Постанова

від 29.10.2012 по справі 1570/4112/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/4112/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2012 року

м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Бушанському А.В.

За участю:

Представника позивача: Павлишина Ю.М.

Представника відповідача: Ткачука О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Жюстар»до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення судових витрат,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Жюстар»звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Київському районі м. Одеси) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2012 року № 0000722301 та № 0000732301, стягнення судових витрат на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Жюстар».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у Київському районі м. Одеси проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Жюстар»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки було складено акт № 11/22-01/33317047/2 від 02.03.2012 року, у висновках якого зазначено про порушення позивачем пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч.ч 1, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання підприємством вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені по правочинах, здійснених при придбанні товарів, робіт (послуг), в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 53 416,00 грн.; п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 42 733,00 грн. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000722301 від 19.03.2012 року про визначення ТОВ «Жюстар»податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі: 53 417,00 грн. - основний платіж та 13 354,00 грн. - штрафні санкції; № 0000732301 від 19.03.2012 року про визначення ТОВ «Жюстар»податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 42 733,00 грн. - основний платіж та 10 683,00 грн. - штрафні санкції.

Позивач вважає необґрунтованими висновки, викладені у акті перевірки № 11/22-01/33317047/2 від 02.03.2012 року, а прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення від 19.03.2012 року № 0000722301 та № 0000732301 протиправними та такими, що підлягають скасуванню. При цьому позивачем зазначено, що правочини, укладені ТОВ «Жюстар»з контрагентом ТОВ «Міракод»мали реальний характер та їх здійснення підтверджується відповідними первинними документами. З боку позивача при формуванні ним податкових зобов'язань та податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам із зазначеним контрагентом відсутні порушення вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обґрунтування, викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов (т. 1 а.с. 51-58), наполягав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначив, що в ході проведення перевірки ТОВ «Жюстар»по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ «Миракод»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року було встановлено відсутність фактичного здійснення ТОВ «Миракод»поставок товару на адресу позивача, та непідтвердження первинними документами факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Жюстар» та ТОВ «Миракод», чим позивачем було порушено пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч.ч 1, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання підприємством вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені по правочинах, здійснених при придбанні товарів, робіт (послуг), в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 53 416,00 грн., у тому числі в розрізі періодів звітності: за півріччя 2009 року в сумі 22 590,00 грн., у тому числі за 2-й квартал 2009 року - 22 590,00 грн., за 3-и квартали 2009 року в сумі 53 416,00 грн., у тому числі за 3-й квартал 2009 року -30 827,00 грн., за 2009 рік в сумі 53 416,00 грн., у тому числі за 4-й квартал 2009 року -0 грн.; п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 42 733,00 грн., у тому числі за червень 2009 року в сумі 18 072,00 грн., за липень 2009 року в сумі 24 661,00 грн.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне:

ТОВ «Жюстар» було зареєстровано 01.11.2004 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, код ЄДРПОУ 33217947, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 252106 (т. 1 а.с. 10). Підприємство знаходиться на обліку платників податків у Київському районі м. Одеси та з 17.12.2004 року є платником податку на додану вартість (т. 1 а.с. 11).

На підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси «Про проведення позапланової невиїзної перевірки»№ 135-п від 21.02.2012 року (т. 1 а.с. 69) та направлень на перевірку від 21.02.2012 року № 127, № 128, № 129, № 130 (т. 1 а.с. 65-68) фахівцями ДПІ у Київському районі м. Одеси ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Жюстар»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки було складено акт № 11/22-01/33317047/2 від 02.03.2012 року, у висновках якого зазначено про порушення позивачем: пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч.ч 1, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання підприємством вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені по правочинах, здійснених при придбанні товарів, робіт (послуг), в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 53 416,00 грн., у тому числі в розрізі періодів звітності: за півріччя 2009 року в сумі 22 590,00 грн., у тому числі за 2-й квартал 2009 року - 22 590,00 грн., за 3-и квартали 2009 року в сумі 53 416,00 грн., у тому числі за 3-й квартал 2009 року -30 827,00 грн., за 2009 рік в сумі 53 416,00 грн., у тому числі за 4-й квартал 2009 року -0 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 42 733,00 грн., у тому числі: за червень 2009 року в сумі 18 072,00 грн., за липень 2009 року в сумі 24 661,00 грн. (т. 1 а.с. 13-27).

В акті перевірки зазначено, що податковим органом було отримано лист ДПА в Одеській області № 881/7/23-8006 від 12.01.2012 року «Про відпрацювання підприємств»з урахуванням доповнень до нього № 2063/7/23-8006 від 23.01.2012 року на виконання доповідної записки управління податкової міліції ДПА в Одеській області № 7/11 від 11.01.12 року щодо отримання вироку Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року по кримінальній справі стосовно громадянки ОСОБА_7 по обвинуваченню її в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України щодо здійснення незаконної діяльності «фіктивним підприємством»- ТОВ «Миракод». Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року встановлено, що ТОВ «Миракод»є фіктивним суб'єктом підприємницької діяльності, яке було зареєстровано ОСОБА_7 з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, які, використовуючи зазначене підприємство, документально оформлювали неіснуючі операції з продажу товарів (робіт, послуг), після чого данні документи передавалися замовникам для їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку з метою незаконного формування податкового кредиту та валових витрат, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, за що контрагенти ТОВ «Миракод»перераховували кошти на його розрахункові рахунки. Згідно показань засновника та директора ТОВ «Миракод»ОСОБА_7 у зазначеній кримінальній справі, вона фінансово-господарську діяльність ТОВ «Міракод»не здійснювала, нікого на це не уповноважувала, бухгалтерські документи та податкову звітність не складала та не підписувала. Враховуючи здійснення незаконної діяльності «фіктивним»підприємством «Миракод», що було постачальником ТОВ «Жюстар» у червні-липні 2009 року, ДПІ у Київському районі м. Одеси зроблено висновок, що операції з поставки товарів (послуг) на адресу ТОВ «Жюстар»мають ознаки нікчемності та безтоварності, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Тому валові витрати та податковий кредит, задекларовані ТОВ «Жюстар»у червні-липні 2009 року внаслідок операцій з ТОВ «Миракод», сформовані ним в порушення Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

На підставі висновків акту перевірки № 11/22-01/33317047/2 від 02.03.2012 року ДПІ у Київському районі прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000722301 від 19.03.2012 року про визначення ТОВ «Жюстар»податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі: 53 417,00 грн. - основний платіж та 13 354,00 грн. - штрафні санкції; № 0000732301 від 19.03.2012 року про визначення ТОВ «Жюстар»податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 42 733,00 грн. - основний платіж та 10 683,00 грн. - штрафні санкції (т. 1 а.с. 12, 29).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Жюстар»оскаржило їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби в Одеській області.

За результатами розгляду скарги позивача, Державною податковою службою в Одеській області прийнято рішення № 9202/10/10-2007 від 19.04.2012 року про результати розгляду первинної скарги, якими податкові повідомлення-рішення від 19.03.2012 року № 0000722301 та № 0000732301 були залишені без змін, а скаргу позивача -без задоволення (т. 1 а.с. 72-74).

ТОВ «Жюстар»було подано повторну скаргу до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої ДПС України прийнято рішення № 15548/7/10-2115 від 01.06.2012 року про результати розгляду повторної скарги, якою податкові повідомлення-рішення від 19.03.2012 року № 0000722301 та № 0000732301 та рішення Державної податкової служби в Одеській області № 9202/10/10-2007 від 19.04.2012 року про результати розгляду первинної скарги було залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (т. 1 а.с. 70-71).

Не погодившись із вказаними рішеннями податкових органів, позивач звернувся до суду.

Заслухавши представників позивача та представника відповідача, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Жюстар» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником валових витрат та податкового кредиту, визначення податку на прибуток і податку на додану вартість, були врегульовані під час існування спірних правовідносин ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі Закон України № 334/94-ВР) та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі Закон України № 168/97-ВР).

