Постанова

від 14.11.2012 по справі 2а-13678/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2012 року № 2а-13678/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-Рішення» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.05.2012 № 00024122-2 та № 00024222-2, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 29.05.2012 № 00024122-2 та № 00024222-2.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

05.11.2012 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження в порядку ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.05.2012 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «ІТ-Рішення»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС складено Акт № 2007/22-2/361997028 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп.пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму 867469 грн., а також порушення п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму 754321 грн.

29.05.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 00024122-2, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 867469 грн.;

№ 00024222-2, яким у зв'язку з порушенням п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 754321 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 38271 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договорів поставки від 07.06.2011 № 18519 з ТОВ «Еверест -інформаційні технології», від 04.07.2011 № 332 з ТОВ «Віп Трейд», а також на підставі усних домовленостей з ТОВ «Енглєр»поставлено відповідні товари (монітори, блоки живлення, кріплення для відеокамер, кріплення для відео реєстратора, комп'ютери, тонери тощо) на загальну суму 4525926,65 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 754321 грн.), що підтверджується належним чином оформленими специфікаціями, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними документами та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп.пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму 867469 грн., а також порушення п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму 754321 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаних правочинів внаслідок:

отримання ТОВ «Енглєр»моніторів та блоків живлення від ТОВ «А.Нет», відносно якого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено перевірку та складено акт від 27.02.2012 № 221/23-08/32621457, в якому зазначено, що: «встановлено порушення ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України. ГВПМ ДПІ у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва згідно службової записки від 01.02.2012 року №586/ДПІ/2610/3 встановлено, що ТОВ «А.Нет»за адресою м. Київ, вул. Туполєва, 16/1 не знаходиться, про що складено акт, щодо не встановлення місцезнаходження та направлено службову записку до ДПІ на зміну стану 23. Директором являється ОСОБА_1 (ідн. НОМЕР_1) якого опитано 30.01.2012 року та який пояснив що зареєстрував підприємство за грошову винагороду у розмірі 800 грн. статутні внески до підприємства не здійснював, директором ТОВ «А.Нет»став за проханням незнайомих осіб, що назвались Андрієм та Михайло. Фактично не здійснював будь-яку господарську діяльність, а лише підписував статутні документи не вникаючи в їхню суть. Після цього дані особи зникли, контактні телефони не залишили, місцезнаходження даних осіб я назвати не можу. Печатку підприємства я не замовляв і ніколи не використовував. Звітні документи не підписував, податкові накладні, угоди та інші бухгалтерські документи вказаного підприємства я ніколи не підписував. Будь-які товари чи послуги від імені ТОВ «А.Нет»я не продавав та не купляв. Чим фактично займається підприємство та хто від мого імені здійснює діяльність та підписує документи мені не відомо. Де знаходяться печатка, реєстраційні та фінансові документи ТОВ «А.Нет»я не знаю.»;

отримання від ДПІ у Печерському районі м. Києва акту від 05.10.2011 № 1317/23-5/37240770, в якому встановлено: «Відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.07.2011 по 31.08.2011 щодо придбання ТОВ «Віп трейд»товарів (робіт, послуг) у контрагентів - постачальників та продажу ТОВ «Віп трейд»товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI та п. 1, п. 5, ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України встановлено нікчемні правочини.»;

отримання ТОВ «Віп Трейд»тонеру та інших товарів від ТОВ «Сіріус Гарант», відносно якого ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено перевірку та складено акт від 27.07.2011 № 940/23-03/37318328, в якому зазначено, що: «Фактично згідно податкової звітності у ТОВ «Сіріус - грант»відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Крім того, до ДПІ у Печерському районі м. Києва було отримано службовою запискою від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва протокол допиту посадової особи ТОВ «Сіріус - грант»ОСОБА_2. В протоколі вказано, що ОСОБА_2 немає відношення до діяльності ТОВ «Сіріус -грант»код ЄДРПОУ 37318328. Встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ «Сіріус - грант»та контрагентами. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.»;

отримання ТОВ «Еверест інформаційні технології»комп'ютерів та комплектуючих від ТОВ «ЕКТ Сервіс», свідоцтво платника ПДВ якого анульовано у зв'язку зі зміною місцезнаходження;

складення ДПІ у Печерському районі м. Києва акту від 26.01.2012 № 243/23-2/37139302, в якому зазначено: «Перевіркою ТОВ «ЕКТ-Сервіс»встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу з ТОВ «Тіса Плюс».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за правочинами між ТОВ «ІТ-Рішення»та ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Енглєр»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними специфікаціями, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними документами та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

сертифікатами відповідності з додатками, рішенням для цілей митного оформлення, які підтверджують наявність у ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Енглєр»поставленого позивачу товару;

договорами суборенди нежитлового приміщення від 18.10.2010 № 8 та від 27.07.2011 № 9, додатковими угодами та актами прийому-передачі приміщень до них, які підтверджують наявність у позивача необхідних приміщень для здійснення господарської діяльності, зокрема, наявність у позивача приміщення для зберігання поставленого ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Енглєр»товару;

договором оперативного лізингу від 19.07.2010 № 542, додатковою угодою до нього, актом приймання-передачі, договором купівлі-продажу автомобіля від 20.07.2010 № 2453/07.2010, які підтверджують наявність у позивача необхідного транспортного засобу для отримання (транспортування) товару за вищевказаними правочинами з ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Енглєр»;

договором про закупівлю товарів за державні кошти від 10.06.2011 № 75, специфікацією до нього, договором на закупівлю апаратури записувальної та відтворювальної звуку і зображення від 20.06.2011 № 332Ю, специфікацією до нього, договором про закупівлю послуг за державні кошти від 05.01.2011 № 222/12-10, видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, актами наданих послуг, які були складені під час реалізації позивачем товарів, поставлених ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Енглєр», на користь третіх осіб.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на акти ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 27.02.2012 № 221/23-08/32621457, ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.10.2011 № 1317/23-5/37240770, від 27.07.2011 № 940/23-03/37318328 та від 26.01.2012 № 243/23-2/37139302, а також на анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ЕКТ Сервіс», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, самі по собі акти не є беззаперечними, належними та допустимими доказами даних фактів, а інших доказів всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем не надано.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних специфікацій, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд»та ТОВ «Енглєр»не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «ІТ-Рішення»та ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Енглєр»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «ІТ-Рішення»та ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Енглєр»умислу на укладення вказаних правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі -Порядок № 969), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 754321 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд»та ТОВ «Енглєр». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд», ТОВ «Енглєр»були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 754321 грн., віднесена ТОВ «ІТ-Рішення»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд»та ТОВ «Енглєр»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про порушення ТОВ «ІТ-Рішення»п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 00024222-2 -безпідставним та неправомірним.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за правочинами з ТОВ «Еверест -інформаційні технології», ТОВ «Віп Трейд»та ТОВ «Енглєр»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, реальність вказаних господарських операцій та їх пов'язаність підтверджується також залученими до матеріалів справи сертифікатами відповідності з додатками, рішенням для цілей митного оформлення, договорами суборенди нежитлового приміщення, актами прийому-передачі приміщень, договором оперативного лізингу, додатковою угодою до нього, актом приймання-передачі, договором купівлі-продажу автомобіля, договором про закупівлю товарів за державні кошти, договором на закупівлю апаратури записувальної та відтворювальної звуку і зображення, договором про закупівлю послуг за державні кошти, видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, актами наданих послуг.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп.пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 00024122-2 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-Рішення»(03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3; код ЄДРПОУ 36197028) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 00024122-2 та № 00024222-2, прийняті Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-Рішення»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко