Ухвала

від 13.05.2014 по справі 2а-6271/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 р. Справа № 180959/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «Сидор» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2012 року Приватне підприємство «Сидор» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2012 №№0002042321, 0002052321. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (фіктивності,безтоварності) господарської операції позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Профітрейд Груп» (далі - ТОВ), є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат (витрат) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року в справі №2а-6271/12/1370 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ТОВ не знаходиться за юридичною адресою, не подавало податкової звітності, засновник та керівник ТОВ ОСОБА_1 вказав, що фактично не здійснював жодної господарської діяльності від імені товариства, а лише підписував якісь документи, що свідчить про здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам та в ТОВ відсутні об'єкти оподаткування податку на додану вартість (далі - ПДВ) по операціях з продажу товарів (послуг) до контрагентів-покупців. Таким чином представлені податкові накладні є недостовірні, а отже не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту. Представлені в суді документи щодо транспортування нібито придбаного в ТОВ товару ПП «Нічний Експрес» є неналежними доказами, оскільки з них неможливо ідентифікувати товар, який перевозився, його вартість, місце відправлення та назву відправника. Крім того, належним чином не враховано певні розбіжності в представлених первинних документах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 30.08.2002, 13.09.2002 взято на податковий облік в податкових органах, 29.10.2002 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основними видами його діяльності є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля комп'ютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням, офісною технікою та устаткуванням, електронними компонентами та устаткуванням(а.с.13).

На підставі Акта від 29.05.2012 №570/22-10/32127340 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ПП з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податків і зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ за період з 01.01.2010 по 31.12.2011, з урахуванням листа від 05.05.2012 №5173/10/22-10/144, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»(далі - Закон №334/94 ВР), пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.137.4 ст.137, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України,в результаті чого завищено податок на прибуток на загальну суму 12109грн, в т.ч. за VІ квартал 2010 року - 740грн, за І квартал 2011 року - 8585грн, за ІІ квартал 2011 року - 2784грн;

п.1.3, п.1.4 п.1.7, п.1.8 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п.14.1.191 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.3, п.198.4 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 9881грн, у т.ч. в грудні 2010 року в сумі 592грн, в січня 2011 року - 5679грн, в лютому 2011 року - 1189грн, в квітні 2011 року - 833грн та в травні 2011 року - 1588грн (а.с.12-26).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ, використавши при цьому Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ від 15.02.2012 №142/23-2/32978933 (далі - Акт-1) та зробивши висновки про нереальність (фіктивність, безтоварність) господарських операцій між ними (а.с.81-84).

12.06.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002042321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 12295грн (основний платіж 12109грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 186грн); №0002052321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 10030грн (основний платіж 9881грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 149грн) (а.с.27-28).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94 ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2. цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в ПК України, який регулює спірні відносини у відповідному періоді.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена видатковими та податковими накладеними, рахунками-фактурами на кожну партію поставленого товару, виписками про рух коштів на поточному рахунку про оплату такого товару, актами-реєстрами виконаних робіт ПП «Нічний Експрес», щодо транспортування доставленого товару з м.Києва, оборотно-сальдовою відомістю, щодо обліку придбаного товару(а.с.29-58, 68-69, 105-111, 126).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Такі письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ТОВ на час здійснення господарських операцій з позивачем та їх виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних (а.с.70-72, 82-86).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю його контрагента, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Додатково, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані без аналізу будь-яких первинних документів. Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в ПП, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само неповнота (актів-реєстрів виконаних робіт ПП «Нічний Експрес») чи помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо зазначених вище актів-реєстрів виконаних робіт ПП «Нічний Експрес», то слід зазначити, що такими стверджено, надання послуг з транспортування товару для позивача з м.Київ, де саме знаходиться ТОВ. Дати надання відповідних послуг відповідають датам здійснення окремих господарських операцій - поставки окремих партій товару.

Постанова старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м.Києва від 08.02.2012 щодо порушення кримінальної справи за ч.2 ст.205 КК України за фактом створення невстановленими особами, зокрема, ТОВ, з метою прикриття незаконної діяльності та не здійснення керівником ТОВ ОСОБА_1 господарських операцій від імені цього підприємства, судом першої інстанції були підставно не взяті до уваги, оскільки відповідні пояснення не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій між ПП і ТОВ та не спростовують їх, при тому, що останній вказав в цих поясненнях, що підписував від імені ТОВ первинні документи (а.с.79-80).

Крім того, немає жодного доказу, що факт порушення кримінальної справи мав кінцеве процесуальне завершення - постановлення вироку.

У відповідності до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Порушення кримінальної справи (постанова) не має преюдиційного значення в даній адміністративній справі. Немає доказів, що при розслідуванні кримінальної справи досліджувались та брались до уваги господарські операції з позивачем за спірні періоди. Не має посилань на здійснення фіктивної підприємницької діяльності у господарських операціях з позивачем.

Сама по собі фіктивність реєстрації ТОВ не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ним правочинів.

Щодо незнаходження ТОВ за юридичною адресою, то такий факт встановлений лише в 2012 році, а господарські операції з позивачем мали місце протягом 2010-2011 років.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 16 травня 2014 року.