Постанова

від 26.11.2012 по справі 1570/5403/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/5403/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2012 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Чебан О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях»до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях»(далі -ДПВШ «Устьдунайводшлях») до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі -Ізмаїльська ОДПІ), в якому позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області ДПС від 06.06.2012 року № 0000342250 та від 06.06.2012 року № 000035 2250 скасувати у повному обсязі.

У своєму позові позивач зазначив, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від ТОВ «Константа-Д»за червень 2011 року, вересень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28.05.2012 року № 695/2250/31091889, яким встановлено порушення ст.185, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який належить до сплати до бюджету у червні 2011 року в сумі 15333 грн., а також порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого знижено податок на прибуток у 2 кварталі 2011 року в сумі 17633 грн.. На підставі вказаного акта були прийняті відповідні податкові повідомлення-рішення, з якими позивач не погоджується з огляду на безпідставність висновків відповідача, викладених ним у згаданому акті перевірки. Позивач зазначив, що здійснює діяльність щодо будівництва водних споруд та функціонування інфраструктури водного транспорту, для чого використовує флот, який потребує проведення ремонтних робіт. Саме ремонт судна був предметом договірних відносин позивача з ТОВ «Константа-Д», а факт надання відповідних послуг підтверджується наданими первинними документами. Посилаючись на аналіз норм ч. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 203, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що укладений ним правочин не є нікчемним, тобто таким, недійсність якого встановлена законом, а його недійсність судом окремо не встановлювалась. Крім того, позивач вказує на безпідставність висновку податкового органу про відсутність у його контрагента необхідних умов здійснення господарської діяльності, оскільки відповідачем не визначено, які умови є необхідними. Натомість контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість, а порушення податкової дисципліни контрагентом позивача не є підставою для відмови у праві на формування податкового кредиту відповідного платника податку. При цьому, на думку позивача, надані первинні документи підтверджують реальне здійснення господарських операцій, а також те, що видані податкові накладні були належно оформлені виконавцем послуг ТОВ «Константа-Д».

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 67-71), в яких зазначив, що ним була проведена перевірка позивача, внаслідок якої встановлено порушення ст. 185, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який належить до сплати до бюджету у червні 2011 року в сумі 15333 грн., а також порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого знижено податок на прибуток в 2 кварталі 2011 року в сумі 17633 грн.. Відповідач пояснив, що на його адресу надійшов акт про неможливість проведення документальної перевірки контрагента ТОВ «Константа-Д». Окрім цього було встановлено, що у вказаного підприємства балансова вартість основних фондів становить 0 грн., балансова вартість запасів -0 грн., податкове навантаження з ПДВ -0,0 %, сума сформованого продавцями ризикового кредиту -587,7 тис. грн. Відповідно до висновку ВПМ ДПІ у Малиновському районі м.Одеси від 21.11.2011 року № 2116 щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності по імовірному транзитеру ТОВ «Константа-Д»станом на 21.11.2011 року реальність здійснення фінансово-господарських операцій між вказаним підприємством та його контрагентами є сумнівною через відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності. Господарські операції між позивачем та вказаним підприємством не підтверджуються, виходячи із врахування реального часу для здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень тощо, тоді як позивачем у податковій звітності відображені зазначені правові відносини, що не мали за мету реальне настання правових наслідків. Перелічивши вимоги для первинних документів, визначені у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідач вказує про невідповідність наданих позивачем до перевірки первинних документів, які не містять обов'язкових реквізитів, зокрема, не вказано посади, прізвища, ім'я, по батькові осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, дати складання, місця проведення ремонтних робіт. Крім того, з наданих документів, зі слів відповідача, неможливо ідентифікувати особу, яка підписала значені документи. Такі документи, на думку відповідача, не можуть вважатися документами, що підтверджують здійснення окресленої господарської операції. При цьому відповідач зауважив, що будь-які документи мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені ним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти нього, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

Ізмаїльською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДПВШ Усьтдунайводшлях», код за ЄДРПОУ 31091889, щодо підтвердження відомостей, отриманих від ТОВ «Константа-Д», код за ЄДРПОУ 37477626, за червень, вересень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28.05.2012 року № 695/2250/31091889 (а.с. 14-32).

Зазначеним актом встановлено порушення ст. 185, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який належить сплатити до бюджету у червні 2011 року у сумі 15333 грн.; п. 138.2. ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у 2 кварталі 2011 року у сумі 17633 грн..

На підставі вказаного акта перевірки Ізмаїльською ОДПІ прийняті податкове повідомлення рішення від 06.06.2012 року № 0000342250, яким ДПВШ «Устьдунайводшлях»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 15334 грн., в тому числі за основним платежем -у сумі 15333 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -у сумі 1 грн. (а.с. 12), та податкове повідомлення-рішення від 06.06.2012 року № 0000752250, яким ДПВШ «Устьдунайводшлях»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 17633 грн., в тому числі за основним платежем -17633 грн. (а.с. 13).

