Постанова

від 10.10.2012 по справі 2а-1870/7415/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2012 р. Справа № 2а-1870/7415/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Кобжевої О.О.

представника позивача Верещака М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної податкової інспекції в місті Суми, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вотекс-спецмонтаж-плюс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.2012р. по справі № 2а-1870/7415/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вотекс-спецмонтаж-плюс"

до Державної податкової інспекції в місті Суми за участю прокуратури Сумської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вотекс-Спецмонтаж-Плюс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Вотекс-Спецмонтаж-Плюс") звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі по тексту - відповідач, ДПІ в м. Суми), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 02.08.11 р. № 0001092305/0/61583 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 17944392,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 4332575,0 грн., № 0001102305/0/61587 про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 8981975,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 2245494,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.12 р. по справі № 2a-1870/7415/11 позов був задоволений частково: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 02.08.11 р. № 0001092305/0/61583 в частині збільшення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 2738,75 грн. 75 коп. та застосування штрафних санкцій в розмірі 684,69 грн. та № 0001102305/0/61587 в частині збільшення податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 2190,93 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 547,73 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.12 р. по справі № 2a-1870/7415/11 та прийняти нову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.12 р. по справі № 2a-1870/7415/11 в частині задоволення позову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 5380/2305/32779006/75 від 13.07.11 р. (а.с.15-106, І том) планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.10 р. по 31.03.11 р., в якому зафіксовані факти порушення платником податків вимог п. 1.22.1 ст. 1, п. 4.1.6 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які спричинили заниження податку на прибуток на загальну суму 17944392,0 грн.; п. 7.2.3, п. 7.4.1, п. 7.5.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ", які спричинили заниження ПДВ на загальну суму 8981975,0 грн.

Позивач скористався правом оскаржити вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративній процедурі, подавши скаргу ДПА в Сумській області, яка рішенням № 16091/10/25-005-245/318/ск від 05.10.11 р. була залишена без задоволення, а оскаржені податкові повідомлення-рішення без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що питання відображення в податковому обліку сум за простроченими векселями регулюється п. 4.1 ст. 4 та п. 5.2.8 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" та для цілей оподаткування такі суми включаються до складу валових доходів, у тому числі у вигляді безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді. Таким чином, заборгованість векселедавця перед векселедержателем, за якою минув строк позовної давності, відноситься до безповоротної фінансової допомоги і на дату прострочення заборгованості за виданим векселем векселедавець, суму, зазначену в векселі повинен включити до складу валового доходу.

В обґрунтування цих висновків суд першої інстанції послався на положення п. 3 ст. 205 ГК України, де вказано, що господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, та ст. 256 ЦК України, якою встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Таким чином, у разі якщо підприємство-кредитор ліквідовано без визнання правонаступництва, то господарське зобов'язання щодо погашення векселів, отримувачем яких він є, припиняється. При цьому, перебіг позовної давності щодо заборгованості за такими векселями припиняється.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного

Як вбачається з акту перевірки, приймаючи оспорювані податкові повідомлення рішення, відповідач виходив з того, що підприємство в порушення норм чинного законодавства сформувало валові витрати за операціями з ТОВ "Тригатон", ТОВ "Агродельта", ТОВ "Преміум-Пласт" розрахунок за які був здійснений шляхом передачі простих короткострокових векселів власної емісії.

Дані висновки ґрунтуються на тому, що позивач має кредиторську заборгованість по векселям, виданим ТОВ "Тригатон", ТОВ "Агродельта", ТОВ "Преміум-Пласт", які були передані вищевказаним підприємствам за отримані товари, роботи та послуги (перелік векселів, їх вартість і найменування отримувачів наведений на а.с. 21-24 т. 1), державна реєстрація яких припинена, в зв»язку з чим заборгованість позивача перед цим контрагентом на суму виданих простих векселів визнана перевіряючими безповоротною фінансовою допомогою з моменту ліквідації контрагентів.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача з якими погодився суд першої інстанції необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід включає суму безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу";

За визначенням п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 вказаного Закону безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

З аналізу вказаних норм випливає, що до складу валового доходу відноситься заборгованість векселедавця перед векселедержателем за якою минув строк позовної давності.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Отже, з моменту видачі позивачем векселів кредиторам ТОВ "Тригатон", ТОВ "Агродельта", ТОВ "Преміум-Пласт" зобов'язання позивача з оплати поставленого вказаними контрагентами товару та послуг припинилися та виникли зобов'язання зі сплати за векселями.

