Постанова

від 23.11.2012 по справі 5006/25/75/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.11.2012 р. справа №5006/25/75/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Чернота Л.Ф. суддівДіброви Г.І., Шевкової Т.А. від позивача:не з»явився від відповідача:не з»явився від третьої особине з»явився Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуМіністерства юстиції України в інтересах держави України на рішення господарського суду Донецької області від 03.10.2012 року у справі№5006/25/75/2012 (суддя Зекунов Е.В.) за позовомМіністерства юстиції України в інтересах держави України, м.Київ до відповідача Приватного акціонерного товариства «Донбасгеологія», м.Донецьк за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної казначейської служби України, м.Київ провідшкодування збитків у сумі 2210,67грн., завданих Державному бюджету України

ВСТАНОВИВ:

У 2012 році Міністерство юстиції України в інтересах держави України, м.Київ звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Донбасгеологія», м.Донецьк про відшкодування збитків у сумі 2210,67грн., завданих Державному бюджету України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.10.12р. у задоволенні позовних вимог Міністерства юстиції України в інтересах держави України, м.Київ було відмовлено. Рішення обгрунтоване недоведеністю позивачем обов»язку відповідача відшкодовувати витрати, понесені позивачем.

Позивач, Міністерство юстиції України в інтересах держави України, м.Київ, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з неповним з»ясуванням всіх обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права України. Тому, він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 03.10.12 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, скаржник вважає, з посиланням на вимоги ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Представники позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання апеляційної інстанції не з"явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, ухвалою суду про порушення апеляційного провадження від 22.10.2012р. явка сторін та третьої особи не була визнана обов"язковою, своїми процесуальними правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, причину неявки не пояснили. Але, через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання та просить відкласти розгляд справи.

Судова колегія розглянула клопотання відповідача та відмовила у задоволенні, як необгрунтоване.

Від позивача через канцелярію суду надійшов лист з додатком на виконання вимог ухвали суду від 22.10.2012р.

Суд розглянув та долучив до матеріалів справи.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 20.04.2004р. по спарві №2-1146-2004 зобов»язано філію «Донбасгеологія»сплатити на користь Прокоп»євої В.В. заборгованість із заробітної плати у розмірі 3718,23грн. та у зв»язку із невиконанням боржником даного рішення суду, остання звернулась за захистом своїх порушених прав до Євроейського суду, рішенням якого встановлено порушення норм Конвенції та зобов»язано Уряд України виплатити заявнику заборгованість. В результаті чого, на її рахунок було сплачено суму в розмірі 2210,67грн.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України" від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв'язку із обов'язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду, право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд встановив, що неможливість заявника домогтися виконання рішення протягом тривалого терміну -щонайменшу шести років, становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (Справа "Шмалько проти України" заява №60750/00).

Таким чином, згідно з практикою Європейського суду, позитивним обов'язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.

Міністерство юстиції України, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу), на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП "Донбасгеологія"про відшкодування збитків внаслідок виконання рішень Європейського суду, як до особи, яка порушила права Прокоп'євої В.В. по вищенаведеним спірним правовідносинам, завданих Державному бюджету України.

Так, у зв'язку з недотриманням філії ВАТ "Донбасгеологія"законодавства про працю, Прокоп'єва В.В. була змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20.04.2004 року у справі № 2-1146-2004 зобов'язано філію ВАТ "Донбасгеологія"сплатити на користь Прокоп'євої В.В. невиплачену заборгованість із заробітної плати.

Позивач за даною справою звернувся до Приватного акціонерного товариства «Донбасгеологія». Але, не надав правових підстав зміни Відкритого акціонерного товариства (як зазначено у рішенні міськрайсуду) на Приватне акціонерне товариство.

На момент звернення заявниці зі скаргою до Європейського суду щодо тривалого виконання рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20.04.2004 року присуджені їй кошти не були сплачені в повному обсязі, сума заборгованості складала 2 210,67 грн.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Набуття вищевказаним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області законної сили призвело до виникнення у філіалу ВАТ "Донбасгеологія", як боржника, за вищевказаним рішенням обов'язку із його виконання.

Обов'язок виконання рішення покладався саме на філію ВАТ "Донбасгеологія" протягом усього строку існування заборгованості по сплаті коштів за вищевказаним рішенням суду.

Статтею 2 Цивільного кодексу України врегульовано, що держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок виконання взятих Урядом України зобов'язань у справі № 48771/06 Європейського суду, державі заподіяно матеріальні збитки у загальному розмірі 2210,67 гривень, у зв'язку з чим відповідно до ст.9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статей 15-17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернулося до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Міністерство юстиції України як орган державної влади в порядку визначеному Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 р. №784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулося до суду за захистом інтересів держави, саме: відшкодування шкоди завданої виконанням рішення Європейського суду з прав людини.

У вищевказаній справі, що розглядалась Європейським судом, відповідач - держава Україна зазнав витрат за наслідками порушених філіалом відкритого акціонерного товариства "Донбасгеологія"прав Прокоп'євої В.В.

У зв'язку із наведеним, держава Україна зазнала ще й порушень норм Конвенції.

Відтак, сплачена загальна сума 2210,67 грн. за рішенням Європейського суду є збитками Державного бюджету України, які підлягають відшкодуванню з особи, з вини якої такі збитки були завдані державі.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до статті 1192 цього Кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

З положень вказаних норм випливає, що підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 ЦК України.

Згідно ст.22 Цивільного Кодексу України -особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

Стаття 228 Господарського кодексу України встановлює, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

При цьому, відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994р. із змінами та доповненнями при вирішенні спорів, пов'язаних із зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди слід враховувати, що чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду , а також крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Як свідчать матеріали справи, 03 травня 2006 року філія ВАТ "Донбасгеологія" "Слов'янська ГРП" шляхом виділу набула статусу юридичної особи -Дочірнього підприємства, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи №728456, тобто, Дочірнє підприємство ВАТ "Донбасгеологія" "Слов'янська геологорозвідувальна партія" (код ЄДРПОУ 34009252) є правонаступником ВАТ "Донбасгеологія" та як юридична особа відповідає по зобов'язанням філії "Слов'янська геологорозвідувальна партія" ВАТ "Донбасгеологія". Але, з матеріалів справи вбачається, що за заявою відповідача Господарським судом Донецької області 13.11.2007р. порушена справа про банкрутство.

Таким чином, судова колегія вважає, що позивачем, у розумінні ст.ст.33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не доведені позовні вимоги саме до Приватного акціонерного товариства «Донбасгеологія».

У зв»язку із вищевикладеним, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що докази, які є в матеріалах справи не підтверджують сукупність необхідних складових для притягнення відповідача до цивільної відповідальності та не дають і достатніх підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Отже, відповідно до статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 03.10.2012 року у справі №5006/25/75/2012 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України в інтересах держави України, м.Київ на рішення господарського суду Донецької області від 03.10.2012 року у справі №5006/25/75/2012 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 03.10.2012 року у справі №5006/25/75/2012 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.Ф. Чернота

Судді Г.І.Діброва

Т.А. Шевкова

Надр.5 прим: 1 -у справу; 2 -позивачу; 3 -відповідачу; 4 -ДАГС; 5-ГС Дон. обл.