Постанова

від 13.11.2012 по справі 2а-6271/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2012 р. № 2а-6271/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Іваськевич С.В.

за участю:

представників позивача -Кондратюка В.В,

представника відповідача -Ортинської Н.М..

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Сидор» до ДПІ в Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Встановив:

Приватне підприємство «Сидор»(далі ПП «Сидор») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0002042321 від 12.06.2012р. та № 0002052321 від 12.06.2012р.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що висновки перевірки не грунтуються на нормах чинного законодавства. Представлені позивачем до перевірки первинні бухгалтерські та податкові документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять всі необхідні реквізити та інформацію про здійснені фінансово-господарські операції з ТзОВ «Профітрейд Груп». Реальний характер здійснених господарських операцій підтверджується також даними бухгалтерського обліку так і залученням третіх осіб до транспортування товару від контрагентів до позивача безпосередньо. Вважає необґрунтованим висновок Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про неможливість ТзОВ «Профітрейд Груп»самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність через відсутність у нього основних фондів, транспортних засобів. Також стверджує, що ПП «Сидор»не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою податків.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що винесені з урахуванням вимог чинного законодавства. Посилається на те, що позивачем неправомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість та до витрат витрати в зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у ТзОВ «Профітрейд Груп», оскільки фактично рух товарно - матеріальних цінностей не здійснювався. Первинні документи, отримані від ТзОВ «Профітрейд Груп» є недостовірними та неналежним чином оформлені. Представник відповідача також покликається на постанову про порушення кримінальної справи від 08.02.2012р. та протокол додаткового допиту свідка від 27.12.2011р.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ДПІ у Сихівському районі м.Львова в період з 16.05.2012 р. по 22.05.2012р. проведено виїзну позапланову перевірку Приватного підприємства «Сидор»(код ЄДРПОУ 32127340) з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податків і зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ «Профітрейд Груп»(код ЄДРПОУ 32978933) за період з 01.01.2010р. по 31.12.2011р., за результатами якої що складено Акт № 570/22-10/32127340 від 29.05.2012р.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено:

- пп. 4.1.1, п. 4.1. ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2., пп.. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп.. 11.2.1 п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 135.4.1, ст. 135, п. 137.4, ст. 137, п. 138.4 ст. 138, пп.. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 12109.00 грн., в тому числі в IV кв. 2010р на суму 740,00 грн., в І кв. 2011р. на суму 8585,00 грн., в ІІ кв. 2011р. на суму 2784,00 грн.;

- п. 1.4, пп. 3.1.1. п 3.1. ст. 3, п. 4.1, ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 п. 1.3., п. 1.7., п 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п 7.4, пп.. 7.7.1 пп. 7.7.5 п 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 9881,00 грн., в тому числі в грудні 2010р. на загальну суму 592,00 грн., в січні 2011р. на загальну суму 5679,00 грн., в лютому 2011р. на загальну суму 1189,00 грн., в квітні 2011р. на загальну суму 833,00 грн., в травні 2011р. на загальну суму 1588,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення № 0002042321 від 12.06.2012р. про збільшення позивачу грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 12295,00 грн., у тому числі основний платіж - 12109 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 186 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0002052321 від 12.06.2012р. про збільшення позивачу грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 10030,00 грн., у тому числі основний платіж - 9881 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 149 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями) та Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинними на час здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Профітрейд Груп»), ЦК України, ГК України, КАС України.

Судом встановлено, що Позивач отримав від TзOB «Профітрейд Груп»товарно-матеріальні цінності на загальну суму 59285,05 грн. в тому числі ПДВ 9880,84 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9/2 від 02.12.2010р. на суму 1881,54 грн. в т. ч. ПДВ 313,59 грн.; видатковою накладною № 19/1 від 10.12.2010р. на суму 1669,44 грн. в т. ч. ПДВ 278,24 грн.; видатковою накладною № 18 від 26.01.2011р. на суму 11280,38 грн. в т. ч. ПДВ 1880,06 грн.; видатковою накладною № 19 від 26.01.2011р. на суму 22795,07 грн., в т. ч. ПДВ 3799,18 грн.; видатковою накладною № 53/1 від 22.02.11р. на суму 7132,02 грн. в т. ч. ПДВ 1188,67 грн.; видатковою накладною № 111 від 04.04.2011р. на суму 6435.60грн., в т. ч. ПДВ 1072,60 грн.; видатковою накладною № 139 від 28.04.2011р. на суму 8091,00 грн., в т. ч. ПДВ 1348,50 грн.

ТзОВ «Профітрейд Груп»для оплати товару надало ПП «Сидор»рахунок-фактуру № СФ-0000037 від 02.12.2010р, рахунок-фактуру № СФ-0000073 від 13.12.2010р., рахунок-фактуру № СФ-000017 від 18.01.2011р., рахунок-фактуру № СФ-000016 від 18.01.2011р., рахунок-фактуру № СФ-000090 від 22.02.2011р., рахунок-фактуру № СФ-000163 від 04.04.2011р. та рахунок-фактуру № СФ-000201 від 28.04.2011р.

