Постанова

від 13.11.2012 по справі 2а-12401/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2012 року 10:46 № 2а-12401/10/2670

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Балтія-Нова»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС

про скасування податкового повідомлення-рішення № 0005322312/0 від 20.07.2010 року.

суддя Смолій І.В.,

секретар Колесник І.Ю.

представники:

від позивача Мотренко Н.В., довіреність №б/н, від 18.10.12 р.

від відповідача Коновал Т.В., - довіреність № 1998/9/10-114 від 24.07.2012 р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 13.11.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва та з урахуванням уточнення адміністративного позову просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0005322312/0 від 20.07.2010 року та №0005322312/1 від 20.08.2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.10р. відкрито провадження у адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалось перерви з метою отримання усіх необхідних доказів.

У судовому засіданні 30.10.12р. представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну планову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Балтія-Нова»(код ЄДРПОУ 35136158) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з АТЗТ «Авіс»(код за ЄДРПОУ 25465616) за період з 01.01.2008 року по 31.03.2009 року.

Перевіркою встановлено порушення TOB «Торговий дім «Балтія-Нова»: пп.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями). TOB «Інвестиційна компанія «Торговий дім «Балтія-Нова»завищено податковий кредит в деклараціях з податку на додану вартість за липень 2009 року у сумі 250580,00 грн.

На підставі Акту № 1576/2312/35136158 від 09.07.2010 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0005322312/0 від 20.07.2010 року.

Не погодившись з такими висновками податкового органу спірне податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, однак в результаті розгляду скарг позивача, спірне рішення було залишено без змін, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

30.08.2010 року відповідач направив підприємству податкове-повідомлення рішення №0005322312/1 від 20.08.2010 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між TOB «ТД «Балтія-Нова»та АТЗТ «Авіс»було укладено Договір №14/07 від 14.07.2009р.

На підставі договору №14/07 від 14.07.2009 TOB «ТД Балтія-Нова» проводило фінансово-господарські відносини з АТЗТ «Авіс»щодо реалізації білково-вітамінної домішки.

Згідно п. 4 договору та специфікації від 14.07.09 №1 до договору №14/07 від 14.07.2009 загальна кількість білково-вітамінної домішки складає 134 т. на загальну суму 1503480,00грн. в т.ч. ПДВ-250580,00грн.

TOB «ТД»Балтія - Нова»від АТЗТ «Авіс»отримано накладну №723601 від 23.07.09р. та податкову накладну від 23.07.09р №723601 на загальну суму 15034803,00грн., в т.ч. ПДВ 250580,00 грн.

Суму податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, яка відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за липень 2009 року.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі: (згідно картки по pax. 63.1 бухгалтерського обліку) за період 01.01.09-12.10.09 TOB «ТД»Балтія - Нова»було перераховано грошові кошти АТЗТ«Авіас»на загальну суму 401 000.0 грн., в т.ч. ПДВ -66833,33грн.

Станом на 12.10.2009 (згідно картки по pax.63.1 бухгалтерського обліку), дебіторська/кредиторська заборгованість за отримані послуги (білково-вітамінної домішки) за розрахунками з АТЗТ «Авіас»становить Дб-0,00 гривень Кт-1103200,0 грн.

Відповідно до постанови від 11.02.2010 СВ ПМ ДПА у Харківській області проводиться досудове слідство по кримінальній справі №16090048, яка порушена по ч.3 СТ.212 КК України відносно директора АТЗТ «Авіс»ОСОБА_3

УПМ ДПА у Харківській області була проведена перевірка підприємства АТЗТ «Авіс»(код ЄДРПОУ 25465616) з питань взаємовідносин з TOB «Лотос-Люкс»(код ЄДРПОУ 33235149).

В ході перевірки було проведено почеркознавчу експертизу підписів TOB «Лотос-Люкс». Так згідно висновку експерта НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області №228 від 19.09.2009 року зазначено, що підписи від імені директора TOB «Лотос-Люкс»ОСОБА_4 виконані різними особами, що не мають відношення до даного підприємства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи суд зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Як визначено п. 1.7 та п. 1.8 ст. 1 вказаного Закону, податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. А бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту).

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених положень Закону вбачається, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми ПДВ, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Зокрема, це узгоджується з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8. Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

При дослідженні матеріалів даної справи було встановлено, що між позивачем та АТЗТ «Авіс»було укладено договір щодо реалізації білково-вітамінної домішки. Однак, судом не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від АТЗТ «Авіс»підприємству ТОВ «Торговий дім «Балтія-Нова», у зв'язку із відсутністю (не наданням) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Відповідно до умов договору поставка товару повинна була здійснювати на З/С Київ-Петрівка, жодного документа на підтвердження надходження товару від АТЗТ «Авіс»на З/С Київ-Петрівка для позивача, до матеріалів справи позивачем не додано, хоча на представлені таких не одноразово наполягав суд.

Крім того, операції контрагента АТЗТ «Авіс»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи вище вказаних підприємств не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного

Отже, наявність зазначених обставин, а також неможливість фактичного здійснення господарських операцій АТЗТ «Авіс»через відсутність майна та інших матеріальних і трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з виконання робіт; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності по причині відсутності трудових ресурсів, обмеженість у часі (співвідношення людино/годин та днів виконання ремонту) і розгалуженість у просторі об'єктів та суб'єктів, ненадання податкової звітності, несвоєчасна сплату податків і відсутність надмірної сплати ПДВ, вказує на фіктивність укладеного між сторонами правочину, які в свою чергу не мали на меті настання певних правових наслідків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наявність належних доказів у їх співвідношенні з обставинами даної справи вказує на те, що позивачем було завищено податок на додану вартість, включений до складу податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість, унаслідок чого відповідачем правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення рішення № 0005322312/0 від 20.07.2010 року та №0005322312/1 від 20.08.2010 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій