Постанова

від 19.03.2012 по справі 2а-4073/11/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2012 р. Справа № 2a-4073/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остап'юк С.В.

за участю секретаря Озара О.Я.

представників позивача Бігуна Р.М., Тодорчук Т.В.,

представника відповідача Мельника Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом науково-виробничого приватного підприємства «Комбі»до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

06.12.2011 року науково-виробниче приватне підприємство «Комбі» (далі по тексту позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за №№ 0002242302, 0002252302 від 17.11.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України необґрунтовано та безпідставно, за наслідками проведеної перевірки, на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договору, укладеного 16.10.2008 року між ним та приватним підприємством «Реноваціо», оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначив із застосованими штрафними санкціями зобов'язання з сплати податку на прибуток в розмір 172 657 гривень, та податку на додану вартість в розмірі 115 105гривень за господарськими операціями купівлі дорожнього бітуму.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з мотивів зазначених в позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, його представником суду надано письмове заперечення проти заявлених позовних вимог, мотивоване тим, що за наслідками проведеної перевірки донараховано зобов'язань з сплати податку на додану вартість та податку на прибуток, внаслідок здійснення позивачем у період з 01.10.2008 року до 31.12.2008 року обліку купівлі бітуму дорожнього у приватного підприємства «Реноваціо» за нікчемними правочинами, оскільки ПП «Реноваціо» з 2009 року припинило ведення фінансово-господарської діяльності, керівником ПП «Реноваціо» був ОСОБА_4, що фактично будь-яких організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків на підприємстві не здійснював, 19.10.2010 року за рішенням суду припинено підприємницьку діяльність ПП «Реноваціо», автомобілі зазначені в товарно-транспортних накладних, оформлених щодо доставки позивачу бітуму не належать підприємствам перевізникам, приватним підприємством «Реноваціо» не виконано своїх податкових обов'язків.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав вказаних в письмовому запереченні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований 20.12.1994 року, взятий на податковий облік 23.01.1995 року, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за №13101176 від 30.09.2005 року.

В період з 24.10.2011 року до 28.10.2011 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Реноваціо» за період з 01.10.2008 року до 31.12.2008 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 03.11.2011 року складено акт за №2764/23-02/22174539 (т. 1 а.с. 12-34).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 17.11.2011 року оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями за №0002242302 визначив позивачу грошові зобов'язання з сплати податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 172 658 гривень, в тому числі 115 105 гривень за основним платежем та 57 553 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями; за №0002252302 визначив позивачу грошові зобов'язання з сплати податку на додану вартість в розмірі 115 105 гривень, в тому числі 92 084 гривень за основним платежем та 23 021 гривня за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а.с.42-43).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 1.2 пункту 1, підпунктів 2.1, 2.15, 2.16 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку занижено податок на прибуток за результатами 2008 року - в сумі 115 105 гривень; в порушення підпунктів 7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість, що підлягає зарахуванню в бюджет за підсумками поточного звітного за жовтень-грудень 2008 року в загальній сумі 92 084 гривень.

Вирішуючи питання про правомірність визначення відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями розміру податкових зобов'язань, суд зазначає, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми права, які були чинні на момент виникнення таких правовідносин та зазначає їх зміст у відповідних редакціях.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Основними видами діяльності позивача є виробництво неметалевих мінеральних виробів, не віднесених до інших групувань (код КВЕД 26.82.0), будівництво будівель (код КВЕД 45.21.1), отримано ліцензію на будівельну діяльність (т.1 а.с.10, 11, 14).

16.10.2008 року між позивачем та приватним підприємством «Реноваціо» (платником податку на додану вартість) укладено договір за №316/10, за умовами якого приватне підприємство «Реноваціо» як продавець взяло на себе зобов'язання поставити дорожній бітум, а позивач, як покупець зобов'язувався прийняти та оплатити його вартість. Номенклатура, кількість, умови постачання визначаються в заявці поданою покупцем на кожну партію товару (т. 1 а.с.179-183).

16.10.2008 року ПП «Реноваціо» поставлено позивачу за видатковою накладною №РН-168 бітум дорожній, включено транспортні послуги на загальну суму 83 264, 65 гривень, в тому числі податок на додану вартість 13 876, 94 гривень, на вказану поставку виписано податкову накладну за №168 від 16.10.2008 року. Долучено сертифікати якості поставленого товару за №2621/PL від 14.10.2008 року. Вказана продукція доставлена до складу позивача автомобільною цистерною згідно товарно-транспортної накладної №168 від 16.10.2008 року, дорожній лист за №883. Позивачем здійснено розрахунок за поставлений бітум дорожній платіжним дорученням за №2678 від 17.10.2008 року (т. 1 а.с.184-189).

