Ухвала

від 13.11.2012 по справі 2а-11623/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11623/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"13" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Приходько О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СхідСпецМет»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2012 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СхідСпецМет»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Сана Групп», товариство з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «СхідСпецМет»звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 14.05.2012 р. № 003312208, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток»на суму 24589 грн. за основним платежем та 1821 грн. за штрафними санкціями; № 0003302208, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на суму 19672 грн. за основним платежем та на 1459 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СхідСпецМет»з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2011.

За результатами перевірки складено акт від 26.04.2012 № 210/22-8/30437388.

Перевіркою встановлено, що у період, який перевірявся, позивач мав відносини з ТОВ «РМА-Груп та ТОВ «Сана групп».

Під час перевірки використано договір поставки від 30.03.2011, підписаний позивачем з ТОВ «Сана Групп»та договір поставки від 03.12.2010, підписаний позивачем з ТОВ «РМА-Груп», а також, рахунки, видаткові накладні, податкові накладні.

В акті перевірки зазначається, що виходячи з аналізу податкової звітності ТОВ «Сана Групп»не мало основних засобів, не декларувало амортизаційних відрахувань, на підприємстві рахувалася лише 1 особа.

В контексті реєстрації та діяльності цього підприємства, до матеріалів справи залучено протокол допиту в якості свідка гр. ОСОБА_2, проведеного у травні 2011 року.

Окрім того, до матеріалів справи залучено протокол від 02.09.2011 допиту у СІЗО обвинуваченого ОСОБА_2

У зазначеному протоколі відображено покази, з яких по суті випливає те, що ТОВ «Сана Групп»зареєстровано на ім'я ОСОБА_2, у т.ч. як директора, без наміру зайняття господарською діяльністю, для прикриття незаконної діяльності, без мети складання, підписання первинних документів та проведення реальних операцій. Ніяких документів податкової звітності останній не підписував, про що відображено у зазначених протоколах. Печатку цього підприємства не отримував та ніяких договорів не підписував. Згідно з протоколом допиту обвинуваченого зазначена особа визнала себе винною у придбанні підприємства з метою прикриття незаконної діяльності, підробці документів щодо реєстрації підприємства, зазначивши, крім іншого, що знав про те, що ніяких обов'язків директора не буде здійснювати, знаючи та розуміючи при цьому, що не буде займатися підприємницькою діяльністю, складати та підписувати документи господарської діяльності, наймати будь-яких осіб. Ніяких документів податкової звітності, як зазначає ця особа в показах, вона не підписувала та не складала, інтереси підприємства номінальний директор не представляв та нікому це робити не доручав.

Відносно обставин діяльності ТОВ «РМА-Груп», відповідачем зазначається про наявність вироку від 29.09.2011 Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 1-1198/11 по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст. 205 ч. 2 КК України та ст. 358 ч. 2 КК України, який набрав законної сили 14.10.2011.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3 визнано винним за наведеними вище статтями (фіктивне підприємництво; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів).

Вироком, окрім іншого, встановлено, що ОСОБА_3 взяв участь у придбанні ТОВ «РМА-ГРУП»не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої Статутом товариства, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб. Вироком, зокрема, також встановлено, що 01.07.2010 року ОСОБА_3 достовірно знаючи, що здійснює придбання товариства без наміру зайняття підприємницькою діяльністю, яка передбачена Статутом ТОВ «РМА-Груп», усвідомлюючи противоправний характер своїх дій, знаючи, що здійснює придбання ТОВ «РМА-Груп»для прикриття незаконної діяльності особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, він, в цілому, набуваючи право власності на товариство, реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на вчинення фіктивного підприємництва, підписав: протокол Зборів Учасників ТОВ «РМА-Груп»від 29.06.2010 та наказ № 1/10 про призначення з 02.07.2010 ОСОБА_3 на посаду директора товариства, чим також вчинив дії, направлені на придбання суб'єкта підприємництва. Підписання ОСОБА_3 зазначених офіційних документів ТОВ «РМА-Груп»дало змогу здійснити 05.07.2010 перереєстрацію товариства в Голосіївський районній у м. Києві державній адміністрації за № 10681050011005084, в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва 12.07.2010 отримати довідку про взяття на облік платника податків, здійснити реєстрацію товариства в державних цільових фондах.

Відтак, виходячи з наведеного в сукупності відповідач прийшов до висновку, що зазначені підприємства (ТОВ «Сана Групп», ТОВ «РМА-Груп»), знаходились поза межами контролю номінальних директорів та були використані за безтоварними операціями з метою неправомірного формування контрагентами-покупцями сум валових витрат та податкового кредиту, що здійснювалось шляхом документального оформлення безтоварних операцій. Внаслідок наведеного, як по суті вважає ДПІ, первинні документи та податкові накладні за спірними операціями не мають юридичного значення для цілей формування валових витрат та податкового кредиту.

Згідно акту перевірки, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010 р. на 7278 грн., за 1 кв. 2011 р. на суму 17 311 грн. Крім того, як зазначено у висновках акту перевірки, позивачем порушено п/п. 7.4.1., п/п. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.6., 201.11 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 р. на 5 822,50 грн., січень 2011 р. на 4677,04 грн., лютий 2011 р. на 5 297,60 грн., квітень 2011 р. на 3 874,24 грн.

На підставі акту перевірки прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

За результатами оскарження у досудовому порядку Рішенням ДПС у м. Києві від 16.07.2012 р. № 4277/10/12-414 податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012 р. № 0003302208 частково скасовано, а саме в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 2 грн. Сторонами визнається та не заперечується, що на заміну цього рішення податковим органом не приймалося та не направлялося позивачу нове рішення, а отже, в силу положень ст. 60 ПК України, спірне рішення не є відкликаним, є чинним у частині, яка не скасована вищестоящим податковим органом, та, відповідно, може бути предметом оскарження.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, повністю виконано покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомленнь-рішеннь.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що укладені між ним та ТОВ «Сана Групп», ТОВ «РМА-Груп»договори не є фіктивними, що підтверджується первинною бухгалтерською документацією в матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду податкові накладні, видаткові накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, копії договорів, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Сана Групп», ТОВ «РМА-Груп».

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в ПК України.

Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, -нікчемним.

Відповідно до ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»(далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Сана Групп», ТОВ «РМА-Груп»здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними та позивачем правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Сана Групп», ТОВ «РМА-Груп», не потребують доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти прийому-передачі товару) видані позивачу ТОВ «Сана Групп»та ТОВ «РМА-Груп» на виконання недійсних (нікчемних) правочинів, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем відповідного товару у зазначеного контрагента та дають йому право на податковий кредит, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень -довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СхідСпецМет»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2012 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.