Рішення

від 13.07.2012 по справі 5016/979/2012(20/5)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2012 р. Справа № 5016/979/2012(20/5)

Господарський суд Миколаївської області у складi суду: суддi Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Атаманюк В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс-Трейд», пров. Яроша, 18, м. Харків, 61045;

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості за Договором поставки № 63 від 02.11.2010 року у сумі 24 819, 50 грн.

за участю представників сторін

від позивача Павлов В’ячеслав Ігоревич, довіреність б/н від 17.11.2010 року;

від відповідача ОСОБА_6, довіреність від 12.04.2010 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс-Трейд»звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами про стягнення з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості за договором поставки № 63 від 02.11.2010 року у сумі 24 819, 50 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.06.12 року порушено провадження у даній справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 19.06.12 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.06.12 року відкладено розгляд справи на 13.07.12 року.

13.07.2012 року на адресу господарського суду Миколаївської області від представника позивача ТзОВ «Укрімпекс-Трейд»надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковим погашенням заборгованості відповідачем у розмірі 500 грн., на доказ чого суду було надано банківську виписку від 19.06.2012 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За приписами ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необгрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному вигляді.

Розглянувши подану заяву, заслухавши думку представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність прийняття вказаної заяви, оскільки зменшення розміру позовних вимог в спірному випадку не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, судом розглядаються позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 13.07.12 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задоволити. В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що між сторонами у справі був укладений договір поставки № 63 від 02.11.2010 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу продукцію на основі отриманого від нього замовлення, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити замовлену продукцію на умовах вказаного договору.

Представник позивача вказав, що на виконання умов договору позивачем було поставлено товар відповідачеві протягом 2010-2012 років на загальну суму 247 125, 34 грн. згідно поданих видаткових накладних. Відповідачем частково сплачено отриманий від позивача товар на загальну суму 222 305, 84 грн. згідно банківських виписок.

В подальшому позивачем направлялась на адресу відповідача претензія із вимогою погашення боргу.

Станом на день звернення до суду із позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію становить 24 819, 50 грн., а станом на день розгляду справи 24 319, 50 грн. (з урахуванням проплати від 19.06.12 року на суму 500 грн. та заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Із посиланням на приписи ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 626 ЦК України, ст.ст. 180, 193, 225 ГК України представник позивача просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 24 319, 50 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.07.2012 року подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи платіжних доручень № 1173 від 19.06.2012 року про сплату 500 грн. та № 1314 від 13.07.2012 року про сплату 1292, 80 грн. В решті позовні вимоги представник відповідача визнав в повному обсязі.

Крім того, представником відповідача подано суду клопотання про розстрочку виконання рішення суду в порядку п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

02.11.2012 року між ТзОВ «Укрімпекс-Трейд» (постачальник) та ФОП ОСОБА_4 (покупець) був укладений договір поставки № 63, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти покупцю продукцію на основі отриманого від нього замовлення, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити замовлену продукцію на умовах даного договору (п. 1.1. Договору).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строку) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов договору сторонами погоджено, що продукція передається покупцю по накладній, у якій вказується кількість, номенклатура і ціна продукції що поставляється (п. 2.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що оплата покупцем кожної партії продукції при відвантаженні на умовах відстрочки платежу проводяться не пізніше 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту відвантаження продукції по відвантажувальним документам, а при відвантаженні на умовах передплати -шляхом здійснення передплати до моменту відвантаження продукції.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено наступне.

На виконання умов договору позивач відвантажив відповідачу протягом 2010-2012 років продукцію на загальну суму 247 125, 34 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи (арк. справи 17-34). Отримання товарно-матеріальних цінностей здійснювалось на підставі наявних у справі довіреностей (арк. справи 9-16).

Відповідач на виконання умов даного договору здійснив часткову оплату за одержану продукцію в сумі 222 305, 84 грн., що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи (арк. справи 35-103).

З поданих суду доказів вбачається, що сторонами було проведено звірку взаєморозрахунків за перший квартал 2012 року, за результатами якої складено Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 31.03.2012 року заборгованість відповідача складала 37 325, 29 грн. (арк. справи 104).

З моменту складення акту звірки взаєморозрахунків та звернення позивача до суду із позовом відповідачем було здійснено проплати на суму 12 505, 80 грн., що підтверджується банківськими виписками від 13.04.12 року на суму 1 000 року; від 07.05.12 року на суму 7 505, 80 грн.; від 10.05.12 року на суму 1 000 грн., від 22.05.12 року на суму 1 000 грн., від 23.05.12 року на суму 1 000 грн., від 24.05.12 року на суму 1 000 грн.(арк. справи 98-103).

Платіжним дорученням № 1173 від 19.06.12 року відповідачем здійснено оплату за отриману продукцію в сумі 500 грн. (у зв'язку з погашенням вказаної суми боргу позивач зменшив позовні вимоги) (арк. справи 132), а платіжним дорученням № 1314 від 13.07.12 року відповідачем здійснено оплату за отриману продукцію в сумі 1 292, 80 грн. (арк. справи 133).

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, право має бути порушене на момент подання позову.