Строки позовної давності безпосередньо за вексельними зобов'язаннями встановлені нормами Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запроваджені Женевською конвенцією 07.06.1930 р. У відповідності до ст.. 70 цього Закону позовні вимоги до акцептанта (юридичної особи, яка прийняла на себе зобов»язання сплатити за векселем), які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

У відповідності до ст.. 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

Статтею 77 Уніфікованого закону визначено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо строку платежу (ст..ст. 33-37), позовної давності (ст.. 70-71)

Отже, з системного аналізу вказаних норм випливає, що гранично допустима дата пред'явлення простого векселя із строком платежу за пред»явленням до погашення складає 1 рік від дати його складання, з якої починається сплив строку позовної давності, що складає 3 роки, із закінченням якого кредиторська заборгованість за векселями набуває статусу безповоротної фінансової допомоги та підпадає під дію п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто підлягає включенню до складу валового доходу векселедавця.

Як вбачається з матеріалів справи векселі складені та передані позивачем ТОВ «Тригатон» - 02.03.2009 р., ТОВ «Агродельта» 26.02.2010 р., ТОВ «Преміум - Пласт» 12.04.2010 р., 31.05.2010 р.

Таким чином, виходячи з наведених норм, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності за векселями виданими позивачем на користь вказаних контрагентів на час проведення перевірки та складання акту від 13.07.2011 р. податковим органом не настав, в зв'язку з чим кредиторська заборгованість за виданими векселями не підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги, а відповідно відсутні підстави для включення такої заборгованості до складу валового доходу підприємства.

Щодо посилань відповідача на ч. 3 ст. 205 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, то колегія суддів зазначає, що в даній нормі йдеться про правонаступництво за зобов'язанням, а не правонаступництво кредитора.

В той же час, вимогами ст.. 11, 16 Уніфікованого закону передбачено, що будь-який переказний вексель (також і простий вексель), навіть без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту(передавального напису, що засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Особа, яка володіє векселем, є законним держателем векселя, якщо право ґрунтується на безперервному ряді індосаментів.

Тобто, зобов'язання за векселем допускає правонаступництво, навіть у разі ліквідації кредитора, оскільки вексель, як до ліквідаційної процедури, так і під час ліквідаційної процедури, може бути переданий на користь третьої особи. При цьому норми діючого законодавства не передбачають обов'язок векселедержателя повідомляти векселедателя про здійснення такого індосаменту.

Згідно довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців державна реєстрація ТОВ «Тригатон» припинена 18.02.2010 р. у зв'язку із визнанням його банкрутом, державна реєстрація ТОВ «Агродельта» припинена 31.01.2011 р. у зв'язку з визнанням його банкрутом, державна реєстрація ТОВ «Преміум - Пласт» припинена 14.09.2010 р. у зв'язку з визнанням його банкрутом.

За приписами ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів. Для цього за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала.

Крім того, відповідно ст. 26 цього Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Таким чином, векселі, отримані від позивача за поставлений товар або виконані роботи мали увійти до ліквідної маси підприємств банкрутів і щодо них могли бути здійснені заходи щодо їх погашення або по забезпеченню вимог кредиторів.

Відповідачем не досліджувався та встановлювався факт залишення у ліквідованих підприємств зазначених векселів або їх подальшої передачі.

В матеріалах справи відсутні докази включення векселів до ліквідної маси підприємств-банкрутів.

Відповідно до ліквідаційного балансу ТОВ «Агродельта» (а.с. 229 т. 10) одержані підприємством векселі не увійшли до ліквідаційної маси.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим, відповідачем не виконано обов'язку встановленого вказаною нормою та на пропозицію колегії суддів не надано доказів залишення в ліквідній масі підприємств банкрутів емітованих позивачем векселів.

Відтак, факт ліквідації векселедержателя не впливає на вексельні зобов'язання, оскільки вексель не втрачає своєї правової сили та може бути переданий третій особі і надалі використовуватися в обігу.

Наведене свідчить про те, що висновки відповідача і суду першої інстанції є помилковими, а тому не можуть бути підставою для зобов'язання позивача включати вартість простих векселів до валового доходу як безповоротну фінансову допомогу.

Також відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД» є нікчемними та господарські операції не мають реального характеру.

Колегія суддів вважає такі висновки частково необгрунтованими виходячи з наступного.

Приймаючи оспорювані податкові повідомлення рішення, податковий орган виходив з порушення позивачем порядку формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД», оскільки вказані операції не мали реального характеру та суперечать моральним засадам суспільства, отже є нікчемними.

Висновки відповідача щодо нікчемності укладених угод з ТОВ «Преміум Пласт» ґрунтувалися на відсутності у актах виконаних робіт, укладених між позивачем та ТОВ «Преміум Пласт», посилань про залучення субпідрядних організацій та на інформації ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про неможливість здійснити перевірку ТОВ «Преміум Пласт», відсутність у підприємства трудових ресурсів та основних засобів, механізмів, при опитуванні працівників ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс» встановлено, що на будівництві працювали працівники, офіційно не оформлені, працівників ТОВ «Преміум Пласт» вони не бачили.

Висновки відповідача щодо нікчемності укладених угод з ТОВ «Леміш - Груп», ґрунтувалися на тому, що за інформацією ДПІ у Печерському районі м. Києва здійснити перевірку ТОВ «Леміш Груп» неможливо, згідно наданої звітності у підприємства відсутні трудові ресурси та основні засоби, механізми, згідно висновків експертів підписи на податкових накладних виписаних від імені ТОВ «Леміш - груп», виконані не директором вказаного підприємства, при опитуванні працівників ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс» встановлено, що на будівництві працювали працівники офіційно не оформлені, працівників ТОВ «Леміш - груп» вони не бачили.

Висновки відповідача щодо нікчемності укладених угод з ТОВ «Метро МТД» грунтрувалися на відсутності у актах виконаних робіт, укладених між позивачем та ТОВ «Метро МТД», посилань про залучення субпідрядних організацій, у підприємства відсутні основні засоби та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, згідно висновків експертів підписи на податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Метро МТД», виконані не директором вказаних підприємств.

Колегія суддів вважає такі висновки частково необгрунтованими, виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст..203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За таких підстав слід зробити висновок, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак колегія суддів приходить до висновку, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш їх нікчемності, відповідачем не надано.

З акту перевірки вбачається, що договори підряду з ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД» укладалися позивачем на виконання будівельних робіт на об'єктах - банківського інституту академії банківської справи НБУ в м. Севастополі та санаторно-оздоровчому комплексі «Прикарпаття» НБУ України в м. Яремча Івано-Франковської області, генеральним замовником яких були ДВНЗ «Українська академія банківської справи» та Національний банк України в особі управління Національного банку України в Івано-Франковської області.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував, що роботи за договорами з виконання будівельних робіт, укладеними між ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс» та ДВНЗ «Українська академія банківської справи», управлінням Національного банку України в Івано-Франковської області, виконувалися та мали реальний характер.

В підтвердження реальності виконання вказаних робіт позивачем надано довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, підсумкові відомості ресурсів, акти монтажу обладнання, належного ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс», на об'єкті банківського інституту академії банківської справи НБУ в м. Севастополі, погоджені та засвідчені печатками ДВНЗ «Українська академія банківської справи», а також довідки про вартість робіт, акти виконаних робі, відомості ресурсів, перерахунок вартості матеріалів, погоджені та засвідчені печатками управління Національного банку України в Івано-Франковській області.

Таким чином, позивач виконав свої зобов'язання за договорами підряду з ДВНЗ «Українська академія банківської справи» та Національним банком України в особі управління Національного банку України в Івано-Франковської області, що не заперечується відповідачем та підтверджується зазначеними вище документами.

За умовами п. 5.1.1 договору підряду, укладеного 26 квітня 2010 р. між Національним банком України в особі управління Національного банку України в Івано-Франковської області та позивачем, та п. 5.1.1 договору підряду, укладеного 04.08.2009 р. між ДВНЗ «Українська академія банківської справи» та позивачем, генпідрядник ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс» має право залучати для виконання будівництва субпідрядників необхідної кількості і відповідної кваліфікації.

Саме на виконання вказаних умов договору позивачем було укладено договори з ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД».

В підтвердження здійснення господарських операцій за договором між позивачем та ТОВ «Преміум Пласт» від 02.09.2009 р. на виконання будівельних робіт, позивачем надано довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ - 3, акти прийому виконаних робіт за формою КБ-2, відомості витрачених ресурсів підрядника, платіжні доручення.

