Постанова

від 22.10.2012 по справі 2а-1670/4623/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4623/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гарника К.Ю.,

при секретарі - Онищенко С.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Марущенко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

13 липня 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ в м. Полтаві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2012 № 0000641703.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що висновки перевіряючих про заниження ним сум податку на додану вартість за період, що перевірявся, вважає необґрунтованими та протиправними, оскільки правомірність віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також, зазначав, що первинні документи, які можуть підтвердити правовідносини позивача зі спірним контрагентом були вилучені при проведенні обшуку, а тому не можуть бути надані ним особисто.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. В наданих запереченнях просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством сум податку на додану вартість. Зауважив, що у спірного контрагента позивача анульовано свідоцтво платника ПДВ, а також внесено запис до ЄДР про його відсутність за місцезнаходженням та на перевірку не надано належних доказів реальності проведених операцій між цими суб'єктами господарювання.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, надані в ході розгляду справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 20.11.1997 виконавчим комітетом Полтавської міської ради, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, перебуває на обліку в податкових органах як платник податків, в тому числі податку на додану вартість.

В період з 03.02.2012 по 09.02.2012 працівниками ДПІ в м. Полтаві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Каміонет ЛТД" за період з 01.01.2011 по 30.04.2011, за результатами якої складено акт від 16.02.2012 № 800/1703/НОМЕР_2 (а.с. 12-27, т. 1). Цим актом зафіксовано порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 31644,00 грн, а саме: за січень 2011 року у сумі 4355,00 грн, за лютий 2011 року у сумі 6215,00 грн, за березень 2011 року у сумі 6245,00 грн та за квітень 2011 року у сумі 14829,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02.03.2012 № 0000641703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у розмірі 31645,00 грн, з яких 31644,00 грн - за основним платежем, 1,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг позивача спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення (а.с. 29-45).

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно пояснень позивача між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каміонет ЛТД" (далі по тексту - ТОВ "Каміонет ЛТД") були укладено усну угоду щодо придбання товарно-матеріальних цінностей у перевіряємий період.

На підтвердження реальності фактичного здійснення господарських операцій позивачем надано копії податкових накладних та рахунки (а.с. 144-196, т. 1). На підставі зазначених господарських операцій позивачем сформовано податковий кредит на спірну суму.

Дослідивши в судовому засіданні копії долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи податкових накладних судом встановлено, що вони формально відповідають вказаним вимогам Податкового кодексу України.

Разом з тим, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій надано копії рахунків. Дослідивши в судовому засіданні копії вищевказаних документів, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у вищевказаних рахунках не зазначено реквізити отримувача.

На неодноразову вимогу суду про надання первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, в тому числі щодо факту передачі ТМЦ, оплати та подальшого використання, позивачем зазначено, що такі докази було вилучено під час проведення обшуку та не повернені.

З наданої позивачем копії протоколу не вбачається, що у ФОП ОСОБА_1 вилучались первинні документи щодо придбання товарів у ТОВ "Каміонет" та ТОВ "Каміонет ЛТД", а також первинні документи щодо подальшої їх реалізації.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 186 Кримінально-процесуального кодексу України, у разі неможливості виготовлення копій вилучених документів або встановлення їх власника під час вилучення слідчий вносить до протоколу слідчої дії запис про клопотання щодо надання копій документів і в десятиденний строк з дня вилучення документів надає відповідним особам їх копії або виносить вмотивовану постанову про відмову у видачі копій документів, яка може бути оскаржена прокурору або до суду .

Згідно зі статтею 188 Кримінально-процесуального кодексу України Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку; особа, у якої проведено обшук або виїмку; дії слідчого і результати обшуку або виїмки. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений. В протокол обшуку або виїмки заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні.

Доказів звернення ФОП ОСОБА_1 до слідчого з клопотанням про надання йому копій документів, як і доказів відмови у задоволенні клопотання, позивачем не надано.

На виконання ухвали 26 вересня 2012 року про витребування відповідних доказів до слідчого відділу Полтавського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області суду надано первинні документи по взаємовідносинам за відповідний період, зокрема, виписки по рахунку через банківські установи та платіжні доручення (а.с. 205-206, т.1; 1-250, т. 2; 1-250, т.3; 1-44, т. 4).

Судом вказані докази оцінюються критично, оскільки сам лише факт перерахування коштів не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами договірних зобов'язань.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування податкового кредиту навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Перевіряючи реальність здійснення господарських операцій, суд з'ясовує чи мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі/зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Так, суду надано копії договорів з декількома контрагентами (а.с. 51-54, т. 4), однак суду так і не було надано доказів та належного підтвердження, що саме товари придбані у ТОВ "Каміонет ЛТД" були передані згідно цих угод.

Суд, також, звертає увагу на той факт, що ОСОБА_1 також є співзасновником та керівником ТОВ "Каміонет ЛТД", що підтверджується відомостями які містяться в акті перевірки та не заперечується самим позивачем.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача первинних документів бухгалтерського обліку, що формально відповідають вимогам закону не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції з придбання у вказаних контрагентів товарно-матеріальних цінностей, оскільки матеріалами справи не підтверджено наявність руху активів платника, наслідком чого було б отримання останнім економічної вигоди в результаті вчинення такої господарської операції.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факт реальності проведених операцій щодо передачі товарно-матеріальних цінностей спірним контрагентом ФОП ОСОБА_1, що свідчить про безтоварний характер згаданих операцій.

За таких обставин, суд вважає правомірним висновок податкового органу про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 31644,00 грн.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятих ним наказу та податкового повідомлення-рішення, а також дій по проведенню зазначеної перевірки. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про порушення ДПІ в м. Полтаві норм чинного законодавства України та обґрунтованість даного позову.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ДПІ в м. Полтаві приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 29 жовтня 2012 року.

Суддя К.Ю. Гарник