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 ст. 1 цього Закону передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності у податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом України «Про податок на додану вартість»регулюється порядок обчислення та сплати цього податку, у тому числі питання формування податкового кредиту, дати його виникнення та умов нарахування.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 цього Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168-97/ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.4 ст.7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення однієї з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

В акті перевірки № 11/22-01/33317047/2 від 02.03.2012 року податковим органом зазначено, що ТОВ «Жюстар»до складу валових витрат за перевіряємий період неправомірно віднесло суму витрат з придбання пожежно-охоронного та іншого обладнання по господарським операціям з ТОВ «Миракод»в загальній сумі 213 665,00 грн., у тому числі за: за 2 квартал 2009 року -90 358,00 грн., за 3 квартал 2009 року -123 307,00 грн. та внаслідок цього занизило податок на прибуток у податкових деклараціях підприємства з цього податку за вказані періоди у загальній сумі 53 416,00,00 грн., у тому числі: за півріччя 2009 року в сумі 22 590,00 грн., у тому числі за 2-й квартал 2009 року - 22 590,00 грн., за 3-и квартали 2009 року в сумі 53 416,00 грн., у тому числі за 3-й квартал 2009 року -30 827,00 грн., за 2009 рік в сумі 53 416,00 грн., у тому числі за 4-й квартал 2009 року -0 грн. (т. 1 а.с. 231-232).

В акті перевірки також зазначено, що ТОВ «Жюстар»неправомірно було віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ, що сплачені на користь ТОВ «Миракод»в ціні придбання зазначеного вище обладнання у загальній сумі 42 733,00 грн., а саме по періодах: за червень 2009 року в сумі 18 072,00 грн., за липень 2009 року в сумі 24 661,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у податкових деклараціях підприємства з цього податку за вказані періоди (т. 1 а.с. 216-229).

Під час розгляду справи судом було досліджено наданий позивачем договір купівлі-продажу товарів № 010604 від 01.06.2009 року між ТОВ «Жюстар»(покупець) та ТОВ «Миракод»(продавець), у якому зазначено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар, а саме: охоронно-пожежне обладнання, ассортимент, кількість та вартість якого зазначається в рахунках-фактурах (т. 1 а.с. 75-77).

На обґрунтування виконання умов зазначеного договору товариством з обмеженою відповідальністю «Миракод», позивачем надано до суду документи щодо поставки йому контрагентом протягом червня-липня 2012 року охоронно-пожежного обладнання та сплати позивачем на адресу ТОВ «Миракод»коштів за поставлені товари: податкові накладні: № 010604 від 01.06.2009 року на суму поставки 33 607,50 грн. та ПДВ 6 721,50 грн.; № 190605 від 19.06.2009 року на суму поставки 27 671,52 грн. та ПДВ 5 534,30 грн.; № 030608 від 03.06.2009 року на суму поставки 29 078,47 грн. та ПДВ 5 815,69 грн.; № 170703 від 17.07.2009 року на суму поставки 23 907,83 грн. та ПДВ 4 781,57 грн.; № 200703 від 20.07.2009 року на суму поставки 24 699,24 грн. та ПДВ 4 939,85 грн.; № 240702 від 24.07.2009 року на суму поставки 22 807,29 грн. та ПДВ 4 561,46 грн.; № 030708 від 03.07.2009 року на суму поставки 25 535,37 грн. та ПДВ 5 107,07 грн.; № 220702 від 22.07.2009 року на суму поставки 26 356,79 грн. та ПДВ 5 271,36 грн. (т. 1 а.с. 170, 172, 174-175, 177, 179, 181, 183, 185), видаткові накладні (т. 1 а.с. 169, 171, 173, 176, 178, 180, 182, 184), картку рахунку 631 та оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 (т. 1 а.с. 198-213, 214), платіжні доручення (т. 1 а.с. 107-114).

