Постанова

від 12.11.2012 по справі 22/5025/957/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"12" листопада 2012 р. Справа № 22/5025/957/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 17.09.2012р.

у справі № 22/5025/957/12 (суддя Заверуха С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь ДМ"

про: 1. заборону товариству з обмеженою відповідальністю „РУСЬ „ДМ" вчиняти будь-які дії, що перешкоджають чи перешкоджатимуть товариству з обмеженою відповідальністю „ВІДРОДЖЕННЯ-АГРО-ПЛУЖНЕ" здійснювати належне йому право користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в межах земельних ділянок, право користування якими на умовах емфітевзису внесено до статутного капіталу товариства його учасниками (засновниками) та кадастрові номери яких зазначені у статуті товариства;

2. припинення як такого, що перешкоджає товариству з обмеженою відповідальністю „ВІДРОДЖЕННЯ-АГРО-ПЛУЖНЕ" здійснювати правомочності власника (володіння, користування та розпорядження) щодо належного йому права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), господарське право відношення, встановлене договорами оренди між товариством з обмеженою відповідальністю „РУСЬ „ДМ" та приватними землевласниками в межах земельних ділянок, право користування якими на умовах емфітевзису внесено до статутного капіталу товариства його учасниками (засновниками) та кадастрові номери яких зазначені у статуті товариства.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: Волічков Р. Й.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.09.2012 р. у справі № 22/5025/957/12 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь ДМ" про: 1. заборону товариству з обмеженою відповідальністю „РУСЬ „ДМ" вчиняти будь-які дії, що перешкоджають чи перешкоджатимуть товариству з обмеженою відповідальністю „ВІДРОДЖЕННЯ-АГРО-ПЛУЖНЕ" здійснювати належне йому право користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в межах земельних ділянок, право користування якими на умовах емфітевзису внесено до статутного капіталу товариства його учасниками (засновниками) та кадастрові номери яких зазначені у статуті товариства; 2. припинення як такого, що перешкоджає товариству з обмеженою відповідальністю „ВІДРОДЖЕННЯ-АГРО-ПЛУЖНЕ" здійснювати правомочності власника (володіння, користування та розпорядження) щодо належного йому права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), господарське право відношення, встановлене договорами оренди між товариством з обмеженою відповідальністю „РУСЬ „ДМ" та приватними землевласниками в межах земельних ділянок, право користування якими на умовах емфітевзису внесено до статутного капіталу товариства його учасниками (засновниками) та кадастрові номери яких зазначені у статуті товариства.

При винесенні вищевказаного рішення, судом першої інстанції було встановлено, що згідно Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне", затвердженого протоколом №1 установчих зборів 19.02.2012 р. та зареєстрованого 07.06.2012 р., до складу майна товариства, з поміж іншого, відносяться речові права які мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

При вирішенні спірних правовідносин, місцевим господарським судом було враховано відповідні положення Закону України "Про оренду землі", а також положення Земельного та Цивільного кодексів України.

Так, зокрема, згідно п.п. 1,2 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі -землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Згідно п.14 розділ Х ЗК України до 1 січня 2013 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств.

Також, судом першої інстанції було прийнято до уваги пункт 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким передбачено, що до 1 січня 2013 року не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

З урахуванням положень ст.ст. 110, 111 ЗК України, місцевий суд зазначив, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження.

Натомість, судом першої інстанції не було встановлено будь-яких обмежень чи обтяжень на земельні ділянки, орендні правовідношення по яким просить припинити позивач та право користування по яким на умовах емфітевзису внесено до статутного капіталу товариства, зокрема, ТОВ "Відродження-Агро-Плужне" не надано жодних доказів державної реєстрації обмежень та обтяжень, як це передбачено ст. 111 Земельного кодексу України. Отже, вказане спростовує твердження позивача щодо обов'язку відповідача виконувати обмеження (обтяження) на орендованих останнім земельних ділянках.

Окрім наведених у статті 31 Закону України "Про оренду землі" підстав, за яких договір оренди землі припиняється, позивач зазначає, що підставою для припинення орендних правовідносин, встановлених договорами оренди між ТзОВ "Русь "ДМ" та власниками земельних паїв, є внесення учасниками (засновниками) товариства права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в статутний фонд. Проте чинне законодавство України, зокрема, ст. 141 ЗК України та ст. 31 Закону України "Про оренду земель", не передбачають можливості припинення права користування (оренди) з підстав заявлених позивачем. Дані права також не передбачені будь-якими іншими законами України.

Судом першої інстанції не встановлено жодних законних підстав для припинення орендних правовідносин.

За таких обставин, враховуючи положення чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов до висноку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 17.09.2012 р. у справі № 22/5025/957/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на фухоме майно та їх обтяжень" не заперечує можливості виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, у тому числі обтяжень таких прав у суб'єкта цивільно-правових відносин до їх державної реєстрації, втім встановлює, що ці права та обтяження мають бути офіційно визнані та підтверджені державоючерез здійснення процедури їх державної реєстрації.

При цьому скаржник зазначає, що відсутність державної реєстрації емфітевтичного права, яке за своєю природою є формою обтяження права власності на земельну ділянку не може бути підставою відсутності самого факту перебування цього права у його володільця, якщо воно набуте ним у встановлений законом спосіб, наприклад - шляхом внесення (передання) цього права від власника земельної ділянки до статутного капіталу новостворюваного господарського товариства. У цьому випадку, може йти мова лише про певний дефект такого права, який зберігається до моменту його державної реєстрації, тобто - до офіційного визнання та підтвердження державою факту його виникнення, переходу або припинення.

Також, апелянт звертає увагу на те, що наведений у ст. 111 ЗК України перелік обмежень прав на земельну ділянку, що може бути встановлений законом або договором, не є вичерпним та не виключає можливості встановлення інших обмежень на право користування земельною ділянкою. Закон не виключає, що таким обтяженням може бути, наприклад, емфітевзис, встановлений на підставі договору або закону. А тому, висновок суду про неможливість задоволення вимог позивача з огляду на положення статей 110 та 111 ЗК України є, на думку апелянта, безпідставним. Відсутність державної реєстрації такого обтяжуючого права на земельні ділянки, як емфітевзис, як це передбачено ч. 2 ст.111 ЗК України, жодним чином не свідчить про відсутність такого права у позивача, оскільки дане речове право на чуже майно було набуто позивачем на підставі закону, що не було спростовано жодним судовим рішенням.

Окрім того, скаржник наголошує на тому, що перелік підстав припинення договорів оренди землі, зазначений у ст. 31 Закону України "Про оренду землі" не є вичерпним, що допускає існування інших підстав, які можуть мати наслідком припинення договору оренди землі. Тому суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку про відсутність законних підстав для припинення орендних правовідносин.

Апелянт вважає, що вирішуючи даний спір, судом першої інстанції не було враховано положення та норми глави 29 ЦК України. Законом прямо встановлено право власності юридичної особи на майно, передане її засновниками (учасниками) до статутного капіталу, що звільняє позивача від обов'язку доказування цього права в судовому порядку, суд першої інстанції мав би виходити з того, що право власності позивача, зокрема на емфітевзис, було набуто ним на підставі багатостороннього правочину. Таким правочином, як зазначає скаржник, є консенсусна вольова дія засновників товариства, спрямована на його створення та початок фінансово-господарської діяльності після набуття ним статусу юридичної особи в результаті здійснення його державної реєстрації.

З огляду на вказане вище, скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм законодавства, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог було відмовлено безпідставно, тому оскаржуване рішення слід скасувати.

Від відповідача по справі надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує наступне.

Доводи скаржника не мотивовані будь-якими належними доказами у справі, а саме договорами емфітевзису, сервітуту, заявами, протоколами загальних зборів та суперечать нормам матеріального права, зокрема, ст. ст. 32, 41 Конституції України, Закону України „Про оренду землі". Надання суду, під видом внесення до статутного фонду кадастрових номерів земельних ділянок, із власниками яких ТОВ „Русь" ДМ перебуває у договірних відносинах, про що свідчать надані до суду першої інстанції належні Договори оренди, не є підтвердженням будь-яких прав апелянта.

Також, відповідач наголошує на тому, що норми, які визначають підстави та порядок укладення договорів емфітевзису не є зобов'язальними по відношенню до власника земельної ділянки. Тобто, укладення договору емфітевзису є правом, а не обов'язком власника земельної ділянки.

Відповідно до п. 14 Перехідних положень Земельного кодексу України забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств, що консолідується з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 19.03.2012 року.

Відповідач звертає увагу на те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), або забудови (суперфіцій) припиняється в разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача (п.1 ч. 6 ст. 102 -1 ЗК).

Враховуючи вказане, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм діючого закону, відповідає встановленим обставинам справи, тому останнє слід залишити без змін.

