Ухвала

від 12.12.2012 по справі 2а/1270/6674/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Качуріна Л.С.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 року справа №2а/1270/6674/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді: Жаботинської С.В., суддів Гімона М.М., Карпушової О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 р. у справі № 2а/1270/6674/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс-2" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.08.2012 року № 0000372270,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, звернувся до суду з позивом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.08.2012 року № 0000372270.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність в його діях порушень податкового законодавства, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з урахуванням безпідставних висновків акта перевірки позивача, які ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача щодо нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентами. Позивач зазначає, що 10.08.2012 року ним надані відповідачу заперечення до акту перевірки, але доводи, викладені у запереченні не прийняті до уваги, а за наслідками перевірки прийнято податкове-повідомлення-рішення форми «Р» від 10.08.2012 року № 0000372270, яким визначено до сплати в бюджет зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 109362 грн. за основним платежем та 27340,50 грн. за штрафними санкціями.

Позивач вважає, що прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.08.2012 року № 0000372270 не засноване на приписах чинного законодавства, що діяло у періоді, за який проведено перевірку.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 р. у справі № 2а/1270/6674/2012 позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби від 10.08.2012 року № 0000372270, згідно з яким на підставі акту перевірки № 355/22-706/21834198 від 27.07.2012 року збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість на загальну суму 109362,00 грн. та встановлені штрафні санкції у розмірі 27340,50 грн.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вказує, що по угодам між позивачем та контрагентами відсутній реальний характер їх виконання, за нікчемними правочинами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне:

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби в період з 23.07.2012 року по 27.07.2012 року відповідно до пп. 20.1.4., 20.1.6. п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України згідно до наказу від 19.07.2012 року № 490 проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Союз-Трейд-В» та ПП «Леком-Рудмет» за період з 01.07.2009 року по 30.04.2010 року, про що складено акт від 27.07.2012 року № 355/22-706/21834198.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1., пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, який діяв у періоді, що перевірявся, п. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 року за № 168/704, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 109362 грн., у тому числі по періодам: за липень 2009 року в сумі 9002 грн., за серпень 2009 року в сумі 8518 грн., за вересень 2009 року в сумі 9765 грн., за жовтень 2009 року в сумі 9798 грн., за листопад 2009 року в сумі 9891грн., за грудень 2009 року в сумі 11063 грн., за січень 2010 року 22392 грн., за лютий 2010 року в сумі 8261грн., за березень 2010 року в сумі 10446 грн., за квітень 2010 року в сумі 10226 грн.

В обґрунтування такого висновку в акті зазначається про те, що засновник та директор ПП «Леком-Рудмет» ОСОБА_2 24.06.2010 року дав пояснення працівникам слідчого відділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м. Луганську про те, що в травні 2007 року на прохання малознайомого чоловіка зареєстрував на своє ім'я ПП «Леком-Рудмет», після чого, передав реєстраційні документи, печатку та штамп ОСОБА_3 і фінансово-господарську діяльність не здійснював.

Прокуратурою Ленінського району м Луганська порушена кримінальна справа № 02/10/9135 стосовно ОСОБА_2 за ст. 27 ч. 5, 205 ч. 2, 212 ч. 3 КК України.

Прокуратурою Ленінського району м. Луганська порушувалась кримінальна справа стосовно директора ПП «Союз-Трейд-В» ОСОБА_3 за ст. 205 ч. 2 КК України по факту фіктивного підприємництва, який показав, що на прохання невстановленого ОСОБА_4 за матеріальну винагороду зареєстрував це підприємство і господарську діяльність не здійснював, реєстраційні документи підприємства, печатку та штамп передав ОСОБА_4. Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 23.11.2011 року по справі №1-126/2011 ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво).

На думку відповідача, це є підставою вважати правочини з придбання послуг за договорами, укладеними між позивачем і вищезазначеними контрагентами такими, що суперечать положенням ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України та іншим нормативно-правовим актам, а також моральним засадам суспільства, оскільки вчинені особою, що немала необхідного обсягу цивільної дієздатності, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Позивач не погодившись з висновком акту звернувся до відповідача згідно з п. 86.7 ст. 86 ПК України з запереченнями на акт, на які відповідач листом від 10.08.2012 року № 16684/22-720 відмовив у задоволенні, посилаючись на те, що висновки акту від 27.07.2012 року № 355/22-706/21834198 є таким, що відповідають чинному законодавству України.

18 серпня 2012 року за наслідками перевірки відповідачем прийняте податкове-повідомлення-рішення форми «Р» від 10.08.2012 року № 0000372270, яким позивачу визначено до сплати в бюджет зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 109362 грн. за основним платежем та 27340,50 грн. за штрафними санкціями.

Позивач вважає таке податкове повідомлення-рішення незаконним, як таке, що не засновано на приписах чинного законодавства України з питань оподаткування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 28.12.2009 року позивачем (Замовник) укладено договір № 29/09 з контрагентом ПП «Союз-Трейд-В» (Виконавець) в особі директора ОСОБА_2, згідно предмету якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки з проведення дослідницької діяльності в інтересах Замовника, а саме провести у січні 2010 року річну інвентаризацію торгових точок роздрібної торгової мережі міст Луганськ та Луганської області. Згідно п. 3.1. Договору за роботу, виконану згідно умов договору, Замовник зобов'язався сплатити Виконавцю суму у розмірі 60000 грн., у тому числі ПДВ 10000 грн. Відповідно п. 4 договору, сторони домовились, що договір діє з моменту підписання обома сторонами, а строком закінчення договору визначили подію - підписання акту виконаних робіт.

