Ухвала

від 30.10.2012 по справі 28/262-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2012 року м. Київ К-26533/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на постанову Господарського суду м. Києва від 13 липня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2009 року

у справі № 28/262-А

за позовом Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 13 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2009 року, позов Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (відповідач) задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 000044220/0 від 02 листопада 2006 року, № 000044220/1 від 26 грудня 2006 року, № 000044220/2 від 05 березня 2007 року, № 000044220/3 від 13 квітня 2007 року. Судові витрати покладено на позивача.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 13 липня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку Севастопольської філії ЗАТ «Страхова група «ТАС»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2003 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 36/220-9/25750050 від 25 жовтня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000044220/0 від 02 листопада 2006 року, яким філії визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій в розмірі 6 793,40 грн. (4 528,93 грн. -основний платіж, 2 264,47 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 000044220/1 від 26 грудня 2006 року, № 000044220/2 від 05 березня 2007 року, № 000044220/3 від 13 квітня 2007 року.

Перевіркою встановлено порушення Севастопольською філією ЗАТ «Страхова група «ТАС»підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним зменшенням доходу від страхової діяльності на суму страхових платежів, здійснених на користь перестраховиків, без фактичного здійснення операцій з перестрахування, а також невіднесенням до складу скоригованого валового доходу від діяльності іншої, ніж страхова, суми нормативних витрат на ведення справи, яка вираховується страховиком при поверненні страхувальнику страхових платежів за період, що залишився до закінчення дії договору, при достроковому припиненні його дії за вимогою страховика.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР оподатковувані доходи від страхової діяльності (крім страхування життя) страховиків-резидентів оподатковуються за ставкою у розмірі 3 відсотки суми валового доходу, одержаного від страхової діяльності, та не підлягають оподаткуванню за ставкою, встановленою статтею 10 цього Закону.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.

Пунктом 3.1 розділу 3 Порядку складання декларації про доходи страховика, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що з метою оподаткування страхової діяльності під валовим доходом від страхової діяльності розуміється сума одержаних (нарахованих) протягом звітного періоду валових внесків за договорами страхування і перестрахування, за виключенням суми валових внесків, переданих в перестрахування, повернутих страхувальникам надмірно сплачених ними страхових платежів, а також платежів, отриманих від реалізації страхових полісів інших страховиків при виконанні платником податку агентської діяльності, та платежів, одержаних від філій, відділень та інших відокремлених підрозділів платника податку, що не мають статусу юридичної особи.

Як встановлено судами, суму, на яку зменшено валовий доход, перераховано Севастопольською філією ЗАТ «Страхова група «ТАС»головному офісу у зв'язку з перестрахуванням страхового ризику.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, перестрахування здійснено щодо страхової діяльності філії та за рахунок її коштів, то зменшення Севастопольською філією ЗАТ «Страхова група «ТАС»валового доходу на спірну суму перестрахувальних платежів є правомірним.

Відповідно до статті 10 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 85/96-ВР) страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) -це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий тариф -це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя -також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Згідно з частиною 4 статті 28 Закону № 85/96-ВР у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійсненні за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

Таким чином, сума коштів у вигляді компенсації нормативних витрат на ведення справи, яка утримується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування, є страховим платежем, який сплачує страхувальник при укладанні договору страхування, а тому не може змінювати своє призначення та включатися до складу доходу від іншої діяльності, ніж страхова.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду м. Києва від 13 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 13 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.