Постанова

від 06.11.2012 по справі 20/116-10/4

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2012 р. Справа № 20/116-10/4

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової -головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач за участю представників: позивачаПоліщук В.А., дов. від 28.03.2011р. відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6 дов. від 05.06.2012р. - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) третіх осібне з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 року у справі№ 20/116-10/4 Господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-експериментальний виробничий центр "Олімп" до - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5; - Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Києво-Святошинський відділ Київської обласної філії "Центр ДЗК"; - Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області провизнання договору оренди земельної ділянки недійсним та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

02.08.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дослідно-експериментальний виробничий центр "Олімп" звернулось до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення 26 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 9 від 27 березня 2009 року "Про передачу в оренду земельної ділянки в с. Соф. Борщагівка ПП ОСОБА_5"; про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2009 року (за реєстром № 1001) терміном на 49 років, розташованої у АДРЕСА_1, підписаного між Софіївсько-Борщагівською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5; про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачу, відновивши межу між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, перенісши межі на вулиці Пролетарській по лінії 1-17 на 3,26 м та по лінії 15-16 на 3,26 м. в сторону Фізично особи-підприємця ОСОБА_5 шляхом перенесення огорожі та знесення частини споруди (будівлі), яка знаходиться на земельній ділянці позивача, тобто, відновити межі згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 11.11.1998 року серії ІІ-КВ № 001326 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог т.2, а.с.144-146).

Позов подано з тих підстав, що Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 за спірним рішенням та договором надано земельну ділянку за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в законному користуванні позивача, за відсутності згоди позивача на вилучення земельної ділянки та без погодження з позивачем як суміжним землекористувачем меж земельної ділянки, тобто, з порушенням приписів статей 123, 124, 125, 126, 198 Земельного кодексу України (у відповідній редакції), статей 6, 15 Закону України "Про оренду землі".

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.03.2012 року (суддя Щоткін О.В.) позовні вимоги задоволені повністю, визнано незаконним та скасовано рішення 26 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 9 від 27 березня 2009 року "Про передачу в оренду земельної ділянки в с. Соф. Борщагівка ПП ОСОБА_5"; визнано недійсним договір оренди від 14.09.2009 року (за реєстром № 1001) терміном на 49 років земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1, підписаного між Софіївсько-Борщагівською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5; про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачу, відновивши межу між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, перенісши межі на вулиці Пролетарській по лінії 1-17 на 3,26 м та по лінії 15-16 на 3,26 м. в сторону Фізично особи-підприємця ОСОБА_5 шляхом перенесення огорожі та знесення частини споруди (будівлі), яка знаходиться на земельній ділянці позивача, тобто, відновити межі згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 11.11.1998 року серії ІІ-КВ № 001326; з відповідачів стягнуто на користь позивача 85 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне-забезпечення судового процесу, 2000 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 року (судді: Куксова В.В. - головуючий, Коршун Н.М., Чорногуз М.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення господарських судів у даній справі, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: справу розглянуто за відсутності відповідачів, не повідомлених належним чином про час та місце судового засідання; порушено принципи змагальності та рівності сторін, передбачені статтями 4-2 та 4-3 Господарського процесуального кодексу України; всупереч статті 34 Господарського процесуального кодексу України судами взято до уваги недопустимі докази, що не відповідають вимогам статей 7, 10, 14 Закону України "Про судову експертизу"; висновки судів щодо змісту прав позивача щодо спірної земельної ділянки не ґрунтуються на матеріалах справи, не враховують приписів статті 22 Земельного кодексу Української РСР; обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає положенням статті 16 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України.

У судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив її доводи повністю, посилаючись на встановлення судом всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору у даній справі.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування норм права в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, рішенням Виконкому Софіївсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів № 9 від 29.04.1998 року "Про надання в постійне користування земельної ділянки дослідно-експериментальному центру "Олімп" для розміщення виробничої бази в зв'язку з передачею виробничих фондів та приміщень" із складу земель Виробничого кооперативу "Світанок" вилучено та надано в постійне користування Дослідно-експериментальному виробничому центру "Олімп" земельну ділянку площею 0,14 га забудованих земель під розміщення виробничої бази у зв'язку з передачею виробничих фондів та приміщень; за змістом копії Державного акта на право користування землею І-КВ № 003411 рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.10.1996 року № а123 Виробничому кооперативу "Світанок" було надано в постійне користування для виробничих потреб 0,14 га землі.

11.11.1998 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Дослідно-експериментальний виробничий центр "Олімп" видано Державний акт ІІ-КВ № 001326 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,14 га по АДРЕСА_2.

Також судами встановлено, що рішенням 26 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського р-ну Київської області від 27.03.2009 року Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 було надано у строкове платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 0,04 га, строком на 49 років під розміщення тимчасової споруди для діагностики автотранспортних засобів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в межах с. Софіївська Борщагівка, кадастровий номер земельної ділянки 3222486201:01:039:0099.