За умовами п. 1.3, 4.1 договору на виконання будівельно-монтажних робіт, укладеного 15 жовтня 2010 між позивачем та ТОВ «Метро МТД» обсяг, вартість робіт та терміни розрахунків визначається кошторисами, узгодженими сторонами та розрахунками договірної ціни. Замовник здійснює оплату за виконані роботи на підставі довідки про вартість виконаних робіт по формі КБ - 3, складеної згідно акту приймання виконання підрядних робіт за формою КБ - 3.

В підтвердження виконання робіт за договором позивачем надано довідку про вартість виконаних робіт за формою КБ - 3, акти виконаних робіт за формою КБ- 2 , підсумкові відомості ресурсів, платіжні доручення, податкові накладні.

Також, як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ «Леміш груп» укладений договір від 1 червня 2010 р. на виконання будівельно-монтажних робіт.

За умовами п. 1.3, 4.1 договору обсяг, вартість робіт та терміни розрахунків визначається кошторисами, узгодженими сторонами та розрахунками договірної ціни. Замовник здійснює оплату за виконані роботи на підставі довідки про вартість виконаних робіт по формі КБ - 3, складеної згідно акту приймання виконання підрядних робіт за формою КБ - 3.

В підтвердження виконання робіт за договором позивачем надано довідку про вартість виконаних робіт за формою КБ - 3, акти виконаних робіт за формою КБ- 2 , підсумкові відомості ресурсів, акт монтажу обладнання на об'єкті, платіжні доручення, податкові накладні.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД» мають ліцензії на виконання будівельних робіт (а.с. 140-146 т. 33). Позивачем надано кошториси на виконання будівельних робіт вказаними контрагентами.

Таким чином, отримання послуг з будівництва підтверджено позивачем документально.

Посилання відповідача на відсутність в актах виконаних робіт записів про залучення третіх осіб колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відсутність таких даних не є безумовним доказом відсутності реальності господарської операції з виконання будівельних робіт.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки акти здачі - прийняття робіт містять відомості, які дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, інші обов'язкові реквізити первинних документів, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені акти відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідачем не наведено в акті перевірки інших документів первинного бухгалтерського або податкового обліку, за відсутності або неправильності яких податковий орган прийшов до висновку про нереальність укладених позивачем угод та неправильність формування валових витрат та податкового кредиту.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що керівник підприємства ТОВ «Преміум Пласт» є громадянином Ізраїлю, який за даними Державної прикордонної служби України з 01.01.2008 р. кордон України не перетинав та не виїзджав і не в»їзджав, колегія суддів вважає безпідставними, оскілки такі данні не спростовують прибуття вказаної особи на територію України до 01.01.2008 року.

В судовому засіданні представник відповідача не заперечував факту реальності виконання робіт, обумовлених договорами підряду. Між тим, наполягав на їх виконанні працівниками підприємства позивача, а не ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД», що, на його думку, доводить їх нікчемність.

Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги та не вбачає ознак укладення позивачем договорів підряду з ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з наступних підстав.

Так, Актом перевірки відповідача з посиланням на свідчення працівників ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс» встановлено, що роботи, які були передбачені договорами підряду з ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД» фактично виконувались працівниками ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс», які були офіційно не оформлені ( стор.26-38 Акту перевірки).

З пояснень працівників позивача вбачається, що вони працювали на об'єктах, виконання будівельних робіт на яких передбачені договорами підряду між ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс» та ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД». Проте, їх поясненнями підтверджено залучення до виконання робіт інших працівників, які не перебували у трудових відносинах з позивачем та прізвища яких їм невідомі, та не підтверджено факту невиконання договорів підрядниками - ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД», а відповідачем не з'ясовано наявність достатніх трудових ресурсів у ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс» для виконання повного обсягу робіт, обумовлених договорами підряду з ДВНЗ «Українська академія банківської справи» та Національним банком України в особі управління Національного банку України в Іванофранковської області.

Висновки відповідача щодо нікчемності договорів підряду також ґрунтуються на відсутності у ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД» працівників будівельних спеціальностей, які б виконували будівельно-монтажні роботи та будівельної техніки.

Між тим, відповідно до п.1 ст.838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи.

Таким чином, законодавством передбачено право ТОВ «Вотекс-Спецмонтаж-плюс» виконувати зобов'язання, взяті перед позивачем за договорами підряду як самостійно так і з залученням третіх осіб, тому відсутність працівників та будівельної техніки у ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД» не підтверджує неможливості реального здійснення ним робіт за укладеними позивачем угодами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на висновки експертів НДЕКЦ при МВС України в Сумській області від 6 червня 2011 р. щодо виконання підпису на податкових накладних, виданих ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Метро МТД», не директорами вказаних підприємств.

Між тим, колегія суддів зазначає, що дана експертиза не була призначена судом, а була виконана в межах кримінальної справи для з»ясування певних обставин саме по цій справі.

За приписами ст.. 86 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, висновки спеціалістів у кримінальній справі є доказами певних обставин саме у кримінальній справі та не можуть належним доказом відсутності повноважень у особи, що видала податкові накладні, у інших справах.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність спірного правочину стала інформація податкових органів щодо неможливості проведення перевірки контрагентів позивача за висновками якої відповідач прийшов до висновку про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп». Враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не інформацією податкового органу, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочину.

Спірні договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

Отже, враховуючи встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірними договорами, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

Між тим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування податкового повідомлення рішення від 2 серпня 2011 р. за № 0001102305/0/61587 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 331 944, 94 грн. за операціями з ТОВ «Леміш груп» , виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Зарічного районного суду м. Суми від 27 січня 2012 р. закрита кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 (директора ТОВ «Вотекс-спецмонтаж-плюс») у вчиненні злочину, передбаченого ст.. 212 ч. 3 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 212 КПК України.

Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_4 з метою ухилення від сплати податків підписав та надав до бухгалтерії ТОВ «Вотекс-спецмонтаж-плюс» документи, які частково містили недостовірні відомості щодо виконання на об'єктах ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» та санаторно-оздоровчому комплексі «Прикарпаття НБУ України в м. Яремна будівельно-мотажних робіт працівниками ТОВ «Леміш Груп» за договором підряду від 01.06.2010 р., таким чином вчинив умисне ухилення від сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 331 944, 94 грн.

Вказану суму податкових зобов'язань ОСОБА_4 сплатив, в зв'язку з чим був звільнений від кримінальної відповідальності.

Враховуючи те, що постанова Зарічного районного суду м. Суми від 27 січня 2012 р. набрала законної сили, директор підприємства її не оскаржив, отже погодився з висновками суду, викладеними у вказаному судовому рішенні, то за таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування податкового повідомлення рішення від 02.08.2011 р. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 331 944, 94 грн..

Задовольняючи позов в частині визнання протиправними податкові повідомлення - рішення від 02 серпня 2011 р. про визначення податкового зобов'язання позивачу з податку на прибуток в загальній сумі 3 423, 44 грн. та з податку на додану вартість в сумі 2 738, 66 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Лія-Трейд».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Висновки відповідача про порушення позивачем правил формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з вказаним контрагентом ґрунтувалися на тому, що у ТОВ «Лія-Трейд» відсутні основні фонди та трудові ресурси, контрагенти ТОВ «Лія-Трейд» за ланцюгом постачання не були платниками ПДВ.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки від 13.07.2011 р. (а.с. 56 т. 1 ), в ході перевірки позивача податковим органом було встановлено декларування ТОВ «Лія-Трейд» податкових зобов'язань з ПДВ за операціями з ТОВ «Вотекс-спецмонтаж-плюс».

Реальність господарських операцій з вказаним контрагентом підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, прибутковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками - фактурами (а.с.238-241 т. 6, 13-14 т. 8, а.с. 126-133 т.33)

Отже, матеріалами справи підтверджено реальність укладеного позивачем з ТОВ «Лія-Трейд» договору поставки, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу про нереальність операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

При цьому, колегія суддів частково не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного заниження позивачем податку на додану вартість за спірний період за операціями, проведеними на підставі договорів поставки, укладених з ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Лія-Трейд» виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку, інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених при придбанні товарів та послуг, законодавчо не встановлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит за спірний період на підставі належно оформлених податкових накладних.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі виданих ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Лія-Трейд» податкових накладних.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту згідно спірного податкового повідомлення -рішення, знаходяться поза межами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Отже, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Лія-Трейд» і правомірність включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції дослідив акти виконаних робіт форма КБ - 2, взяв до уваги результати перевірок контрагентів позивача, в т.ч. по ланцюгу до виробника, висновки спеціаліста НД експертно-криміналістичного центру при МВС України, який досліджував підписи на податкових накладних, процитувавши зміст відповідних частин акту перевірки, погодився з висновками відповідача про наявність порушень з боку позивача вимог п.п. 7.2.3, 7.4.1, 7.5.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" по операціям з ТОВ "Преміум-Пласт", ТОВ "Метро-МТД" та ТОВ "Леміш-Груп", в тому числі і щодо нікчемності правочинів, які існували між позивачем та зазначеними підприємствами.

