Постанова

від 06.11.2012 по справі 2а-11006/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 листопада 2012 року 11:11 № 2а-11006/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Стрілець О.В.,

від відповідача: Приходько О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верона» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001772203 від 19 квітня 2012 року, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Верона»(далі - позивач, ТОВ «Верона») з позовом до Державної податкової інспекції у Соломян'ському районі міста Києва (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2012 року № 0001772203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Враховуючи вибуття первинного відповідача у справі - ДПІ у Солом'янському районі м. Києва - зі спірних правовідносин, судом на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачем неправомірно визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки ТОВ «Верона»дотримано всіх вимог податкового законодавства. В той же час, висновки податкового органу про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками операцій з ТОВ «Супреммум» позивач вважає безпідставними, оскільки операції з поставки товарів між ним та ТОВ «Супреммум» мали реальний характер і це підтверджується первинними документами, а саме: договором, видатковими та податковими накладними на товар, документами щодо взаємовідносин позивача із третіми особами, що вказує на подальшу реалізацію товарів контрагентам з метою отримання прибутку.

Також, позивач зазначав, що відповідач не може посилатися на факт анулювання реєстрації платника ПДВ ТОВ «Супреммум»як на підставу недійсності виданих ним податкових накладних, оскільки анулювання свідоцтва відбулося після здійснення господарських операцій і було здійснене за ініціативою платника податків, що не може бути свідченням його протиправної діяльності.

Разом з тим, позивачу не було відомо про порушення кримінальної справи стосовно його контрагента, а під час укладення договору з ним ТОВ «Верона»користувалося відомостями з ЄДР, які вважаються достовірними.

Крім того, як вказував позивач, податкове повідомлення-рішення винесене з порушення строків, установлених Податковим кодексом України, без дотримання процедури оскарження акту перевірки, передбаченої п.86.8 ст.86 Податкового кодексу України.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України було віднесено до складу податкового кредиту кошти за наслідками господарських операцій з ТОВ «Супреммум», яке має ознаки фіктивності. Перевіркою цього підприємства виявлено відсутність виконання робіт (надання послуг) та укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Крім того, податковим органом отримано постанову про порушення кримінальної справи за фактом створення ТОВ «Супреммум», що свідчить про протиправний характер його діяльності та проведення безтоварних операцій.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що правочин, укладений між ТОВ «Верона»та ТОВ «Супреммум», не спричинив реального настання правових наслідків, а тому не може бути підставою для формування податкового кредиту у позивача.

З огляду на це, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступні юридично значимі факти та відповідні до них правовідносини.

Позивач - ТОВ «Верона»(код ЄДРПОУ 30574384) зареєстроване Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 28.09.1999 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 028331 (а.с. 20), та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.

У період з 29.03.2012 р. по 05.04.2012 р. ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Верона» (код за ЄДРПОУ 30574384) з питань повноти та достовірності сплати податку на додану вартість при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Супреммум»(код ЄДРПОУ 337101957) за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2011 р. та складено акт № 1346/22-03/30574384 від 11.04.2012 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - а.с. 75-95.

19 квітня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення (а.с. 25) № 0001772203 , яким позивачу за порушення п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 125 119,00 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 125 118,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем задекларовано податковий кредит у розмірі 125 118,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом -ТОВ «Супреммум», щодо якого відповідачем отримано акт про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ПП «ТД «Агро Імпекс». У свою чергу, висновки вказаного акту ґрунтуються на інформації, викладеній в акті перевірки контрагента ПП «ТД «Агро Імпекс»- АТЗТ «Тодіс».

Перевіркою АТЗТ «Тодіс»встановлено відсутність у нього адміністративно-господарських можливостей та найманих працівників для виконання господарських зобов'язань по укладенним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру на створення правових наслідків.

Крім того, як встановлено під час перевірки, за фактом створення ТОВ «Супреммум»порушено кримінальну справу, матеріалами якої встановлено, що вказане підприємство має ознаки фіктивності та зареєстроване з метою прикриття незаконної діяльності і використовується реально діючими СГД як інструмент мінімізації податкових зобов'язань. Під час обшуку в приміщенні, розташованому по бульвару Дружби народів, 14 у місті Києві знайдено та вилучено печатки декількох підприємств, у тому числі і ТОВ «Супреммум».

