Постанова

від 25.11.2008 по справі 22/366-07-8426

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 25 листопада 2008 р.                                                                                   

№ 22/366-07-8426 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого     

Панової І.Ю.,

суддів

Заріцької А.О. (доповідач у

справі), Продаєвич Л.В.

розглянувши  касаційну скаргу

 суб'єкта підприємницької діяльності              ОСОБА_1

на рішення  та постанову господарського суду

Одеської області від  23 червня 2008

року Одеського апеляційного господарського суду від           5 серпня 2008 року

у справі

№ 22/366-07-8426

господарського суду

Одеської області

за позовом

представництва по управлінню

комунальною власністю Одеської міської ради

до         третя особа на стороні позивача-

суб'єкта підприємницької діяльності 

ОСОБА_1 - житлово-експлуатаційного об'єднання Ленінського району

управління житлово-комунального господарства Одеського виконкому в особі

ліквідаційної комісії комунальних підприємств виконавчого комітету Одеської

міської ради - приватного підприємства "Енергокомплекс" -

будівельно-ремонтного кооперативу "Вадим" фізична особа -

підприємець ОСОБА_2

провизнання

недійсним договору оренди, виселення та зобов'язання усунути перешкоди у

користуванні нежитловим приміщенням

за участю

представників:

представництва по управлінню

комунальною власністю Одеської міської ради Гришина Д.М.

                                        В С Т А

Н О В И В :

У листопаді 2007 року

представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради  (далі -представництво по управлінню

комунальною власністю) звернулося до господарського суду Одеської області з

позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1),

житлово-експлуатаційного об'єднання Ленінського району управління

житлово-комунального господарства Одеського виконкому в особі ліквідаційної

комісії комунальних підприємств виконавчого комітету Одеської міської ради

(далі - ЖЕО Ленінського району), 

приватного підприємства "Енергокомплекс" (далі -ПП

"Енергокомплекс"), будівельно-ремонтного кооперативу "Вадим"

(далі -БРК „Вадим”) про визнання недійсним договору оренди, усунення перешкод у

користуванні нежилим приміщенням, шляхом зобов'язання  звільнити його, та виселити із спірного

приміщення відповідачів у справі.

          Свої вимоги позивач обґрунтовував

тим, що відповідно до рішення Одеської міської ради представництво по

управлінню комунальною власністю, як виконавчий орган місцевого самоврядування,

уповноважений міською радою здійснювати функції орендодавця на діючі договори

оренди  майна комунальної власності, і

здійснюючи, зокрема, управління приміщенням першого поверху площею 33,7 кв.м.

розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 50,  довідалося, що на вказане приміщення між  ЖЕО Ленінського району та СПД ОСОБА_1  9 серпня 2002 року було укладено договір

оренди, без номера, на підставі якого останній користується приміщенням  за вказаною адресою. Договір оренди було

укладено без згоди на те власника майна -Одеської міської ради та з порушенням

вимог закону щодо  істотних умов

договору. Крім того,  орендар за цим

договором СПД ОСОБА_1 без достатніх правових підстав  передав приміщення  по вул. Отамана Чепіги, 50,  у користування БРК „Вадим” та ПП

"Енергокомплекс". Право користування приміщенням ПП "Енерго-

комплекс" підтверджено договором відповідального зберігання,

укладеним  5 грудня 2005 року між ним та

СПД ОСОБА_1, на укладення якого останній не був уповноважений.

Рішенням господарського суду

Одеської області від 23 червня               

2008 року (суддя Торчинська Л.О.) 

позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди від 9 серпня 2002

року, виселено фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, БРК „Вадим” та ПП

"Енергокомплекс", останнього зобов'язано усунути перешкоди позивачу в

користуванні нежилим приміщенням першого поверху площею 33,7 кв.м. На користь

позивача із відповідачів стягнуто судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим у

справі рішенням СПД ОСОБА_1  подав

апеляційну скаргу і просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким

представництву по управлінню комунальною власністю в позові відмовити. У скарзі

послався на те, що суд першої інстанції оскаржуване рішення прийняв при

неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, припустився інших

порушень вимог закону.

