Постанова

від 10.08.2012 по справі 2а-1670/5068/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/5068/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

при секретарі - Чухліб Г.О.,

за участю: представника позивача -ОСОБА_1,

представника відповідача -ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства "Діапазон" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

30 липня 2012 року позивач ОСОБА_3 приватне підприємство "Діапазон" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач порушив права та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин через безпідставне збільшення суми грошових зобов'язань за платежами податок на додану вартість.

Підставою прийняття оспорюваного у справі податкового повідомлення-рішення став ОСОБА_4 перевірки № 863/15-222/13957774 від 18.04.2012 року складений на підставі проведеної Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією позапланової виїзної перевірки МПП "Діапазон" з питання взаємовідносин з ПП "Індбуд" за період червень-липень 2010 року. За результатами перевірки, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0003401502/696 від 29.05.2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 59465,00 грн. та штрафні санкції 14866,25 грн.

ОСОБА_4 перевірки 863/15-222/13957774 від 18.04.2012 року про заниження податку на додану вартість у сумі 59465,00 грн. позивач вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються належним виконанням сторонами умов договорів і первинними бухгалтерськими документами. Зауважує, що ПП "Індбуд" на момент здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника податку на додану вартість. Господарські операції із вказаним контрагентом носили реальний характер та повністю відображені в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, оформлених у відповідності до чинного законодавства. Позивач, не погоджуючись з висновками податкової інспекції викладеними в ОСОБА_4 перевірки. Зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні. У своїх письмових запереченнях зазначав, що у контрагента позивача ПП "Індбуд" відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). На думку податкового органу, операції із надання підрядних робіт не носили реального характеру, послуги не надавалися. У зв'язку з цим, за результатами перевірки, позивачу було збільшено суму грошових зобов'язань за платежем з податку на додану вартість у розмірі 74331,25 грн., у тому числі 59465,00 грн. за основним платежем, 14866,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що мале приватне підприємство "Діапазон" зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 13957774, про що видане свідоцтво серії А00 №683655, копія якого наявна у матеріалах справи /том І, а.с.8/.

ОСОБА_3 приватне підприємство "Діапазон" є платником податку на додану вартість з 04.071997 року згідно свідоцтва №23539177, серії НВ №302367, копія якого наявна у матеріалах справи /том І, а.с.10/.

У період з 04.04.2012 року по 10.04.2012 року працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено перевірку малого приватного підприємства "Діапазон" (код ЄДРПОУ 13957774) з питання взаємовідносин з ПП "Індбуд" ( код ЄДРПОУ 34411735) за період з червень-липень 2010 року, вересень 2010 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено ОСОБА_4 від №863/15-222/13957774 /том І, а.с.19-22/, у якому зафіксовано порушення:

- ст.ст. 185, 187, 198, 201 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року, ч. 1,5 статті 203, п. 1.2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України в результаті чого по деклараціям з ПДВ за червень, липень, вересень 2010 року зменшується податковий кредит на загальну суму 59465,00 грн., в т.ч. за червень 2010 року - 10013,60 грн.. липень 2010 року - 20824,40 грн., вересень 2010 року - 28627,00 грн. .

Відповідно висновків ОСОБА_4 перевірки, порушення податкового законодавства виникло у зв'язку із тим, що у контрагента позивача ПП "Індбуд" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне обладнання, сировина, матеріали для здійснення будь-якого виду діяльності. ПП "Індбуд" не знаходиться за юридичною адресою, 07.04.2011 року анульовано свідоцтво платника ПДВ. /том І, а.с. 20/.

В ході проведення перевірки, податковим органом не встановлено факту надання послуг від підрядника ПП "Індбуд" до замовника МПП "Діапазон", у зв'язку з відсутністю у підрядника необхідних засобів та матеріалів, крім того, на підприємстві підрядника працівники відсутні, що на думку відповідача, є неможливим для виконання зазначених замовником робіт згідно актів їх виконання /том І, а.с. 21/.

На підставі ОСОБА_4 перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0003401502/696 від 29.05.2012 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 74331,25 грн., в тому числі 59465,00 грн. за основним платежем, 14866,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями /том І, а.с.27/.

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню 0003401502/696 від 29.05.2012 року, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням податкового кредиту, зокрема, в контексті виконання підрядних робіт, регулюються статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції цих актів на час відображення спірних операцій в податковому обліку), статтями 198, 201 Податкового кодексу України.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд також зазначає, що відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому, відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього Закону право на нарахування податку та складення податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку на додану вартість до дати його анулювання.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

При цьому підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту "а " пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку /пункт 198.1. статті 198 Податкового кодексу України/.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6. статті 198 цього ж Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на викладені положення Кодексу та Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Господарські відносини позивача (Замовник) з ПП "Індбуд" (Підрядник) ґрунтувалися на підставі договірних відносин з виконання підрядних робіт на об'єктах, визначених у договорах.

Так, судом встановлено, що 05 січня 2010 року між МПП "Діапазон" та ПП "Індбуд" укладено договір № 1 /том І, а.с.61-62/, згідно пункту 1.1. умов якого за дорученням Замовника Підрядник зобов'язується виконати ремонтно-монтажні роботи. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що об'єм та вартість робіт, передбачених п.1.1 даного Договору письмово узгоджується сторонами та складається кошторис на виробництво робіт.

За наслідками здійснення господарських операцій із ПП "Індбуд", позивачу виписані податкові накладні № 137 від 30.06.2010 року, № 168 від 30.07.2010 року, № 593 від 30.09.2010 року /том І а.с.28-29/, рахунки-фактури № 75 від 30.06.2010 року, № 81 від 30.07.2010 року, № 66 від 30.09.2010 року / том І а.с.63, 85, 108/.

Зазначені податкові накладні оформлені згідно вимог підпункту 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підписані та скріплені печаткою контрагента позивача ПП "Індбуд" (код ЄДРПОУ 34411735), яке на момент їх видачі знаходилося в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстровано платником ПДВ, із ОСОБА_4 перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Оплата проведена у безготівковій формі згідно платіжних доручень № 227 від 08.07.2010 року, № 273 від 10.08.2010 року № 358 від 06.10.2010 року /том І а.с.86, 88. 110/ та підтверджується виписками по банківському рахунку / том І а.с.64, 87, 109/.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем надані акти виконаних робіт форми КБ2в за червень, липень, вересень 2010 року /том І, а.с.91-103, 113-138/; довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ -3 за червень, липень вересень 2010 року /том І, а.с.66,89,111 /.

Зазначені документи були досліджені у судовому засіданні, зі змісту судом встановлено перелік виконаних робіт, а також у якій кількості та яким чином визначалася калькуляція за виконані роботи.

Представником позивача залучено до матеріалів справи копії документів на підтвердження використання виконаних ПП "Індбуд" робіт у господарській діяльності позивача, а саме договір № 5/02 від 10.02.2010 року укладений між позивачем та фірмою "Укртатнафтасервіс" на виконання підрядних робіт, рахунки-фактури, податкові накладні, акти виконаних робіт форми КБ2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3; договір підряду № 0125/10з від 10.08.2010 року, укладений між позивачем та Національним авіаційним університетом /том І, а.с.145-250, том ІІ а.с.1-51/.

Контрагент позивача ПП "Індбуд" має ліцензію на здійснення будівельної діяльності серії АВ №119938, виданої Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України строком дії з 11 серпня 2006 року по 11 серпня 2011 року /том І, а.с.143-144/.

Суд зауважує, що факт отримання ліцензії свідчить про наявність у контрагента позивача ПП "Індбуд" необхідного обсягу трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного обладнання для здійснення вказаного виду діяльності, оскільки отриманню ліцензії передує подання ряду документів, зокрема, відомостей про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологію виробництва, інформаційно-правове, нормативно-технічне забезпечення, про наявну систему контролю якості виконання робіт.

Також, суд наголошує на тому, що за змістом Статуту МПП "Діапазон" одним із видів діяльності товариства є будівельна діяльність /том І, а.с. 11-16/.

Позивачем до матеріалів справи долучено копію довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, згідно якої одним із видів діяльності позивача за КВЕД 45.21.1 є будівництво будівель /том І, а.с.140/.

Отже, укладення платником податків договорів підряду відповідає меті та змісту господарської діяльності товариства.

В тексті ОСОБА_4 перевірки відсутні дані про аналіз працівниками податкового органу первинної документації щодо даних операцій, натомість робиться висновок про те, що угоди між платником податку МПП "Діапазон" та його контрагентом ПП "Індбуд" не мали реального характеру, а вчинялися вона без мети реального настання правових наслідків з метою включення платником податку відповідних до сум до складу податкового кредиту та до складу валових витрат.

З огляду на викладене, суд вважає, що податковий орган не перевірив у належний спосіб дійсність відповідних фінансово-господарських операцій.

Виконання договорів характеризується дотриманням кожною стороною його умов, сторони в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, один до одного претензій не мають, а отже договори між ними укладені та виконані у встановленому законом порядку.

Слід зазначити, що Податковий кодекс України та Закон "Про податок на додану вартість" не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів.

Реальність господарських операцій позивача з ПП "Індбуд" підтверджується первинними та іншими документами, копії яких наявні у справі та були досліджені судом під час розгляду справи.

Щодо посилань податкової інспекції на нікчемність договору поставки товару, укладеного між позивачем та ПП "Індбуд", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб ПП "Індбуд".

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

З огляду на викладене податковий орган безпідставно та протиправно поставив під сумнів розмір податкового кредиту, задекларованих позивачем по взаємовідносинам з ПП "Індбуд".

Суд зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності ПП "Індбуд" не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним податкового повідомлення-рішення 0003401502/696 від 29.05.2012 року.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 0003401502/696 від 29.05.2012 року обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) /том І, а.с.2/.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Малого приватного підприємства "Діапазон" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області № 0003401502/696 від 29 травня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Малого приватного підприємства "Діапазон" (код 13957774) витрати по сплаті судового збору в розмірі 743,35 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 15 серпня 2012 року.

Суддя Г.В. Костенко