Постанова

від 17.10.2012 по справі 2а/0270/4315/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0270/4315/12

м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Загороднюка Андрія Григоровича ,

за участю:

секретаря судового засідання: Середюка М. А.,

представників позивача: Мельника В. М., Орлова О. В., Воронцової Н. Д.,

представників відповідача: Бистрицької Д. О., Вершигори І. П.,

свідка: ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів"

до: Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів»(далі -ТОВ «Калинівський ЕЗДМ», товариство або позивач) до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі -Козятинська ОДПІ, податковий орган або відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що на підставі висновків, відображених у акті від 15.08.2012 року за № 59/22/05412693, складеного за результатами планової виїзної перевірки, Козятинською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000622301 від 29.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за сплатою податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 089 186 грн., № 0000652301 від 29.08.2012 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток в сумі 17 086 755 грн., № 0000632301 від 29.08.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за податком на додану вартість по вітчизняних товарах/роботах/послугах на суму 392 252 грн. Вказані податкові повідомлення-рішення ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»вважає протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, тому і звернулось з відповідним позовом до суду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили задовольнити їх, виходячи з доказів, що місяться у матеріалах справи.

Представники відповідача із заявленим позовом не погодились, послались на мотиви, викладені в письмових запереченнях (а. с. 118-120), у зв'язку з чим просили суд повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В якості свідка судом допитано ОСОБА_6, який пояснив, що будучи головним державним податковим ревізором-інспектором, безпосередньо проводив виїзну перевірку позивача з усіх питань, винесених планом-графіком. Вказав, що перевіркою встановлено порушення, відображені в акті перевірки. Разом з тим реальність здійснення господарських операцій, зокрема, що стосується постачання та використання позивачем газу не досліджувалась, оскільки минув певний проміжок часу. Також свідок вказав, що позивачем незаконно отримано безповоротну фінансову допомогу при збільшенні статутного фонду, у зв'язку з чим висловив думку про цілком правомірні підстави для винесення Козятинською ОДПІ оскаржуваних рішень.

Заслухавши пояснення представників сторін та свідка, оцінивши наявні докази та надавши їм юридичної оцінки, суд встановив наступне.

ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»є юридичною особою (ідентифікаційний код 05412693), зареєстрованою 02.06.2005 року в Калинівській районній державній адміністрації Вінницької області. Відповідно до довідки з ЄДРЮО та ФОП серії АЖ № 392541 (а. с. 175), позивачу присвоєно реєстраційний номер 10002094333.

На підставі направлень від 27.06.2012 року № 294, №295, № 296, № 296/1 та від 12.07.2012 року № 304/22, Козятинською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, відповідно до затвердженого плану перевірки. За її результатами складено акт від 15.08.2012 року за № 59/22/05412693 (а. с. 38-108).

В ході перевірки податковим органом зафіксовано наступні порушення: 1) ст. ст. 185, 186, п. 201.4 ст. 201, п. 198.6 ст. 198, п.п.14.136 п. 14.1 ст. 14, п. п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 198.6 ст. 198, п. 192.1 ст. 192, абз. «а»п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 313 802 грн.; 2) ст. 8 Закону України «Про плату за землю», п. 279.1 ст. 279 Податкового кодексу України, чим занижено земельний податок (плату за землю) на загальну суму 6 224, 90 грн.; 3) п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, п. 5.1 ст. 5, п. 1.32 ст. 1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у 2009 році в сумі 6 441 589 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у 2010 році в сумі 7 589 062 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у І кварталі 2011 року в сумі 394 605 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у ІІ-ІV кварталі 2011 року в сумі 501 595 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у І кварталі 2012 року в сумі 2 159 904 грн., занижено податок на прибуток за 2010 рік в сумі 620 314 грн., за І квартал 2011 року -в сумі 294 742 грн., а за І квартал 2012 року -в сумі 15 241 грн.; 4) ст. ст. 129, 130, 131 Податкового кодексу України; 5) п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Наведене слугувало підставою для винесення Козятинською ОДПІ оскаржуваних податкових повідомлень-рішень: № 0000622301 від 29.08.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1089186 грн.; № 0000652301 від 29.08.2012 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток в сумі 17 086 755 грн.; № 0000632301 від 29.08.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за податком на додану вартість по вітчизняних товарах/роботах/послугах на суму 392 252 грн. Позивач не погоджується з переліченими рішеннями, а тому з метою визнання їх протиправними та подальшого скасування, звернувся до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог, заперечень відповідача, з огляду на наявні докази, дійшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність прийняття Козятинською ОДПІ оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, наслідком чого є визнання їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Суд при винесенні рішення виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, підставою прийняття податкових повідомлень - рішень № 0000622301 від 29.08.2012 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1089186 грн. та № 0000652301 від 29.08.2012 року щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток в сумі 17 086 755 грн. є визначення податковим органом порушень п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податку на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника цього податку визначаються правовими нормами Податкового кодексу України вiд 02.12.2010р. № 2755-VI (далі - ПК України), зокрема, розділом ІІІ "Податок на прибуток".

Однак, відповідно до пункту 1 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення", розділ III "Податок на прибуток" цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Згідно розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" втрачає чинність з 01 квітня 2011 року.

Аналіз вищевикладених положень Податкового кодексу України свідчить про те, що до 01 квітня 2011р. правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника цього податку регулювалися Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а починаючи з 01 квітня 2011 р. - положеннями ПК України.

Стосовно валових доходів, відображених у деклараціях позивача, то податковим органом в акті перевірки зазначено, що ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»їх занижено, внаслідок, зокрема, невіднесення до них суми безповоротної фінансової допомоги у вигляді отриманих коштів від засновників ПП «Камп»до моменту внесення змін до державного реєстру в розмірі 1 126 832 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1.2 статуту ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»( а. с. 10-31), одним із засновників є мале приватне підприємство «Камп»(ЗКПО 13321504), яке придбало частки паїв вибувших засновників.

Процедура відступлення передбачена ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал, відповідно до статті 52 цього Закону.

Встановлено, що належну частку статутного фонду вибувших засновників, користуючись переважним правом купівлі, придбав ПП «Камп». Рішення Зборів засновників товариства оформлене протоколом № 24 від 10.08.2010 року (а. с. 143), яким вирішено продати частки паїв вибувших засновників приватному підприємству «Камп», а також доручено директору товариства провести державну перереєстрацію змін до установчих документів.

Податковий орган під час проведення перевірки переконався в повній оплаті частки статутного фонду, що відбулась протягом серпня 2010 року-лютого 2011 року, згідно наявних платіжних доручень на загальну суму 1 126 832 грн., проте дійшов висновку, що перераховані кошти від ПП «Камп»вважаються безповоротною фінансовою допомогою, а тому повинні включитись до складу валового доходу до моменту внесення змін до державного реєстру.

Відповідно до п.п. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Пунктом 1.28 вказаного Закону визначено, що інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Крім того, діючою нормою - п. 136.1.3 ст. 136 ПК України передбачено, що для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи суми коштів або вартість майна, які надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Виходячи з вищевказаного суд не погоджується з висновками відповідача, оскільки зміни до державного реєстру вносяться при зміні статутного капіталу підприємства в порядку, встановленому ст. 52 Закону України «Про господарські товариства». У даному випадку змін розміру статутного капіталу позивача (зокрема, його зменшення або збільшення), не відбулось, натомість відбулась тільки зміна розміру частки учасника товариства. Також, в судовому засіданні представниками позивача та свідком надано підтверджуючі пояснення того, що на момент перевірки, зміна розміру статутного фонду заводу не відбувалась.

Разом з тим, на виконання ухвали суду про витребування додаткових доказів, представником позивача надано копії банківських виписок, що підтверджують надходження коштів від ПП «Камп »в якості оплати за частку в статутному капіталі (а. с. 179-187), а також довідки з ЄДРЮО та ФОП, які свідчать про відсутність будь-яких змін у розмірі статутного фонду товариства (а. с. 175-178).

Таким чином, контролюючим органом безпідставно завищено валові доходи товариству на суму 1 126 832 грн.

Перевіряючими в акті перевірки (а. с. 46) визначено, що платник повинен зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесено витрат за п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», адже станом на 01.07.2009 року перед ним рахується кредиторська заборгованість, по якій минув строк позовної давності по ТОВ «Мехтехпромсервіс»за послуги по обслуговуванню обладнання на загальну суму 3 513 594 грн. Зроблено висновок, що заводом безпідставно дана заборгованість включена до складу валових витрат у І кварталі 2011 року, в той час, як повинно відображатись у звітності за ІV квартал 2009 року.