 Постановою Одеського апеляційного

господарського суду від 5 серпня 2008 року (судді: Журавльова О.О.- головуючий,

Тофан В.М., Михайлов М.В.) апеляційна скарга задоволена частково,  пункти 1 та 6 рішення господарського суду

Одеської області від 23 червня 2008 року скасовані частково і викладені в іншій

редакції - „Позов задовольнити частково. Провадження у справі за  позовними вимогами представництва по

управлінню комунальною власністю Одеської міської ради  до будівельно-ремонтного кооперативу „Вадим”

про виселення припинити”. Зміна рішення обґрунтована тим, що БРК „Вадим”  у добровільному порядку звільнив спірні нежилі

приміщення.  В іншій частині рішення суду

першої інстанції залишено без змін.

СПД ОСОБА_1 подав до Вищого

господарського суду України касаційну скаргу на постанову суду апеляційної

інстанції та на рішення господарського суду першої інстанції, просив їх

скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові. В обґрунтування

касаційної скарги позивач послався на невірне застосування судами попередніх

інстанцій норм матеріального права, зокрема, ч. 2 ст. 16,  ст.ст. 215, 256, 257, ч. 4 ст. 267, 611, п.п.

4, 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (далі - ЦК

України), ст.ст. 80, 83, 203 - 215 ЦК УРСР, ст.ст. 10, 19 Закону України „Про

оренду державного та комунального майна”, ч. 2 ст. 20, ч. 2 ст. 202, ч. 1          ст. 207 Господарського кодексу

України (далі -ГК України), та на порушення і невірне застосування судом норм

процесуального права -ст.ст. 32 42 Господарського процесуального кодексу

України  (далі - ГПК України).

За розпорядженням Заступника Голови

Вищого господарського суду України від 24 листопада 2008 року розгляд

касаційної скарги здійснено колегією суддів Вищого господарського суду України

у складі: судді Панової І.Ю. -головуючого, суддів Заріцької А.О., Продаєвич

Л.В.

Перевіривши матеріали справи та

доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування судами норм

матеріального та процесуального права колегія суддів дійшла висновку, що

касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

 Судами попередніх інстанцій при розгляді

даного господарського спору встановлено, що нежитлове приміщення,

розташоване  за адресою: м. Одеса, вул.

Отамана Чепіги, 50,  відноситься до

комунальної власності Одеської міської ради.

Відповідно до рішення Одеської

міської ради № 56 від 5 грудня 2006 року "Про впорядкування роботи виконавчих

органів Одеської міської ради з виконанням функцій орендодавця нежилих

приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м.

Одеси", позивачу у справі, як виконавчому органу місцевого самоврядування,

надані повноваження орендодавця об'єктів комунальної власності територіальної

громади міста.

На виконання вказаного та наступних

рішень міської ради, здійснюючи функції у сфері управління комунальною

власністю, представництво по управлінню комунальною власністю встановило, що нежитлове

приміщення  першого поверху будинку № 50

по вул. Отамана Чепіги у м. Одесі площею 33,7 кв.м. (склади), яке  на підставі договору від 11 квітня 2000 року

№ 19/82 перебуває в оренді фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, без відповідних

правових підстав використовується відповідачами у справі ПП "Енерго-

комплекс" та БРК "Вадим". Також встановлено, що 9 серпня 2002

року між житлово-експлуатаційним об'єднанням Ленінського району управління

житлово-комунального господарства Одеського виконкому та  СПД ОСОБА_1 було укладено договір оренди, за

яким орендар прийняв в орендне користування нежитлове торгове приміщення,

розташоване по вул. Отамана Чепіги, 50, у                   м. Одесі, під склад.

