Постанова

від 31.10.2012 по справі 2а-10964/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2012 року № 2а-10964/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБК Спецбудінвест» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001292207, № 0001292208 від 30 березня 2012 року, - В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «АБК Спецбудінвест»(далі -позивач, ТОВ «АБК Спецбудінвест») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі -відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії ДПІ, які виразилися у складанні Акту від 15.03.2012 р. № 34/22-8/33939680 , в якому податковий орган, взявши на себе неналежні повноваження щодо визначення недійсності (нікчемності) правочинів та господарських операцій між позивачем та ТОВ «РМА-Груп», умисно та упереджено, з метою покладення на ТОВ «АБК Спецбудінвест»відповідальності та створення умов для примушення платника податків здійснити платежі, які він не повинен робити, зробив висновки про порушення ТОВ «АКБ Спецбудінвест»податкового законодавства;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2012 року № 0001292207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 8 082,00 грн. та 1 336,00 грн. штрафної санкції;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2012 року № 0001292208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 10 102,00 грн. та 1 670,00 грн. штрафної санкції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки у підприємства були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з ТОВ «РМА-Груп». На переконання позивача, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), оскільки правочини є нікчемними лише в силу закону або можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, а тому будь-які висновки контролюючих органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України.

Крім того, позивач зазначав, що при здійсненні господарських операцій з вказаним контрагентом, ним було отримано документи, які містили підписи посадових осіб та скріплені печаткою підприємства. На момент здійснення господарських операцій контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб -підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість, отже мав належний обсяг діє- та правоздатності. Господарські операції обліковувались позивачем в бухгалтерському обліку підприємства, отримання товарів від ТОВ «РМА-Груп»підтверджується видатковими накладними, прибутковими накладними та договорами.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 10 102,00 грн. та пп. 7.4.1, пп7.4.5. п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 8 081,89 грн. за наслідками проведених господарських операцій з ТОВ «РМА-Груп», оскільки вказане підприємство було зареєстроване без наміру здійснення підприємницької діяльності, фактично господарські операції за його участі не проводилися.

На підтвердження вказаної обставини відповідач надав суду вирок Голосіївського районного суду м. Києва, яким директора ТОВ «РМА-Груп»ОСОБА_1 було визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України та ч.2 ст.358 КК України і призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «РМА-Груп», не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому не може бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту позивачем.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Печерському районі м. Києва) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби»від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України протокольною ухвалою здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби.

На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийняв рішення про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

Позивач -ТОВ «АБК Спецбудінвест»(код ЄДРПОУ 33939680) зареєстроване Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 20.12.2005 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС.

У період з 01.03.2012 р. по 06.03.2012 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АБК Спецбудінвест»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.01.2008 року по 30.09.2011 року в частині питань, визначених постановою слідчого від 01.08.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 34/22-8/33939680 від 15.03.2012 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт).

30 березня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001282208, яким позивачу за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток»на суму 11 772,00 грн., в тому числі 10 102,00 грн. основного платежу та 1 670,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001292208 , яким позивачу за порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1 ст.198, ст.185 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на суму 9 418,00 грн., в тому числі 8 082,00 грн. основного платежу та 1 336,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем задекларовано валові витрати та податковий кредит за наслідками операцій з контрагентом -ТОВ «РМА-Груп», яке було зареєстроване без наміру здійснення підприємницької діяльності. Вказана обставина встановлена на підставі вироку Голосіївського районного суду м. Києва, яким директора ТОВ «РМА-Груп»- ОСОБА_1 засуджено за фіктивне підприємництво та підробку документів. Створення та придбання зазначеного суб'єкта господарської діяльності дало змогу невстановленим особам здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись фактом реєстрації вказаного підприємства.

Як зазначено в Акті перевірки, наведена інформація свідчить про відсутність факту придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «РМА-Груп»та підтверджує неможливість їх фактичного отримання ТОВ «АБК Спецбудінвест». Відтак, ДПІ вважає, що у позивача не було підстав для формування спірних сум податкового кредиту за безтоварними операціями.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «АБК Спецбудінвест»:

- пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 10 102,00 грн.;

- пп. 7.4.1. та 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1 ст.198, ст.185 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 8 081,89 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу доведеними, а податкові повідомлення-рішення - правомірними, виходячи з наступного.

На підставі наданих позивачем документів судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «РМА-Груп»було оформлено видаткові накладні про поставку товарів: № РН-0000647 від 11.11.2010 р. на суму 499,80 грн., № РН-0000707 від 23.11.2010 р. на суму 2457,70 грн., № РН-0000967 від 10.12.2010 р. на суму 8638,13 грн., № РН-0000968 від 10.12.2010 р. на суму 1242,08 грн., № РН-01132 від 12.12.2010 р. на суму 19212,94 грн., № РН-0000163 від 31.01.2011 р. на суму 1951,68 грн., № РН-0000164 від 31.01.2011 р. на суму 12319,96 грн., № РН-0000277 від 15.02.2011 р. на суму 2169,00 грн. (а.с.192, 194, 196, 198, 200, 202, 204, 206).