Позовна заява надійшла до господарського суду Миколаївської області 05.06.2012 року, що підтверджується печаткою канцелярії суду. Сума боргу в розмірі 1 292, 80 грн. погашена відповідачем згідно платіжного доручення № 1314 від 13.07.12 року, тобто після порушення провадження у справі.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 1 292, 80 грн. провадження слід припинити.

Щодо решти суми заборгованості в розмірі 23 026, 70 грн. (24 319, 50 грн. -1 292, 80 грн.), то відповідачем не спростовано факту наявності вказаної заборгованості, як і не подано суду доказів оплати боргу. В матеріалах справ наявна копія претензії з вимогою про сплату боргу, однак доказів погашення боргу, як і доказів надання відповідача на претензію суду не подано (арк. справи 105).

Отже, обґрунтованими та підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 23 026, 70 грн. (24 319, 50 грн.-1 292, 80 грн.).

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 23 026, 70 грн. В частині стягнення 1 292, 80 грн. - провадження підлягає припиненню.

Щодо поданого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення суду на 5 місяців згідно поданого графіку, то слід зазначити наступне.

Подане клопотання мотивоване тим, що за час спільної діяльності жодних порушень договірних зобов'язань з боку відповідача допущено не було, однак у жовтні 2011 року виникла необхідність сплати до Державного бюджету України ліцензії на право здійснення торгівлі алкогольними напоями, яка не планувалась. Тобто, склалась ситуація пов'язана з відсутністю обігових коштів, а сплата всієї суми заборгованості одразу унеможливить подальшу фінансово-господарську діяльність. Аналіз фінансових можливостей свідчить про гарантовану спроможність проведення добровільного погашення боргу.

Представник позивача в судовому засіданні поклався у вирішенні вказаного питання на розсуд суду, зазначивши, що він не володіє інформацією щодо правової позиції його керівництва з приводу вказаного питання.

Розглянувши в судовому засіданні 13.07.12 року мотиви поданого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, спосіб та порядок виконання рішення суду по даній справі, суд вважає подану відповідачем заяву про розстрочку виконання рішення суду необґрунтованою, виходячи із наступного.

Згідно вимог ст. 129 Конституції України та ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на усій території України і виконуються у порядку, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Законодавець визначає, що господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою, однак не зобов'язаний у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення).

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини , що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом .

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи (п. 1.2, п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96. № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України").

В основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Винятковість обставин , які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Нормами чинного законодавства, зокрема ГПК України, не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити чи розстрочити виконання рішення.

Приписами ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, саме на відповідача в контексті приписів ст. 4-3, ст. 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як позивач, у разі наявності заперечень, має навести докази на їх (підстав) спростування.

Суд вважає, що розстрочка виконання рішення господарського суду може бути надана лише у виключних випадках, коли є достатньо доказів того , що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, суд зазначає, що обставини, якими відповідач обгрунтовує клопотання про розстрочку виконання судового рішення, не є винятковими, такими, що дійсно ускладнюють виконання судового рішення. Відсутність коштів у відповідача та невиконання своїх зобов'язань контрагентами відповідача не є такими винятковими обставинами, оскільки відповідно до приписів ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Крім того, заявником не надано жодного належного доказу підтвердження обставин, викладених в заяві, та необхідності розстрочки виконання рішення. Зокрема, відповідач належним чином не довів, що знаходиться у скрутному фінансовому становищі і не має достатньо коштів для виконання рішення по даній справі. Враховуючи вищевикладене, в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

При здійсненні розрахунку розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу з відповідача, судом також враховано наступне.

Відповідно до п 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Щодо судових витрат в частині припинення провадження у даній справі, то згідно із п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (відповідно до ГПК України - припинення провадження у справі).

Згідно із п. 4.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору).

За таких обставин, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 85, 63 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, про що позивачу слід видати ухвалу. Відповідачу слід відшкодувати позивачу 1 523, 87 грн. -витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 11, 15, 202, 509, 525, 526, 530, 610, 617, 629, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 22, 33, 34, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс-Трейд»до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором поставки № 63 від 02.11.2010 року у сумі 24 319, 50 грн.

Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1 (ІНН НОМЕР_1) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс-Трейд», пров. О. Яроша, 18, м. Харків, 61045 (код ЄДРПОУ 33477931, р/р 2600306400199 в ПАТ «Правекс Банк», м. Київ, МФО 321983):

- 23 026, 70 грн. (двадцять три тисячі двадцять шість грн. 70 коп.) -основного боргу за договором поставки № 63 від 02.11.2010 року;

- 1 523, 87 грн. (одна тисяча п'ятсот двадцять три грн. 87 коп.) -витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження в частині стягнення з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс-Трейд»1 292, 80 грн. (одна тисяча двісті дев'яносто дві грн. 80 коп.).

Повернути позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс-Трейд», пров. О. Яроша, 18, м. Харків, 61045 (код ЄДРПОУ 33477931, р/р 2600306400199 в ПАТ «Правекс Банк», м. Київ, МФО 321983) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 85, 63 грн. (вісімдесят п'ять грн. 63 коп.), про що видати ухвалу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.07.2012 року

Суддя Е. М. Олейняш