За таких обставин податковий орган дійшов висновку, що усі операції купівлі-продажу позивача з ТОВ «Супреммум»є нікчемними.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Верона» п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 125 118,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи позивача доведеними, а податкове повідомлення-рішення - протиправним, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що 25 березня 2011 року між ТОВ «Супреммум» (Постачальник) та ТОВ «Верона» (Покупець) було укладено Договір поставки № 25-03 , відповідно до якого Постачальник зобов'язується здійснити поставку та передати у власність Покупця товар відповідно до поданих Покупцем та підтверджених Постачальником замовлень, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п.1.1). Під товаром у цьому договорі слід розуміти продукти харчування, назва, асортимент і кількість яких зазначається у видатковій накладній, що є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2).

На виконання умов договору № 25-03 ТОВ «Супреммум»протягом квітня-червня 2011 року поставило позивачу обумовлені договором товари, про що свідчать відповідні видаткові накладні на загальну суму 750 706,40 грн. (в тому числі ПДВ -125 118,00 грн.), які містяться в матеріалах справи (а.с. 128-151). Як вбачається зі змісту видаткових накладних, предметом поставки на користь позивача були продукти харчування: вершки тваринні, рис, томати, сири, цукор, шинка і т.д.

Позивачем здійснено оплату отриманих від ТОВ «Супреммум»товарів, що підтверджується виписками банку по рахунку ТОВ «Верона» (а.с.176-186).

За наслідками поставки зазначених вище товарів ТОВ «Супреммум» було виписано на користь позивача податкові накладні на загальну суму ПДВ 125 118,00 грн., копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.152-175).

ПДВ у сумі 125 118,00 грн. за вказаними операціями віднесене позивачем до складу податкового кредиту за квітень-червень 2011 року.

Правомірність включення вказаних сум до складу податкового кредиту не визнається відповідачем.

При цьому висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України зводиться до того, що укладання угод та перерахування позивачем коштів відбувалось без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету України, тобто, до здійснення безтоварних господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Супреммум».

В свою чергу, висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Супремму컴рунтується виключено на вищеописаних обставинах діяльності контрагентів ТОВ «Супреммум» в другому, третьому, четвертому та п'ятому ланцюгах поставок товарів , які не є прямими контрагентами позивача, у яких позивач безпосередньо придбавав товар і мав можливість перевірити їх правовий статус.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок формування податкового кредиту регулюється статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Верона»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання позивачем товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін, підтвердження відповідних сум валових витрат та податкового кредиту.

В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

У роз'ясненнях, викладених Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, Вищим адміністративним судом України сформовано позицію, відповідно до якої процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту , відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані, власне, платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Супреммум» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (свідоцтво № 100284592 від 20.05.2010 року), а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (а.с. 38). Листом ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС суду надано інформацію про анулювання реєстрації платника податку додану вартість ТОВ «Супреммум»16 листопада 2011 року за ініціативою платника з підстав «ліквідація за власним бажанням»(а.с.36), в той час як податкові накладні на користь позивача були видані протягом квітня-червня 2011 року.

Тобто, на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Супреммум» було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів.

У свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 17.04.2012 року № 13616946 ТОВ «Супреммум» станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду даної справи (а.с. 232-235).

Як вбачається з довідки з ЄДР, контрагент позивача - ТОВ «Супреммум»на момент проведення господарських операцій не був ліквідований, його діяльність в установленому законом порядку не була припинена, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не виключений.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що контрагент позивача не мав дефектів у своєму правовому статусі та мав право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки на користь позивача товарів та виконання робіт, а також їх придбання (замовлення) з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.04.2012 року № 13596207 до видів діяльності ТОВ «Супреммум» належать «Будівництво будівель»(45.21.1), «Інші монтажні роботи»(45.34.0), «Діяльність у сфері інжинірингу»(74.20.1), «Інші види оптової торгівлі»(51.90.0), «Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н.в.і.г.»(45.21.6), «Будівництво інших споруд»(45.21.6) (а.с. 229-231).

Видами діяльності ТОВ «Верона»є інші види оптової торгівлі (51.70.0), складське господарство (63.12.0), організація перевезення вантажів (63.40.0), неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (51.39.0), посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (51.19.0), роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (52.11.0).

Як свідчать обставини справи, продукти харчування, що придбавались позивачем у ТОВ «Супреммум»фактично отримувались ним з метою подальшої реалізації іншим контрагентам.

Так, у матеріалах справи наявні копії видаткових накладних на поставку придбаних у ТОВ «Супреммум»товарів наступним контрагентам: ВАТ «Готель Прем'єр Палац», ТОВ «Епоха», ТОВ «Пиваріум», ПАТ «Готель Дніпро», ТВО «Ресторан Афіна», ТОВ «Росінтер-Україна», ДП «Національний палац мистецтв Україна», ТОВ «Бранч-2011», ДП «Гарант Сервіс», НВО «КНТЕУ», ДП «Їдальня Управління справами Апарату Верховної Ради України», ТОВ «Розважальний центр «Подоляни», ТОВ «Рест-Сервіс Групп», ПП «Отрадос», ТОВ «Л.А.Р.К.»(а.с.190-228).

Враховуючи вказані вище договори, види діяльності позивача і його контрагента, з огляду на характер поставлених ТОВ «Супреммум» товарів, надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Супреммум» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а придбані ТОВ «Верона»товари були використанні у його власній господарській діяльності.

Вказане, на думку суду, спростовує твердження відповідача про фіктивність спірних операцій позивача.

Також суд вважає безпідставним висновок відповідача про створення ТОВ «Супреммум» без мети здійснення господарської діяльності та укладення фіктивних угод з контрагентами.

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для такого висновку контролюючого органу стала постанова старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві від 02.03.2012 року про порушення кримінальної справи, об'єднання кримінальних справ та прийняття до свого провадження, відповідно до якої за фактом створення ряду підприємств, у тому числі, ТОВ «Супреммум», порушено кримінальну справу (а.с. 243-245).

На переконання суду, сам факт порушення кримінальної підстави не є підставою для висновків податкового органу про нікчемність укладених договорів між ТОВ «Верона»та ТОВ «Супреммум», оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Згідно статті 70 КАСУ належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду .

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч.4 ст. 72 КАСУ).

Як вказано у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, якими би було встановлено, що ТОВ «Верона» та ТОВ «Супреммум»були зареєстровані в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між вказаними юридичними особами укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою суперечною інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що товари, роботи (послуги) від вказаних контрагентів позивачу фактично не передавались.

Крім цього, постановою старшого прокурора прокуратури м. Києва Дмитренка В. постанову СУ ДПС у м. Києві скасовано (а.с. 241-242). Доказів скасування вказаної постанови прокуратури відповідачем суду не надано.

В постанові прокуратури зазначено, що стосовно ТОВ «Супреммум»фактично жодних перевірочних заходів не вжито. Таким чином, враховуючи викладені положення норм чинного процесуального законодавства, суд зазначає, що посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, тобто, створення ТОВ «Супреммум», а також на інформацію, яка міститься у зазначеній постанові від 02.03.2012 р., не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і ТОВ «Супреммум».

Суд вважає, що наведені в акті перевірки обставини діяльності вищезазначених постачальників позивача у другому, третьому, четвертому та п'ятому ланцюгах поставок, зокрема, ПП «ТД «Агро Імпекс»та АТЗТ «Тодіс», не можуть бути підставами для зменшення заявлених позивачем сум податкового кредиту.

Порушення контрагентом позивача та/або його постачальниками вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про можливі дефекти статусу постачальників йому товару у другому, третьому, четвертому та п'ятому ланцюгах поставок, в матеріалах справи відсутні.

Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з'ясувати всі обставини діяльності постачальників товарів до виробника на момент придбання цього товару, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

З урахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій з ТОВ «Супреммум», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення -придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження висновків про порушення позивачем податкового законодавства.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій , незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій , або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Верона»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ «Супреммум», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є помилковими.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн. є також протиправним.

З приводу доводів позивача про порушення відповідачем порядку прийняття спірного рішення суд зазначає наступне.

Згідно з п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Позивач зазначає, що відповідачем порушено процедуру прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки останнє було прийняте до розгляду ДПІ заперечень на акт перевірки.

Разом з тим, доказів на підтвердження вказаної обставини як-то - запрошення на розгляд заперечень до акту перевірки, висновків комісії по розгляду заперечень, тощо, з яких можливо було б установити факт порушення відповідачем порядку оформлення матеріалів проведеної перевірки, позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на ненадання позивачем доказів на підтвердження наведених обставин, його доводи щодо порушення порядку прийняття спірного рішення не приймаються судом до уваги.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, враховуючи межі заявлених позовних вимог, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ТОВ «Верона»підлягає задоволенню.

Окрім того, згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва від 19 квітня 2012 року № 0001772203.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Верона»судові витрати у розмірі 1 251,18 грн. (одна тисяча двісті п'ятдесят одна гривна 18 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В.Патратій

Повний текст постанови складено та підписано 15 листопада 2012 року.