Постанова

від 06.11.2012 по справі 19/38/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

06 листопада 2012 року Справа № 19/38/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі Бугай Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Вікторія" та товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатрейд" на рішення господарського суду Вінницької області у справі №19/38/2012/5003 від 31.07.12 р.

за позовом приватного акціонерного товариства "Вікторія", смт.Великодолинське, Овідіопольський район, Одеська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатрейд", м.Вінниця

про стягнення 254245,64 грн. заборгованості

За участю представників:

Позивача - Вонсович Діана Валентинівна ( довіреність № б/н від 29.08.2012 р. )

Відповідача - не з'явився

Відповідно до розпорядження голови Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 р. у справі № 19/38/2012/5003 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., Філіпова Т.Л.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 31.07.2012 р. у справі №19/38/2012/5003 (суддя Яремчук Ю.О.) позов приватного акціонерного товариства "Вікторія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатрейд" про стягнення 254245,64 грн. заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатрейд" на користь приватного акціонерного товариства "Вікторія" 132 062,03 грн. сума основного боргу; 8922,86 грн. пені; 2 063,57 грн. інфляційних втрат; 1 745,60 грн. 3 % річних; 2 895,88 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 року.

Позивач в доказ позовних вимог, а саме в підтвердження поставки товару, надав видаткові накладні: № Б - 2655 від 25.08.2011 року на суму 23 821,80 грн.; № Б - 2656 від 25.08.2011 року на суму 23136.00 грн.; № Б- 2939 від 20.09.2011 року на суму 23677,20 грн.; № - Б 2940 від 20.09.2011 року на суму 2892,00 грн.; № Б - 3133 від 06.10.2011 року на суму 3348.00 грн.; № Б- 3134 від 06.10.2011 року на суму 2238,00 грн.; № Б -3 593 від 16.11.2011 року на суму 20 619,60 грн.; № Б- 3594 від 16.11.2011 року на суму 955,80 грн.; № Б 3826 від 01.12.2011 року на суму 41051,52 грн.; № Б - 3827 від 01.12.2011 року на суму 17412,00 грн.; № Б - 4096 від 20.12.2011 року на суму 36959,63 грн.; № Б - 4097 від 20.12.2011 року на суму 5190,00 грн.; № Б - 4205 від 27.12.2011 року на суму 22845,60 грн.; № Б - 4206 від 27.12.2011 року на суму 18 248,40 грн.; № Б - 0628 від 21.03.2012 року на суму 10482,00 грн.

Доказом поставки товару є також товарно-транспортні накладні, які наявні в матеріалах справи.

Суд дослідивши дані накладні встановив, що певні накладні не можуть бути прийняті судом як доказ поставки товару згідно договору, а саме в накладних № Б - 3133 від 06.10.2011 року на суму 3348.00 грн.; № Б- 3134 від 06.10.2011 року на суму 2238,00 грн.; № Б 3826 від 01.12.2011 року на суму 41051,52 грн.; № Б - 3827 від 01.12.2011 року на суму 17412,00 грн.; № Б - 4097 від 20.12.2011 року на суму 5190,00 грн.; № Б - 4205 від 27.12.2011 року на суму 22845,60 грн.; № Б - 4206 від 27.12.2011 року на суму 18 248,40 грн.; № Б - 0628 від 21.03.2012 року на суму 10482,00 грн. відсутні належні докази їх оформлення, а саме відсутня печатка відповідача, тобто накладні не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктам 2.4 та 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Тому, враховуючи викладене позов в частині основного боргу підлягає задоволенню в сумі 132 062,03 грн., тобто задоволена сума боргу, яка виникла по видатковим накладним № Б - 2655 від 25.08.2011 року на суму 23 821,80 грн.; № Б - 2656 від 25.08.2011 року на суму 23136.00 грн.; № Б- 2939 від 20.09.2011 року на суму 23677,20 грн.; № - Б 2940 від 20.09.2011 року на суму 2892,00 грн.; № Б -3 593 від 16.11.2011 року на суму 20 619,60 грн.; № Б- 3594 від 16.11.2011 року на суму 955,80 грн. ;№ Б - 4096 від 20.12.2011 року на суму 36959,63 грн.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 12509,13 грн. пені, 2453,98 грн. 3% річних, 2604,50 грн. інфляційних втрат.

Внаслідок задоволення позову частково, суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій, тому задоволенню підлягає 8 922,86 грн. пені; 2 063,57 грн. інфляційних втрат, 1 745,60 грн. 3% річних (т.2 арк.справи 156-162).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - приватне акціонерне товариство "Вікторія" подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині відмови у позові скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

В апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що згідно умов договору поставки №20/12-10 від 20.12.2010 р., а саме п.п.1.1, 4.4 постачальник зобов»язується передати у власність покупця продовольчі товари, а покупець зобов»язаний прийняти товар і оплатити його на протязі 45 календарних днів з моменту передачі товару покупцеві, що підтверджується датою підписання видаткової накладної.

Як докази поставки та отримання товару відповідачем, позивач надав суду видаткові та товарно-транспортні накладні. При цьому, суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги надані позивачем видаткові накладні, мотивуючи це відсутністю доказів їх оформлення, а саме відсутністю на них печатки відповідача.

Також позивач вказує, що зазначені видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами, містять всі необхідні реквізити, передбачені п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р.

Згідно п.2.5 вищезгаданого Положення , документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Таким чином, відсутність печатки на видаткових накладних, за наявності підпису на них відповідальної особи та складського штампу, не є підставою для неприйняття їх судом як доказу.

Скаржник також зазначає, що при вирішенні оскаржуваного рішення, судом неповно з'ясовано обставини справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального права ( т.2 арк.справи 3-4).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатрейд" також подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2012 року в частині задоволення позову скасувати, у задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Вікторія»до товариства з обмеженогю відповідальністю «Альфатрейд»відмовити повністю.

В апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції невмотивовано відхилив законне та обґрунтоване клопотання відповідача від 31.07.2012 р. про зупинення провадження у справі, аргументуючи це тим, що відповідач «не навів обставин, які могли б бути підставою для зупинення провадження у даній справі та не підтвердив їх доказами». Однак, сторона відповідача вважає таку правову позицію суду першої інстанції помилковою, оскільки нею виконано обидві необхідні умови для зупинення провадження у справі у повному обсязі, виходячи із системного правового аналізу положень частини 1 статті 79 ГПК України та пункту 3-16. Постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., підставою для зупинення провадження у справі необхідно дві умови: 1) наявність пов'язаної справи, що може вплинути на оцінку доказів по даній справі; 2) подання доказів про існування такої справи.

Також відповідач вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що договір поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р. є дійсним, при цьому мотивував таке переконання положеннями п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України. Помилковість позиції суду полягає в тому, що згаданим положенням процесуального закону надається повноваження суду визнати недійсним, а не визнавати дійсним та таким, що відповідає положенням закону. Крім того, суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог. При цьому позивачем не заявлялась вимога про визнання договору дійсним, а від так давати такому договору юридичну оцінку є протиправним. Чинним законом передбачається один-єдиний випадок виходу суду за межі позовних вимог - на підставі поданого заінтересованою стороною відповідного клопотання відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Проте, в порушення ч. 1 ст. 265 ГК України сторонами в договорі поставки №20/12-10 від 20.12.2010 р. не визначено строку поставки товарів, не визначено відповідальність відповідача у разі не поставки товару, поставки не у строк або поставки товару неналежної якості.

Однак, в порушення ст. 266 ГК України у договорі поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р. не визначено товар, який є предметом поставки -родовими ознаками, а саме виробів з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках, не визначена загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами. Окремо слід зауважити, що між сторонами взагалі не підписувалась специфікація до договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р., в якій чітко б зазначався товар, який підлягає поставці та його ідентифікуючі характеристики, хоча це є прямим порушення закону та звичаїв ділового обороту.

Умова пункту 1.2 договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р. про те, що кількість товару визначається у накладній суперечить закону, оскільки відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»накладна є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт передачі товару продавцем/постачальником та отримання товару покупцем, а не носить зобов'язальний характер відповідно до договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р. щодо кількості, якості, асортименту і т.д. За таких обставин, фактично унеможливлюється пред'явлення позивачем до відповідача будь-яких претензій/вимог щодо невідповідності поставленого товару кількості, асортименту визначених у договорі, оскільки таких умов як зазначалось вище в порушення положень закону взагалі немає. А тому такі господарські зобов'язання виходячи із правової природи поставки не можуть вважатися поставкою за договором поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р.

Статтею 42 Конституції України регламентовано, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Однак, в порушення статті 42 Конституції України, статті 42 ГК України, ч. 1 статті 43 ГК України у договорі поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р. незаконно обмежено позивача реалізовувати своє право на підприємництво, зокрема і шляхом продажу товарів, які він отримає від відповідача. Відповідно до пункту 1.3. договору поставки №20/12-10 від 20.12.2010 р., позивач має право здійснювати продаж товару тільки в межах м. Вінниці та Вінницької області.

Пунктом 6.1. договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р. передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар позивач сплачує відповідачу неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення виконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Додатково до пені позивач сплачує відповідачеві штраф у розмірі 5% від вартості несплаченого товару, за кожен день прострочення.

Виходячи із положень статті 549 ЦК України, лише пеня обчислюється у відсотках за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, а штраф сплачується одноразово, у відсотковому співвідношенні від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Проте, в порушення ст. 549 ЦК України, у договорі поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р. визначено, що додатково до пені позивач сплачує відповідачеві штраф у розмірі 5% від вартості несплаченого товару, за кожен день прострочення.

Таким чином, виходячи із правової позиції суду першої інстанції договір поставки може обмежувати у праві на здійснення підприємницької діяльності, предмет договору у вигляді специфікації не є істотною умовою, строк поставки також не є істотною умовою, мало того виявляється штраф за порушення зобов'язання нараховується неодноразово, а за кожен день прострочки, тобто судом ототожнено штраф та пеню як однакові поняття. Проте, така позиція прямо суперечить імперативним нормам матеріального права, які регулюють правила здійснення підприємницької діяльності, поставки, відповідальність за порушення зобов'язань та ніким не можуть бути змінені.

Також відповідач зазначає, що позивач мотивує свої позовні вимоги посилаючись на положення договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р. Проте, така мотивація є абсолютно необгрунтованою та безпідставною. Як вбачається із видаткових накладних, що значаться в матеріалах справи, відсутні будь-які посилання на договір поставки №20/12-10 від 20.12.2010 р. Таким чином, стверджувати, що саме на підставі даного правочину між сторонами здійснювалась купівля-продаж товару є необгрунтовано. Позивачем не наданого жодного належного та допустимого доказу, як це регламентовано ст. 34 ГПК України, на підтвердження того, що сторони приступили до виконання згаданого правочину та пов'язали себе взаємними зобов'язаннями скерованими на виконання даного договору.

Позивач також здійснював передачу товару не на виконання договору поставки №20/12-10 від 20.12.2010 р., оскільки у документах відсутнє посилання на зміст господарської операції, що в свою чергу є прямим підтвердженням того, що передача товару здійснювалась на позадоговірних умовах.

Мало того, відповідачем здійснювалась оплата отриманого товару на підставі договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р., що в черговий раз дає підстави безапеляційно стверджувати, що позивачем помилково обґрунтовуються позовні вимоги до відповідача умовами договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 р.

За таких обставин вимога про сплату пені є безпідставною, оскільки відповідно до статті 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Між сторонами не було укладено правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання за накладними зазначеними у позові. Крім того, у накладних про поставку товару також не зазначено, що зобов'язання забезпечено пенею.

Відповідач вказує, що з огляду на те, що між сторонами здійснювалась без договірна поставка товару, тому говорити про порушення права позивача необгрунтовано, оскільки строк виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару не встановлений, а від так і порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача не відбулось.

Також відповідач зазначає, що вимога про стягнення індексу інфляції та 3% річних не має належної правової мотивації, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так-як прострочення грошового зобов'язання не було, тому задовольняти вимогу про стягнення індексу інфляції та 3% річних безпідставно.

Скаржник також зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням положень матеріального права (т.2 арк.справи 15-21).

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду у справі №19/38/2012/5003 від 27.08.2012 р. апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Вікторія" та товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатрейд" прийнято до провадження, справу призначено до слухання (т.2 арк.справи 1-2).

Відповідно до розпорядження в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 р. у справі №19/38/2012/5003 автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Бригінець Л.М., суддя Демидюк О.О. У зв»язку з перебуванням судді Демидюк О.О. у відпустці, склад колегії змінено, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Бригінець Л.М., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду у справі №19/38/2012/5003 від 12.09.2012 р. у зв»язку з поданням у судовому засіданні 12.09.2012р. представником відповідача заяви про продовження розгляду апеляційних скарг у більш тривалий строк, строк розгляду апеляційних скарг продовжено до 12.11.2012 р. та відкладено їх розгляд на 06.11.2012 р. (т.2 арк.справи 41-42).

Представник відповідача подав через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду 12.09.2012 р. клопотання про зупинення провадження у справі (т.2 арк.справи 30-32).

Своє клопотання відповідач обгрунтовує тим, що господарським судом Одеської області порушено провадження у справі №5017/2106/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд»до приватного акціонерного товариства «Вікторія»про визнання недійсним договору поставки №20/12-10 від 20.12.2010 року на підставі якого заявлено позов про стягнення заборгованості і рішення місцевого господарського суду переглядається в апеляційній інстанції

Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки воно є необґрунтованим і безпідставним, і свідчить лише про зловживання своїми процесуальними правами з боку відповідача шляхом затягування розгляду справи в апеляційній інстанції.

Крім цього представником позивача у судовому засіданні 06.11.2012 року було представлено копію рішення господарського суду Одеської області від 25.10.2012 року у справі №5017/2106/2012, яким у позові ТзОВ «Альфатрейд»до ПАТ «Вікторія»про визнання недійсним договору поставки №20/12-10 від 20.12.2010 року відмовлено.

Представник позивача в судовому засіданні 06.11.2012 р. підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечив проти апеляційної скарги відповідача. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

20 грудня 2010 року між сторонами укладено договір поставки № 20/12-10 ( далі договір).

Відповідно до п.1.1. договору - постачальник зобов'язується передати у власність покупця продовольчі товари ( далі товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його згідно умов даного договору.

Відповідно до п.1.2. договору - повне найменування, кількість, асортимент, ціна одиниці товару, а також сума партії товару вказуються в видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною даного договору. Товар згідно договору передається покупцеві товарними партіями розмір яких визначається партією товару зазначеного в одній видатковій накладній.

Відповідно до п.2.1. договору - повне найменування, кількість, асортимент партії товару визначається покупцем в заявці, яка направляється постачальнику електронною поштою або/ факсом/ або телефоном. Постачальник має право затвердити подану заявку покупця або самостійно внести в її зміст корегування залежно від фактичної наявності товару на складі постачальника.

Згідно п.2.2. договору - загальна кількість товару, який передається згідно п.1.1., визначається як сума одиниць товару вказаних у всіх видаткових накладних, згідно яких провадилась передача товару покупцеві в рамках договору. Одиниця виміру кількості товару: пляшка, упаковка.

П.3.1. договору передбачено, що транспортування товару здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок на умовах доставки товару на склад покупця за адресою: м. Вінниця, вул. 137 або, за додатковою домовленістю сторін, транспортом покупця за його рахунок. Розвантаження товару здійснюється силами покупця.

Відповідно до п. 3.3. договору - товар вважається прийнятим покупцем з моменту фактичної передачі товару, що підтверджується датою видаткової накладної.

Розділом четвертим погоджено ціну товару та порядок розрахунків.

Відповідно до п. 4.1. договору - ціна за одиницю товару визначається на договірній основі і вказується в видаткових накладних.

Відповідно до п.4.2. договору - ціна договору визначається, виходячи із сум, вказаних в видаткових накладних, за весь термін дії договору.

Відповідно до п. 4.3. договору розрахунки за даним договором проводяться в безготівковій формі в національній валюті України.

Відповідно до п.4.4. - договору оплата за отриманий товар здійснюється покупцем на протязі 45 календарних днів з моменту передачі товару покупцеві, що підтверджується датою підписання видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.5. договору - датою оплати являється дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно договору.

Розділом шостим погоджено відповідальність сторін.

Відповідно до п.6.1. договору - у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику неустойку ( пеню ) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення виконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

До договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 року було укладено додаткові угоди, а саме додаткова угода № 1 від 23.08.2011 року, в якій доповнено договір п.6.10.; додаткова угода №2 від 15.08.2011 року якою внесено зміни до розділу 11, а саме зазначено нові реквізити постачальника; додаткова угода № 3 від 20.12.2011 року внесено зміни до п.9.1. договору.

На підставі договору постачальником було здійснено поставки товару, що підтверджується видатковими накладними, які додані до позовної заяви.

Доказом поставки товару є також товарно-транспортні накладні, які наявні в матеріалах справи.

При цьому суд зазначає, що відповідно по поданих заяв позивача, в суму основного боргу не включено 15000 грн. проплати (платіжні доручення №283 від 15.05.2012р., №262 від 07.05.2012р., №1093 від 15.05.2012р. "Призначення платежу: оплата за поставлений товар згідно договору №26/11-09 від 26.11.09р."), оскільки дана сума була сплачена по іншим договірних відносинах, та 1199, 52 грн. суму, яка виникла внаслідок бою товару, яку позивач також просив суд не включати в суму основного боргу.

Крім суми основного боргу позивачем відповідачу було нараховано 12509,13 грн. пені, 2453,98 грн. 3% річних,2604,50 грн. інфляційних втрат.

Внаслідок невиконання договірних зобов'язань позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу та штрафних санкцій.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно п. 1. ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 року.

Позивач в доказ позовних вимог, а саме в підтвердження поставки товару, надав видаткові накладні: № Б - 2655 від 25.08.2011 року на суму 23 821,80 грн.; № Б - 2656 від 25.08.2011 року на суму 23136.00 грн.; № Б- 2939 від 20.09.2011 року на суму 23677,20 грн.; № - Б 2940 від 20.09.2011 року на суму 2892,00 грн.; № Б - 3133 від 06.10.2011 року на суму 3348.00 грн.; № Б- 3134 від 06.10.2011 року на суму 2238,00 грн.; № Б -3 593 від 16.11.2011 року на суму 20 619,60 грн.; № Б- 3594 від 16.11.2011 року на суму 955,80 грн.; № Б 3826 від 01.12.2011 року на суму 41051,52 грн.; № Б - 3827 від 01.12.2011 року на суму 17412,00 грн.; № Б - 4096 від 20.12.2011 року на суму 36959,63 грн.; № Б - 4097 від 20.12.2011 року на суму 5190,00 грн.; № Б - 4205 від 27.12.2011 року на суму 22845,60 грн.; № Б - 4206 від 27.12.2011 року на суму 18 248,40 грн.; № Б - 0628 від 21.03.2012 року на суму 10482,00 грн.

Доказом поставки товару є також товарно-транспортні накладні, які наявні в матеріалах справи.

Місцевий господарський суд дослідивши дані накладні встановив, що певні накладні не можуть бути прийняті судом як доказ поставки товару згідно договору, а саме в накладних № Б - 3133 від 06.10.2011 року на суму 3348.00 грн.; № Б- 3134 від 06.10.2011 року на суму 2238,00 грн.; № Б 3826 від 01.12.2011 року на суму 41051,52 грн.; № Б - 3827 від 01.12.2011 року на суму 17412,00 грн.; № Б - 4097 від 20.12.2011 року на суму 5190,00 грн.; № Б - 4205 від 27.12.2011 року на суму 22845,60 грн.; № Б - 4206 від 27.12.2011 року на суму 18 248,40 грн.; № Б - 0628 від 21.03.2012 року на суму 10482,00 грн. відсутні належні докази їх оформлення, а саме відсутня печатка відповідача.

А для вирішення питання про виникнення обов'язку по оплаті вартості товару мають значення належні та допустимі докази -передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції по передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Разом з цим колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду, оскільки зазначені видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами, містять в собі всі необхідні реквізити, передбачені п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року.

Що ж до вимог, передбачених п.2.5 вказаного положення, то згідно даного пункту, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Колегія суддів вважає, що відсутність печатки на видаткових накладних, за наявності підпису на них відповідальної особи та складського штампу, не є підставою для не прийняття їх як доказу по справі.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позов, щодо стягнення з відповідача 236678,03 грн. суми основного боргу є обґрунтованим і підлягає задоволенню

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, щодо спростування твердження відповідача стосовно того, що в зв'язку із тим, що у видаткових накладних, що значаться в матеріалах справи, відсутні будь-які посилання на договір поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 року, тому їх не можна приймати як доказ поставки товару відповідачу відповідно до договору № 20/12-10 від 20.12.2010 року.

Оскільки, відповідачем не надано належних доказів існування інших договірних чи позадоговірних відносин з позивачем у зазначений період дії договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 року, а дані видаткові накладні приймаються судом як належний доказ виконання договору поставки № 20/12-10 від 20.12.2010 року. При цьому суд зазначає, що період виникнення накладних відповідає строку дії договору, тобто дані господарські операції були здійснені в проміжок дії договору № 20/12-10 від 20.12.2010 року.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 12509,13 грн. пені, 2453,98 грн. 3% річних, 2604,50 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п.6.1. договору - у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику неустойку ( пеню ) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення виконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані позивачем до суми основного боргу пеня, інфляційні та 3% річних є підставними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В свою чергу господарський суд, керуючись положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів із дорученням їх видати господарському суду Вінницької області.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд»на рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2012 року у справі № 19/38/2012/5003 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Вікторія» на рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2012 року у справі № 19/38/2012/5003 - задоволити.

Рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2012 року у справі № 19/38/2012/5003 скасувати в частині відмови у позові .

В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд» м. Вінниця, вул. Київська,14 на користь приватного акціонерного товариства «Вікторія»смт. Великодолинське, вул. Кооперативна,5 Овідіопольського району, Одеської області 104616,00 грн., основного боргу, 3586,27 пені, 708,38 3% річних, 540,93 інфляційних втрат, 2189,03 грн. судового збору за подання позовної заяви.

В решті рішення господарського суду Вінницької області залишити без змін

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд» м. Вінниця, вул. Київська,14 на користь приватного акціонерного товариства «Вікторія»смт. Великодолинське, вул. Кооперативна,5 Овідіопольського району, Одеської області судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2542,45 грн. грн.

Видачу наказів доручити господарському суду Вінницької області

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Філіпова Т.Л.