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що всі порушення наведених норм відповідач пов'язує виключно з дотриманням вимог податкового законодавства контрагентами позивача, а зауважень щодо відображення всіх операцій в бухгалтерському та податковому обліку підприємства позивача ні в акті перевірки, ні в подальшому не зроблено.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Між тим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування податкового повідомлення рішення від 2 серпня 2011 р. за № 0001102305/0/61587 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 331 944, 94 грн. за операціями з ТОВ «Леміш груп» , оскільки постановою Зарічного районного суду м. Суми від 27 січня 2012 р. встановлено, що директор підприємства ТОВ «Вотекс-спецмонтаж-плюс» підписав та надав до бухгалтерії ТОВ «Вотекс-спецмонтаж-плюс» документи, які частково містили недостовірні відомості, що привело до незаконного заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 331 944, 94 грн.

Оскільки вищенаведені положення не були враховані судом першої інстанції при прийнятті судового рішення в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001092305/0/61583 від 02.08.11 р., що призвело до неправильного вирішення справи, то колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині із прийняттям нової постанови про скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8 892 785, 54 грн.

Також, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного заниження позивачем податку на прибуток за спірний період за операціями, проведеними на підставі договорів про виконання робіт та поставки товарів, укладених з ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Лія-Трейд», виходячи з наступного.

Правові відносини з приводу формування валових витрат врегульовані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з пунктом 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами за спірними договорами на виконання будівельних робіт підтверджено документально, а тому витрати, понесені позивачем в рахунок виконаних підрядних робіт правомірно віднесені останнім до валових витрат спірного періоду.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації, від 22.12.2010, № 984 ( надалі - Порядок № 984), акт є службовим документом, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби

Згідно з п.6 Порядку № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За приписами п. 5.2. Порядку № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення, у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Між тим, відповідачем в порушення зазначених вимог не зазначено, які первинні документи в підтвердження операцій поставки товарів від ТОВ «Преміум Пласт», ТОВ «Леміш - Груп», ТОВ «Метро МТД» відсутні, яких товарів стосуються, не зазначено дати проведення кожної операції та складання відповідних первинних документів, які документи щодо вказаних операцій досліджувалися під час перевірки, з яких встановлено порушення, не вказано інші докази наявності порушення.

Згідно додаткових письмових пояснень ДПІ в м. Суми від 09.10.2012 р., постачання ТМЦ за договором поставки між позивачем та ТОВ «Преміум - Пласт» відбувалося за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., між тим предметом дослідження перевірки згідно акту був період діяльності підприємства починаючи з 01.01.2010 р.

Таким чином, в акті перевірки зроблені висновки про господарську діяльність підприємства за період, що не був охоплений періодом перевірки, отже висновки відповідача щодо порушення позивачем формування валових витрат та податкового кредиту є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідачем не надано доказів того, що товар від контрагентів позивачем не отримувався, або що роботи не були виконані, також не надано належних та допустимих доказів того, що у встановленому законом порядку правочини були визнані недійсними.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0001092305/0/61583 від 02.08.11 р. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 22 273 543, 56 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що відповідачем правомірно донараховано відповідачу податкове зобов"язання з податку на прибуток в сумі 22 273 543, 56 грн., в зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про скасування повідомлення-рішення № 0001092305/0/61583 від 02.08.11 р. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 22 273 543, 56 грн.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Суми залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вотекс-спецмонтаж-плюс" задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.2012р. по справі № 2а-1870/7415/11 скасувати в частині відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вотекс-Спецмонтаж-Плюс" до Державної податкової інспекції в м. Суми про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Суми від 02.08.2011 року №0001092305/0/61583 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 22 273 543,56 грн., № 0001102305/0/61587 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8 892 785,54 грн. та прийняти в цій частині нову постанову, якою вказану частину позовних вимог задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 02.08.2011 року №0001092305/0/61583 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 22 273 543,56 грн., № 0001102305/0/61587 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8 892 785,54 грн.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 року по справі № 2а-1870/7415/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.

Повний текст постанови виготовлений 15.10.2012 р.