21.10.2008 року ПП «Реноваціо» поставлено позивачу за видатковою накладною №РН-179 бітум дорожній, включено транспортні послуги на загальну суму 82 809, 55 гривень, в тому числі податок на додану вартість 13 801, 59 гривень, на вказану поставку виписано податкову накладну за №179 від 21.10.2008 року. Вказана продукція доставлена до складу позивача автомобільною цистерною згідно товарно-транспортної накладної №179 від 21.10.2008 року, дорожній лист за №904. Позивачем здійснено розрахунок за поставлений бітум дорожній платіжними дорученнями за №2681 від 20.10.2008 року та за №2691 від 23.10.2008 року (т. 1 а.с.190-194).

27.10.2008 року ПП «Реноваціо» поставлено позивачу за видатковою накладною №РН-185 бітум дорожній, включено транспортні послуги на загальну суму 106 877, 59 гривень, в тому числі податок на додану вартість 17 812, 93 гривень, на вказану поставку виписано податкову накладну за №185 від 27.10.2008 року. Долучено паспорт якості поставленого товару за №1191 від 08.10.2008 року. Вказана продукція доставлена до складу позивача автомобільною цистерною згідно товарно-транспортної накладної №185 від 27.10.2008 року, дорожній лист за №937. Позивачем здійснено розрахунок за поставлений бітум дорожній платіжними дорученнями за №2704 від 27.10.2008 року та за №2709 від 28.10.2008 року (т. 1 а.с.11-116).

06.11.2008 року ПП «Реноваціо» поставлено позивачу за видатковою накладною №РН-203 бітум дорожній, включено транспортні послуги на загальну суму 104 762, 63 гривень, в тому числі податок на додану вартість 17 460, 44 гривень, на вказану поставку виписано податкову накладну за №203 від 06.11.2008 року. Вказана продукція доставлена до складу позивача автомобільною цистерною згідно товарно-транспортної накладної №203 від 06.11.2008 року, дорожній лист за №1004. Позивачем здійснено розрахунок за поставлений бітум дорожній платіжним дорученням за №2744 від 10.11.2008 року (т. 1 а.с.117-120).

13.11.2008 року ПП «Реноваціо» поставлено позивачу за видатковою накладною №РН-213 бітум дорожній, включено транспортні послуги на загальну суму 98 043, 74 гривень, в тому числі податок на додану вартість 16 340, 62 гривень, на вказану поставку виписано податкову накладну за №213 від 13.11.2008 року. Долучено паспорт якості поставленого товару за №441 від 13.11.2008 року. Вказана продукція доставлена до складу позивача автомобільною цистерною згідно товарно-транспортної накладної №213 від 13.11.2008 року, дорожній лист за №670. Позивачем здійснено розрахунок за поставлений бітум дорожній платіжними дорученнями за №2761 від 20.11.2008 року та за №2764 від 21.11.2008 року (т. 1 а.с.121-126).

08.12.2008 року ПП «Реноваціо» поставлено позивачу за видатковою накладною №РН-242 бітум дорожній, включено транспортні послуги на загальну суму 76 749, 74 гривень, в тому числі податок на додану вартість 12 791, 62 гривень, на вказану поставку виписано податкову накладну за №242 від 08.12.2008 року. Долучено паспорт якості поставленого товару за №471 від 07.12.2008 року. Вказана продукція доставлена до складу позивача автомобільною цистерною згідно товарно-транспортної накладної №242 від 08.12.2008 року, дорожній лист за №1163. Позивачем здійснено розрахунок за поставлений бітум дорожній платіжними дорученнями за №2796 від 08.12.2008 року та за №2810 від 15.12.2008 року (т. 1 а.с.127-132).

Досліджуючи рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Реноваціо» суд встановив відображення зарахування поставленого бітуму на склад позивача (рахунок 201 Сировина і матеріали), в матеріальному звіті форми М-19пс, облік в звіті про залишки та використання енергетичних матеріалів і продуктів перероблення нафти за 2008 рік, оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361. Вказаний облік проведено позивачем в період здійснення господарських операцій поставки бітуму дорожнього (т.1 а.с.63-90, 106-110, 136-151).

Досліджуючи зв'язок між фактом придбання позивачем продукції, понесенням витрат і його господарською діяльністю, судом встановлено використання поставлених обсягів бітуму дорожнього для виконання підрядних робіт за договорами, укладеними з управлінням житлово-комунального господарства Калуської міської ради Івано-Франківської області на усунення наслідків стихійного лиха. При цьому, суд звертає увагу на той факт, що правильність визначення позивачем виду та обсягів операцій, правильність визначення ним вартості виконаних робіт та стану взаєморозрахунків перевірена Контрольно-ревізійним управлінням в Івано-Франківської області (т.1 а.с. 152-174).

