Постанова

від 14.11.2006 по справі 20-2/167

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-2/167

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

15 листопада 2006 року  

Справа № 20-2/167

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Щепанської О.А.,

                                                                                          Горошко Н.П.,

за участю представників сторін:

позивача:          Веремчук Марини Андріївни, довіреність №  б/н   від 15.06.06;

позивача: Гришиної Ганни Вікторівни, довіреність №  б/н   від 15.06.06;

відповідача: Кузнецова Володимира Івановича (повноваження перевірені),  голова колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Червоний жовтень";

третьої особи: не з'явився, Севастопольська міська державна адміністрація;

третьої особи: не з'явився,  Севастопольська міська рада;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя    Шевчук Н.Г.) від 17.10.2006 у справі № 20-2/167

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" (вул. Нахімова, 8/108,Севастополь,99011)

до           колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Красный октябрь" (вул. Тюкова, 68,Орлине, м. Севастополь,99805)

3-тя особа  Севастопольська міська державна адміністрація  (вул. Леніна, 2,Севастополь,99011)

Севастопольська міська рада  (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)

про визнання права власності

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17.10.2006 у справі № 20-2/167 у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" до колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Красный октябрь", треті особи: Севастопольська міська державна адміністрація, Севастопольська міська рада про визнання права власності відмовлено.

В основу рішення покладено головний висновок суду про те, що чинним законодавством встановлено обмеження щодо передачі водоймів площею більш ніж 3 гектара. Так, господарський суд зазначив норми пунктів 2 та 4 статті 59 Земельного кодексу України, відповідно до яких - громадянам   та   юридичним  особам  за  рішенням  органів виконавчої  влади  або  органів  місцевого  самоврядування  можуть безоплатно  передаватись  у  власність  замкнені  природні водойми (загальною площею до 3  гектарів).  Власники  на  своїх  земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам  та  юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого  самоврядування  із  земель  водного  фонду можуть  передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів,  а також  озера,  водосховища,  інші  водойми,  болота та острови для сінокосіння,   рибогосподарських   потреб,   культурно-оздоровчих, рекреаційних,   спортивних   і   туристичних   цілей,   проведення науково-дослідних робіт тощо.

Крім того, місцевий суд послався на те, що акт приймання-передачі майнового пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Красный октябрь", яким комісією у складі представників позивача та відповідача проведене приймання-передача майна колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Красный октябрь", не містить дати складання, відомостей щодо сторін, від якої та якій передано майно. На думку суду першої інстанції це позбавляє можливості вважати даний акт належним доказом.

Не погодившись з цим судовим актом, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в який просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд невірно застосував норму права, яка була покладена в основу оскаржує мого рішення. Так, позивач зазначає, що положення пункту 2 статті 59 Земельного кодексу України стосуються лише замкнених природних водоймів. Власникам земельних ділянок надано право у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Відповідно до паспорту ставку  „Підгірний”  - він не є природною водоймою, а створений у 1970 році для подальшого зрошення.

Крім того, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" посилається на те, що суд невірно тлумачив позовні вимоги. Позивач посилається на те, що він заявляє вимоги стосовно гідровузлу ставку „Підгірний” у складі  - земляної дамби, водоскиду, донного водоспуску, а не на ставок цілком. А тому, позивач вважає, що місцевий суд необґрунтовано дійшов  висновку про те, що площа майна, на яке позивач бажає оформити право власності, становить 4,4 га.

Також, позивач зазначає, що він у повної мірі надав суду докази, які підтверджують його право власності. Так, у матеріалах справи є протокол № 7 та план розділу і відокремлення майна в натурі, затверджений рішенням загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Красный октябрь" від 03-28.10.2002. Згідно з пунктом 1 додатку до протоколу № 7 вказано, що

Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.

Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 суддю Сотула В.В. замінено на суддю Щепанську О.А.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу без участі третіх осіб за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" підлягає задоволенню з наступних підстав.

25 липня 2003 року товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничне мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство „Красный Камень” набуло право власності на майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства „Агрофірма „Красный Октябрь” в розмірі 170054,10 або 5,19 відсотків.

Відповідно до акту приймання-передачі майнового пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства „Агрофірма „Красный Октябрь” (а.с.10), яке надається за індивідуальними майновими сертифікатами при реформуванні відповідача, комісією у складі представників позивача та відповідача проведене приймання-передача майна колективного сільськогосподарського підприємства „Агрофірма „Красный Октябрь” - гідротехнічної споруди ставку-накоплювачу с. Родникове.

При цьому, апеляційна інстанція не може погодитися з думкою господарського суду про те, що вказаний акт не може бути прийнятий в якості належного доказу, тому що він не містить дати складання, відомостей щодо сторін, від якої та якій передане майно, та підстав передачі гідротехнічних споруд.   

Так, колегія суддів звертає увагу на назву цього акту, в якому чітко зазначено:

„Акт прийому передачі пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства  „Агрофірма  „Красный Октябрь”...

З цієї назви вбачається що передаване  майно належить саме фонду колективного сільськогосподарського підприємства  „Агрофірма  „Красный Октябрь”. У акті зазначені дві юридичні особи. Відповідно, майно, яке належить однієї стороні не може бути передано йому ж, а передається іншої стороні. Таким чином, з акту вбачається що пайове майно передається від відповідача –позивачу.

При цьому, судова колегія вважає, що даний доказ повинен бути оцінений господарським судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якій господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Така оцінка повинна бути надана цьому доказу саме тому, що чинним законодавством не визначена обов'язкова типова форма акту прийому-передачі та вона може встановлюватись особисто юридичними особами за власним бажанням з урахуванням звичаю ділового обороту, згідно статті 7 Цивільного кодексу України.

Стосовно посилань місцевого суду на відсутність зазначення в цьому акті підстав передачі гідротехнічних споруд, судова колегія, зазначає наступне.

З назви акту вбачається, що він складений сторонами у зв'язку з реформуванням колективного сільськогосподарського підприємства  „Агрофірма  „Красный Октябрь”, видаваного по індивідуальним майновим сертифікатам, тобто підставою набуття права позивача на це майно є майнові сертифікати. Доказів існування інших правовідношень між сторонами у даній справі відносно гідротехнічної споруди ставку-накоплювачу с. Родникове матеріали справи не містять, сторонами суду не надані.

Тому, даний акт, на думку судової колегії, повинен вважатися належним доказом та має бути прийнятий до уваги.

Протоколом № 7 загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства  „Агрофірма  „Красный Октябрь” від 3-28 жовтня 2002 року затверджений план розділу та виділення майна в натурі (додаток № 1), (а.с. 12), відповідно до пункту 1 якого позивачу переданий майновий комплекс с. Родникове. Також на загальних зборах постановлено передати земельні ділянки під майном колективного сільськогосподарського підприємства новоствореним підприємствам та індивідуальним власникам майна, відповідно виділеному майну в натурі, у приватну власність.

Відповідно до паспорту ставку  „Підгірний” на річці Календа (а. с. 51-74) ставок  „Підгірний” був збудований у 1970 роки як протиерозійний з подальшим використанням для зрошування. Для цього у ставку був збудований гідровузол у складі земляної дамби, водоскиду, донного водоспуску.

Таким чином, підтверджуються доводи позивача, стосовно не природного виникнення  цього майна. А тому, з положень пункту 2 статті 59 Земельного кодексу України, вбачається що у будь-яких осіб є законне право створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми, при тому, що ліміт площі передбачений даною статтею не може бути застосований до даного майна.

Пунктом 1 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право  власності  на нову річ,  яка виготовлена (створена) особою,  набувається нею,  якщо інше не встановлено договором  або законом.

Згідно з паспортом ставку  „Підгірний” на річці Календа (а. с. 51-74) ставок є колективною формою власності.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право  власності  у  набувача майна за договором виникає з моменту передання майна,  якщо інше не встановлено  договором  або законом.

З огляду на вищезазначені норми закону та обставини справи, апеляційна інстанція вважає підтвердженим факт передачі гідротехнічної споруди ставку – „Підгірний” на річці Календа у складі споруд гідровузла - земляної дамби, водоскиду, донного водоспуску, розташованого в селі Роднікове Балаклавського району міста Севастополя від колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Красный октябрь" -  товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" та набуття за позивачем прав власності на це майно.          

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з тим підлягає скасуванню.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 1 статті 104, статтею 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

                                             ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 17.10.2006 у справі № 20-2/167 скасувати.

3.   Прийняти нове рішення.

4.  Позовні   вимоги   товариства   з   обмеженою   відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" до колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Красный октябрь" про визнання права власності задовольнити.

5.   Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче мисливсько-риболовне спеціалізоване підприємство "Красный Камень" (ОКПО 30975473, пр-т Адмірала Нахімова, 8, комн. 108, м. Севастополь, 99011) право власності на гідротехнічну споруду ставок  –„Підгірний” на річці Календа у складі споруд гідровузла –земляної дамби, водоскиду, донного водоспуску, розташованого в селі Роднікове Балаклавського району міста Севастополя.

6.   Господарському суду міста Севастополя видати наказ.                    

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                О.А. Щепанська

                                                                                Н.П. Горошко