Судом встановлено, що дійсно ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»та ТОВ «Мехтехпромсервіс»перебували в господарських правовідносинах.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У 2009 році ТОВ «Мехтехпромсервіс», що заборгувало позивачу 3 513 594 грн., господарським судом визнано банкрутом, тобто в розумінні п. 1.25 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", така сума вважається безнадійною заборгованістю. Про зняття з обліку як платника податків свідчить, наявна в матеріалах справи (а. с. 169) реєстраційна інформація від 12.05.2009 року.

Пунктом 5.2 ст. 5 вищевказаного Закону передбачено категорії сум, які входять до складу валових витрат, серед яких, зокрема, сума безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку (п. 5.2.8).

На противагу вказаного, суд зазначає, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачена норма, яка б зобов'язувала позивача зменшувати чи коригувати валові витрати при несплаті вартості товарів у межах строку позовної давності та віднесення такої кредиторської заборгованості до складу валового доходу. Також Законом збалансовані валові доходи та валові витрати продавця та покупця.

Варто зазначити, що в силу ст. 267 ЦК України, право звернення продавця до суду не залежить від спливу строку позовної давності, як і не зупиняється зобов'язання покупця щодо оплати за товар після спливу такого строку.

Таким чином, зменшення валових витрат не може ставитись в залежність від закінчення строку позовної давності та віднесення такої кредиторської заборгованості до складу валового доходу.

Аналогічний висновок відображений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.05.2011 року за № К-10759/08.

Щодо питання про дотримання позивачем порядку складення податкової звітності за І квартал 2011 року, враховуючи дані про валові витрати за ІV квартал 2009 року, то судом досліджено наступне.

Процедура врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування у результатах наступних податкових періодів регулюється ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пункту 6.1 ст.6 Закону, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Згідно із пунктом 22.4 ст.22 вказаного Закону, у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2009 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З викладеного вбачається, що від'ємне значення минулих років, зокрема 2009-2010 років, - це абсолютно правомірна складова витрат І кварталу 2011 року, оскільки його включення до складу податкових витрат, саме в цьому періоді, передбачене нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв на той час.

Так, в декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»визначено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду - ІV квартал 2010 року, в якому визначено від'ємне значення об'єкта оподаткування за ІІІ квартал 2010 року і , відповідно, в який включено звітність за ІV квартал 2009 року.

Судом встановлено, що при розрахунку від'ємного значення об'єкта оподаткування позивачем, згідно ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові доходи І кварталу 2011 року цілком правомірно зменшувалися на суму валових витрат від'ємних значень (збитків) минулих років, відповідно до п. 6.1 ст.6 і п. 22.4 ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Всупереч вищенаведеному відповідач вказує на те, що позивачем при визначенні від'ємного значення об'єкту оподаткування у 1 кварталі 2011 року допущено порушення пункту 22.4 ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (а.с. 53). Таким чином, висновок відповідача щодо завищення задекларованих показників у рядку 04.9 Декларації "від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року за 1 квартал 2011 року" (а. с. 52) є неправомірним.

Щодо зафіксованого, на думку податкового органу, безпідставного заниження задекларованих позивачем показників у рядку декларації «Інші доходи»в сумі 1 730 887 грн., так як стверджує, що заборгованість за зобов'язаннями, по яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю, яка повинна включатись до складу інших доходів, то суд теж не знаходить законного обґрунтування висновку відповідача.

Козятинська ОДПІ в акті перевірки (а. с. 47) посилається на порушення абз. «а»п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, за яким безнадійна заборгованість - це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Встановлено, що станом на 01.04.2009 року позивач перед ПП «Камп»заборгував 1 730 887 грн. Визнаючи та підтверджуючи наявне грошове зобов'язання, ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»11.01.2012 року звернувся до директора ПП «Камп»з гарантійним листом (а. с. 147), яким просив відстрочити погашення кредиторської заборгованості в сумі 1 758 575 грн. до 01.06.2013 року. Письмовою відповіддю від 12.01.2012 року (а. с. 148) позивача повідомлено, що ПП «Камп»згодне відстрочити момент погашення заборгованості до 01.06.2013 року.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, строк загальної позовної давності встановлюється тривалістю у 3 роки.

Таким чином, враховуючи, що заборгованість розміром 1 758 575 грн. числилась станом на 01.04.2009 року, то позовна давність закінчилась би 01.04.2012 року, проте відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом направлення позивачем гарантійного листа ПП «Камп»розцінено, як вчинення дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, а тому час, що минув з 01.04.2009 року по 11.01.2012 року, до трьох років тривалості позовної давності не зараховується, а з 11.01.2012 року починається новий її перебіг.

Крім того, відповідно до пункту 5 підрозділу 4 Перехідних положень ПК України платник податку - покупець зобов'язаний збільшити доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день з дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором, або визнаної претензією;

б) або 30-й календарний день від дня ухвалення рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Строки, визначені абзацом "а" цього пункту, поширюються також на випадки, коли покупець не надав відповіді на претензію, надіслану продавцем у строки, визначені законом.

Строки, визначені абзацом "б" цього пункту, застосовуються незалежно від того, розпочав державний виконавець або особа, прирівняна до нього згідно із законом, заходи з примусового стягнення боргу чи ні.

Зазначене в цьому підпункті збільшення доходу покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається таким покупцем до настання строків, визначених абзацами "а" чи "б" цього підпункту.

Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно чи за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Заборгованість, попередньо віднесена до складу витрат або відшкодована за рахунок страхового резерву, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку або внаслідок її списання, згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкових зобов'язань як покупця, так і продавця у зв'язку з таким визнанням.

Отже, висновки відповідача, з урахуванням періоду, за який проводився перевірка, суперечать вимогам законодавства.

Стосовно зменшення контролюючим органом валових витрат підприємства на суму 106 990 грн., з огляду на безпідставність списання дебіторської заборгованості, судом звертається увага на наступне.

Позивачу контрагенти заборгували 106 990 грн., з метою оплати заборгованості, ТОВ «Калинівський ЕЗДМ»направив претензії: у ІІ кварталі 2011 року - ТОВ «Сільф», ДП «Білоцерківський лісгосп», у ІІІ кварталі 2011 року -ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Арт-ліс», КП «Тарний комбінат», СПД ОСОБА_8, ПП «Україна», а також у ІV кварталі 2011 року -СПД ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а. с. 155-163). Доказом направлення контрагентам є наданий для долучення до матеріалів справи витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції (а. с. 164-168). Після отримання вказаних претензій, контрагенти відповіді не надали, борг не погасили.

Відповідно до п. п. 14.1.11 ст. 14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

До суду із позовом про стягнення заборгованості товариство не зверталось, інших заходів для стягнення суми не вживало, а тому, враховуючи вищезазначене положення, є всі підстави вважати наявну заборгованість в розмірі 106 990 грн. безнадійною, що дозволяє позивачу списати її. Таким чином, податковий орган помилково кваліфікував зазначене як порушення податкового законодавства.

Враховуючи вищевказане, судом встановлені порушення законодавства при прийнятті податкових повідомлень рішень № 0000622301 від 29.08.2012 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1089186 грн. та № 0000652301 від 29.08.2012 року щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток в сумі 17 086 755 грн., а тому вони підлягають скасуванню.

Досліджуючи правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000632301 від 29.08.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за податком на додану вартість по вітчизняних товарах/роботах/послугах на суму 392 252 грн., встановлено , що воно прийнято через порушення позивачем абз. «а» п.п. 14.1.11, п.п. 14.1.27, п.п. 14.136, п.п. 14.1.191, п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ст. ст. 185, 186, п. 192.1 ст. 192, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України.

Як встановлено судом, у перевіряючих виник сумнів щодо проведення фактичних господарських операцій позивача з постачальником ТОВ "Баварія-груп", наслідком чого є протиправне зарахування коштів до податкового кредиту. Відповідач стверджує, що правочини відносно придбання газу, укладені по ланцюгу поставки ТОВ "Калинівський ЕЗДМ" - ТОВ "Баварія-груп " (код ЄДРПОУ 37264220) - ТОВ "Ріоніт" (код ЄДРПОУ 36218092) не спричинили реального настання юридичних наслідків, не відбулось фактичного постачання газу позивачу, а наявності у ТОВ "Калинівський ЕЗДМ" податкових накладних, на думку перевіряючих, недостатньо для можливості здійснення перерахунку вказаних у них сум до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. ТОВ "Калинівський ЕЗДМ" та ТОВ «Баварія-груп»перебувають у фінансово-господарських правовідносинах щодо постачання позивачу газу на умовах договору. Поставка газу відбувається по ланцюгу від ТОВ "Ріоніт", який співпрацює з ВАТ «Горохівський цукровий завод»(код ЄДРПОУ 00372641) та ТОВ «Алекс-А ЛТД».