ТОВ «РМА-Груп»виписало позивачеві податкові накладні: № 647 від 11.11.2010 р. на суму 499,80 грн., в тому числі ПДВ -83,30 грн., № 707 від 23.11.2010 р. на суму 2457,70 грн., в тому числі ПДВ -409,62 грн., № 967 від 10.12.2010 р. на суму 8638,13 грн., в тому числі ПДВ -1439,69 грн., № 968 від 10.12.2010 р. на суму 1242,08 грн., в тому числі ПДВ -207,01 грн., № 1132 від 27.12.2010 р. на суму 19212,94 грн., в тому числі ПДВ -3202,16 грн., № 163 від 31.01.2011 р. на суму 1951,68 грн., в тому числі ПДВ -325,28 грн., № 164 від 31.01.2011 р. на суму 12319,96 грн., в тому числі ПДВ -2053,33 грн., № 277 від 15.05.2011 р. на суму 2169,00 грн., в том числі ПДВ -361,50 грн. (а.с.193, 195, 197, 199, 201, 203, 205, 207).

Враховуючи надання до перевірки вищевказаних первинних документів, позивач вважає, що ним були дотримані всі умови, передбачені Законами України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податковим кодексом України для формування податкового кредиту і валових витрат, в зв'язку з чим ТОВ «АБК Спецбудінвест»має право на відображення у податковому обліку господарських операцій, здійснених з ТОВ «РМА-Груп».

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з ТОВ «РМА-Груп», з огляду на нижченаведене.

Підстави віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту, на час виникнення спірних правовідносин, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, а після 01 січня 2011 року -Податковим кодексом України.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п 7.4.5. п. 7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) , не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п/п 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні правові норми закріплені статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг , що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, виходячи зі змісту пункту 7.4. ст.7 Закону N 168/97-ВР та п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень пункту 5.1. та підпунктів 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п/п 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат до складу валових витрат.

Відповідно до п/п 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні норми містяться також у Розділі ІІІ Податкового кодексу України, який визначає правила оподаткування податком на прибуток підприємств з 01 січня 2011 року.

У відповідності до п 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат , обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Виходячи із системного аналізу норм Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення .

Отже, на переконання суду, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції , яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Між тим, за відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала); відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо); відсутність можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною , але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

В даній справі судом встановлено, що господарські операції за період з 01.11.2010 р. по 01.03.2011р. ТОВ «РМА-Груп»(код ЄДРПОУ 33493581) не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

Директор вказаного підприємства -ОСОБА_1 - в порушення діючого законодавства фінансово-господарською діяльністю не займався, ніяких договорів, видаткових, податкових накладних та інших документів первинного бухгалтерського обліку не підписував, поставок товарів не здійснював та нікому не доручали вчиняти будь-які дії від імені.

Так, вироком Голосіївського районного суду від 29.09.2011 у справі №1-1198/11, що набрав законної сили, гр. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2 (фіктивне підприємництво), ст. 358 ч. 2 (підроблення документів) Кримінального кодексу України (а.с. 157-166).

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_1, за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, домовились про реєстрацію на його ім'я в органах державної влади та винагороду суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ТОВ «РМА-Груп», без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб. Підписання ОСОБА_1 реєстраційних документів ТОВ «РМА-Груп»дало змогу особі, матеріали відносно якої виділено, здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись імітацією підприємницькою діяльністю придбаного та зареєстрованого Товариства. Використовуючи фіктивну юридичну особу - ТОВ «РМА-Груп», особа, матеріали відносно якої виділено, отримала можливість, минуючи ОСОБА_1, який рахувався на посаді директора товариства, розпоряджатись рахунком ТОВ «РМА-Груп», здійснювати прибуткові та видаткові операції по цьому рахунку на власний розсуд, складати від імені ОСОБА_1 фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи (накладні, податкові накладні, рахунки, акти виконаних робіт), що свідчать про нібито реалізовані товари, роботи (послуги) для безпідставного віднесення показників сум ПДВ, визначених у податкових накладних ТОВ «РМА-Груп»до складу податкового кредиту.

Отже, як видно з наявних матеріалів справи та було встановлено також перевіркою, що ТОВ «РМА-Груп»зареєстроване та здійснювало фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновника та призначеного у законному порядку керівника.

Згідно вказаного вище вироку є доведеним факт створення ТОВ «РМА-груп»з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) та те, що від імені цього підприємства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значимих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника товариства.

Також, судом встановлено, що відповідно до податкової звітності, поданої ТОВ «РМА-Груп»до ДПІ у Голосіївському районі міста Києва загальна чисельність працюючих на вказаному підприємстві складала одну особу (а.с. 262).