На підставі вказаного рішення 14.04.2009 року Софіївсько-Борщагівської сільською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір оренди земельної ділянки, за яким в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0400 га (забудовані землі) строком на 49 років з правом викупу.

За наслідками проведення Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 22.10.2010 року судово-технічної експертизи у справі № 20/116-110 складено висновок, яким встановлено невідповідність фактичних розмірів в довжинах ліній земельної ділянки, що перебуває в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВЦ "Олімп", плану зовнішніх меж згідно з Державним актом серії ІІ-КВ № 001326 на право постійного користування землею від 11.11.1998 року, а також встановлено, що земельна ділянка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 накладається на земельну ділянку Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВЦ "Олімп", площа накладення складає 0,0036 га; станом на 18.03.2011 року на земельній ділянці Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 побудовано споруду, яка повністю займає вказану площу накладення земельних ділянок.

Судами зазначено, що відповідні обставини справи щодо накладення земельної ділянки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВЦ "Олімп" підтверджуються також змістом акта № 97/01 від 28.10.2011 року, складеного Головним управлінням Держкомзему у Київській області за наслідками перевірки дотримання вимог земельного законодавства, висновками Товариства з обмеженою відповідальністю "Екер" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Азімут" при виконанні технічної документації для відведення земельної ділянки ОСОБА_5

На підставі зазначених матеріалів справи суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 площею 0, 04 га , надана в орендне користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, межує із земельною ділянкою, що надана 1998 року в користування "Дослідно-експериментальний виробничий центр "Олімп", однак при встановленні зовнішніх меж земельної ділянки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на місцевості не здійснено погодження меж з суміжними землекористувачами, в тому числі з позивачем; земельна ділянка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 площею 0,04 га частково накладається на земельну ділянку позивача, тобто частину спірної земельної ділянки Софіївсько-Борщагівською сільською радою надано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 за рахунок земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні позивача, без його згоди на вилучення земельної ділянки; зазначена земельна ділянка використовується відповідачем.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

За статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів; відповідно статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення дії, яка порушує право, визнання незаконними рішення дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також інший спосіб, встановлений законом або договором (статтями 387, 391 Цивільного кодексу України).

Обраний спосіб захисту порушеного права повинен відповідати змісту порушення права та забезпечувати відновлення порушеного права позивача за наслідками задоволення позовних вимог.

У відповідності до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, за умови порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

За приписами пункту 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами статей 123, 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; водночас право попереднього землекористувача на земельну ділянку (її частину) може бути припинено лише за встановлених законодавством підстав.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи.

Звернувшись з даним позовом, позивач вказав, що його права порушуються прийняттям спірного рішення та укладенням спірного договору оренди земельної ділянки, якими до складу об'єкту оренди віднесено частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача, без його згоди; також на підставі спірних рішення та договору Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 вчинив дії з використання частини належної позивачу земельної ділянки, звівши на ній споруду, чим перешкоджає законному користуванню позивача.

За частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; при цьому змістом правочину є, зокрема, права та обов'язки його сторін.

Статтею 3 Цивільного кодексу України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Визначення у правочині прав та обов'язків сторін щодо об'єкта правочину в порушення законних прав третьої особи щодо цього об'єкта (його частини) суперечить приписам статей 3, 13 Цивільного кодексу України, статей 140-149 Земельного кодексу України, що вірно враховано господарськими судами попередніх інстанцій.

Відтак слід зазначити, що обрані позивачем способи захисту порушеного права цілком узгоджуються з способами, передбаченими чинним законодавством, забезпечують відновлення прав позивача відповідно до змісту наведених ним порушень, а доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Судова колегія відзначає, що судами вірно взято до уваги рішення Виконкому Софіївсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів № 9 від 29.04.1998 року та Державний акт ІІ-КВ № 001326 на право постійного користування землею від 11.11.1998 року як належні докази, що підтверджують зміст прав позивача щодо спірної земельної ділянки; розгляд питання щодо додержання приписів законодавства при наданні земельної ділянки в користування позивачу виходить за межі предмету даного спору.

Посилаючись на невідповідність положенням законодавства висновку судово-технічної експертизи у справі № 20/116-110, складеного Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 22.10.2010 року, скаржник не врахував, що часткове накладання земельної ділянки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 площею 0,04 га на земельну ділянку позивача, підтверджується також сукупністю інших доказів, а саме даними акта № 97/01 від 28.10.2011 року, складеного Головним управлінням Держкомзему у Київській області за наслідками перевірки дотримання вимог земельного законодавства, висновками Товариства з обмеженою відповідальністю "Екер" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Азімут" при виконанні технічної документації для відведення земельної ділянки ОСОБА_5; відповідні докази не містять взаємних суперечностей та не спростовані скаржником.

Доводи касаційної скарги про розгляд господарськими судами справи за неналежного повідомлення відповідачів не підтверджуються відповідним доказами та не можуть бути взяті до уваги.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають статтям 43, 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційному поданні, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 року у справі № 20/116-10/4 Господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді : Н. Волковицька

Л. Рогач