Козятинською ОДПІ в акті перевірки зазначено, що від ДПІ у Печерському районі м. Києва нею отримано акт про результати перевірки ТОВ «Баварія-груп»при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Ріоніт»за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року. У даному акті вказано на нікчемність правочинів. В акті (а. с. 73) також є посилання на те, що ДПІ у Печерському районі м. Києва, в свою чергу, отримано акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києві щодо проведеної перевірки господарської діяльності ТОВ «Ріоніт»з ВАТ «Горохівський цукровий завод»та ТОВ «Алекс-А ЛТД», в висновках якого зазначено нікчемність угод поставок товарів. На підставі викладеного, відповідач робить висновок про безгосподарські операції між ТОВ "Калинівський ЕЗДМ" та ТОВ «Баварія-груп»щодо поставки газу, посилається на порушення порядку сплати податку на додану вартість, також зазначає, що невключення податкових накладних до реєстру унеможливлює формування податкового кредиту.

Суд не погоджується з вищевказаними твердженнями, зважаючи на те, що ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

У постанові від 11.12.2007 року по справі №21-1376/06 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, а також в листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.

Крім того, зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Матеріали справи свідчать, що позивач включив до складу податкового кредиту по декларації суми податку на додану вартість на підставі видаткових накладних, які позивач отримав під час проведення господарських операцій з контрагентами ТОВ "Баварія-груп», ТОВ "Ріоніт", ВАТ «Горохівський цукровий завод»та ТОВ «Алекс-А ЛТД».

Обґрунтовуючи свої висновки та твердження, податковий орган послався на нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки правочини, як він вважає, укладались без мети реального настання правових наслідків, що вказує на їх нікчемність. Зокрема, податковим органом під час перевірки встановлено, що первинні документи заповнені із порушенням визначених законом вимог, що ставить під сумнів їх достовірність, відтак, достовірність підтверджених ними господарських операцій.

Суд, спростовуючи вказані висновки, виходить із того, що окрім наявності належним чином оформлених податкових накладних, як підстав для формування податкового кредиту, обов'язковим є також реальне підтвердження господарських операцій первинними документами.

Так, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно із яким підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 № 88, згідно із яким первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За отриманий товар покупцем проведено розрахунки, що підтверджують відповідні видаткові накладні, акти приймання-передачі, двосторонні акти подачі-прийняття, довідка про використання природного газу, тобто відбулись реальні зміни майнового характеру платника податків - ТОВ "Калинівський ЕЗДМ".

Відповідно до п. п.14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Для цілей оподаткування, згідно п.44.1 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Згідно п. п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В судовому засіданні представники позивача підтвердили реальність здійснення господарських операцій, які підтверджено первинною документацією.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Змістом п. 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що обов'язковими реквізитами податкової накладної є: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД ( 2371а-14, 2371б-14, 2371в-14, 2371г-14 ) (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Перевіркою не зафіксовано жодних порушень щодо оформлення податкових накладних.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Аналіз вищенаведених норм законодавства вказує, що факту списання коштів з рахунків позивача та отримання податкових накладних, внесених до Єдиного реєстру податкових накладних, достатньо для зарахування суми ПДВ до суми податкового кредиту.

Твердження відповідача про те, що позивач не мав права включати до бюджетного відшкодування суму ПДВ не знаходить законного підґрунтя і тому, що п. 200.5 ст. 200 ПК України встановлено: не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які, по-перше, були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); по-друге, мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Також відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підставі вищезазначеного, проаналізувавши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з ТОВ «Баварія-груп»щодо поставки газу.

В судовому засіданні представником позивача чітко зазначено, що товариством проводилась господарська діяльність, здійснювались відповідні розрахунки з контрагентами, відбувався юридично оформлений рух газу.

Крім того, свідок у своїх поясненнях вказав на те, що під час перевірки, питання реальність отримання та використання придбаної кількості газу підприємством, не досліджувались.

Доказовий матеріал, проаналізований вище, дає суду законні підстави для задоволення адміністративного позову повністю, так як Козятинська ОДПІ, приймаючи оскаржувані рішення, діяла не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, вони є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо податковим органом не доведено інше.

В даному випадку, відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що Козятинською ОДПІ не доведено правомірності оскаржуваних рішень, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 94 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000622301 від 29.08.2012 року, № 0000632301 від 29.08.2012 року та № 0000652301 від 29.08.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів" судові витрати в розмірі 2146, 00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень) шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України із рахунку Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Загороднюк Андрій Григорович