Рішення

від 08.01.2009 по справі 37/247пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/247пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

08.01.09 р.                                                                                                       Справа № 37/247пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Строма”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 32220849

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційний фінансово-будівельний центр „Аверс мост”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 34533588

про: визнання права власності на будівлю житлового будинку, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, б. 63,

за участю:

представника Позивача –Яїцьков А.В. (довіреність №б/н від 17.12.2008р.);

представника Відповідача –Варварюк Д.Ю. (довіреність №б/н від 26.12.2008р.)

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Строма”, м. Донецьк (далі – Позивач)  звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційний фінансово-будівельний центр „Аверс мост”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про визнання права власності на будівлю житлового будинку, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, б. 63.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на невизнання Відповідачем наявним права власності на спірну будівлю, набуте внаслідок придбання за договорами купівлі-продажу квартир, з яких вона складається та відмову у зв'язку із цим виконання останнім грошових зобов'язань у орендних правовідносинах щодо користування спірною будівлею.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає договори купівлі-продажу від 19.03.2008р. та від 27.05.2008р., технічні паспорти від 12.09.2003р. та від 22.02.2008р., лист від 15.09.2008р. №1471, договір оренди будівлі від 10.11.2008р., акт прийому-передачі від 14.11.2008р., рахунок – фактуру від 14.11.2008р., претензію від 01.12.2008р., відповідь на претензію від 05.12.2008р., рішення Конституційного суду №4-рп/2004 від 02.03.2004р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 8, 41, 55, 124 Конституції України; ст.ст. 15, 16, 334, 382, 392, 657 Цивільного кодексу України; ст. 19 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”; ст.ст. 1, 12, 13, 16, 54, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у судовому засіданні надав додаткові пояснення №08/01-09 від 08.01.2008р. (а.с.38) та документи для залучення до матеріалів справи на підтвердження своєї позиції (а.с.а.с.39-56).   

Відповідач надав відзив від 08.01.2009р. № б/н з додатками (а.с.а.с.57-81), в якому проти позову заперечив з підстав відсутності документів, які б підтверджували наявність права власності саме на спірну будівлю, а не на квартири, з яких вона складається.

Представники учасників справи у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

19.03.2008р. між Позивачем (Покупець) та громадянами Багріним Станіславом Станіславовичем, Багріним Максимом Станіславовичем, Багріною Людмилою Сергіївною (Продавці) був укладений договір купівлі – продажу квартири (а.с.11), згідно п.1.1. якого Продавці продали, а Покупець купив квартиру під номером 2, що знаходиться у будинку під номером 63, розташованому по вулиці Постишева у місті Донецьку, Донецької області. Відчужена квартира складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 55,7 кв.м., житлова площа – 43,1 кв.м.  12.05.2008р. в Донецькому Бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Строма”, м. Донецьк на вищевказану квартиру (згідно витягу за №18768822 про реєстрацію права власності на нерухоме майно).

27.05.2008р. між Позивачем (Покупець) та громадянином Артюр Володимиром Павловичем (Продавець) був укладений договір купівлі – продажу квартири (а.с.15), згідно п.1.1. якого Продавець продав, а Покупець купив квартиру під номером 1, що знаходиться у будинку під номером 63, розташованому по вулиці Постишева у місті Донецьку, Донецької області. Відчужена квартира складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 77,7 кв.м., житлова площа – 43,4 кв.м. 04.06.2008р. в Донецькому Бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Строма”, м. Донецьк на вищевказану квартиру (згідно витягу за №19067954 про реєстрацію права власності на нерухоме майно).

Вказані договори були посвідчені нотаріально та  зареєстровані у Державному реєстрі правочинів за № 5619696 та №5985952 відповідно, що вбачається із відповідних витягів (а.с.а.с.12,16).

Згідно із нотаріально складених заяв (а.с.а.с.13, 17) Позивач виконав всі грошові зобов'язанні перед попередніми власниками квартир, у зв'язку із чим останні підтвердили відсутність матеріальних претензій.

Як вбачається із витягів КП „БТІ м. Донецька” (а.с.а.с.14,18) на підставі вказаних договорів 12.05.2008р. та 04.06.2008р. права власності на придбані квартири було зареєстровано за Позивачем.

У зв'язку із набуттям Позивачем права власності на квартири були внесені відповідні зміни до їх технічних паспортів (а.с.а.с.19-22). При цьому, як вбачається із довідки КП „БТІ м. Донецька” від 05.01.2009р. №1-0008 (а.с.56), житловий будинок за адресою м. Донецьк, вул. Постишева, 63 складається лише з двох квартир, право власності на які зареєстровано за Позивачем, а сам будинок згідно листа №04/6-2243 від 05.12.2008р. (а.с.55) не буває на балансі КП „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька” – відповідного обслуговуючого підприємства на цій території.

10.11.2008р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендарем) укладено договір оренди будівлі (а.с.а.с.24-26), згідно п.1.1 якого Орендодавець передав Орендареві у строкове платне користування будівлі домоволодіння, розташовані за адресою: м. Донецьк, вул.. Постишева,63.

Відповідно до приписів п.п. 3.1-3.3 Договору оренди, 14.11.2008р. був складений та підписаний обома сторонами акт прийому-передачі будівлі домоволодіння (а.с. 27).

Відповідно до розділу 5 договору оренди на  Відповідача були покладені грошові зобов'язання із сплати  орендної  плати у розмірі 2500,00 грн., у т.ч. ПДВ,  щомісячно авансом в безготівковій формі на поточний рахунок Орендодавця не пізніше п'ятого числа поточного місяця. Разом із тим, згідно  п.5.3. договору оренди – за перший неповний місяць користування об'єктом орендар сплачує орендну плату протягом двох банківських днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі та пропорційно кількості календарних днів, що залишаються до закінчення цього місяця.

14.11.2008р. Позивачем був виставлений Відповідачу рахунок-фактура за користування будівлею за поточний місяць – листопад 2008р. (а.с.28).

У зв'язку з не сплатою  Відповідачем зазначеного рахунку, 01.12.2008р. Позивач звернувся до відповідача з претензією, з вимогою сплатити заборгованість до 05.12.2008р. (а.с.29).

05.12.2008р. у відповіді на претензію відповідач відмовився від сплати заборгованості з орендної плати, посилаючись на те, що Позивач не є власником будівлі домоволодіння (а.с.а.с.30), а є лише власником придбаних у ньому квартир.

У зв'язку з викладеним, Позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою про  визнання права власності на будівлю житлового будинку, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, б. 63.

Відповідач проти заявлених вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві від 08.01.2009р. № б/н (а.с.а.с.57-81)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у встановленні приналежності спірного майна – об'єкту оренди за договором між сторонами -  шляхом визнання наявним у Позивача права власності на нього, що безпосередньо впливає на можливість реалізації останнього в межах орендних правовідносин.

Беручи до уваги статус сторін та характер правовідносин між ними, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими законодавчими актами, зокрема – Цивільним кодексом України.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у Позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача, а також – належності обраного способу судового захисту.

З огляду на обраний Позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування, а, відповідно, і судової оцінки у розглядуваній справі є як наявність у Позивача права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання) такого права Відповідачем.

Відповідно до  ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається зокрема із правочинів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України права та обов'язки виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із змісту позовної заяви та наявних матеріалів справи, наявність спірного права Позивачем обґрунтовується посиланням на договори купівлі-продажу (а.с.а.с.11,15) приміщень.

Вказані договори у сукупності із доказами їх державної реєстрації та реєстрації права власності на придбані приміщення (а.с.а.с.11-22) у світлі неспростованих в межах цієї справи презумпцій, встановлених ст. 204 та ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, щодо правомірності правочину і набуття права власності, зумовлюють висновок суду про виникнення та наявність у Позивача права власності на придбані за цими договорами приміщення у розумінні ст. 334 Цивільного кодексу України, з чим погоджується і Відповідач.

Між тим, предметом спору є будівля, в якій розташовані придбані Позивачем приміщення (квартири). Проте, заперечення Відповідача щодо відсутності у Позивача права власності на спірну будівлю, яка була передана за актом прийому-передачі (а.с.27) останнім в оренду згідно договору від 10.11.2008р. (а.с.а.с.24-26), через неспівпадіння об'єктів – придбаних приміщень та будівлі в цілому, судом до уваги не приймаються як юридично не спроможні, з огляду на таке:

Як встановлено судом, Позивач належним чином набув право власності на приміщення, що розташовані у спірній будівлі. Водночас, згідно із наданою довідкою КП „БТІ м. Донецька” від 05.01.2009р. №1-0008  (а.с.56) виключно з цих належних Позивачеві приміщень і складається спірна будівля, що також підтверджується співставленням технічних паспортів приміщень (а.с.а.с.19,21).

Отже, Позивач є єдиним власником всіх квартир спірного житлового будинку.

Виходячи із визначення терміну будівля, наведеного в п. 3 Класифікатора державного майна, затвердженого наказом ФДМ України № 461 від 15.03.2006р., остання складається із наземних або підземних приміщень, утворених несучими та огороджувальними або сполученими (несуче-огороджувальними) конструкціями.

Зазначені ознаки конструкцій, що утворюють будівлю, дозволяють їх ототожнити із конструктивним елементом у розумінні визначення цього терміну, наведеного в ст. 1 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”, положення якого також підлягають застосуванню при вирішенні розглядуваного спору за аналогією згідно ст. 8 Цивільного кодексу України, оскільки:

-          по-перше,  окремих нормативних актів щодо особливостей регламентації відповідних правовідносин щодо двоквартирних будинків не має;

-          по-друге,  кількість квартир (дві чи більше) у будинку в розглядуваному випадку не впливає на природу відповідних правовідносин;

-          по-третє,  згідно ч. 7 ст.4 Господарського процесуального кодексу України неповнота, неясність, суперечливість чи відсутність законодавства, яке регулює спірні відносини, не можуть бути відмовою у розгляді справи.

Разом із цим,  принцип  верховенства права, закріплений ст. 8 Конституції України, та правова позиція Верховного Суду України щодо його застосування, викладена в Постанові Пленуму „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996р. №9, дозволяють надати належну правову оцінку заявленим вимогам в контексті діючого законодавства.

Сукупний аналіз положень ст.19 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” та ч. 2 ст.10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, який також підлягає застосуванню за аналогією з наведених вище підстав, зумовлює однозначний висновок про те, що власники квартир житлового будинку виключно в силу наявності права власності на квартири  є співвласниками решти його (будинку) складових елементів – допоміжних приміщень, конструкцій, фундаменту, даху тощо.

Аналогічна правова позиція наведена Конституційним Судом України в рішенні від 02.03.2004р. №4-рп/2004.

Суд вважає за необхідне зауважити, що статус Позивача як юридичної особи не унеможливлює розповсюдження вказаного підходу до нього, як з огляду на закріплений в п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принцип справедливості та розумності, так і виходячи із:

- ч. 1 ст. 91 Цивільного України, згідно якої юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. В свою чергу, юридична особа є загальновизнаним суб'єктом право власності;

- ч.4 ст. 13 Конституції України, ч.2 ст.318 та ч.3 ст.319 Цивільного кодексу України, які запроваджують і встановлюють рівність всіх суб'єктів права власності і господарювання;

- ст. 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950р., якою гарантовано реалізація  прав, передбачених Конвенцією (в тому числі - мирного володіння майном (ст. 1 Першого протоколу), без жодної дискримінації за будь-якою з ознак. Як зазначає Європейський суд з прав людини в п. 65 Рішення від 16.04.2002р.  у справі „АТ Данжвіля проти Франції”: „..... згідно з практикою Європейського суду з прав людини, немає дискримінації доти, доки не йдеться про різний підхід до осіб, що перебувають в однаковій ситуації.” (Журнал „Практика Європейського суду з прав людини Рішення. Коментарі. № 1(29)'2006, можливість використання якого передбачена абз. 2 п. 9 Інформаційного листа ВГСУ  від 18.11.2003р. № 01-8/1427). Відповідно до ст. 17 Закону „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р., ст. 46 Конвенції  її норми та практика їх застосування Європейським судом з прав людини є джерелом права для національних судів.

Разом із цим, ч.1 ст. 355 Цивільного кодексу України визначальною ознакою режиму спільної власності вказує множинність (два і більше) суб'єктів права власності – співвласників – при єдності об'єкту. В розглядуваному ж випадку режим спільної власності щодо решти  (крім квартир) складових елементів спірного будинку припинився з моменту набуття всіх квартир, з наявністю яких визначається і наявність спільної власності, Позивачем. Відтак, останній, в силу приналежності йому на праві власності всіх приміщень спірної будівлі, є єдиним власником решти його елементів.

Приналежність всіх складових елементів будинку одній особі зумовлює висновок про наявності у неї права власності на будинок в цілому як об'єкт нерухомості у розумінні ст. 181 Цивільного кодексу України, що у повній мірі узгоджується із положеннями ст. 187 Цивільного кодексу України.

Таким чином суд дійшов висновку про наявність права власності  у Позивача на будівлю в цілому за адресою м. Донецьк, вул. Постишева, 63, як обов'язкової складової частини предмету доказування в розглядуваній справі.

Щодо порушення вказаного права Відповідачем, то суд, виходячи із змісту відповіді на претензію від 05.12.2008р.(а.с.30) останнього, вважає за можливе погодитись із Позивачем у тому, що невизнання наявності у нього права власності на будівлю, що є об'єктом оренди за договором від 10.11.2008р. (а.с.а.с.24-26), безпосередньо пов'язане із можливістю повної реалізації прав, передбачених ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, зокрема – на отримання орендної плати.

До того ж факт невизнання Відповідачем наявності у Позивача спірного права безпосередньо вбачається і із позиції, викладеної у відзиві від 08.01.2009р. № б/н (а.с.а.с.58-59).

Відтак, факт порушення Відповідачем у формі невизнання наявного у Позивача права власності на будівлю житлового будинку за адресою м. Донецьк, вул. Постишева, 63  підтверджується належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами та зумовлює виникнення у останнього права на судовий захисту у відповідний спосіб у розумінні ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України у разі невизнання права власності особи, вона управнена заявити позов про визнання такого права, що зумовлює висновок про належність та адекватність у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. обраного Позивачем способу судового захисту.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсягу.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на Відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Строма”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32220849) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційний фінансово-будівельний центр „Аверс мост”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 34533588) про визнання права власності на будівлю житлового будинку, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, б. 63, задовольнити у повному обсягу.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Строма” (83086, м. Донецьк, вул. Доменна, 29, ідентифікаційний код 32220849) право власності на будівлю житлового будинку, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, б. 63.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційний фінансово-будівельний центр „Аверс мост” (83102, м. Донецьк, вул. Стадіонна, 30а, ідентифікаційний код 34533588) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю „Строма” (83086, м. Донецьк, вул. Доменна, 29, ідентифікаційний код 32220849) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118  грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 08.01.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення  підписано 08.01.2009р.

5. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

               Суддя                                                                                                            Попков Д.О.