Рішення

від 17.09.2012 по справі 5015/2917/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.12 справа № 5015/2917/12

за позовом ТОВ "Компанія "Гай Ойл-Тек"

до відповідача ФОП ОСОБА_2

про стягнення боргу

ціна позову: 244181?47грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - Клебаник Н.В., представник, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача -ОСОБА_4, представник, довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Ойл-Тек»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики; ціна позову: 244181,47грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 18.07.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 14год. 30хв. 21.08.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 21.08.2012р.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані (оголошені) Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмове повідомлення про оголошення ухвали), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; письмове повідомлення про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України; оригінали довідок з банку та виписок з банківського рахунку Позивача про перерахування коштів Відповідачу.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила частково з причин та підстав, зазначених у відзиві.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано суду наступні документи: відзив на позовну заяву з додатком згідно опису; клопотання від 20.08.2012р. про відкладення розгляду справи (розгляд справи 21.08.2012р. відкладався).

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 212000грн. основного боргу .

02.07.2007р. між Позивачем (Позикодавець) та Відповідачем (Позичальник) укладено договір позики №9 (далі -Договір), відповідно до п.1.1 якого, за цим Договором Позикодавець надає Позичальнику як безпроцентну позику кошти у визначеному цим Договором розмірі , а Позичальник зобов'язується повернути суму позики у встановлений Договором строк .

Відповідно до п.2.1 Договору, розмір позики за цим Договором становить 200000грн. (двісті тисяч гривень).

Згідно наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку Позивача з відміткою банку про перерахування, довідок по рахунку Позивача, та довідок Львівської обласної дирекції АТ «Райффайзен банк Аваль»№с14-0000.107-55/466 від 31.07.2012р. і №20-3/52 від 06.08.2012р., Позивачем протягом 26.07.2007р.-26.03.2009р. перераховано Відповідачу 212000грн. Наведене не заперечується Відповідачем.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Договору, Позикодавець зобов'язується надати позику Позичальнику на період до 31.07.2010р. ; строк, зазначений у п.4.1 цього Договору, може бути продовжений за угодою Сторін. Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази наявності угоди Сторін на продовження строку повернення позики, визначеного п.4.1 Договору.

Згідно п.п.5.1, 5.2 Договору, після закінчення строку, визначеного п.4.1 цього Договору, Позичальник зобов'язується протягом 10 календарних днів повернути Позикодавцеві суму позики; позика повертається готівкою на розрахунковий рахунок Позикодавця.

Відповідно до п.7.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту передачі коштів Позичальнику і діє до повернення позики Позикодавцеві.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін, також, в Договорі зазначено реквізити розрахункового рахунку Позикодавця.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази повернення Відповідачем Позивачу коштів в розмірі 212000грн. повністю чи частково.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1059 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, у відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно позовної заяви, підставою позовних вимог Позивача є укладений 02.07.2007р. договір позики №9 (Договір), та порушені Відповідачем зобов'язання, що випливають з Договору. Як зазначено вище в мотивувальній частині рішення, згідно п.1.1 Договору, за цим Договором Позикодавець надає Позичальнику як безпроцентну позику кошти у визначеному цим Договором розмірі. Крім того, відповідно до п.2.1 Договору, розмір позики за цим Договором становить 200000грн. (двісті тисяч гривень).

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що кошти в розмірі 12000грн. (212000-200000=12000) передані Позивачем Відповідачу не за укаледним Договором, виходять за його межі, а відтак, у Позивача відсутні правові підстави до отримання суми основного боргу, що перевищує 200000грн. на підставі Договору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі наявні в матеріалах справи, не заперечені Відповідачем, докази передання Позивачем останньому 212000грн., в тому числі 200000грн. за укладеним Договором позики, беручи до уваги підставу позовних вимог та положення п.п.1.1, 2.1 Договору, враховуючи також те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази повернення Позивачем Відповідачу 200000грн. позики, отриманої за Договором повністю чи частково у строки, визначені Договором, беручи до уваги також визнання Відповідачем зобов'язання щодо повернення 200000грн. основного боргу (позикик) за Договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 212000грн. за укладеним Договором підлягають до задовлення в розмірі 200000грн.; в частині стягнення 12000грн. основного боргу слід відмовити, оскільки дане зобов'язання в цій частині не виникло за укладеним між Сторонами Договором, який є підставою позовних вимог.

Щодо стягненння 19991,47грн. інфляційних нарахувань та 12190грн. 3% річних .

Позивач просить стягнути з Відповідача 19991,47грн. інфляційних нарахувань та 12190грн. 3% річних. При цьому, 3% річних розраховані Позивачем з суми боргу 212000грн. за період з 10.08.2010р. по 10.07.2012р. Інфляційні нарахування розраховані за період з вересня 2010р. по червень 2012р. з суми боргу 212000грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що у Позивача наявне право на стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань. Проте, враховуючи доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, їх слід розраховувати з суми боргу 200000грн.

Перевіривши правильність проведення розрахунку інфляційних нарахувань суд зазначає, що середній індекс інфляції за період з вересня 2010р. по червень 2012р. (період прострочення, що відповідає п.п.4.1, 5.1 Договору) становить 1,094299365; сума основного боргу, з якої розраховуються інфляційні нарахування, за Договором становить 200000грн. З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що розмір інфляційних нарахувань становить (200000*1,094299365)-200000=18859,87 (грн.).

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних суд зазначає, що зазначений період прострочення (з 10.08.2010р. по 10.07.2012р.) відповідає вимогам п.п.4.1, 5.1 Договору; кількість днів прострочення за даний період становить 699днів. Відтак, розмір 3% річних становить 11490,41грн. (200000/100*3*699/365).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача інфляційних нарахувань за Договором підлягають до задоволення в розмірі 18859,87грн.; вимоги щодо стягнення 3% річних -в розмірі 11490,41грн.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

17.09.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 24.09.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ч.1 ст.61, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (79035, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ГазОйл-Тек"(79026, м.Львів, вул.Академіка Лазаренка, 1, ідентифікаційний код 32712004) 200000грн. основного боргу, 18859,87грн. інфляційних нарахувань, 11490,41грн. 3% річних, 4607,01грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.