Під час дослідження зазначених документів в судовому засіданні було встановлено, що на договорі купівлі-продажу товарів № 010604 від 01.06.2009 року між ТОВ «Жюстар»та ТОВ «Миракод», а також податкових та видаткових накладних маються підписи керівника ТОВ «Миракод»ОСОБА_7 та документи скріплені печаткою підприємства.

Разом з тим, як зазначив в судовому засіданні допитаний в якості свідка директор ТОВ «Жюстар»- ОСОБА_8, він особисто з керівником ТОВ «Миракод»- ОСОБА_7 - не зустрічався та зазначений договір № 010604 від 01.06.2009 року з нею не укладав. Про існування зазначеного суб'єкту господарювання дізнався від працівників свого підприємства, якими ТОВ «Миракод»був обраний лише виходячи з цінової політики на пропонуємі ним товари, будь-яку податкову та іншу інформацію про цього контрагента не перевіряв. Про поставку товарів ТОВ «Жюстар», що зазначені в наданих до суду документах, з працівниками ТОВ «Миракод»особисто не домовлявся, цим займалися менеджери підприємства. Якими особами, на якому транспорті здійснювалась поставка зазначених у документах товарів, та якими саме особами були підписані податкові та видаткові накладні, що надані позивачем до суду, свідком зазначено не було.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Відповідно до п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Статтею 1 Закону України № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7, 12.06.1968 ріку народження, зазначила, що товариство з обмеженою відповідальністю «Миракод»(код ЕДРПОУ 363695860 було зареєстровано нею на прохання невідомої особи за грошову винагороду, без наміру здійснення фінансово-господарської діяльності. Після реєстрації зазначеного підприємства вона від імені ТОВ «Міракод»особисто фінансово-господарську діяльність не здійснювала, будь яких працівників на підприємство не наймала та нікого не уповноважувала на будь-які дії від імені підприємства, бухгалтерські та податкові документи ТОВ «Міракод»не складала та не підписувала. З приводу господарських взаємовідносин ТОВ «Миракод»з ТОВ «Жюстар»зазначила, що нею договір купівлі-продажу охоронно-пожежного обладнання № 010604 від 01.06.2009 року із ТОВ «Жюстар»не укладався, податкові та видаткові накладні на виконання умов цього договору не підписувались, а підписи, що містяться у зазначених документах, виконані не нею.

Зазначені свідком в судовому засіданні обставини підтверджуються вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року по кримінальній справі № 1-325/11 (т. 1 а.с. 241-244) та спростовані представником позивача в судовому засіданні не були.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно пункту 5 зазначеного порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Враховуючи викладене, суд не приймає в якості належного доказу надані позивачем податкові накладні ТОВ «Міракод»на обґрунтування реального характеру вчинених цим контрагентом господарських операцій та права ТОВ «Жюстар»на формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із зазначеним суб'єктом господарювання у червні та липні 2009 року.

Суд також вважає, що інші надані позивачем документи в обґрунтування здійснення господарських операції ТОВ «Жюстар»з ТОВ «Миракод»не можуть вважатися первинними документами для цілей податкового обліку та не можуть бути прийняті в якості належного доказу реальності господарських поставок товару та правомірності віднесення витрат ТОВ «Жюстар»з придбання товарів у свого контрагента до складу валових витрат підприємства у зазначений період 2009 року.