Обґрунтовуючи позовні вимоги

позивач вказував, що договір оренди від                9 серпня 2002 року не

відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального

майна", оскільки не містить істотних умов договору, а відповідно, не

свідчить про узгодження сторонами цих умов, і укладений  без згоди 

Одеської міської ради, яка є власником спірного майна. 

          Задовольняючи позов про визнання

договору оренди недійсним суд першої інстанції виходив з того, що договір не

відповідає вимогам ст.ст. 10, 11 Закону України 

"Про оренду державного та комунального майна", оскільки

сторони не досягли істотних умов договору по визначенню об'єкту оренди за

складом по площі, технічному стану, розташуванню у приміщенні, вартості з

урахуванням індексу інфляції, в договорі не визначені істотні умови щодо порядку

використання амортизаційних відрахувань та страхування орендарем взятого в

оренду майна, тощо. Крім того, орендодавцем спірного майна за оспорюваним

договором оренди вказано "домоуправління" і виправлено на ЖЕО

Ленінградського району, яке не мало повноважень на укладення договору,

відповідне розпорядження на укладення договору з СПД ОСОБА_1 не видавалося.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на

момент укладення оспорюваної угоди, та ст. 12 Закону України  "Про оренду державного та комунального

майна" договір вважався укладеним, якщо сторони в належній формі  досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору оренди,

відповідно до ст. 10 Закону України 

"Про оренду державного та комунального майна"  (в редакції, що діяла на час укладення

оспорюваного договору) є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням

її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з

урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань;

відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань;

забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток,

гарантія тощо; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в

оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого

майна.

Матеріали справи, як і текст

оспорюваного договору (т.1 а.с. 17, 20) не містять об'єктивних даних, які б

свідчили про виконання сторонами договору оренди від  9 серпня 2002 року  вимог закону щодо узгодження  і підтвердження у договорі істотних умов,

недотримання яких законодавець пов'язує з підставами для визнання договору

недійсним з моменту його укладення. Крім того, судами встановлено відсутність

розпорядження міського голови або іншого органу, який здійснює управління

майном комунальної власності територіальної громади міста, про передачу в

оренду нежитлових приміщень.

Здійснюючи  перегляд рішення суду першої інстанції

відповідно до ст. 101 ЦПК України Одеський апеляційний господарський суд зробив

належні і достатньо обґрунтовані висновки, щодо встановлення факту недійсності

укладеного 9 серпня 2002 року договору оренди майна комунальної власності, та

застосування норм матеріального права, що діяли на момент укладення

оспорюваного договору, а також висновки, щодо усунення перешкод, шляхом

виселення та звільнення приміщення відповідачами, які користувалися ним без

достатніх правових підстав

 Колегія суддів Вищого господарського суду

України вважає законною постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду

першої інстанції (із внесеними апеляційним судом змінами) та знаходить

правильним застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального

права. 

 Колегія суддів погоджується також з висновками

судів попередніх інстанцій про  безпідставність

доводів  відповідача щодо порушення

позивачем строку позовної давності і вважає обґрунтованими висновки суду

апеляційної інстанції, викладені у постанові від 5 серпня 2008 року, про

початок перебігу строку позовної давності.

Згідно з ст. 1117 ГПК

України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція

на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом

першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду

чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково

перевіряти докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів

Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення суду першої

інстанції, у частині залишеній без змін апеляційним судом, і постанова суду

апеляційної інстанції прийняті з дотриманням норм матеріального та

процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх скасування та прийняття

нового рішення не встановлено.

Керуючись статтями 1115,

1117, 1119, 11111 Господарського

процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О

В И В :

Касаційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову господарського суду

Одеської області від 5 серпня 2008 року та рішення Одеського апеляційного

господарського суду від 23 червня 2008 року у справі № 22/366-07-8426 залишити

без змін.

Головуючий                                                                           

Панова І.Ю.

Судді                                                                                                Заріцька

А.О.

Продаєвич Л.В.