Ухвала

від 02.10.2012 по справі 2а-1670/5068/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1670/5068/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2012р. по справі № 2а-1670/5068/12

за позовом Малого приватного підприємства "Діапазон"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2012 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області № 0003401502/696 від 29.05.2012 р.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, в зв'язку з чим справа розглянута в письмовому провадженні відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, письмові заперечення на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Кременчуцької ОДПІ проведено перевірку МПП "Діапазон" з питання взаємовідносин з ПП "Індбуд" за періоди червень-липень 2010 року, вересень 2010 року, за наслідками якої складено акт. (том І, а.с.19-22)

За висновками перевірки позивачем порушено:

- ст.ст. 185, 187, 198, 201 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року, ч. 1,5 статті 203, п. 1.2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України в результаті чого по деклараціям з ПДВ за червень, липень, вересень 2010 року завищено податковий кредит на загальну суму 59 465,00 грн., в т.ч. за червень 2010 року - 10 013,60 грн.. липень 2010 року - 20 824,40 грн., вересень 2010 року - 28 627,00 грн. .

29.05.2012 р. Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0003401502/696, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 74 331,25 грн., в тому числі 59 465,00 грн. за основним платежем, 14 866,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями /том І, а.с.27/.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що висновки податкового оргнану щодо нікчемності господарських операції є необґрунтованими, а тому спірне рішення винесене відповідачем безпідставно з порушенням вимог закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

На підставі ч. 1 ст. 195 КАС України постанова переглядається в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 05.01.2010 р. МПП "Діапазон"(замовник) та ПП "Індбуд" (підрядник) укладено договір № 1 підряду /том І, а.с.61-62/, за яким підрядник згідно замовлення виконав ремонтно-монтажні роботи. Обсяг та вартість робіт письмово узгоджено сторонами шляхом складання кошторису на виробництво.

На підтвердження реального виконання угоди суду надано податкові накладні (том І а.с.28-29), рахунки-фактури № 75 (том І а.с.63, 85, 108).

Виконання робіт згідно договору підряду підтверджується довідками форми КБ2в за червень, липень, вересень 2010 року (том І, а.с.91-103, 113-138), довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ -3 за червень, липень вересень 2010 року (том І, а.с.66,89,111).

Оплата виконаних робіт проведена у безготівковий спосіб згідно платіжних доручень (том І а.с.86, 88. 110), списання коштів з рахунку позивача засвідчено банківськими виписками (том І а.с.64, 87, 109).

Подальше використання робіт, виконаних ПП "Індбуд", у господарській діяльності позивача підтверджено договором № 5/02 від 10.02.2010 р., укладеним між позивачем та фірмою "Укртатнафтасервіс", на виконання підрядних робіт, що додатково підтверджено рахунками-фактурами, податковими накладними, актами виконаних робіт форми КБ2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3; договором підряду № 0125/10з від 10.08.2010 р., укладеним між позивачем та Національним авіаційним університетом (том І, а.с.145-250, том ІІ а.с.1-51).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Подані позивачем документи первинної звітності не містять недоліків форми або змісту, що в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" спричиняють для них втрату сили доказового джерела. Вказані документи підтверджують виникнення у платника податків права на податковий кредит та спростовують висновки податкової перевірки про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції висновків відповідача про відсутність у ПП "Індбуд" трудових ресурсів, виробничого, транспортного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення будь-якого виду діяльності, не знаходження його за юридичною адресою, анулювання свідоцтва платника ПДВ 07.04.2011р., відсутності у контрагента позивача необхідних засобів та матеріалів, на підприємстві підрядника - працівників, колегія суддів вважає необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що ПП « Інбуд» має ліцензію на здійснення будівельної діяльності серії АВ №119938, видану Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України строком дії з 11.08.2006 р. по 11.08.2011 року (том І, а.с.143-144).

Отриманню вказаної ліцензії передує подання та державна перевірки встановлено переліку документів, зокрема, відомостей про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологію виробництва, інформаційно-правове, нормативно-технічне забезпечення, про наявну систему контролю якості виконання робіт. Тож факт отримання вказаної ліцензії свідчить про наявність у контрагента позивача необхідного обсягу трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного обладнання для здійснення вказаного виду діяльності.

Несплата ПДВ до бюджету контрагентом (контрагентами контрагента позивача), інші порушення податкового закону третіми особами, зокрема, відсутність за юридичною адресою, також не має наслідком нікчемність укладених угод та не свідчить про те, що угоди не мали реального характеру. Колегія суддів зазначає про неприпустимість подібного підходу, оскільки обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами або контрагентами його контрагента порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного виконання своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В даному випадку позивачем дотримано вимоги податкового закону, суми податку, сплачені в ціні придбаних товарів (послуг), підтверджені первинними документами, тому висновок суду першої інстанції про неправомірність рішення податкового органу є правильним.

Між тим, несприятливі фінансові наслідки, призначені позивачу спірним рішенням відповідача, фактично засновані на визнані нікчемними договорів між позивачем та його контрагентом.

Слід зазначити, що порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Положення вказаних законів не містили і не містять норм, які б наділяли позивача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Тож висновки про нікчемність укладених позивачем угод є перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному податковим органом акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не надав судових рішень про визнання вчинених позивачем правочинів фіктивними та не навів інших доказів фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

При встановленні в правочині між сторонами ознак, передбачених ст. 228 ЦК України, слід враховувати суб'єктивну сторону правопорушення, виражену вольовим та інтелектуальним наміром порушити публічний порядок. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів, щодо знищення, пошкодження майна незаконного заволодіння ним тощо. Посилання на подібні документи в акті податкової перевірки відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно обмежив право платника ПДВ на отримання законно набутого та підтвердженого податкового кредиту. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не спростував доказів на користь вмотивованості позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2012 р. прийнята відповідно до чинних положень матеріального і процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.2 ч.1 ст.197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2012р. по справі № 2а-1670/5068/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б. Судді (підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.