Згідно з довідкою про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РМА-Груп»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за липень 2010 року -березень 2011 року, складеною ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.07.2011 р. № 839/3/23-40-33493581, встановлено відсутність на підприємстві необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність підприємства за місцезнаходженням (а.с. 225-247) .

Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «РМА-Груп»адміністративно-господарських можливостей, трудових ресурсів, устаткування, транспорту, необхідних для виконання господарських зобов'язань, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відсутність наміру створення правових наслідків.

В ході аналізу податкової звітності ТОВ «РМА-Груп» дослідженням спеціаліста встановлено, що підписи в графі «Керівник» у податкових деклараціях з ПДВ та додатках 5 до них за липень 2010 р. -січень 2011 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.255-261).

Суд зазначає, що за вимогами пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та підписується особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг) , і скріплюється печаткою такого платника податку -продавця.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, чинного на час виникнення спірних відносин, та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 23 грудня 2010 року № 969 (починаючи з 01 січня 2011 року) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи , яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним , таким, що має юридичну силу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «РМА-Груп», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «АБК Спецбудінвест»податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств , зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного суду України від 05 березня 2012 року (номер у ЄДРСР 23740257).

Крім того, на вимогу суду позивачем не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б достовірно підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення постачальником -ТОВ «РМА-Груп»до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм , затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»від 29.12.1995р. №488/346 і введені в дію з 01.01.1996р.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р., основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно - транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції .

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно -транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно - матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд дійшов висновку про непідтвердженість реальності проведення господарських операцій з ТОВ «РМА-Груп», тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товарів фактично не мали реального характеру, операції з поставки товарів оформлені лише документально та не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Також, варто зазначити, що посилання позивача на ст. 204 Цивільного кодексу України та відсутність рішення суду про визнання правочину між ТОВ «РМА-Груп»та ТОВ «АБК Спецбудінвест»недійсним або нікчемним, не заслуговують уваги з огляду на таке.

Відсутність судового рішення про визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та ТОВ «РМА-Груп», само по собі не свідчить про реальність виконання цього договору зазначеним суб'єктом, а укладення договору не є доказом його виконання.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Закон України «Про податок на додану вартість», Закон «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податкового кодексу України є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат (податкові та видаткові накладні, тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України позивачем завищено податковий кредит за період, що перевірявся, на 8 081,89 грн., а також занижено податок на прибуток у розмірі 10 102,00 грн. в порушення п.5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Оскільки судом встановлено правомірність винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень № 00001292207, № 0001292208 від 30 березня 2012 року, суд приходить до висновку про достатність підстав у податкового органу для прийняття спірних повідомлень-рішень, якими визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за розглядуваними господарськими операціями, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання вказаних рішень протиправними та їх скасування.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача по викладенню в акті перевірки певних висновків суд приходить до висновку, що дані позовні вимоги задоволенню також не підлягають, оскільки Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, а тому не може бути предметом спору в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 86.1. ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, передбачає що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про встановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків.

Проведення спірної перевірки фактично полягало у аналізі контролюючим органом даних податкових декларацій, первинних бухгалтерських та інших документів, пов'язаних з нарахуванням ТОВ «АБК Спецбудінвест»податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток. Такі дії, по суті, є лише збиранням доказової інформації податковим органом, що фіксується в акті перевірки, який виступає носієм цієї доказової інформації.

При цьому суд зазначає, що і Вищим адміністративним судом України неодноразово висловлювалась правова позиція стосовно того, що дії ДПІ щодо проведення перевірки платника податків, дії щодо підписання акта за результатами проведення цієї перевірки та включення до акту певних висновків не можна вважати такими, що порушують права платника податків та впливають на його права та обов'язки.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 р. по справі № К-11956/08, в ухвалі від 16 червня 2011 р. по справі № К-9789/09.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що оскаржувані позивачем дії податкового органу не є його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

Розглядаючи можливість закриття провадження у справі в даній частині суд виходить з такого.

Однією з Конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України.

Частиною 1 ст. 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень , крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З наведеного випливає, що правом на звернення до адміністративного суду з позовом є можливість фізичних та юридичних осіб ініціювати судове провадження в адміністративній справі з метою судового захисту їх прав, свобод чи інтересів, порушених суб'єктом владних повноважень у сфері публічно -правових відносин.

При цьому, суд враховує Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб»щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа N 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів), де у п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т. ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право в цьому не було обмежене.

Однак, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Закриття провадження судом вбачається можливим тільки у випадку відсутності владних повноважень відповідача, або у випадку прямого визначення Законом іншої юрисдикції заявлених вимог.

Оскільки іншого порядку оскарження актів органів ДПС України чинним законодавством не встановлено, суд доходить висновків про відсутність підстав для закриття провадження у справі в даній частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону та є безпідставними.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В.Патратій