те, що податковий кредит за правовою природою свого походження є наслідком виникнення в діяльності суб'єкта господарювання -платника податку на додану вартість об'єкта оподаткування, визначеного статтею 3 цього Закону.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Крім того, з аналізу підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Підставою для формування податкового кредиту позивачем слугували податкові накладні.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Колегія суддів зазначає, якщо певна господарська операція не відбулася, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів чи послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права-придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено реальність господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2007 року між позивачем та ТОВ "Юридичне об'єднання "Капітал-Правіс" укладено договір № 03/01-1 про надання юридичних послуг відповідно до умов якого Замовник (СПД-ФО ОСОБА_2) доручає, а Виконавець (ТОВ "Юридичне об'єднання "Капітал-Правіс") бере на себе зобов'язання надавати послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно умов п.1.2 даного договору юридичні послуги поділяються на постійні та разові. Постійні послуги надаються згідно переліку № 1 до цього договору (а.с.76, І том), а разові послуги надаються Виконавцем згідно Заявок наданих Замовником.

Відповідно до вимог п.2.1.3 договору Виконавець зобов'язаний інформувати Замовника про стан та строки надання послуг, передбачених цим Договором.

Для виконання умов цього договору кожна із сторін призначає особу, яка відповідає за підтримання зв'язку з протилежною Стороною. Перелік осіб вказуються в додатках до цього Договору.

Згідно з п. 4.5 договору підставою для підписання Акту виконаних робіт є надання послуг, затверджених в додатку № 1 до цього договору або в Заявці.

В підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем надані акти виконаних робіт, податкові накладні, виписки банку.

За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Між тим, колегія суддів зазначає, що акти виконаних робіт не містять інформації про зміст юридичних послуг, що надавалися Виконавцем за спірним договором, їх кількість, вид.

В кожному акті виконаних робіт вказано, що юридичні послуги надавалися протягом місяця, між тим не зазначено, в чому полягали такі послуги, тобто в наданні консультацій чи складанні письмових документів, якої господарської діяльності підприємства стосувалися такі послуги, яка кількість документів та консультацій було складено та надано, що унеможливлює встановити зв"язок отриманих позивачем послуг з його господарською діяльністю.

Отже, акти виконаних робіт не містять обов"язкових реквізитів, визначених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, в підтвердження фактичного надання виконавцем юридичних послуг за спірним договором позивачем не надано заявки про надання послуг, інформації Замовника про стан та строки надання послуг, вартості витрат, які поніс Виконавець згідно з п. 3.2.6 договору, наявність яких передбачена умовами договору.

Також, позивачем не надано доказів щодо призначення відповідальної особи за підтримання зв'язку з протилежною Стороною.

Враховуючи те, що підставою для підписання акту виконаних робіт є надання послуг, згідно додатку № 1 до Договору, зміст яких у актах виконаних робіт відсутній, або в Заявці, які позивачем не надані, колегія суддів приходить до висновку про не підтвердження позивачем вказаними актами виконаних робіт фактичного отримання від Виконавця юридичних послуг.

Отже, фактичне виконання сторонами умов вказаного вище договору позивачем документально не підтверджено.

Враховуючи те, що позивачем не надано інших відомостей, які б свідчили про правомірне включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених на підставі укладеного з ТОВ "Юридичне об'єднання "Капітал-Правіс" договору про надання юридичних послуг, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням-рішенням № 0001781701 від 05.10.2011р. за порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 30337,50 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вказаних норм грунтувалися на тому, що позивачем до валових витрат за 2009 р.,2010 р. віднесено витрати по господарським операціям з ТОВ "Юридичне об'єднання "Капітал-Правіс", які документально не підтверджено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з пунктом 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Юридичне об'єднання "Капітал-Правіс" за спірним договором не підтверджено належними документами, а тому витрати за спірним договором до валових витрат позивачем віднесено неправомірно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.05.2012р. по справі № 2а-1870/1492/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.

Повний текст ухвали виготовлений 18.09.2012 р.