Ухвала

від 25.10.2012 по справі 6/529

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2012 року м. Київ К-59662/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009

у справі № 6/529

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Нова-Еко"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення -рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Нова-Еко" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0000382370/0 від 23.11.2007.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2008 позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення в частині зменшення позивачу бюджетного відшкодування на суму 56395 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, позивачем було заявлено до відшкодування суму податку на додану вартість за вересень 2007 року в розмірі 166157 грн.

Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва № 0000382370/0 від 23.11.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 69466 грн.

Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування було те, що сплата позивачем суми ПДВ у розмірі 69466 грн. своїм постачальникам відбулася не у попередньому звітному періоді серпні 2007 року, а у липні та вересні 2007 року.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом першої інстанції, згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних за квітень 2009 року датою отримання позивачем всіх податкових накладних, включених до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, є квітень 2009 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що позивач мав право на декларування податкового кредиту з податку на додану вартість в тому місяці, коли виникла подія, визначена пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", - або сплата коштів постачальнику, або отримання податкової накладної, яка свідчить про придбання товарів (робіт, послуг).

А тому позивачем правомірно задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість в тому періоді, коли ним отримано податкові накладні від постачальників.

В свою чергу, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не містить обмежень щодо декларування податкового кредиту з податку на додану вартість після дати, з якою Закону України „Про податок на додану вартість" пов'язує право на його виникнення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 у справі № 6/529 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 у справі № 6/529 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко