Постанова

від 25.10.2012 по справі 2а/1270/6674/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2012 року Справа № 2а/1270/6674/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Горобець В.О.

в присутності сторін:

від позивача: Герасимова Т.І., Макарова О.Є.;

від відповідача: Юрченко М.Ю..

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс 2» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.08.2012 року №0000372270, -

В С Т А Н О В И В:

30 серпня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюс 2» з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.08.2012 року №0000372270.

В судовому засіданні в обґрунтування заявленого позову представник позивача зазначив, що відповідно до наказу відповідача від 19.07.2012 року №490 була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати в бюджет податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Союз-Трейд-В» та ПП «Леком-Рудмет» за період з 01.07.2009 року по 30.04.2010 року, оформлена актом №355/22-706/21834198 від 27.07.2012 року, згідно якого встановлено порушення пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв до 01.01.2011 року, оскільки згідно змісту акту встановлено, що відповідно до ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України правочини з вказаними контрагентами є нікчемними, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 109362грн.

Представником позивача зазначено, що 10.08.2012 року позивачем були надані відповідачу заперечення до акту перевірки, але доводи, викладені у запереченні не були прийняті до уваги, а за наслідками перевірки прийняте податкове-повідомлення-рішення форми «Р» від 10.08.2012 року №0000372270, яким визначено до сплати в бюджет зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 109362 грн. за основним платежем та 27340,50грн. за штрафними санкціями.

Позивач вважає, що прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.08.2012 року №0000372270 не засноване на приписах чинного законодавства, що діяло у періоді, за який проведено перевірку.

У судове засідання прибув представник відповідача, який проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що в ході проведення перевірки було встановлено, що засновник та директор ПП «Леком-Рудмет» Чепков С.І. придбав корпоративні права на це підприємство у ОСОБА_5 24.06.2010 року, який дав пояснення працівникам слідчого відділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м. Луганську про те, що в травні 2007 року на прохання малознайомого чоловіка зареєстрував на своє ім'я ПП «Леком-Рудмет» після чого передав реєстраційні документи, печатку та штамп ОСОБА_6 і фінансово-господарську діяльність не здійснював. Прокуратурою Ленінського району м Луганська порушувалась кримінальна справа №02/10/9135 стосовно ОСОБА_5 за ст.27ч.5, 205ч.2, 212ч.3 КК України. Аналогічно, перевіркою було встановлено, що прокуратурою Ленінського району м.Луганська порушувалась кримінальна справа стосовно директора ПП «Союз-Трейд-В» ОСОБА_8 за ст.205ч.2 КК України по факту фіктивного підприємництва, який показав, що на прохання невстановленого Андрія за матеріальну винагороду зареєстрував це підприємство і господарську діяльність не здійснював, реєстраційні документи підприємства, печатку та штамп передав Андрію. На думку відповідача це є підставою визнання недійсними правочинів, які вчинив позивач із зазначеними контрагентами в періоді, що перевірявся.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюс 2» (надалі - ТОВ «Плюс 2», зареєстровано 01.03.1995 року виконавчим комітетом Луганської міської ради за адресою: 91020, м. Луганськ, вул. Руднєва, буд.123Ф, ідентифікаційний код 21834198, є платником податку на додану вартість, свідоцтво №100104254 від 13.03.2008р., діє на підставі статуту нової редакції від 22.02.2008 року, здійснює господарську діяльність згідно КВЕД, а саме: діяльність автомобільного транспорту, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля алкогольними та іншими напоями. Знаходиться на обліку платників податків в Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції в м. Луганську (по справі відповідач)

В період з 23.07.2012 року по 27.07.2012 року спеціалістами відповідача згідно пп.20.1.4., 20.1.6. п.20.1 ст.20, пп.78.1.1. п.78.1. ст.78, ст.79 Податкового кодексу України та відповідно наказу відповідача від 19.07.2012 року №490 проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Союз-Трейд-В» та ПП «Леком-Рудмет» за період з 01.07.2009 року по 30.04.2010 року, про що складений акт від 27.07.2012 року №355/22-706/21834198.

Відповідно висновку зазначеного акту перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.4.1., пп.7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, який діяв у періоді, що перевірявся, п.2 ст.9 Закону України від 16.07.1999 року №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 року за №168/704, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 109362грн., у тому числі по періодам: за липень 2009 року в сумі 9002грн., за серпень 2009 року в сумі 8518грн., за вересень 2009 року в сумі 9765грн., за жовтень 2009 року в сумі 9798 грн., за листопад 2009 року в сумі 9891грн., за грудень 2009 року в сумі 11063 грн., за січень 2010 року 22392 грн., за лютий 2010 року в сумі 8261грн., за березень 2010 року в сумі 10446 грн., за квітень 2010 року в сумі 10226грн.

В обґрунтування такого висновку в акті зазначається про те, що засновник та директор ПП «Леком-Рудмет» ОСОБА_5 24.06.2010 року дав пояснення працівникам слідчого відділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м. Луганську про те, що в травні 2007 року на прохання малознайомого чоловіка зареєстрував на своє ім'я ПП «Леком-Рудмет» після чого передав реєстраційні документи, печатку та штамп ОСОБА_6 і фінансово-господарську діяльність не здійснював. Прокуратурою Ленінського району м Луганська була порушена кримінальна справа №02/10/9135 стосовно ОСОБА_5 за ст.27ч.5, 205ч.2, 212ч.3 КК України. Крім того, прокуратурою Ленінського району м. Луганська порушувалась кримінальна справа стосовно директора ПП «Союз-Трейд-В» ОСОБА_8 за ст.205ч.2 КК України по факту фіктивного підприємництва, який показав, що на прохання невстановленого Андрія за матеріальну винагороду зареєстрував це підприємство і господарську діяльність не здійснював, реєстраційні документи підприємства, печатку та штамп передав Андрію. Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 23.11.2011 року по справі №1-126/2011 ОСОБА_8 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво).

Тому, ці обставини, на думку відповідача, є підставою вважати правочини з придбання послуг за договорами, укладеними між позивачем і вищезазначеними контрагентами такими, що суперечать положенням ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України та іншим нормативно-правовим актам, а також моральним засадам суспільства, оскільки вчинені особою, що немала необхідного обсягу цивільної дієздатності, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Позивач не погодившись з висновком акту звернувся до відповідача згідно з п.86.7 ст.86 ПК України з запереченнями на акт, на які відповідач листом від 10.08.2012 року №16684/22-720 відмовив у задоволенні, посилаючись на те, що висновки акту від 27.07.2012 року №355/22-706/21834198 є таким, що відповідають чинному законодавству України.

18 серпня 2012 року за наслідками перевірки відповідачем було прийняте податкове-повідомлення-рішення форми «Р» від 10.08.2012 року №0000372270, яким позивачу визначено до сплати в бюджет зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 109362 грн. за основним платежем та 27340,50грн. за штрафними санкціями.

Позивач вважає таке податкове повідомлення-рішення незаконним, як таке, що не засновано на приписах чинного законодавства України з питань оподаткування.

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що на час виникнення спірних правовідносин, що досліджуються у справі, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначалися Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, який діяв до 01.01.2011 року, тобто до набуття чинності ПК України.

Пунктом 1.7 ст.1 цього закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Дослідивши у судовому засіданні наявні у справі докази суд установив, що 28.12.2009 року позивачем (Замовник) був укладений договір №29/09 з контрагентом ПП «Союз-Трейд-В» (Виконавець) в особі директора ОСОБА_8, згідно предмету якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки з проведення дослідницької діяльності в інтересах Замовника, а саме провести у січні 2010 року річну інвентаризацію торгових точок роздрібної торгової мережі міст Луганськ та Луганської області. Згідно п.3.1. Договору за роботу, виконану згідно умов договору, Замовник зобов'язався сплатити Виконавцю суму у розмірі 60000 грн., у тому числі ПДВ 10000 грн. Відповідно п.4 договору, сторони домовились, що договір діє з моменту підписання обома сторонами, а строком закінчення договору визначили подію - підписання акту виконаних робіт.

Отже, у договорі №29/09 від 28.12.2009 між ТОВ «Плюс 2» та ПП «Союз-Трейд-В» передбачені загальні вимоги, що стосуються даної групи договорів, передбачених главою 63 Цивільного кодексу України, які визначені на розсуд сторін, що не суперечить чинному законодавству.

Суд також установив, що 01.01.2008 року позивачем (Замовник) був укладений договір субпідряду №01/01 з ПП «Леком-Рудмет» в особі директора ОСОБА_5 (Виконавець), згідно предмету якого Замовник доручив, а Виконавець зобов'язався виконати субпідрядні роботи по організації контролю за мерчандайзингом товарів, що продаються Замовником на території міста Луганська та Луганської області. Згідно п.4 Договори сторони домовились, що за послуги Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі 1% від суми, перерахованої Луганською філією ТОВ «Союз-Віктан Трейд» на рахунок ТОВ «Союз-Виктан Трейд».

Таким чином, у договорі №01/01 від 01.01.2008 між ТОВ «Плюс 2» та ПП «Леком-Рудмет» передбачені загальні вимоги, що стосуються даної групи договорів, передбачених главою 63 Цивільного кодексу України, які визначені на розсуд сторін, що не суперечить чинному законодавству.

У відповідності до ч.2 ст.203 ЦК України особа, що укладає правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Частиною 1 ст.80 ЦК України передбачено, що юридичною особою є організація, створена та зареєстровано в установленому законом порядку. Частиною 4 ст. 87 ЦК України передбачено, що юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації, а частино. 1 ст. 91 ЦК України визначено, що юридичні особи мають такі ж самі цивільні права та обовязки (цивільну правоздатність), як і фізичні особи, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише фізичній особі. Згідно ч.4 ст.91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення та припиняється з моменту внесення в Єдиний державний реєстр запису про її припинення. Згідно ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і обовязків та здійснює їх через свої органи, що діють відповідно до установчих документів та закону.

Суд установив, що на момент укладання позивачем договорів з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» №29/09 від 28.12.2009 обидва зазначені контрагенти мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, надавали позивачу установчі документі для ознайомлення при укладанні зазначених договорів.

Відповідач не надав суду доказів що позивач знав або міг знати про те, що ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В» були засновані на підставну особу.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підпримців» встановлений статус відомостей з Єдиного державного реєстру, відповідно до якої якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Що стосується правочинів, укладених позивачем за договорами з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» №29/09 від 28.12.2009 суд установив, що цивільна правоздатність та дієздатність зазначених контрагентів не була обмежена рішенням будь-якого суду, підприємства були зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку, і відповідачем не було надано у суд судових рішень про визнання недійсними установчих документів цих контрагентів, чи будь-яких інших рішень судів або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.

Відповідно частині 3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідач не навів суду доказів, що при укладанні позивачем договорів з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» №29/09 від 28.12.2009 були порушені приписи зазначеної норми закону. Волевиявлення позивача було вільним, відповідач не навів доказів наявність будь-якого впливу з будь-якого боку, а зміст зазначених договорів становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обов'язковими, та визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 ЦК України.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та заперечує інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Але, відповідач в судовому засіданні на підтвердження своєї правової позиції і відповідного висновку не навів доказів і не зазначив, в чому саме полягає протиправний характер договорів позивача з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» №29/09 від 28.12.2009, в чому є порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок.

Такий висновок відповідач фактично робить на тому, що засновник та директор ПП «Леком-Рудмет» ОСОБА_5 24.06.2010 року дав пояснення працівникам слідчого відділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м. Луганську про те, що в травні 2007 року на прохання малознайомого чоловіка зареєстрував на своє ім'я ПП «Леком-Рудмет» після чого передав реєстраційні документи, печатку та штамп ОСОБА_6 і фінансово-господарську діяльність не здійснював. Прокуратурою Ленінського району м Луганська була порушена кримінальна справа №02/10/9135 стосовно ОСОБА_5 за ст.27ч.5, 205ч.2, 212ч.3 КК України. Крім того, прокуратурою Ленінського району м. Луганська порушувалась кримінальна справа стосовно директора ПП «Союз-Трейд-В» ОСОБА_8 за ст.205ч.2 КК України по факту фіктивного підприємництва, який показав, що на прохання невстановленого Андрія за матеріальну винагороду зареєстрував це підприємство і господарську діяльність не здійснював, реєстраційні документи підприємства, печатку та штамп передав Андрію. Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 23.11.2011 року по справі №1-126/2011 ОСОБА_8 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво). Це, на думку відповідача, суперечить вимогам Господарського кодексу України, а також моральним засадам суспільства в сфері здійснення підприємницької діяльності.

Згідно змісту акту перевірки від 27.07.2012 року №355/22-706/21834198 суд установив, що засновник та директор ПП «Леком-Рудмет» ОСОБА_5 здійснивши реєстрацію цього підприємства передав реєстраційні документи, печатку та штамп ОСОБА_6, що свідчить про певну угоду між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а заява ОСОБА_5 про те, що він особисто не здійснював господарської діяльності не є свідченням того, що юридична особа - ПП «Леком-Рудмет» не здійснювало відповідну діяльність, оскільки установчі документи, печатка та штамп підприємства були передані ОСОБА_6 При цьому, акт перевірки не містить будь-яких посилань на те, яким чином розпорядилась зазначеними документами та печаткою ОСОБА_6 Не зміг нічого пояснити суду з цього приводу і представник відповідача. Вирок суду стосовно ОСОБА_5, як доказ його вини, відповідачем не наданий.

Не може бути прийнятий судом як доказ нікчемності правочину між позивачем та його контрагентом ПП «Союз-Трейд-В» по договору №29/09 від 28.12.2009 вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 23.11.2011 року по справі №1-126/2011 яким ОСОБА_8 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), оскільки зміст вироку засвідчує, що ані досудовим слідство, ані в судовому розгляді цієї справи господарські правовідносини між ТОВ «Плюс 2» та ПП «Союз-Трейд-В» не досліджувались. Зміст вироку засвідчує, що ОСОБА_8 реєстрував підприємство згідно угоди (домовленості) з невідомим Андрієм та в його інтересах. Але акт перевірки від 27.07.2012 року №355/22-706/21834198 не містить посилань на те, яким чином цей Андрій здійснював в подальшому господарську діяльність ПП «Союз-Трейд-В» та подавав звітність до податкової інспекції.

Відповідно ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Але вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 23.11.2011 року по справі №1-126/2011 у даному випадку не є обов'язком для адміністративного суду, оскільки не стосується службових осіб позивача.

Тому суд вважає, що при обгрунтуванні підстав недійсності правочину відповідач необгрунтовано дійшов висновку, що факт винесення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_8 може бути підставою недійсності всіх правочинів, у тому числі укладеного між позивачем та ПП «Союз-Трейд-В» і господарських зобовязань за ними.

Факт проголошення обвинувального вироку і визнання винним ОСОБА_8 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України лише засвідчує, що компетентний суд в порядку, визначениму кримінально-процесуальним законодавством України встановив винуватість конкретної фізичної осудної особи у вчиненні зазначеного злочину і визначив його індивідуальну відповідальність.

Причому, виходячи з диспозиції ст.205 КК України, даний злочин вважається закінченим з моменту державної реєстрації субєкта підприємництва (юридичної особи) або набуття права власності на нього.

Це означає, що субєкт гоподарювання - юридична особа ПП «Союз-Трейд-В», створене і зареєстроване ОСОБА_8 у відповідності з порядком, визначеним Законом України «Про державну реєстраціяю юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року та згідно з іншим цивільним законодавством України, після його державної реєстрації здійснювало зареєстровану господарську діяльність.

Позивач надав суду первинні документи, які засвідчують фактичне укладення та виконання договорів з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» №29/09 від 28.12.2009, а саме: акти приймання-здачі виконаних робіт та додатки до них, податкові накладні, які обєктивно засвідчують виконання робіт, предбачених укладеними договорами.

