Постанова

від 20.11.2012 по справі 2а-3116/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 листопада 2012 року № 2а-3116/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби доТовариства з обмеженою відповідальністю «БК «Проектбудіндустрія» про визнання недійсними установчих документів та визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи, ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту -позивач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Проектбудіндустрія»(далі по тексту -відповідач, ТОВ «БК «Проектбудіндустрія») про визнання недійсними установчих документів, запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 22.03.2012 року.

Судове засідання, призначене на 22.03.2012 року, судом відкладалось на 19.04.2012, 15.05.2012 року та на 06.06.2012 року.

Ухвалою суду від 06.06.2012 року провадження по справі № 2-а-3116/12/2670 зупинено для отримання інформації від Слідчого управління ГУ МВС у Харківській області по кримінальній справі №18090060.

Ухвалою суду від 17.10.2012 року провадження по справі № 2-а-3116/12/2670 поновлено та призначено до розгляду на 30.10.2012 року.

В судовому засіданні 30.10.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти переходу у письмове провадження.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку із наведеним, судом у судовому засіданні 30.10.12р. прийнято рішення про розгляду справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ «БК «Проектбудіндустрія»(ідентифікаційний код 35309510), місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, зареєстроване 23.07.2007 року Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією. Керівником підприємства зазначений ОСОБА_1

ДПІ у Печерському районі м. Києва зазначає, що в ході проведення відпрацювання відповідача, співробітниками ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва опитано громадянина ОСОБА_1, згідно пояснень якого вбачається, що назване товариство створено ним за винагороду, мета створення юридичної особи йому не відома, проведення господарської діяльності він не планував. Отже за висновками позивача підприємство має ознаки фіктивності, було створено та здійснює фінансово-господарську діяльність з порушенням вимог чинного законодавства.

На підставі зазначеного, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», а також статей 55 1 та 239 Господарського кодексу України, позивач вважає фіктивним правочин у формі створення установчих документів, а державну реєстрацію такою, що проведена щодо суб'єкта господарювання, який створений з порушення закону та зазначає, що відповідно до п.п. 20.1.12. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України орган державної податкової служби має право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Виходячи з цього та, враховуючи приписи статті 110 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів ТОВ «БК «Проектбудіндустрія»та припинення юридичної особи.

Обговорюючи правомірність заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва виходить з наступного.

У відповідності до положень ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»від 15.05.2003р. № 755-IV (далі по тексту Закон № 755-IV), встановлюється, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб -підприємців.

Враховуючи зазначене та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що розглядуваний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 5 названого Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців визначений вищевказаним законом та включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці, та перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

При цьому, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам або в результаті ліквідації (ст. 104 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону №755-IV підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням.

Проте, наполягаючи в обґрунтування позову на наявності підстав для визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, позивач не врахував, що за змістом п. 2 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом, а частиною 2 статті 110 ЦК України обумовлено, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Таким чином, позивача не можна визнати особою, наділеною повноваженнями щодо ініціації припинення юридичної особи з підстав визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Окрім того, наведені позивачем обставини щодо державної реєстрації підприємства на особу, яка, за твердженням податкової інспекції, не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю, не могли бути свого часу підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, оскільки вичерпний перелік таких підстав визначений у ч. 1 ст. 27 Закону №755-IV та до нього не включено обставини, про які згадує позивач.

У свою чергу, частиною 1 зазначеної статті передбачено, що відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

Доказів того, що при реєстрації відповідача відбулись порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, податковий орган також суду не надав, а тому підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ТОВ «БК «Проектбудіндустрія»від 23.07.2007 року відсутні.

Також, суд звертає увагу на приписи статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990р. № 509-XII (далі по тексту -Закон України від 04.12.1990р. № 509-XII), відповідно до якої одним завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990р. № 509-XII до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів.

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 20.1.12 Податкового кодексу України закріплено право органів державної податкової служби у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Виходячи з положень статей 20, 21 Податкового кодексу України стосовно контролюючих функцій податкової служби в кореспонденції з положеннями частини 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення юридичної особи не в усіх випадках, визначених статтею 38 зазначеного закону, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції.

Враховуючи наведене, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону № 755-IV, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення суб'єктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Згідно з пунктом 8.6 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого Наказом ДПА України від 19.02.1998р. № 80 (в редакції наказу ДПА України від 17.11.1998р. № 552), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків -про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи чи підприємницької фізичної особи -підприємця.

Статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991р. № 1251-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов'язок платників податків і зборів (обов'язкових платежів): вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Обов'язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів також було закріплено і в Податковому кодексі України (п.п.16.1.3 п.16.1 ст.16), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Разом з тим, в порушення вимог ч. 1 ст. 72 КАС України, позивач не надав суду доказів на підтвердження неподання відповідачем протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

За таких підстав, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність правових підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи - ТОВ «БК «Проектбудіндустрія».

Щодо позовних вимог про визнання недійсним статуту відповідача, Окружний адміністративний суд м. Києва зважає на таке.

Відповідно до пункту 4 частини 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Статтею 104 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

При цьому, п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

При розгляді вимог позивача про визнання недійсним установчих документів ТОВ «БК «Проектбудіндустрія», необхідно виходити з того, що такі вимоги не можуть бути самостійними позовними вимогами, оскільки в силу приписів ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», установчі документи суб'єкта господарювання підлягають правовій оцінці лише з іншими вимогами, зокрема, у справі про припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством такої юридичної особи. Тобто, вказані вимоги не є самостійними, оскільки визнання зазначених документів нечинними законом не вимагається, а тому висновок суду про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства має міститись у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на те, що позивачем, в порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, не надано доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог про припинення юридичної особи, а також враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 157 КАС України, суд закриваючи провадження у справі, повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, Окружний адміністративний суд м. Києва приходить до висновку про необхідність постановлення рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Що стосується Вироку Конотопського міськрайонного суду сумської області від 17.08.2010 року, яким визнано винним ОСОБА_2 в скоєнні злочину, передбачених ст.ст. 366 ч. 2, 364 ч. 2 КК України, суд ставиться критично, оскільки він не доводить порушення закону,допущені при створенні юридичної особи які не можна усунути.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування . Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій