Ухвала

від 06.11.2012 по справі 2а-2107/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2107/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В., Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Міщенко Ю.М., представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року у справі Виробничо-торгівельної фірми «ЛЕО»до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року та прийняти нову про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не в повному обсязі встановив обставини, що мали значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Виробничо-торгівельна фірма «ЛЕО», (далі -ВТФ «ЛЕО»), код 23236142, зареєстрована Васильківською районною державною адміністрацією Київської області 17.07.1995. Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку з 20.07.1995 за № 14-82. Позивач є платником податку на додану вартість згідно із свідоцтвом № 100151219 про реєстрацію платника податку на додану вартість виданого 23.11.2008 Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією.

Згідно із довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності Виробничо-торгівельної фірмі «ЛЕО» є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля пальним, вантажний автомобільний транспорт.

Васильківською об'єднаною державню податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Виробничо-торгівельної фірми «ЛЕО»(код ЄДРПОУ 23236142) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з ТОВ «Уот-Трейд»(код ЄДРПОУ 36820859)за квітень 2011 року.

За результатами перевірки складений акт від 26.12.2011 № 5014/23-112/23236142, згідно з висновками якого, угода № 06/01 від 05.01.2011 купівлі - продажу нафтопродуктів, укладена між позивачем та ТОВ «Уот-Трейд», має ознаки нікчемності відповідно до частин 1 та 5 статті 203 , пунктів 1, 2 статті 215 , статті 228 Цивільного кодексу України ; встановлено порушення позивачем вимог підпункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704; підпункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-ХІV ; пункту 198.6 статті 198 , пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України , що призвело до завищення податкового кредиту за квітень 2011 року на суму 195639,00 грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що позивачем до перевірки по господарських відносинах з ТОВ «Уот-Трейд» не надано документів, передбачених пунктом 5.4 «Перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом» Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 та Правилами оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000№ 644, а саме: доказів перевірки наявності та цілісності пломб, технічного стану автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів за формою № 1-ТТН, відповідність найменування, марки, виду нафтопродукту, зазначених у ТТН та паспорті якості на відвантажений товар, накладних разом з дорожньою відомістю та інший комплект перевізних документів, які б свідчили про реальне вчинення операцій, а тому договір постачання нафтопродуктів від 05.01.2011 за № 06/01, укладений між ВТФ «Лео»та ТОВ «Уот - Трейд»є нікчемним.

На підставі Акта перевірки Васильківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 № 0000042340/0 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 195640,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 195639,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у Київській області (скарга вих. № 13 від 27.01.2012) та у подальшому до Державної податкової служби України (скарга вих. № 30 від 04.04.2012).

За результатами адміністративного оскарження скарги податкове повідомлення-рішення Васильківської ОДПІ від 12.01.2012 №0000042340/0 без змін.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про нікчемність правочину, який був зроблений виключно у зв'язку з ненаданням до перевірки документів, ведення та зберігання яких передбачено приписами чинного законодавства, а отже, з урахуванням того, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а твердження про відсутність факту поставки товарів спростовується наявними матеріалами справи, то суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються, зокрема, нормами Податкового кодексу України від 02.10.2010 № 2755-IV.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.2.4, п.2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р . та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. № 168/704, визначено, що:

- первинні документи для надання ним юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа;

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначено судом першої інстанції, для підтвердження факту поставки нафтопродуктів було витребувано у позивача та досліджено наступні документи, зокрема:

- видаткові накладні від 06.04.2011 № 2/06/04 на суму 305617,50 грн., в тому числі ПДВ 50936,25 грн.; від 08.04.2011 № 1/09/04 на суму 288866,40 грн., в тому числі ПДВ 48144,40 грн.; від 12.04.2011 № 3/12/04 на суму 73700,58 грн., в тому числі ПДВ 12283,43 грн.; від 19.04.2011 № 5/19/04 на суму 309495,14 грн., в тому числі ПДВ 51582,52 грн.; від 21.04.2011 № 4/21/04 на суму 196156,80 грн., в тому числі ПДВ 32692,80 грн.;

- рахунки-фактури: від 06.04.2011 № 04014 на суму 305617,50 грн., в тому числі ПДВ 50936,25 грн.; від 08.04.2011 № 04023 на суму 288866,40 грн., в тому числі ПДВ 48144,40 грн.; від 12.04.2011 № 04028 на суму 73700,58 грн., в тому числі ПДВ 12283,43 грн.; від 19.04.2011 № 04049 на суму 309495,14 грн., в тому числі ПДВ 51582,52 грн.; від 21.04.2011 № 04054 на суму 196156,80 грн., в тому числі ПДВ 32692,80 грн.;

- товарно-транспортні накладні від 06.04.2011 № 020604; від 09.04.2011 № 010904; від 12.04.2011 № 031204; від 19.04.2011 № 051904; від 21.04.2011 № 042104;

- копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та посвідчення водіїв;

- виписки АТ «Райффайзен Банк Аваль»по рахунку № 26005118304 за період з 01.03.2011 по 29.04.2011;

- договір № 4 від 29.12.2010 оренди обладнання (нафтосховища), предметом якого є оренда обладнання (нафтосховища) з прилеглими комунікаціями для промислового використання, яке розташоване за адресою: Україна, Київська область, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 10;

- акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 06.04.2011 № 4, від 09.04.2011 № 6, від 12.04.2011 № 11, від 19.04.2011 № 14, від 21.04.2011 № 16;

- свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки від 22.08.2012 № 3934 та № 3936, від 13.10.2012 № 3959, як того вимагають положення Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України,Міністерства економіки України,Міністерства транспорту та зв'язку України,Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155;

- градуіровочні таблиці для горизонтальних резервуарів.

Окрім того, наявність спеціальної правосуб'єктності контрагента -ТОВ «Уот-трейд»підтверджується свідоцтвом № 100336559 про реєстрацію платника податку на додану вартість 368208526523 (а.с. 117).При цьому податкові накладні № 11 від 06.04.2011 року на суму 50936,25 грн, № 21 від 09.04.211 року на суму 48144,40 грн, № 25 від 12.04.2011 року на суму 12283,43 грн, № 42 від 19.04.2011 року на суму 51582,52 грн, № 46 від 21.04.2011 року на суму 32692,80 грн, що підтверджують виникнення зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість у контрагента ТОВ «Уот-трейд», а у позивача, відповідно, право на податковий кредит, містять усі реквізити та заповнені згідно згідно Наказу ДПА України № 969 від 21.12.2010 року «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивач під час перевірки не надав первинні документи щодо підтвердження фактичного зберігання товарів та сертифікат відповідності нафтопродуктів.

Однак, до заперечень на апеляційну скаргу позивач додав документи, зокрема, сертифікат відповідності на бензин автомобільний марки А-95, що виданий ДП «Харківстандартметрологія»та зареєстрований в реєстрі під № UA 1.007.0018049-10, терміном дії з 11.03.2010 до 10.03.2012 року; паспорт якості № 58 від 04.03.2010 року сертифікат відповідності на бензин автомобільний марки А-76, що виданий ДП «Харківстандартметрологія»та зареєстрований в реєстрі під № UA 1.007.0018412-10, терміном дії з 11.03.2010 до 10.03.2012 року; паспорт якості № 379 від 31.12.2010 року; Свідоцтво про визнання, що видане ТОВ «РосУкренергоХолдінг», зареєстроване в реєстрі за № UA8.145.01.00860-11 на продукцію - дизельне автомобільне паливо, терміном дії з 04.03.2011 по 22.05.2011; паспорт якості № 58 від 04.03.2010 року; сертифікат відповідності на бензин автомобільний марки А-76, зареєстрований в реєстрі за № UA.007.0018412-10, терміном дії з 11 березня до 10 березня 2012 року, паспорт якості № 379 від 30.12.2010 року; паспорт в„– 608 від 02.03.2011 року; Журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів (з 01.01.20011 по 31.12.2011).

Подані документи свідчать про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом «Уот-трейд».

Разом з тим викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст.ст. 203 , 215 , 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України . Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203 , 215 , 228 ЦК України .

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1 ) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України .

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо ознак фіктивності господарської діяльності позивача.

Таким чином, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що наявність поставок від контрагента «Уот-трейд»до позивача підтверджується поданими документами, належних доказів на спростування дійсності укладених правочинів податковий орган не надав, а тому дії Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області щодо прийняття повідомлення-рішення від 12.01.2012 № 0000042340/0 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 195640,00 грн, в тому числі, за основним платежем - 195639,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн є неправомірними.

Оскільки судове рішення першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене при дотриманні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги при цьому висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому суд апеляційної інстанції підстав для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160,195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

УХ В А Л И В:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року -без змін.

Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.