Постанова

від 25.11.2008 по справі 34/118-08-2234

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т

А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"25"

листопада 2008 р.

Справа

№ 34/118-08-2234

Колегія

суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого

судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

(склад

судової колегії змінено відповідно до розпорядження голови Одеського

апеляційного господарського суду №114 від 08.09.2008 р.),

 при секретарі   -  

Волощук О. О.,

за участю

представників:

позивача - ОСОБА_1.,                                                                              

відповідача - Одеської

міськради - Дягілєв О. В.,

відповідача -  Управління земельних ресурсів у м. Одеса -

Халіулліна О. Р.,

відповідача -  Одеської регіональної філії ДП „Центр

державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних

ресурсах” - не з'явився,

розглянувши

у відкритому

судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Управління

Держкомзему  у м. Одеса 

на  рішення господарського суду Одеської області від 18.08.2008

р. 

у

справі

№34/118-08-2234

за

позовом  СПД - фізичної особи - ОСОБА_2., м. Одеса

до Одеської міськради, Управління земельних

ресурсів у м. Одеса та Одеської регіональної філії ДП „Центр державного

земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах”

про

визнання права

власності та зобов'язання вчинити певні дії,

    ВСТАНОВИЛА:

30.05.2008

р. (вх. №3075) до господарського суду Одеської області СПД - фізична особа -

ОСОБА_2. подав позов до Одеської міськради, Управління земельних ресурсів у м.

Одеса та Одеської регіональної філії ДП „Центр державного земельного кадастру

при Державному комітеті України по земельних ресурсах” та просив суд

зобов'язати Одеську міськраду прийняти від СПД ОСОБА_2. грошову суму,

еквівалентну  експертній грошовій оцінці

земельної ділянки площею 552 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а

також визнати за ним право власності на дану земельну ділянку та зобов'язати

Одеську регіональну філію державного підприємства „Центр державного земельного

кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” зареєструвати

за ним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, та

зобов'язати Управління земельних ресурсів у м. Одесі вчинити необхідні дії по

видачі бланку державного акту та підписанню державного акту на право власності

на спірну земельну ділянку (а.с. 2-5). Свої вимоги він мотивував наступним.

        Відповідно до договору купівлі-продажу

від 20.07.2006 р., нотаріально посвідченого та зареєстрованого КП „ОМБТІ та

РОН”, СПД ОСОБА_2. є власником будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Під

вказаною будівлею розташована земельна ділянка, площею 552 кв.м.. Маючи намір

приватизувати вказану вище земельну ділянку, позивач звернувся до Одеської

міської ради з проханням про приватизацію даної земельної ділянки, однак на цей

час так і не отримав відповідь. Згідно ст.ст. 125,126 ЗК України, право

власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після

одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності

чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної

реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування

земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються

Кабінетом Міністрів України.  Відповідно

до ч.3 ст. 125 ЗК України приступати до використання земельної ділянки до

встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує

право на неї, та державної реєстрації забороняється. Статтями 127 та 128 ЗК

України передбачена процедура продажу земельних ділянок юридичним або фізичним

особам, причому, у випадку розташування на ділянці об'єкту нерухомості, що

належить покупцю земельної ділянки, продаж такої ділянки здійснюється не на

конкурентних засадах. Особа зацікавлена у придбані земельних ділянок в місті

Одесі у власність, подає заяву (клопотання) до Одеської міської ради, до якої

додається державний акт на право постійного користування землею або договір

оренди землі, план земельної ділянки та документ про її надання у разі

відсутності державного акта. У випадку ненадання додатків до клопотання орган

місцевого самоврядування відмовляє у продажу земельної ділянки. Таким чином,

відмовляючи позивачу у наданні в оренду земельної ділянки, Одеська міська рада

також позбавила можливості здійснити викуп даної ділянки. Порядок надання в

оренду земельних ділянок регламентується ст. 124  ЗК України, де йде мова про те, що передача в

оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності,

здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або

органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної

ділянки. Одеська міська рада надає в користування земельні ділянки

суб'єктам  підприємницької діяльності на

підставі Положення „Про порядок надання земельних ділянок у користування під

існуючими об'єктами нерухомості та оформлення права користування земельними

ділянками”, затвердженим рішенням Одеської міськради за № 436-ХХІУ від

15.10.2002 р. Згідно п.п.3,5 Постанови Кабінету Міністрів України від

26.05.2004 р. за № 677 „Про затвердження Порядку розробки проектів землеустрою

щодо відведення земельних ділянок”, передбачена можливість розробки таких

проектів на підставі судового рішення. Набуття права власності на землю

юридичними особами здійснюється шляхом викупу у власника землі, тобто у

Одеської міськради за ціною, що встановлюється експертною грошовою оцінкою

земельної ділянки на підставі ринкових аналогів і відповідних методик (ст. 13

Закону України „Про оцінку землі” та п.2.2. Порядку проведення

експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого Наказом Держкомзему

України від 09.01.2003 р. за №2). В обґрунтування свого позову позивач послався

на ст. 55 Конституції України, ст.ст. 79,120,123-128,158 ЗК України, ст. 377 ЦК

України, ст.ст. 54,61,82 ГПК України, ст. 13 ЗУ „Про оцінку землі”, ст. 9 ЗУ

„Про оренду землі”, Постанову Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. за

№677 „Про затвердження Порядку розробки проектів землеустрою щодо відведення

земельних ділянок”, Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від

02.07.2003 р. за №174 „Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного

реєстру земель”, Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних

ділянок, затверджений Наказом Деркомзему України від 16.04.2004 р. за №7 „Про

практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”.

      Ухвалою господарського суду Одеської

області від 02.06.2008 р. порушено провадження у справі  (а.с. 1).   

         30.07.2008 р. судом залучено до справи

заперечення Управління земельних ресурсів у м. Одеса на позов (а.с. 46-48), в

якому воно просило суд відмовити в задоволенні позовної заяви повністю,

посилаючись на те, що в позові не зазначено класифікацію нерухомого майна, яке

належить позивачу, а з номеру запису в реєстрі КП „ОМБТІ та РОН” зрозуміло, що

це зроблено навмисно, оскільки 54неж-186 це реєстровий запис нежитлових

приміщень. Також, позивачем не зазначено цільове використання земельної

ділянки, на якій розташована будівля. Статтею 121 ЗК України визначено

вичерпний перелік цільового використання земельних ділянок, які можуть безоплатно

передаватися у приватну власність громадянам. Згідно із ст.ст. 1,3 ЗУ „Про

розмежування земель державної та 

комунальної власності”, розмежування земель державної та комунальної

власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу

земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а

також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних

ділянок державної та комунальної власності. Відповідно до ст. 12 „Перехідних

положень” ЗК України, до розмежування земель державної і комунальної власності

повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель,

переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські

ради. Таким чином, право розпорядження землями в адміністративно-територіальних

межах м. Одеси належить Одеській міськраді. Слід зазначити, що позивачем не

уточнено у позові, як саме він звертався із заявою щодо приватизації

відповідної земельної ділянки до Одеської міської ради, як громадянин чи як

суб'єкт підприємницької діяльності. Оскільки розпоряджатися спірною земельною

ділянкою може Одеська міська рада, то рішення щодо продажу шляхом викупу

земельної ділянки може прийняти виключно Одеська міськрада. Відповідно до ст.

128 ЗК України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у  придбанні земельних ділянок в місті Одесі у

власність, подають заяву (клопотання) до Одеської міської ради, до якої

додається державний акт на право постійного користування землею або договір

оренди землі, план земельної ділянки та документ про її надання у разі

відсутності державного акта. Згідно даних Державного земельного кадастру право

на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, не зареєстровано.

Таким чином, у СПД  ОСОБА_2. відсутній

договір оренди або інший  документ, що

посвідчує право на спірну земельну ділянку. Крім того, позивачем не зазначена

експертна грошова оцінка земельної ділянки, та не додано до справи звіту з

експертної грошової оцінки, на підставі якої має бути розрахована ціна продажу земельної

ділянки, що передбачено ст. 201 ЗК України. Відповідно до ч.ч.7,8 ст. 128 ЗК

України, договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному

посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на

право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

         08.08.2008 р. (вх. №16276) позивач

надав до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 63-64), в якій просив

зобов'язати Одеську міську раду прийняти від СПД ОСОБА_2. грошову суму,

еквівалентну експертній грошовій оцінці земельної ділянки, площею 552 кв.м.,

яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - обслуговування

та експлуатація нежитлової будівлі (павільйону-бару), площею 95,6 кв.м.;

визнати за СПД ОСОБА_2. право  власності

на спірну земельну ділянку та зобов'язати Одеську регіональну філію Державного

підприємства „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті

України по земельних ресурсах” зареєструвати за СПД ОСОБА_2. державний акт на

право власності на дану земельну ділянку, а також зобов'язати Управління

земельних ресурсів у м. Одесі вчинити необхідні дії по видачі бланку державного

акту та підписанню державного акта на право власності СПД ОСОБА_2. на земельну

ділянку.

          Рішенням господарського суду Одеської

області від 18.08.2008 р. (підписаним суддею Фаєр Ю. Г.) позов задоволено. Таке

рішення суд обґрунтував наступним. Позивач набув право власності на нерухоме

майно, а саме на нежилу будівлю (павільйон - бар), розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 120 ЗК України, якщо відчужується будівля і споруда, яка

розташована на земельній ділянці, що належить на праві власності, то до

набувача переходить право власності і на земельну ділянку. Аналогічне положення

визначено і у ст. 377 ЦК України, де зазначено, що до особи, яка придбала

житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну

ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах,

встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку,

будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача

переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята

житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка

є необхідною для їх обслуговування. Згідно ст.ст. 125 - 126 ЗК України, право

власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після

одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності

чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної

реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування

земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються

Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.3 ст. 125 ЗК України, приступати

до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на

місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної

реєстрації забороняється. Статтями 127,128 ЗК України передбачена процедура

продажу земельних ділянок юридичним або фізичним особам, при цьому, у випадку

розташування на ділянці об'єкту нерухомості, що належить покупцю земельної

ділянки, продаж такої ділянки здійснюється не на конкурентних засадах. З

матеріалів справи вбачається, що позивач листом від 18.07.2007 р. (вх.

№37-П-5015) звернувся до Одеської міськради з питання відведення земельної

ділянки, на якій розташована нежила будівля, площею 95,6 кв.м., за адресою:

АДРЕСА_1, який залишено Одеською міською радою без відповіді та задоволення.

Частина 3 ст. 128 ЗК України вказує, що рада міністрів Автономної Республіки

Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада чи

державний орган приватизації у місячний термін розглядає заяву і приймає

рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням

причин відмови. Відповідно до п.9 Указу Президента України №32/99 від

19.01.1999 р. „Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського

призначення”, рішення сільської, селищної, міської ради або уповноваженого нею

органу, місцевої державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки

Крим є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки

несільськогосподарського призначення між покупцем і продавцем. Частина 5 ст.

128 ЗК України вказує вичерпний перелік підстав для відмови в продажу земельної

ділянки. Так, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання

документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної

ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо

щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або

припинення його діяльності. Аналогічне положення закріплене Указом Президента

України №32/99 від 19.01.1999 р. „Про продаж земельних ділянок

несільськогосподарського призначення” (чинного на момент звернення позивача до

Одеської міськради з заявою). Всупереч вимог Закону, Одеською міськрадою не

прийнято рішення по суті: ні про продаж земельної ділянки, ні  про відмову в продажу  із зазначенням причин відмови. Суду не подано

доказів винесення міською радою рішення по вказаному питанню. Враховуючи, що на

спірній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомості належні на праві

власності позивачу, згідно ст.ст. 127,128 ЗК України, ця земельна ділянка не

підлягає продажу на конкурентних засадах, суд вважає, що підстави для відмови

позивачу у виділенні земельної ділянки відсутні. Набуття права власності на

землю громадянами здійснюється шляхом викупу у власника землі (у даному випадку

у Одеської міської ради) за ціною, що встановлюється експертною грошовою

оцінкою земельної ділянки на підставі ринкових аналогів і відповідних методик

(ст. 13 Закону України „Про оцінку земель” та п.2.2. Порядку проведення

експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого Наказом Держкомзему

України від 09.01.2003 р. за №2). Згідно Наказу Державного комітету України по

земельних ресурсах від 02.07.2003 р. за №174 „Про затвердження Тимчасового

порядку ведення державного реєстру земель”, видача та реєстрація державних

актів на право власності на земельні ділянки покладена на структурні підрозділи

Центру державного земельного кадастру, що в межах міста Одеси здійснює Одеська

регіональна філія Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру

при Державному комітеті України по земельних ресурсах”. Відповідно до наказу

Державного комітету України по земельних ресурсах „Про затвердження Інструкції

про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право

приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право

власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право

тимчасового користування землею” №43 від 04.05.1999 р., державний акт на право

власності на земельну ділянку підписується керівником відповідного органу

земельних ресурсів міста Одеси - начальником Управління земельних ресурсів у

місті Одесі, а також Управління земельних ресурсів у місті Одесі відповідно до

покладених на нього завдань організовує розроблення, видачу і збереження

бланків державних актів на право постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, ч.ч. 4,5 ст. 201 ЗК України визначають, що експертна грошова оцінка

використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до ЗУ „Про оцінку земель”, експертна грошова оцінка земельних  ділянок - це результат визначення вартості

земельної ділянки та пов'язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань

оцінки земельної ділянки) із застосуванням сукупності підходів, методів та

оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення

розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту. Частина 2 ст. 19 ЗУ „Про

оцінку земель” вказує, що експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться

суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до вимог цього

Закону, ЗУ „Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в

Україні”, а також інших нормативно-правових актів та державних стандартів, норм

і правил. Частини 6,7 ст. 5 Закону України „Про оцінку земель” визначають, що

експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою

визначення вартості об'єкта оцінки (а.с. 99-102).

       Не погоджуючись із вищезазначеним

судовим рішенням, Управління земельних ресурсів у м. Одеса звернулося до

Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій

просило скасувати це рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні

позову повністю, з тих підстав, що при ухваленні рішення судом було порушено

норми матеріального та процесуального права, оскільки судове рішення було

винесено без присутності у судовому засіданні представника Одеської міської

ради, судом також порушено право держави та Одеської міської ради на

розпорядження землями територіальної громади. Крім того, позивачем зазначено,

що при зверненні до відповідачів з проханням визнання за ним права власності на

спірну земельну ділянку йому не було надано відповіді без усіляких пояснень

щодо цих причин. В судовому засідання позивач не надав доказів щодо

відповідного звернення. Судом невірно застосовано ст. 377 ЦК України, тому що

ЗК України не передбачено „автоматичного” переходу права власності на земельну

ділянку до набувача нерухомого майна. Крім того, положення ЦК України поширюються

на всі майнові відносини, ознаки яких передбачені ч.1 ст. 1 ЦК України

(рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність), за умов, що ці

відносини не врегульовані спеціальними законами (кодексами). Виходячи з цього,

переважному застосуванню перед ст.ст. 373-378,401-417,792 ЦК України, що

поширюються на земельні відносини, підлягають відповідні положення ЗК України.

Це випливає також з визначення в ст. 3 ЗК України нормативно-правових актів, що

регулюють земельні відносини. Приймаючи рішення про визнання права власності на

земельну ділянку за  позивачем, суд

посилався на вимоги ст.ст. 125,126 ЗК України, якими зазначено, що право

власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після

отримання його власником чи користувачем документу, що посвідчує право

власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної

реєстрації. Право власності та право постійного користування земельною ділянкою

посвідчується державним актом. Однак, ця норма визначає тільки, який документ

посвідчує право власності на земельну ділянку, і не визначає підстав та порядку

виникнення права власності на земельну ділянку. Відповідно до вимог ст. 50 ЗУ

„Про землеустрій” та постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р.

№677 „Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення

земельних ділянок”, передбачено, що у разі надання, передачі, вилучення

(викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо

відведення земельних ділянок. Згідно зі 

ст. 118  ЗК  України та п.п.3,9 вищевказаної постанови,

проект відведення  земельної ділянки розробляється

на підставі  рішення сільської, селищної,

міської ради, до повноважень яких належить надання у користування або передача

у  власність земельних  ділянок. Проект відведення земельної ділянки

виконавець погоджує із суміжними землевласниками або землекористувачами,

органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно -

епідеміологічною службою, органом містобудування, архітектури та охорони

культурної спадщини та подається на розгляд відповідної місцевої державної

адміністрації або органу місцевого самоврядування. Земельна ділянка, яка

передбачається для передачі у власність, зазначеного розміру та в цих межах

ніколи позивачу не надавалася. Таким чином, має місце створення нового об'єкту

землеустрою. Пунктом „в” ст. 186 ЗК України передбачено, що проекти відведення

земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються

органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і

вилучають земельні ділянки. Згідно з п.6 ст. 118 ЗК України, громадяни,

зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель

державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення

особистою селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і

обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна

ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних

гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної

районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або

сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У

заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Проект відведення

земельних ділянок повинен бути погоджений з суміжними землевласниками або

землекористувачами, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом,

санітарно - епідеміологічною службою, органом містобудування, архітектури та

охорони культурної спадщини. Технічна документація із землеустрою щодо

відведення земельної ділянки підлягає затвердженню Одеською міською радою,

відповідно до вимог земельного законодавства після чого зазначена земельна

ділянка підлягає передачі у власність. В обґрунтування апеляційної скарги

Управління земельних ресурсів у м. Одеса послалося на  ст. 91 ГПК України, ст.ст.

116,118,121,128,186,12 „Перехідних положень” ЗК України, ст.ст. 1,3 ЗУ „Про

розмежування земель державної та комунальної власності”, ст. 50 ЗУ „Про землеустрій”,

ст.ст. 9,21,22,35 ЗУ „Про державну експертизу землевпорядної документації”, п.4

п.п. 4.1.1. Наказу Держкомзему України „Про затвердження Методики проведення

державної експертизи землевпорядної документації”.

             Ухвалою Одеського апеляційного

господарського суду від 09.09.2008 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження

та призначено до розгляду на 14.10.2008 р., про що учасники процесу, згідно

приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

             Фіксування судового процесу

здійснювалось технічними засобами. 

           У судовому засіданні 14.10.2008 р.

скаржник надав суду письмові  доповнення

та уточнення до апеляційної скарги  і

судова колегія залучила це доповнення (уточнення)  до матеріалів справи.

          Оскільки представники Одеської міськради та

Одеської регіональної філії ДП „Центр державного земельного кадастру при

Державному комітеті України по земельних ресурсах” у судове засідання

14.10.2008 р. не з'явились, судова колегія, керуючись приписами ст. 77 ГПК

України, ухвалою від 14.10.2008 р. відклала розгляд справи на 28.10.2008 р. о

14:30, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були

належним чином повідомлені. Крім того, суд зобов'язав скаржника та Одеську

регіональну філію ДП „Центр державного земельного кадастру при Державному

комітеті України по земельних ресурсах” надати суду належним чином засвідчені

копії положень, на підставі яких вони діють.

Скаржник

виконав вимогу суду - надав витребуване положення.

Представник

Одеської регіональної філії ДП „Центр державного земельного кадастру при

Державному комітеті України по земельних ресурсах” в судове засідання

28.10.2008 р. (вдруге)  не з'явився та не

надав суду витребуваних документів.

Враховуючи

викладені обставини, судова колегія, керуючись приписами ст. 77 ГПК України,

ухвалою від 28.10.2008 р. знову відклала розгляд справи на 04.11.2008 р. о

12:30, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були

належним чином повідомлені. Крім того, суд повторно зобов'язав Одеську

регіональну філію ДП „Центр державного земельного кадастру при Державному

комітеті України по земельних ресурсах” надати суду належним чином засвідчену

копію положення, на підставі якого вона діє.

Ухвалою

заступника голови суду від 28.10.2008 р. строк апеляційного провадження було

продовжено на  один місяць, тобто до

28.11.2008 р.

Представник

позивача  у судове засідання 04.11.2008

р. не з'явився.

Представник

відповідача - ДП „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті

України по земельних ресурсах” у судове засідання 04.11.2008 р.  не з'явився (втретє)  та знов не надав суду витребуваних

документів.

Враховуючи

викладені обставини, судова колегія, керуючись приписами ст. 77 ГПК України,

ухвалою від 04.11.2008 р. знову відклала розгляд справи на 25.11.2008 р.,  про що учасники процесу, згідно приписів ст.

98 ГПК України, були належним чином повідомлені. Крім того, суд повторно

зобов'язав Одеську регіональну філію ДП „Центр державного земельного кадастру

при Державному комітеті України по земельних ресурсах” надати суду належним

чином засвідчену копію положення, на підставі якого вона діє.

Представник

відповідача - Одеської міської ради надав суду письмові пояснення, в яких

підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач

- Одеська регіональна філія ДП „Центр державного земельного кадастру при

Державному комітеті України по земельних ресурсах” в судове засідання

25.11.2008 р. не з'явився (четверте нез'явлення) та не надав суду витребуваних

документів і судова колегія, враховуючи думку інших учасників процесу, а також

той факт, що строк розгляду цієї справи, передбачений ГПК України,

закінчується, навіть з урахуванням його продовження, прийняла рішення про

розгляд справи за відсутністю цього відповідача. 

Представники

скаржника - Управління Держкомзему у м. Одеса та Одеської міськради в усних

поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримали скаргу і просили її

задовольнити на викладених у ній підставах.

Представник

позивача просив суд відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення без

змін.

За

згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні

оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши

усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги

та запереченнями на неї, дослідивши обставини і матеріали  справи, 

у т.ч. наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам

цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність

застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,

судова колегія встановила наступне.

Як

свідчать матеріали справи, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд,

відповідно до договору купівлі-продажу від 20.07.2006 р. (нотаріально

посвідченого та зареєстрованого у КП „ОМБТІ та РОН”) СПД ОСОБА_2. (далі

- позивач) придбав у власність не житлову будівлю (павільйон - бар),

розташовану за адресою: АДРЕСА_1. З матеріалів справи вбачається, що під

вказаною будівлею розташована земельна ділянка, площею 552 кв.м..

    Відповідно до ст. 120 ЗК України, якщо

відчужується будівля і споруда, яка розташована на земельній ділянці, то до

набувача переходить право власності і на земельну ділянку. Аналогічне положення

визначено і у ст. 377 ЦК України, де зазначено, що до особи, яка придбала

житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну

ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у

розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового

будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до

набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка

зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної

ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Статтями 127 та 128 ЗК України

передбачена процедура продажу земельних ділянок юридичним або фізичним особам,

при цьому, у випадку розташування на ділянці об'єкту нерухомості, що належить

покупцю земельної ділянки, продаж такої ділянки здійснюється не на конкурентних

засадах.

        З матеріалів справи вбачається, і ці

обставини також встановив та дослідив місцевий суд, що позивач листом від

18.07.2007 р. (вх. №37-П-5015) звернувся до Одеської міськради з питанням

відведення земельної ділянки, на якій розташована вищевказана нежила будівля.

Однак цей лист  залишено вказаною радою

без відповіді та задоволення.  Частина 5

ст. 128 ЗК України вказує вичерпний перелік підстав для відмови в продажу

земельної ділянки. Так, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а)

неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої

земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про

банкрутство або припинення його діяльності. Аналогічне положення закріплене

Указом Президента України №32/99 від 19.01.1999 р. „Про продаж земельних

ділянок несільськогосподарського призначення” (чинним на момент звернення

позивача до Одеської міськради з заявою).

    Як вірно дійшов до висновку місцевий суд,

всупереч вимог вищезазначених нормативних актів, Одеською міськрадою не

прийнято рішення по суті: ні про продаж земельної ділянки, ні про відмову в

продажу із зазначенням причин відмови.

      Проте, враховуючи, що на спірній

земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомості, належні на праві власності

позивачу, згідно ст.ст. 127,128 ЗК України, ця земельна ділянка не підлягає

продажу на конкурентних засадах, а тому підстави для відмови позивачу у

виділенні земельної ділянки відсутні.

        Порушення прав позивача Одеською

міськрадою, полягає саме у не прийнятті радою рішення про продаж земельної

ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови, оскільки

продаж земельної ділянки, що є власністю територіальної громади, передбачає

певну законодавчу передбачену та врегульовану процедуру, яка складається з

ряду  необхідних і достатніх дій,

відсутність будь-якої з них паралізує всю процедуру.

           За таких обставин, враховуючи, що

Одеською міською радою не приймалось рішень щодо передачі або відмови позивачу

у придбанні у власність зазначеної земельної ділянки, а позивач, згідно

вищезазначених нормативних актів, має право на оформлення цієї земельної

ділянки у власність, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд мав право

і мотивовано визнав (підтвердив) право позивача на придбання у власність

земельної ділянки.

       Доводи скаржника та Одеської міської

ради, що позивач повинен був оскаржити бездіяльність цієї ради, на думку

судової колегії, не обґрунтовані і не заслуговують на увагу, оскільки позивач в

даному випадку мав право обирати спосіб захисту свого права, що ним було

зроблено шляхом звернення до суду з цим позовом.