12 листопада 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь ДМ" заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст. ст. 101, 102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (Т. 3, а. с. 31-32), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та припинення господарських правовідносин, встановлених договорами оренди між Товариством з обмеженою відповідальністю „РУСЬ „ДМ" та приватними землевласниками.

У відповідності до ч. 1 п. 11.1 та п. 12.1.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне" затвердженого протоколом № 1 установчих зборів 19.02.2012 р. та зареєстрованого 07.06.2012 р., майном товариства є майно та майнові права, передані товариству його учасниками як вклад до статутного капіталу; вкладом учасника (засновника) до статутного капіталу товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі, майнові права, речові права які мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (Т.1, а.с. 32-50).

Наявним в матеріалах справи листом № 02-03/12 від 02 квітня 2012 р. підтверджується факт повідомлення позивачем відповідача про припинення з 01.07.2012 агротехнологічних робіт на взятих в оренду земельних ділянках. Окрім того, даним листом, звернуто увагу на можливість врегулювання спору в досудовому порядку, шляхом проведення переговорів щодо можливості укладення між СТОВ "Русь"ДМ" та ТОВ "Відродження-Агро-Плужне" договору на встановлення права користування зазначеними земельними ділянками (Т.1, а.с. 23-25).

18 червня 2012 р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення договору, в якій пропонував призначити уповноважену особу для участі у переговорах щодо можливості укладення між СТОВ "Русь"ДМ" та ТОВ "Відродження-Агро-Плужне" договору про придбання права користування даними земельними ділянками на умовах емфітевзису із збереженням у ньому усіх істотних умов, що встановлені чинним земельним, господарським та цивільним законодавством для договорів у сфері землекористування. У випадку відсутності відповіді на пропозицію, позивач змушений буде звернутися з позовом щодо відшкодування збитків у розмірі недоотриманих доходів на майбутнє (Т.1, а.с. 26).

09.07.2012 р. директором відповідача було направлено позивачу претензію № 120, в якій просив позивача припинити протиправні дії, щодо обробітку та оренди земельних ділянок, не створювати перешкод у здійсненні господарської діяльності та надати точний перелік осіб з копіями заяв до вступу до ТОВ "Відродження-Агро-Плужне" (Т.1, а.с. 28-29).

Переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Приписами статті 15 ЦК України та статті 20 ГК України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

У статті 395 ЦК України наведено перелік видів речових прав на чуже майно.

Під правом на чуже майно слід розуміти похідні від права власності права на чужу річ, обмежені у змісті і які надають управомоченій особі - титульному володільцеві - можливість впливати на річ без участі власника в рамках встановлених законом чи договором із власником.

За загальним правилом жодне з прав на чуже майно, перерахованих у ч. 1 ст. 395 ЦК України не дає управомоченій особі можливості розпоряджатися чужою річчю. Титульний володілець може лише в рамках встановлених законом чи договором із власником користуватись річчю без участі власника.

Серед ознак речових прав на чуже майно слід назвати: по-перше, ці права мають обмежений характер (у порівнянні з правом власності); по-друге, їх об'єктом виступає переважно нерухоме майно; по-третє, їм характерне право слідування за річчю; по-четверте, права на чуже майно мають похідний від права власності характер; по-п'яте, їх види та зміст повністю визначаються законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 395 ЦК України одним із видів речового права на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі-землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Частина 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року наводить перелік речових прав, які підлягають обов'язковій державній реєстрації: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право володіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного користування земельною ділянкою; г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

У порядку ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Позивач в обгрунтування своїх вимог посилається на те, що з моменту державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне" останній набув право користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке стало власністю позивача, так як було внесено до статутного капіталу товариства. Для усунення перешкод у здійсненні права користування чужим майном позивач звернувся з негаторним позовом до суду першої інстанції.

Згідно ч. 2 ст. 115 ЦК України вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Поряд з тим, слід враховувати, що нормами земельного законодавства України встановлені часові обмеження щодо внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів товариств.

Так, згідно п. 14 розділу Х Земельнолго кодексу України до 1 січня 2013 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств.

Пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до 1 січня 2013 року не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивач не мав права включати до статутного капіталу товариства право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

В силу статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Згідно ч. 5 ст. 102-1 ЗК України укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Пунктом 22-3 постанови пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій) слід виходити з того, що згідно зі статтею 102-1 ЗК ( 2768-14 ) право на таке користування виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися нею для сільськогосподарських потреб або для забудови відповідно до ЦК. Підставою для виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови може також бути заповіт.

З урахуванням вимог ЗК укладення, умови цих договорів, їх строки, права, обов'язки сторін за ними, підстави припинення регулюються главами 33 і 34 ЦК.

Право користування чужою земельною ділянкою як для сільськогосподарських потреб, так і для забудови може відчужуватися та передаватися в порядку спадкування, крім відчуження, внесення до статутного фонду, передачі в заставу права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності (за виключенням випадків переходу права власності на будівлі та споруди).

Із системного аналізу наведених вище норм права вбачається, що підставою для виникнення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є укладення відповідного договору.

Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається із матеріалів справи, право користування земельними ділянками на підставі договорів позивачу не передавалося.

Главою 18 Земельного кодексу України визначено обмеження прав на землю, зокрема ст. 110 передбачено, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Згідно ст. 111 Земельного кодексу України обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження.

У вказаній статті наведені обмеження у використанні земель, встановлені Законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду.

Згідно ч. ч. 3-5 ст. 111 ЗК України обтяження прав на земельні ділянки (крім обтяжень, безпосередньо встановлених законом) підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у порядку, встановленому законом. Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені. Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, кадастрових планах земельних ділянок, іншій документації із землеустрою. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру (ст. 111 Земельного кодексу України).

Судова колегія звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б встановлення будь-яких обмежень чи обтяжень на земельні ділянки, право користування по яким на умовах емфітевзису внесено до статутного капіталу товариства. Також, позивачем не надано жодних доказів державної реєстрації обмежень та обтяжень, як того вимагає Закон. Останнє, в свою чергу, спростовує твердження позивача щодо обов'язку відповідача виконувати обмеження (обтяження) на орендованих останнім земельних ділянках.

Підсумовуючи вказане вище, судова колегія зазначає, що визначені законом підстави, за яких позивач мав би право вимагати у відповідача усунення перешкод у здійсненні ним права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, відсутні.

Отже, суд першої інстанції цілком правомірно дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині заборони Товариству з обмеженою відповідальністю „РУСЬ „ДМ" вчиняти будь-які дії, що перешкоджають чи перешкоджатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю „ВІДРОДЖЕННЯ-АГРО-ПЛУЖНЕ" здійснювати належне йому право користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в межах земельних ділянок, право користування якими на умовах емфітевзису внесено до статутного капіталу товариства.

З приводу визначення підстав для задоволення позову в частині припинення як такого, що перешкоджає позивачу здійснювати правомочності власника щодо належного йому права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), господарське правовідношення, встановлене договорами оренди між відповідачем та приватними землевласниками, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 10 Закону України "Про оренду земель" встановлено, що передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю земельну ділянку.

Згідно частини 1 ст. 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

У пунктах 3,7 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як: припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення.

У ст. 141 ЗК України та ст. 31 Закону України "Про оренду земель" визначено підстави, за яких договір оренди землі припиняється.

Так, відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Окрім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, така підстава припинення орендних правовідносин, встановлених договорами оренди між ТзОВ "Русь "ДМ" та власниками земельних паїв, як внесення учасниками (засновниками) товариства права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в статутний фонд чинним законодавством України не передбачена.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про наявність підстав для припинення договорів оренди.

Таким чином, твердження скаржника з приводу наявності підстав для припинення орендних правовідносин між відповідачем та землевласниками судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються.

Отже, суд першої інстанції обгрунтовано, за наявності на те правових підстав відмовив у задоволенні позову в частині припинення орендних правовідносин.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду з приводу відмови в задоволенні позовних вимог в частині припинення орендних правовідносин є обгрунтованим та відповідає вимогам закону.

Твердження скаржника з приводу того, що у позивача виникло право користування чужими земельними ділянками на підставі внесення до статутного капіталу товариства речового права є безпідставним, оскільки суперечить наведеним вище вимогам Закону. Окрім того, відсутній будь-який правочин, який би підтверджував виникнення такого права у позивача. Тому, підстави для усунення перешкод у здійсненні позивачем такого права відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що доводи апелянта спростовуються матеріалами справи, наведеним вище та не грунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Хмельницької області від 17.09.2012 р. у справі № 22/5025/957/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 17.09.2012 р. у справі № 22/5025/957/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-Агро-Плужне" - без задоволення.

2. Справу № 22/5025/957/12 надіслати господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.