Ухвала

від 25.02.2013 по справі 2а-1670/4623/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 р.Справа № 2а-1670/4623/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2012р. по справі № 2а-1670/4623/12

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000641703 від 02.03.2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2012 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2012 року та прийняти ухвалу, якою задовольнити заявлені позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач надав письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Колегія суддів на підставі ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1, 20.11.1997 року зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Полтавської міської ради, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на податковому обліку в ДПІ м. Полтава перебуває з 24.03.2006 року, зареєстрований платником податку на додану вартість 24.09.1998 року.

В період з 03.02.2012 р. по 09.02.2012 р. фахівцем ДПІ в м. Полтаві проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 по взаємовідносинам з ТОВ "Каміонет ЛТД" за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 800/1703/НОМЕР_2 від 16.02.2012 року, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 31644,00 грн., а саме: за січень 2011 року у сумі 4355,00 грн., за лютий 2011 року у сумі 6215,00 грн., за березень 2011 року у сумі 6245,00 грн. та за квітень 2011 року у сумі 14829,00 грн. (а.с. 12-27, т. 1)

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення № 0000641703 від 02.03.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31645,00 грн., з яких 31644,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про не підтвердження факту реальності проведених операцій щодо передачі товарно-матеріальних цінностей контрагентом ФОП ОСОБА_1, що свідчить про безтоварний характер господарських операцій позивача з ТОВ "Каміонет ЛТД", отже висновок податкового органу про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 31644,00 грн. є правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно пояснень позивача, між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каміонет ЛТД" укладено усну угоду щодо придбання у перевіряємий період товарно -матеріальних цінностей.

На підтвердження реальності фактичного здійснення господарських операцій позивачем надано копії податкових накладних, виписаних ТОВ "Каміонет ЛТД", та рахунки (а.с. 144-196, т. 1).

На підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Каміонет ЛТД", позивачем сформовано податковий кредит за період січень-квітень 2011 року в сумі 31644, 00 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем податкові накладні на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Каміонет" формально відповідають вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України,

На вимогу суду першої інстанції про надання первинних документів бухгалтерського обліку, в тому числі щодо факту передачі ТМЦ, оплати та подальшого використання, позивач посилався на вилучення таких доказів під час проведення обшуку та не повернення їх у подальшому.

Проте, надана позивачем копія протоколу не свідчить про той факт, що у ФОП ОСОБА_1 вилучались первинні документи щодо придбання товарів у ТОВ "Каміонет" та ТОВ "Каміонет ЛТД", а також первинні документи щодо подальшої їх реалізації.

Відповідно до частини четвертої статті 186 Кримінально-процесуального кодексу України, у разі неможливості виготовлення копій вилучених документів або встановлення їх власника під час вилучення слідчий вносить до протоколу слідчої дії запис про клопотання щодо надання копій документів і в десятиденний строк з дня вилучення документів надає відповідним особам їх копії або виносить вмотивовану постанову про відмову у видачі копій документів, яка може бути оскаржена прокурору або до суду.

Згідно статті188 Кримінально-процесуального кодексу України, про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку; особа, у якої проведено обшук або виїмку; дії слідчого і результати обшуку або виїмки. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений. В протокол обшуку або виїмки заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні.

Доказів звернення ФОП ОСОБА_1 до слідчого з клопотанням про надання йому копій документів, як і доказів відмови у задоволенні клопотання, позивачем не надано.

На виконання ухвали 26 вересня 2012 року про витребування відповідних доказів до слідчого відділу Полтавського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області надано первинні документи по взаємовідносинам за відповідний період, зокрема, виписки по рахунку через банківські установи та платіжні доручення (а.с. 205-206, т.1; 1-250, т. 2; 1-250, т.3; 1-44, т. 4).

Колегія суддів зазначає, що лише факт перерахування коштів не може бути беззаперечним доказом належного виконання сторонами договірних зобов'язань.

При цьому правильність формування податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування податкового кредиту навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Також суд першої інстанції правомірно не врахував як доказ реальності угоди між позивачем та його контрагентом та доказ використання придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності надані позивачем копії договорів з контрагентами - ТОВ фірма «Істок», ТОВ «Агротехнаб» (а.с. 51-54, т. 4), оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що саме товари, придбані у ТОВ "Каміонет ЛТД", були передані за вказаними договорами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач також є співзасновником та керівником ТОВ "Каміонет ЛТД", що підтверджується відомостями, які містяться в акті перевірки та не заперечувалось позивачем.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що наявність у позивача первинних документів бухгалтерського обліку, що формально відповідають вимогам закону, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції з придбання у ТОВ "Каміонет ЛТД" товарно-матеріальних цінностей, оскільки матеріалами справи не підтверджено наявність руху активів платника, наслідком чого було б отримання останнім економічної вигоди в результаті вчинення такої господарської операції.

Отже факт реальності проведених операцій щодо передачі товарно-матеріальних цінностей спірним контрагентом ФОП ОСОБА_1 не підтверджено, що свідчить про безтоварний характер згаданих операцій.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, виходячи з приписів ст. 19 Конституції України та приписів ст. ст. 69, 70, 71 КАС України, оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000641703 від 02.03.2012 року прийняте ДПІ у м. Полтаві на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, відповідає вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.

Позивач, в порушення вимог ч.1 ст. 71 КАС України, не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2012 року по справі № 2а-1670/4623/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2012р. по справі № 2а-1670/4623/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.