Договором № 29/09 від 28.12.2009 між ТОВ «Плюс 2» та ПП «Союз-Трейд-В» передбачені загальні вимоги, що стосуються даної групи договорів, передбачених главою 63 Цивільного кодексу України, які визначені на розсуд сторін, що не суперечить чинному законодавству.

01.01.2008 року позивачем (Замовник) укладений договір субпідряду № 01/01 з ПП «Леком-Рудмет» в особі директора ОСОБА_2 (Виконавець), згідно предмету якого Замовник доручив, а Виконавець зобов'язався виконати субпідрядні роботи по організації контролю за мерчандайзингом товарів, що продаються Замовником на території міста Луганська та Луганської області. Згідно п. 4 Договори сторони домовились, що за послуги Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі 1% від суми, перерахованої Луганською філією ТОВ «Союз-Віктан Трейд» на рахунок ТОВ «Союз-Виктан Трейд».

Договорі № 01/01 від 01.01.2008 між ТОВ «Плюс 2» та ПП «Леком-Рудмет» передбачені загальні вимоги, що стосуються даної групи договорів, передбачених главою 63 Цивільного кодексу України, які визначені на розсуд сторін, що не суперечить чинному законодавству.

Відповідно ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, що укладає правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 80 ЦК України передбачено, що юридичною особою є організація, створена та зареєстровано в установленому законом порядку.

Частиною 4 ст. 87 ЦК України передбачено, що юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Частино. 1 ст. 91 ЦК України визначено, що юридичні особи мають такі ж самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізичні особи, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише фізичній особі.

Згідно ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення та припиняється з моменту внесення в Єдиний державний реєстр запису про її припинення.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків та здійснює їх через свої органи, що діють відповідно до установчих документів та закону.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладання позивачем договорів з ПП «Леком-Рудмет» № 01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» № 29/09 від 28.12.2009 обидва зазначені контрагенти мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, надавали позивачу установчі документі для ознайомлення при укладанні зазначених договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду доказів, що позивач знав або міг знати про те, що ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В» засновані на підставну особу.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлений статус відомостей з Єдиного державного реєстру, відповідно до якої якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Стосовно правочинів, укладених позивачем за договорами з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» №29/09 від 28.12.2009 суд зазначає, що цивільна правоздатність та дієздатність зазначених контрагентів не була обмежена рішенням будь-якого суду, підприємства були зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку, і відповідачем не було надано у суд судових рішень про визнання недійсними установчих документів цих контрагентів, чи будь-яких інших рішень судів або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.

Відповідно частині 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідач не навів суду доказів, що при укладанні позивачем договорів з ПП «Леком-Рудмет» № 01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» № 29/09 від 28.12.2009 року порушені приписи зазначеної норми закону. Волевиявлення позивача було вільним, відповідач не навів доказів наявність будь-якого впливу з будь-якого боку, а зміст зазначених договорів становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обов'язковими, та визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 ЦК України.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта стосовно доказу нікчемності правочину між позивачем та його контрагентом ПП «Союз-Трейд-В» по договору № 29/09 від 28.12.2009 р. вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 23.11.2011 року по справі № 1-126/2011 яким ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), оскільки зміст вироку засвідчує, що ані досудовим слідство, ані в судовому розгляді цієї справи господарські правовідносини між ТОВ «Плюс 2» та ПП «Союз-Трейд-В» не досліджувались. Зміст вироку засвідчує, що ОСОБА_3 реєстрував підприємство згідно угоди (домовленості) з невідомим ОСОБА_4 та в його інтересах. Але акт перевірки від 27.07.2012 року № 355/22-706/21834198 не містить посилань на те, яким чином цей ОСОБА_4 здійснював в подальшому господарську діяльність ПП «Союз-Трейд-В» та подавав звітність до податкової інспекції.

Відповідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 23.11.2011 року по справі №1-126/2011 у даному випадку не є обов'язком для адміністративного суду, оскільки не стосується службових осіб позивача і конкретно відносини із позивачем.

Тому суд вважає, що при обгрунтуванні підстав недійсності правочину відповідач необґрунтовано дійшов висновку, що факт винесення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_3 може бути підставою недійсності всіх правочинів, у тому числі укладеного між позивачем та ПП «Союз-Трейд-В» і господарських зобов'язань за ними.

Позивач надав суду первинні документи, які засвідчують фактичне укладення та виконання договорів з ПП «Леком-Рудмет» №01/01 від 01.01.2008 та ПП «Союз-Трейд-В» № 29/09 від 28.12.2009 р., а саме: акти приймання-здачі виконаних робіт та додатки до них, податкові накладні, які об'єктивно засвідчують виконання робіт, предбачених укладеними договорами.

Видані позивачу його контрагентами ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В» первинні документи за наслідками виконання робіт складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме, вони складені на паперових носіях, мають обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис, що безумовно дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, підтверджують фактичне отримання товарів в бухгалтерському обліку, тобто в силу приписів ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, вони підтверджують їх і у податковому обліку, а отже це засвідчує правомірність і обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, отриманих від ПП «Леком-Рудмет» та ПП «Союз-Трейд-В».

Дані обставини та надані позивачем первинні бухгалтерські документи дають суду підстави для висновку, що дані правочини є правомірними, зокрема й тому, що його недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними.

Колегія суддів також зазначає, що ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 р. у справі № 2а/1270/6674/2012- залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 р. у справі № 2а/1270/6674/2012- залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Колегія суддів С.В. Жаботинська

М.М. Гімон

О.В. Карпушова