Крім того, судом встановлена відсутність в період жовтня - грудня 2008 року поставок позивачу бітуму дорожнього іншими підприємствами, а також відсутність товарно-матеріальних запасів бітуму в обсягах, необхідних для виконання вищевказаних підрядних робіт.

Доводи відповідача про неможливість здійснення поставки ПП «Реноваціо» бітуму дорожнього позивачу, внаслідок відсутності зареєстрованих за підприємствами перевізниками транспортних засобів не обрятовують висновків акту перевірки та заперечень проти позову, оскільки як встановлено самим відповідачем та судом, зазначені в товарно-транспортних накладних транспортні засоби зареєстровані за фізичними особами, що не виключає їх використання для здійснення вказаних поставок.

Актом перевірки позивача відповідачем зроблений висновок, за яким встановлено відсутність поставки бітуму дорожнього, при цьому суд звертає увагу на ту обставину, що в акті перевірки вказаний висновок є немотивованим, здійснений після викладу показників податкової звітності позивача, положень Конституції України, Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України, без будь-якого аналізу фактичних обставин здійснення господарських операцій, аналізу первинних бухгалтерських документів. Здійснення вказаних висновків документальної невиїзної перевірки за наведених мотивів, без дослідження руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку є необґрунтованим та безпідставним.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем бітуму дорожнього в ПП «Реноваціо», також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Реноваціо», спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем продукції, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку. Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також не обґрунтовує заперечень відповідача припинення в 2009 році господарської діяльності ПП «Реноваціо» та подальше припинення його підприємницької діяльності рішенням суду, оскільки такі факт мали місце після здійснення позивачем господарських операцій з таким контрагентом.

Щодо висновків відповідача про нікчемність правочинів укладених позивачем з ПП «Реноваціо», то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У висновках перевірки відповідач стверджує, що правочини з поставки ПП «Реноваціо» позивачу продукції, укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України їх слід вважати нікчемними, а визнання такої угоди недійсною не вимагається.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України за №3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ПП «Реноваціо», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, наявності шкоди заподіяної державі, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб позивача чи ПП «Реноваціо» та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України, яка б набрала законної сили.

Посилання представника відповідача на здійснення досудового слідства в кримінальній справі по факту вчинення службовими (посадовими) особами приватного підприємства «Реноваціо» злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та у відповідності до відповідей органів досудового слідства кримінальна справа з вказаного приводу не порушувалася (т.2 а.с.9, 13).

Окрім того, суд зазначає, що правочини по купівлі-продажу бітуму дорожнього, відносно якої податковими органами зроблено висновок щодо їх нікчемності, не є забороненою, немає й інших законодавчих обмежень стосовно її здійснення.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку відповідача щодо нікчемності договору укладеного між позивачем та ПП «Реноваціо» та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до пункту 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах. Щодо правомірності віднесення понесених позивачем витрат до валових витрат, то слід зазначити, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що науково-виробничим приватним підприємством «Комбі» правомірно зменшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість наступних податкових періодів, за жовтень - грудень 2008 року в розмірі 92 084 гривні, а також правомірно сформовано валові витрати за 2008 рік, що виключає допущення позивачем заниження податку на прибуток в сумі 115 105 гривень.

Враховуючи висновки суду про правомірність формування позивачем валових витрат, визначення податку на прибуток та податку на додану вартість, а також висновки про помилковість визначення відповідачем зобов'язань позивачу з сплати податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, то є протиправним застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму таких зобов'язань в розмірі 57 553 гривні за податком на прибуток та 23 021 гривня за податком на додану вартість.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином є протиправними та таким, що підлягають до скасуванню податкові повідомлення-рішення за №002252302 від 17.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання науково-виробничому приватному підприємству «Комбі» з сплати податку на додану вартість в розмір 115 105 гривень, №0002242302 від 17.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання науково-виробничому приватному підприємству «Комбі» з сплати податку на прибуток в розмір 172 658 гривень, а позов - таким, що підлягає до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №002252302 від 17.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання науково-виробничому приватному підприємству «Комбі» з сплати податку на додану вартість в розмір 115 105 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0002242302 від 17.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання науково-виробничому приватному підприємству «Комбі» з сплати податку на прибуток в розмір 172 658 гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 26.03.2012 року.