Так, під час дослідження видаткових накладних, наданих на обґрунтування поставки товару позивачу, було встановлено, що в них не зазначено прізвища та посаду особи, яка відвантажувала зазначений у них товар від постачальника, що виключає можливість на підставі зазначених документів ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарських операцій від імені ТОВ «Миракод». До суду не було надано також будь-якої транспортної документації щодо транспортування зазначеного товару контрагентом позивачу, що також, з урахуванням пояснень керівника підприємства ОСОБА_8 щодо порядку укладення позивачем договору з ТОВ «Миракод» та здійснення господарської діяльності з цим підприємством, не дає підстав суду вважати реальними господарські операції між цими суб'єктами господарювання, та навпаки свідчить про те, що позивач, при здійсненні ним підприємницької діяльності на власний ризик, діяв без належної обачності та обережності щодо обрання ним свого контрагента. Надані представником позивача до суду відомості бухгалтерського обліку ТОВ «Жюстар», документи про наявність у позивача орендованого офісного приміщення та найманих працівників, не дають підстав суду вважати, що надані позивачем документи є належними доказами реальної постави йому товарно-матеріальних цінностей товариством з обмеженою відповідальністю «Миракод», не спростовують висновків податкового органу, а тому з огляду на встановлені у судовому засіданні обставинне не можуть бути прийняті в якості достатніх доказів протиправності податкових повідомлень-рішень відповідача.

З огляду на зазначене, суд погоджується з твердженням представника відповідача щодо непідтвердження позивачем факту реального придбання ним товарів у ТОВ Миракод»по укладеному з ним договору та, відповідно, непідтвердження факту понесення ним витрат, що були пов'язані саме з таким придбанням, та у зв'язку з цим неправомірності перерахування позивачем сум вартості цього товару в якості валових витрат та податку на додану вартість в ціні цього товару на адресу цього контрагента у червні-липні 2009 року.

Суд з цього приводу приймає до уваги думку представника ДПІ у Київському районі м. Одеси щодо відображення валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях із зазначеним контрагентом з метою штучного заниження об'єкта оподаткування підприємства з податку на прибуток та податку на додану вартість та вважає, що висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 2 та 3 квартали 2009 року на загальну суму 53 416,00,00 грн. та заниження податкового кредиту по податку на додану вартість у червні-липні 2009 року на загальну суму сумі 42 733,00 грн., у зв'язку з включенням до складу валових вартості придбаних у ТОВ «Миракод»товарів та включенням до податкового кредиту відповідних сум ПДВ, є правомірним та обґрунтованим.

Разом з тим, суд погоджується з думкою представника позивача щодо необґрунтованості висновку ДПІ у Київському районі м. Одеси щодо нікчемності угоди між ТОВ «Жюстар»та ТОВ «Миракод»та вважає його таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини -це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦКУ) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Господарський кодекс України розглядає як оспорювані всі зобов'язання, що виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Так, відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Судом встановлено, що в актом перевірки податкового органу не було встановлено та в акті не мається обґрунтованих посилань на вину позивача, що виразилася в намірі ТОВ «Жюстар»порушити публічний порядок, а також на того, що зміст укладеного договору купівлі-продажу № 010604 від 01.06.2009 року не відповідає діючому законодавству України, або він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що наведені в акті перевірки відомості не дають право податковому органу щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, з урахуванням встановлених обставин та при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними. Укладений договір купівлі-продажу № 010604 від 01.06.2009 року між ТОВ «Жюстар»(покупець) та ТОВ «Миракод»(продавець) у встановленому законом порядку на час розгляду справи в суді недійсним не визнаний.

Крім того, в силу приписів податкового законодавства України, відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано права визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними при перевірці діяльності платників податків.

Таким чином відповідач, необґрунтовано зазначивши в акті перевірки про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228, 255, 256 ЦК України щодо нікчемності угод, укладених між ТОВ «Жюстар»та ТОВ «Миракод», правомірно та обґрунтовано встановив під час проведення зазначеної перевірки порушення з боку позивача вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»під час виконання умов договору № 010604 від 01.06.2009 року.

На думку суду, наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення інших видів законодавства.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Суд вважає, що відповідач у судовому засіданні довів правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 19.03.2012 року № 0000722301 та № 0000732301, позивачем належних та достатніх доказів їх незаконності надано не було, у зв'язку з чим адміністративний позов ТОВ «Жюстар» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 186, 254 КАС України , суд,-

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Жюстар» до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення судових витрат - відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на постанову, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 29 жовтня 2012 року.

Суддя Білостоцький О.В.

29 жовтня 2012 року

.