Дані обставини та надані позивачем первинні бухгалтерські документи дають суду підстави для висновку, що дані правочини є правомірними, зокрема й тому, що його недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

До того ж Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її набрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільтсва, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обствин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач не навів у судовому засіданні доказів на чому грунтується його висновок щодо протиправності договорів, укладених позивачем з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» №29/09 від 28.12.2009.

Визнаючи правочини нікчемними відповідач посилається на ст.228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Але, Відповідач не довів у суді чим саме укладені позивачем договори з контрагентами ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В» порушують публічний порядок, яким чином вони були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майнафізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції

України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тому, враховуючи досліджені по справі обставини та докази суд приходить до обґрунтованого висновку, що акт перевірки від 27.07.2012 року №355/22-706/21834198 не тільки не містить таких посилань, але і не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань на те, в чому таке порушення полягає. Зазначений Акт ґрунтується лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів внаслідок порушення кримінальних справ стосовно засновників контрагентів позивача, але позиція відповідача, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплена належним доказами чи рішеннями суду про визнання їх таким, що надає суду підстави для визнання спірного податкового повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню, як незаконне.

Визначення терміну «Первинний докумнт» надано у ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видані позивачу його контрагентами ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В» первинні документи за наслідками виконання робіт складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме, вони складені на паперових носіях, мають обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис, що безумовно дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, підтверджують фактичне отримання товарів в бухгалтерському обліку, тобто в силу приписів ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, вони підтверджують їх і у податковому обліку, а отже це засвідчує правомірність і обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, отриманих від ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В».

За таких підстав висновок відповідача про порушення позивачем пп.7.4.1., пп.7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року є необґрунтованим.

Факт здійснення позивачем реальної господарської діяльності в податкових періодах, що перевірялись відповідачем у зв'язку з встановлення факту укладення договорів з його контрагентами ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В», підтверджується рухом активів в процесі здійснення господарської операції, наявністю спеціальної податкової правосуб'єктності учасників даних господарських операцій, наявністю зв'язку між фактом придбання робіт (послуг) і господарською діяльністю цих платників податків.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів, реальність і відповідність чинному законодавству господарських операцій за договорами позивача з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» №29/09 від 28.12.2009 засвідчують підтверджені доказами дані про наявність таких обставин, як:

- наявність реальної можливості здійснення ТОВ «Плюс 2» операції з приймання від постачальника та подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності результатів виконаних робіт (послуг), що постачалися та поіменовані у актах виконаних робіт та податкових накладних, з урахуванням часу, місця знаходження об'єктів що досліджувались відповідно умов договорів;

- реальний прямий зв'язок господарської операції з отримання робіт (послуг) ТОВ «Плюс 2» з його господарською діяльністю.

- реальна наявність необхідних умов для цілей, з якими постачались роботи (послуги) та для досягнення результатів підприємницької діяльності, яку фактично здійснює ТОВ «Плюс 2» свідчать про наявність у зазначених суб'єктів господарської діяльності і управлінського і технічного персоналу, і основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, інших засобів, які є виробничим активами і надають можливість для здійснення відповідної господарської діяльності позивача.

Тому відповідач необґрунтовано послався на ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно частини другої якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки як видно з матеріалів справи відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Таким чином, аналіз наявних у справі доказів дає суду підстави для обгрунтованого висновку, що відповідач безпідставно зробив висновок про нікчемність правочичнів у періоді, що перевірявся, між позивачем та його контрагентами ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В» .

Враховуючи встановлені по справі обставини та докази суд вважає, що представник позивача надав докази та навів обставини, що обґрунтовують його вимоги згідно з чинним законодавством, тому, з урахуванням викладеного суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, підтверджені доказами та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс 2» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.08.2012 року №0000372270, задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби від 10.08.2012 року №0000372270, згідно з яким на підставі акту перевірки №355/22-706/21834198 від 27.07.2012 року було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 109362,00 грн. та встановлені штрафні санкції у розмірі 27340,50грн.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс 2» судові витрати у сумі 1367 грн.03 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 30 жовтня 2012 року.

СуддяЛ.С. Качуріна