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств,зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ»з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини у справі, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентом ТОВ «Константа-Д», на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

З огляду на вищезазначене з метою всебічного розгляду судового спору суд вважає за необхідне дослідити питання товарності господарських операцій, що склались між ДПВШ «Устьдунайводшлях»та ТОВ «Константа-Д».

Судом встановлено, що 04.05.2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Константа-Д»(виконавець) було укладено контракт на виконання робіт з ремонту судна № 35/11/2, згідно з яким замовник передає, а виконавець приймає замовлення на виконання робіт ремонту з/с «ДЄ-21», іменоване «Судно», а виконавець зобов'язується виконати це замовлення своєю робочою силою, своїми субпідрядниками, своїми матеріалами й засобами в повному обсязі і відповідно до відомості, яка буде невід'ємною частиною дійсного контракту (а.с. 33-36).

Позивачем до суду надано акт прийомки судна у ремонт без дати, відповідно до якого представники сторін за контрактом здійснили огляд Судна на предмет визначення його готовності до постановки для виробництва ремонту встановили, що судно вважається прийнятим до ремонту 05.05.2011 року (а.с. 37), акт прийомки судна з ремонту без дати, яки складений про те, що роботи, передбачені наданою документацією для ремонту судна згідно з умовами контракту від 04.05.2011 року № 35/11/2 на судні виконані у повному обсязі із зазначенням, що датою закінчення робіт з ремонту судна є 01.06.2011 року (а.с. 38), акт виконаних робіт із зазначенням найменування робіт, одиниці виміру, кількості, ціни та вартості окремих робіт (а.с. 39).

Крім того, до суду надана податкова накладна від 03.06.2011 року № 12, видана позивачеві ТОВ «Константа-Д»за наслідком виконання умов договору на загальну суму 92000,00 грн., в тому числі ПДВ -15333,33 грн. (а.с. 41).

Надане до суду платіжне доручення на перерахування позивачем коштів ТОВ «Константа- Д»(а.с. 40) суд оцінює критично, оскільки вказаний документ не засвідчений банком, який здійснював відповідний платіж.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що вони складені із порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, первинні документи не містять обов'язкових реквізитів, зокрема, дати і місця складання зазначених документів, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, що унеможливлює ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції. Крім того, у наданих до суду первинних документів взагалі не зазначено назв осіб, якими складались відповідні первинні документи.

За таких обставин, факт здійснення господарської операції з ремонту судну не підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про безпідставне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України -податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поряд з цим, як зазначалось вище, обов'язковою умовою формування валових витрат підприємства та податкового кредиту з податку на додану вартість є не лише наявність податкових накладних та відповідних первинних документів, а і фактичність безпосередньої поставки товарів. При цьому будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а у разі її відсутності не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Однак, всупереч вказаним нормам права позивачем не надано будь-яких доказів здійснення бухгалтерського обліку господарських операцій з ТОВ «Константа-Д», що є додатковою підставою вважати, що окреслена господарська операція не мала реального характеру.

Окремо суд звертає увагу на те, що податкова накладна була складена контрагентом позивача 03.06.2011 року, тоді як позивачем вказується на той факт, що господарська операція була здійснена 01.06.2011 року. Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Оскільки першою з подій, яка відбулась відповідно до наданих позивачем пояснень до доказів, є дата отримання позивачем виконаних робіт, суд вважає такою, що складена з порушенням вимог податкового законодавства податкову накладну, яка датується іншою датою.

Водночас суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення ДПВШ «Устьдунайводшлях»вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст.. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентом договору, а відтак безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Втім, безпідставність зазначеного висновку відповідача не має своїм наслідком безпідставності висновків щодо встановлених порушень з боку відповідача, оскільки судом підтверджено, що у позивача не було підстав для формування валових витрат та податкового кредиту в силу відсутності головної умови формування відповідних показників -факту постачання робіт, про що зазначено судом вище.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши у взаємному зв'язку наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що позивачем належним чином не доведено товарність господарської операції з приводу придбання ним у ТОВ «Константа- Д»робіт, внаслідок чого позивачем формувався податковий кредит з податку на додану вартість у червні 2011 року у загальній сумі 15333,33 грн., а також валові витрати, безпідставне збільшення розміру яких призвело до заниження податку на прибуток підприємств у сумі 17633 грн..

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню .

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 06.06.2012 року № 0000342250 та від 06.06.2012 року № 0000352250 - відмовити.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 26.11.2012 року.

Суддя С.М. Корой

26 листопада 2012 року

.