       Згідно норм ЗК України, ст. 13 Закону

України „Про оцінку земель” та п.2.2. Порядку проведення експертної грошової

оцінки земельних ділянок, затвердженого Наказом Держкомзему України від

09.01.2003 р. за №2, набуття права власності на землю громадянами здійснюється

шляхом викупу у власника землі (у даному випадку в Одеської міської ради) за

ціною, що встановлюється експертною грошовою оцінкою, земельної ділянки на

підставі ринкових аналогів і відповідних методик.

      Матеріали справи свідчать, що за заявою

позивача відповідним компетентним органом (експертом) було здійснено експертну

оцінку цієї земельної ділянки.

 Слід зазначити, що вищенаведені норми права, у

т.ч. норми ЗК України, які регулюють питання продажу земельних ділянок у

власність, встановлюють, що земельні ділянки продаються власникам об'єктів

нерухомості (які розташовані на цих земельних ділянках) за ціною, встановленою

експертною грошовою оцінкою земельної ділянки, і не передбачають можливість при

продажу земельної ділянки власникам розташованих на них об'єктів нерухомості

встановлення інших (більших) цін за бажанням продавця. Таке збільшення вартості

землі можливе лише при продажу землі на конкурсних засадах або з аукціону, що

не стосується даної конкретної правової ситуації.

 За таких обставин, судова колегія дійшла

висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу позивача щодо

зобов'язання  Одеської міської ради

прийняти у позивача грошову суму еквіваленту грошовій оцінці цієї земельної

ділянки.

 Згідно Наказу Державного комітету України по

земельних ресурсах від 02.07.2003 р. за №174 „Про затвердження Тимчасового

порядку ведення державного реєстру земель”, видача та реєстрація державних

актів на право власності на земельні ділянки покладена на структурні підрозділи

Центру державного земельного кадастру, що в межах міста Одеси здійснює Одеська

регіональна філія Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру

при Державному комітеті України по земельних ресурсах”.

 З викладеного вбачається, що Одеська

регіональна філія Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру

при Державному комітеті України по земельних ресурсах” уповноважена виступати у

цивільних відносинах, пов'язаних з вирішеннями питань щодо оформлення права

власності на земельні ділянки, а тому посилання скаржника (не підтверджене

будь-якими доказами, як то вимагають приписи ст. 33 ГПК України) на те, що

зазначена філія не може бути відповідачем у справі, не можуть прийматись до

уваги та бути підставою для скасування судового рішення.

 Відповідно до наказу Державного комітету

України по земельних ресурсах „Про затвердження Інструкції про порядок

складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної

власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на

землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового

користування землею” №43 від 04.05.1999 р., державний акт на право власності на

земельну ділянку підписується керівником відповідного органу земельних ресурсів

міста Одеси - начальником Управління земельних ресурсів у місті Одесі, а також

Управління земельних ресурсів у місті Одесі відповідно до покладених на нього

завдань організовує розроблення, видачу і збереження бланків державних актів на

право постійного користування земельною ділянкою.

 З огляду на викладене, судова колегія дійшла

висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача до

відповідача - Управління земельних ресурсів у м. Одеса.

 Згідно п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного

суду України №02-5/422 від 10.12.1996 р. „Про судове рішення” (з наступними

змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на

повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи,

що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не

виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве

значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих

обставин; яка правова кваліфікація 

відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду

справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Такі ж

вимоги до судового рішення містяться у Постанові Пленуму Верховного суду

України №11 від 29.12.1976 р. „Про судове рішення”.

  Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами

для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають

значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи,

які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність

висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам

справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи

процесуального права. 

  На думку судової колегії, місцевий суд

повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну

оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права,

тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для

скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не

вбачає.

  Наведені в апеляційній скарзі доводи, як

зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду, не доводять їх

помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

  Будь-яких інших доводів щодо незаконності

рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та

процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією

необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, скаржник не навів.

 Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК

України, законність і обґрунтованість 

рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах,

викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь - яких

порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і

вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи,

наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів

-

ПОСТАНОВИЛА:

            Рішення господарського суду Одеської області

від 18.08.2008 р. у справі №34/118-08-2234 - залишити без змін, а

апеляційну скаргу Управління Держкомзему у м. Одеса на зазначене судове

рішення  - без задоволення.

           Постанова, згідно ст. 105 ГПК

України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у

касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                 

Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                

Бєляновський В. В.

Шевченко В. В.

Повний текст постанови

підписано 25.11.2008 р.