Вартість отриманих товарів була сплачена позивачем частково, що підтверджується виписками про рух коштів на поточному рахунку від 07.12.2010р., платіж на суму 1881,54 грн.; від 30.12.2010р., платіж на суму 1669,44 грн.; від 21.01.2011р., платіж на суму 11280,38 грн.; від 28.01.2011р., платіж на суму 22795,07 грн.; від 01.03.2011р., платіж на суму 7132,02 грн.; від 20.04.2011р., платіж на суму 6435,6 грн. Заборгованість щодо розрахунків між ПП «Сидор»та ТзОВ «Профітрейд Груп»становить 8091,00 грн.

На підставі отриманих від ТзОВ «Профітрейд Груп»податкових накладних від 02.12.2010 № 36, від 10.12.2010р. № 39/1, від 21.01.2011р. № 18, від 26.01.2011р. № 28, від 22.02.2011р. № 45, від 04.04.2011р. № 6 та від 28.04.2011р. № 45 ПП «Сидор»збільшило податковий кредит по податку на додану вартість.

Доставка товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця здійснювалася ПП «Нічний Експрес», про що свідчать акт-реєстр виконаних робіт 99070 за грудень 2010р.; акт-реєстр виконаних робіт 5558 за січень 2011р.; акт-реєстр виконаних робіт 5794 за лютий 2011р.; акт-реєстр виконаних робіт 15616 за квітень 2011р.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями.

Господарською діяльністю в розумінні п. 14.1.36. ст. 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на час здійснення господарських операцій) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, валові витрати можуть підтверджуватися: документами, які підтверджують списання коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або придбання їх за готівку; документами, які підтверджують оприбуткування товарів або фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.4. ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

За приписами п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

В судовому засіданні відповідач не заперечив того, що отримані від ТзОВ «Профітрейд Груп»товарно-матеріальні цінності обліковувались на складі позивача, а факт наявності вказаного товару підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281 за період з 01.12.2010р. по 31.05.2012р.

Вищенаведені встановлені судом фактичні обставини справи доводять факт здійснення позивачем господарських операцій з ТзОВ «Профітрейд Груп» і підтверджені їх відповідними первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що порушення строків виконання зобов'язання з оплати поставленого товару не є підставою для визнання зобов'язання недійсним (нікчемним ). Так, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання відповідача на постанову про порушення кримінальної справи та протокол додаткового допиту свідка від 27.12.2011р, як на підставу для відмови у задоволені позову, є неправомірним, оскільки згідно вимог ч .4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Відповідачем в судовому засіданні не представлено рішень судів, що вступили в законну силу, про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТзОВ «Профітрейд Груп»за вчинення злочинів передбачених ст. 205, 212 Кримінального кодексу України при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Сидор».

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (від 16.01.2003, № 436-IV) (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання, відповідно до ст. 174 ГК України виникають:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ч. 3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вищенаведене спростовує твердження відповідача про те, що позивачем недотримана вимога закону про форму договору, відтак у суду не має підстав вважати, що між позивачем та ТзОВ «Профітрейд Груп»не могли виникнути господарські зобов'язання через не укладення договорів у письмовій формі.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону)

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньопопередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

У відповідності до п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу.

Відповідно до п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 188.1. ст. 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

За приписами п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку,який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для підтвердження факту правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем були надані та дослідженні в судовому засіданні податкові накладні: від 02.12.2010 № 36 на суму 313,59 грн., від 10.12.2010р. № 39/1 на суму 278,24 грн., від 21.01.2011р. № 18 на суму 1880,06 грн., від 26.01.2011р. № 28 на суму 3799,18 грн., від 22.02.2011р. № 45 на суму 1188,67 грн., від 04.04.2011р. № 6 на суму 1072,6 грн., від 28.04.2011р. № 45 на суму 1348,5 грн.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та зазначеним у акті перевірки контрагентом, виникли господарські зобов'язання, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив отримані від контрагентів податкові накладні у податковому обліку.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання позивачем в момент укладення договорів з контрагентами вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Суд звертає увагу відповідача, що позивач не може нести відповідальність за подальші дії свого контрагента пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою податків.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практикупрактику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Судом встановлено, що всі податкові накладні отримані позивачем від контрагентів, оформлені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та містять необхідні реквізити, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" та ст. 201 Податкового кодексу України.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку договорів позивача та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних та в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб контрагентів позивача чи позивача до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності підприємств.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 223,25 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС від 12.06.2012 року №0002042321 та №0002052321.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Сидор» 223,25 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Р. Брильовський

Повний текст постанови виготовлений 19.11.2012 року.